Ставка Верховного Головнокомандування


Ста́вка Верхо́вного Головнокома́ндування (СВГК) — надзвичайний орган вищого військового управління, що здійснював в роки радянсько-німецької війни стратегічне керівництво Збройними силами Радянського Союзу.




Зміст





  • 1 Історія створення


  • 2 Роль Ставки


  • 3 Див. також


  • 4 Примітки


  • 5 Документи


  • 6 Джерела


  • 7 Посилання




Історія створення |


Утворена постановою Ради Народних Комісарів СРСР і ЦК ВКП(б)[1]23 червня 1941 і спочатку іменувалася Ставкою Головного Командування. У її склад входили: С. К. Тимошенко (голова), Г. К. Жуков, Й. В. Сталін, В. М. Молотов, К. Є. Ворошилов, С. М. Будьонний, М. Г. Кузнєцов.


У подальшому найменування і склад СВГК зазнали деякі зміни.


10 липня 1941 у зв'язку з утворенням Головних командувань напрямків (Північно-західне, Західне і Південно-західне) Ставка Головного Командування була перейменована в Ставку Верховного Командування, а 8 серпня 1941 — в Ставку Верховного Головнокомандування.


З 10 липня 1941 її головою став Й. В. Сталін, а до складу Ставки введений Б. М. Шапошников.


17 лютого 1945 постановою Державного комітету оборони СВГК була визначена в складі: Й. В. Сталін (голова), Г. К. Жуков, О. М. Василевський, О. І. Антонов, М. О. Булганін, М. Г. Кузнєцов.


При Ставці існував інститут постійних радників, якими в різний час були М. Ф. Ватутін, М. О. Вознесенський, М. М. Воронов, А. О. Жданов, П. Ф. Жігарев, К. П. Мерецков, А. І. Мікоян, Б. М. Шапошников і інші військові, партійні і державні діячі.



Роль Ставки |


СВГК вносила зміни і уточнення до структури і організації Збройних Сил, здійснювала планування кампаній і стратегічних операцій, ставила завдання фронтам і флотам і керувала їх бойовою діяльністю, погоджувала зусилля Червоній Армії та армій союзних держав, організовувала взаємодію між стратегічними угрупуваннями і оперативними об'єднаннями різних видів Збройних Сил і партизанами, розподіляла між фронтами резервні з'єднання та матеріальні засоби, що були в її розпорядженні, здійснювала контроль за ходом виконання поставлених завдань, керувала вивченням і узагальненням досвіду війни.


Робочими органами СВГК були Генеральний штаб, управління Наркомату оборони і Наркомату ВМФ. Найдоцільніші методи стратегічного керівництва СВГК виробляла поступово, у міру накопичення бойового досвіду і зростання військового мистецтва у вищих ланок командування і штабів. В ході війни повністю виправдала себе двоступенева система управління, що склалася: СВГК — фронт (флот).


У окремі періоди війни, особливо на її початку, ця система замінювалася трьох-ступеневою: між СВГК і фронтами створювалися проміжні ланки стратегічного керівництва у вигляді Головнокомандувань напрямків, але вони існували недовго (Північно-Західний напрямок з 10 липня по 29 серпня 1941, Західний напрямок з 10 липня по 11 вересня 1941 і з 1 лютого по 3 травня 1942, Південно-Західний напрямок з 10 липня 1941 по 21 червня 1942; Північно-Кавказький напрямок з 21 квітня по 19 травня 1942) і були скасовані у міру стабілізації фронту і поліпшення керівництва військами з боку командувачів фронтами.


У 1945 на останньому етапі війни була заснована посада Головнокомандувача Збройними Силами на Далекому Сході, що керував діями проти мілітаристської Японії.


Головнокомандувач мав широкі повноваження по керівництву фронтами, флотом і флотилією, і в конкретних умовах військових дій на Далекому Сході досвід створення трьох-ступеневої системи стратегічного керівництва виправдався.



Див. також |


  • Воєнна доктрина України

  • Ставка Гітлера

  • Воєнний стан

  • Стан війни

  • Надзвичайний стан

  • Особливий стан

  • Ставка Верховного Головнокомандувача


Примітки |




  1. Постанова РНК СРСР і ЦК ВКП(б) Про створення Ставки Головного Командування



Документи |


  • Постанова РНК СРСР і ЦК ВКП(б) Про створення Ставки Головного Командування


Джерела |


  • Ставка Верховного Главнокомандования

  • Ставка Верховного Главнокомандования

  • Ставка Верховного Главнокомандования (СВГК, Ставка ВГК)


Посилання |



  • Ставка Верховного Головнокомандування // Юридична енциклопедія : [в 6-ти т.] / ред. кол. Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.] — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2003. — Т. 5 : П — С. — 736 с. — ISBN 966-7492-05-2.

Popular posts from this blog

AWS Lex not identifying response if by a variable The 2019 Stack Overflow Developer Survey Results Are In Announcing the arrival of Valued Associate #679: Cesar Manara Planned maintenance scheduled April 17/18, 2019 at 00:00UTC (8:00pm US/Eastern) The Ask Question Wizard is Live! Data science time! April 2019 and salary with experienceEnforcing custom enumeration in AWS LEX for slot valuesHow to give response based on user response in Amazon Lex?Intercepting AWS Lambda Response to a AWS Lex QueryLex chat bot error: Reached second execution of fulfillment lambda on the same utteranceamazon lex showing invalid responseLambda response send back to Lex slot?Response card in Amazon lexAmazon Lex - Lambda response return HTML to botHow can I solve 424 (Failed Dependency) (python) obtained from Amazon lex?

Алба-Юлія

Захаров Федір Захарович