Ufdjrw

Мелітополь
Герб Мелітополя Прапор Мелітополя
Основні дані
Країна	Україна
Регіон	Запорізька область
Район	Мелітопольська міська рада
Код КОАТУУ	2310700000
Засноване	1784 (235 років)
Населення	▼ 153 585 (01.05.2018)[1]
Площа	49.66 км²
Густота населення	3093 осіб/км²
Поштові індекси	72300—324
Телефонний код	+380-619(2)
Координати	46°50′25″ пн. ш. 35°21′32″ сх. д. / 46.84028° пн. ш. 35.35889° сх. д. / 46.84028; 35.35889Координати: 46°50′25″ пн. ш. 35°21′32″ сх. д. / 46.84028° пн. ш. 35.35889° сх. д. / 46.84028; 35.35889
Висота над рівнем моря	38 м
Водойма	р. Молочна
День міста	остання субота вересня
Відстань
Найближча залізнична станція	Мелітополь
До обл./респ. центру
- фізична	106 км
- залізницею	112 км
- автошляхами	126 км
До Києва
- залізницею	770 км
- автошляхами	641 км
Міська влада
Адреса	72312, Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Михайла Грушевського, 5
Веб-сторінка	Мелітопольська міська рада
Міський голова	Мінько Сергій Анатолійович
Мелітополь у Вікісховищі Карта Мелітополь Мелітополь

Меліто́поль (від грец. Μελιτοπόλη — «медове місто») — місто в Україні, адміністративний центр Мелітопольського району Запорізької області, розташований на річці Молочній, біля Молочного лиману, що прилягає до Азовського моря. Населення — 154 тис. мешканців.

Інші назви у минулому: Киз-Яр до 1816 року, Новоолександрівка до 1842 року.

У місті розташована залізнична станція Мелітополь — транзитний пункт дорогою до Криму.

Поблизу міста розташована природна пам'ятка «Кам'яна Могила».

Географія та клімат |

Місто Мелітополь — великий та багатогалузевий промисловий центр, розташований на правому березі, колись судноплавної річки Молочної. Загальна площа зелених насаджень 2,2 тис. га.

Близько 70 % території міста розташоване на вододілі з середніми висотами 34—40 м, решта — на крутому схилі долини річки Молочна. Територія міста та району розташована в основному в межах Причорноморської низовини. Її поверхня — плоска низовинна рівнина, знижуються з півночі на південь, де вона крутим (висотою до 20 м) приступом обривається на березі Азовського моря. На північному сході в межі краю заходять відроги Приазовської височини з позначками абсолютних висот від 150 до 250 і більше метрів над рівнем моря.^[2]

За 10 км на північ від Мелітополя розташований державний історико-археологічний музей-заповідник «Кам'яна Могила». На території району Юрівка був розташований Мелітопольський курган.

Клімат |

Основною рисою кліматичних умов міста є спекотне літо, помірно холодна зима і недостатнє зволоження. Середньомісячна температура повітря липня — +29 °C. Тривалість літнього періоду, коли середньодобова температура перевищує 15 °C, становить 126—138 днів. Середньомісячна температура січня — −4 °C. Абсолютний мінімум сягає −30 °C. Середньорічна сума опадів становить 400 мм і коливається від 350 до 450 мм.

Ґрунтовий покрив на території вододільної частини міста представлений супіщаними і піщано-середньосуглинистими ґрунтами чорноземного типу, які формуються на давній терасі, на давньоалювіальних відкладах.

Історія |

На околицях міста височить чимало курганів. У так званому Мелітопольському кургані виявлено 2 скіфські поховання (IV ст. до н. е.). У них, окрім речей побуту (11 амфор), знайдено понад 3,5 тис. прикрас із золота, в тому числі золоту оббивку сагайдака із зображенням сцен із грецької міфології. У Кизиярській балці виявлено сармато-аланське поховання (IV ст. до н. е.), де знайдено залізні вудила, бронзове дзеркало та інкрустовану коштовним камінням золоту діадему.

Про місцевість, де розташоване сучасне місто, є відомості в «Книге Большому Чертежу» (1627 рік). У ній згадується, що тут від Муравського шляху, який проходив уздовж правого берега річки Молочної, біля броду відгалужувався Ізюмський шлях. Під час російсько-турецької війни 1735—1739 рр. поблизу цієї переправи (Овечий брід) загін запорізьких козаків курінного отамана Микити Мойсеєва розбив Калмицький улус.

Місто було засноване у 1784 році.

Перші згадки про місто припадають на 1769 рік, коли тут споруджено редут, в якому служили запорозькі козаки. У 1842 р. віднесений до розряду міст і названий Мелітополем (із давньогрецької (ἡ) Μελιτόπολις, себто «Медове місто», з τὸ μέλιτος (то ме́літос) — «мед», і ἡ πόλις (ге по́ліс) — «місто»). Попередні назви міста: Кизил-Яр (із тюркської قیزل يار — кир. Къизил Яр — «червоний берег») до 1816 року, Новоолександрівка (Новоолександрівська слобода) до 1842 року.

У середині 1780-х років поблизу Овечого броду почали селитися сім'ї козаків, що перебували в караулі, вільнонаймані, які обслуговували військовий поштовий пост, відставні солдати і переселенці, що прямували до Криму в пошуках кращої долі.

У 1816 році тут уже проживало близько 200 чоловік. Далі населення зростало переважно за рахунок нових переселенців. Так, у 1838 року лише державних селян, переселених із різних губерній України і Росії, було 2130 чоловік.

7 січня 1842 року село Новоолександрівку віднесено до розряду міст і названо Мелітополем — за найменуванням повіту, центром якого він став.

Впродовж 1842—1923 років місто було центром Мелітопольського повіту Таврійської губернії.

Напередодні реформи 1861 року Мелітополь був типовим провінційним містечком. Населення його становило 5,3 тис. чоловік, у тому числі 43 чоловіка належало до дворянського стану, 25 — до духовного, 1346 — купецького; 1008 було міщан, 2474 — державних селян і понад 200 — військовослужбовців. Три п'ятих жителів міста займалися сільським господарством. У місті не було брукованих вулиць. Базарний майдан потопав у багнюці. Тут діяли 67 крамниць, багато товарних складів, 9 винних льохів, горілчані лавки, кав'ярні, харчевні тощо.

Ювілейна монета НБУ присвячена визволенню Мелітополя від фашистських загарбників

Впродовж 1870—1880 років у Мелітополі почало розгортатися виробництво сільськогосподарських машин, розвивалася борошномельна та харчова промисловість. На початку 1880-х років брати Классени відкрили невеличкий завод, який випускав жниварки, віялки, букери. Заснований тоді ж завод Голубчина виробляв обладнання для млинів, лагодив парові двигуни тощо. Став до ладу паровий млин братів Классенів та Нейфельда. Наприкінці XIX ст. у місті налічувалося близько 30 невеличких промислових підприємств. Проте Мелітополь розвивався переважно як торгове місто. Цьому сприяло прокладення у 1870-х роках Лозово-Севастопольської залізниці. Найбільшого значення набула торгівля хлібом, шкірою, вовною та іншими продуктами сільського господарства. У Мелітополі укладалися також торговельні угоди про експорт великих партій пшениці; діяли міський громадський банк, товариство взаємного кредиту, відділення Азово-Донського комерційного банку, торговельне кредитно-ощадне товариство, державна скарбниця, багато складів оптової торгівлі.

Наприкінці XIX ст. у Мелітополі налічувалося понад 16 тис. жителів, у тому числі 410 дворян, 42 особи духовного стану, 368 купців, 8037 міщан, 2763 військовослужбовців і 4136 селян. До числа міщан належали й робітники.

Радянські війська відійшли з Мелітополя 6 жовтня 1941 року.

5 червня 2015 року в Мелітополі за 2 години комунальники демонтували три «пам'ятники Леніну» — за рішенням сесії міськради^[3].

Населення |

Логарифмічний графік динаміки населення Мелітополя (червоним відрізком показане населення слободи)

Станом на 1 лютого 2012 року населення Мелітополя становить 156917 осіб — місто є одним із 50 найбільших ув Україні. Під час останнього перепису, який пройшов у 2001 році, населення Мелітополя становило 160352 особи^[4], а під час перепису в 1989 році — 173385.^[5]

Місто переживало бурхливе зростання населення наприкінці XIX століття, про що свідчать архівні дані^[6]:

Етнічний склад |

У Мелітополі проживають представники близько ста національностей, найчисленнішими національними меншинами є болгари, вірмени, караїми, кримські татари, німці та греки.

Логотип програми «Інтеркультурні міста»

З березня 2008 року Мелітополь є представником України у міжнародній програмі «Інтеркультурні міста», яка об'єднує 21 місто з усієї Європи^[10]. Ця програма, що перебуває під керівництвом Ради Європи, має на меті налагодження та підтримання діалогів між нацменшинами і владою, встановлення доброзичливих відносин між самими меншинами.

Економіка |

Промисловість |

Економічний потенціал Мелітополя представлений машинобудуванням, харчовою та легкою промисловостями. Так, у місті діє близько 75 підприємств машинобудування, найбільшими є:

• Мелітопольський завод холодильного машинобудування «Рефма»


• «Мелітопольський завод тракторних гідроагрегатів» (Гідросила МЗТГ)


• 
  Мелітопольський моторний завод «АвтоЗАЗ-Мотор» («МеМЗ»)


• «Мелітопольський компресор» («МелКом»)

У приміській зоні розташоване потужне підприємство металообробки "Мелітопольський завод «Автоколірлит».

У галузі харчової промисловості працюють «Мелітопольський м'ясокомбінат», хлібозавод, кондитерська фабрика «Фантазія». У місті розташовані два виробництва компанії «Олком» — «Мелітопольський олійноекстракційний завод» та "Мелітопольський молокозавод «Олком».

Після кризи 1990-х років деякі підприємства зазнали банкрутства («Мелітопольський верстатобудівний завод імені 23 жовтня») або перебувають у невизначеному стані (лікеро-горілчаний та консервний заводи). В аналогічній ситуації побував Мелітопольський пивоварний завод, але завдяки інвесторам він залишився в роботі.

Транспорт |

У Мелітополі перетинаються дві євромагістралі: E58 Одеса — Новоазовськ (у межах України М14) та E105 Харків — Сімферополь (у межах України М18). Саме через це у місті є проблема високої напруженості руху на відрізках, де проходять транзитні автошляхи. Тому у планах міської влади збудувати об'їзну дорогу, яка б з'єднала автошляхи М14 та E105 поза містом і суттєво знизила автомобільний трафік у його межах.^[11]

Нині міським транспортом в Мелітополі є виключно маршрутні таксі, що курсують на 34 маршрутах та сполучають основні райони міста. Час роботи маршрутних таксі — приблизно з 05:00 до 00:30. За радянських часів містом курсували автобуси Ікарус, ЛіАЗ, ЛАЗ, ПАЗ на 25 маршрутах.

Наприкінці 1980-х років було розпочато будівництво міської тролейбусної мережі та депо, але після розпаду СРСР будівництво не було завершене.

У місті є дві автобусні станції: приміська, яка сполучає місто із населеними пунктами Мелітопольського і сусідніх районів та міжміська, з якої курсують автобуси у напрямку Запоріжжя, Енергодара, Бердянська тощо.

Залізничний транспорт |

Залізничний вокзал станції Мелітополь

Мелітополь — важлива станція Придніпровської залізниці на шляху до Криму.

До 26 грудня 2014 року через залізничну станцію Мелітополь проходило близько 80 % усіх потягів кримського напрямку, тому місто має неофіційне прізвисько «ворота до Криму». В середньому за добу через станцію проходило 55 пасажирських поїздів.

Залізницею місто сполучається практично з усіма регіонами України. Через станцію Мелітополь прямують потяги у напрямку Запоріжжя, Дніпра, Харкова, Києва, Львова, Тернополя, Хмельницького, Вінниці, Рівного, Луцька, Ковеля та інших міст.

Приміські потяги сполучають місто із Запоріжжям, Дніпром, Генічеськом, Токмаком.

Повітряний транспорт |

На північ від Мелітополя розташований Мелітопольський військовий аеропорт, який нині використовується виключно для перевезення вантажів. Парк літаків складається з вантажних Іл-76.

У 2011 році 25-тою військово-транспортною авіаційною бригадою^[12], яка дислокується у «військовому містечку», в рамках операції «Північний сокіл» було здійснене перевезення 600 тон пального до арктичної станції «Норд» на острів Ґренландія.^[13]

Соціальна інфраструктура |

Комунальне господарство |

У Мелітополі працює 17 комунальних підприємств, які працюють у сфері послуг та житлово-комунальному комплексі. Серед усіх підприємств є й такі, що перебувають на межі закриття чи їх доля ще не вирішена.

У житлово-комунальному господарстві міста Мелітополь нараховується 890 житлових будинків загальною площею 1699,3 тис. м². У комунальній власності перебуває 335,9 км вулично-дорожніх мереж, у тому числі 162,4 км — із твердим покриттям; 27 мостів, у тому числі 17 пішохідних; 8,3 га квітників та газонів загального користування; 295,1 км мереж зовнішнього освітлення.^[2]

Послуги з водопостачання та водовідведення надаються комунальним підприємством «Водоканал». Протяжність міської мережі водопостачання — 396,8 км. Кількість артезіанських свердловин — 52 одиниці, кількість насосних станцій водопостачання — 100 одиниць (8 станцій, що качають по 800 м³ води на годину, 92 — від 8 м³ до 180 м³).

У 2011 році прибутки всіх комунальних підприємств міста становили 1 млн 807 тис. гривень.^[14] Але не всі вони є прибутковими.

Медицина |

Міським бюджетом у Мелітополі фінансується дев'ять закладів охорони здоров'я. Функціонують три лікарні, міжрайонний пологовий центр, станція швидкої медичної допомоги, дві самостійні поліклініки, стоматологічна поліклініка, психіатричний диспансер^[15]. Забезпеченість населення міста лікарями становить 37,7 %.^[16]

Освіта |

Мелітопольський державний педагогічний університет ім. Богдана Хмельницького

Таврійський державний агротехнологічний університет

Докладніше: Список навчальних закладів Мелітополя

Місто має розгалужену мережу закладів дошкільної та загальноосвітньої освіти: навчання проводиться у 20 школах (із них 3 гімназії, 1 навчально-виховний комплекс та 1 вечірня школа), а для дошкільнят відкрито 26 дитячих садків.^[17][18]

Середньо спеціальну освіту надають 11 закладів міста, зокрема:^[19]

• Мелітопольський медичний коледж


• Мелітопольське училище культури


• Мелітопольський державний промислово-економічний технікум


• Технікум гідромеліорації та механізації сільського господарства

Вищу освіту в Мелітополі можна здобути у двох закладах освіти (обидва IV рівня акредитації): у Мелітопольському державному педагогічному університеті імені Богдана Хмельницького та Таврійському державному агротехнологічному університеті.

ЗМІ |

Докладніше: Засоби масової інформації Мелітополя

Газети

• «Главная газета Мелитополя» (укр. Головна газета Мелітополя)


• «Новий день»


• «Кур'єр»


• «Надежда» (укр. Надія)


• «Наш город» (укр. Наше місто)


• «Мелитопольские ведомости» (укр. Мелітопольські відомості)


• «Местное время» (укр. Місцевий час)


• «Место встречи» (укр. Місце зустрічі)

Журнали

• «Мелитопольский краеведческий журнал»(укр. Мелітопольський краєзнавчий журнал)

Телебачення

• МТВ+


• TVM

FM-радіомовлення

• 90,6 МГц — «Формат FM»


• 91,0 МГц — «Power FM»
  


• 99,1 МГц — «Ретро FM»
  


• 99,6 МГц — «Країна ФМ»
  


• 101,2 МГц — «Ера FM»
  


• 101,6 МГц — «Хіт FM»
  


• 102,2 МГц — «DJ FM»
  


• 103,2 МГц — «Радіо П'ятниця»
  


• 104,7 МГц — «Шансон»
  


• 105,2 МГц — «Авторадіо-Україна»
  


• 106,3 МГц — «Мелодія FM»
  


• 107,2 МГц — «Перець FM»
  


• 107,7 МГц — «УР-1»/«Запоріжжя FM»

Культура, дозвілля та спорт |

Парки і сквери |

Дуб черешчатий, м. Мелітополь

На території міста є чотири парки — пам'ятки садово-паркового мистецтва: державного значення — «Парк імені Горького» та місцевого значення: «Парк залізничників», «Лісопитомник» і «Парк зрошувального садівництва», також у місті є ботанічна пам'ятка природи — «Дуб черешчатий», яка розташована на території «Парку залізничників».

У передвоєнні роки (1937—1941) в Мелітополі існувала дитяча залізниця, яка розташовувалася у міському парку культури і відпочинку, який тоді носив ім'я Лазаря Кагановича.

Пам'ятники |

• Пам'ятник Богданові Хмельницькому

Спорт |

У місті добре розвинений дитячий та юнацький спорт: діють дві спортивні школи та велика кількість клубів. Високих результатів мелітопольська молодь досягає, наприклад, у бойових видах спорту та єдиноборствах: у боксі, боротьбі, кікбоксингу, кіокушинкай-карате. У спорткомплексі «Моторного заводу» базується флорбольна команда «Скала» — чемпіон України та учасник міжнародних турнірів.

Професійний спорт у Мелітополі асоціювався, перш за все, зі спортивним клубом «Олком», до лав якого входила футбольна команда «Олком», команди з боксу та баггі. Однак на початку 2011 року через скрутну економічну ситуацію, утримувач спортивного клубу підприємство «Олком» оголосив про відмову від спонсорства — це фактично означало ліквідацію клубу. Футбольну команду прийняло підприємство «Мелітопольська черешня», і тепер вони виступають саме під цією назвою. Позбавлена місця у Другій лізі, команда брала участь у чемпіонаті Запорізької області й стала чемпіоном 2011 року.

Персоналії |

Уродженці |

Дмитро Донцов

Євген Хачеріді

• 
  Бабкін Валерій Федорович (нар.1939) — ветеринарний лікар. Доктор ветеринарних наук. Заслужений працівник сільського господарства України;


• 
  Білокопитов Микола Григорович (нар.1954) — прозаїк, поет член Національної спілки письменників України;


• 
  Богданов Сергій Вікторович (1857—2017) — сержант Збройних сил України, учасник російсько-української війни.


• 
  Юрій Богун де Ляре — полковник Армії УНР;


• 
  Возіанов Олександр Федорович (нар.1938) — засновник урологічної наукової школи в Україні^[20];


• 
  Єжи Гіжицький  (нар.1919 — пом.2009, Варшава) — польський історик шахів, журналіст;


• 
  Гашинський Аркадій Євгенович (нар.1920) — пом.1991, Київ) — радянський актор театру і кіно, народний артист СРСР;


• 
  Гончаренко Богдан Анатолійович (нар.1991—пом.2015) — молодший сержант Збройних сил України, учасник російсько-української війни;


• 
  Гузь Самуїл Юрійович (нар.1905 — пом.1969, Запоріжжя) — інженер-металург, «батько радянського титану»;


• 
  Донцов Дмитро Іванович (нар.1883 — пом.1973, Монреаль, Канада) — засновник теорії інтегрального націоналізму;


• 
  Дубина Анатолій Степанович (1952—2011) — український баяніст, диригент та педагог, заслужений діяч мистецтв України, професор;


• 
  Дудченко Костянтин Олександрович — футболіст казахського клубу «Іртиш», грає на позиції нападника. Народився 8 липня 1986 року в Мелітополі. У минулому виступав за мелітопольський «Олком», резерв київського «Динамо», підмосковні «Хімки» і ярославський «Шинник»;


• 
  Духін Лев Харитонович (нар.1891 — пом.1969, Київ) — перший ректор Харківського фармацевтичного інституту (1922—1930);


• 
  Ємельянова Поліна Олександрівна (нар.25.12.1906) — радянська актриса оперети (сопрано). Заслужена артистка РРФСР. Народилася в Мелітополі в міщанській родині;


• 
  Ємцев Олег Павлович (нар.1951 — пом.2011, Одеса) — комік, учасник трупи «Маски»;


• 
  Зобенко Марія Олександрівна (нар.1950) — прозаїк, публіцист, критик член Національної спілки письменників України;


• 
  Карпуша Павло Павлович (1914-1987) — український вчений-машинобудівник.


• 
  Колосов Владислав В'ячеславович (1965—1987) — український пожежник.


• 
  Михайлов Борис Дмитрович (нар.1936 — пом.2008) — історик, археолог, Заслужений працівник культури України;


• 
  Мінаш Сіма Ісаакович (нар.1877 — пом.1945, Іран) — інженер та архітектор, винахідник будівельного матеріалу мураліту, що замінює цеглу;


• 
  Некрасов Зот Ілліч (нар.1908 — пом.1990) — радянський металург, Академік АН УРСР, народився в родині залізничника;


• 
  Овечко Іван (нар.1920 — пом.2002, Денвер, США) — український письменник, поет, літературознавець і критик, журналіст;


• 
  Петрушанський Рафаїл Романович (*1895 — пом.1937, Київ), громадський діяч, голова Київської міської ради у 1934—1937 роках;


• 
  Пономаренко Володимир Олександрович (нар.1933) — генерал-майор медичної служби, основоположник авіаційної психології;


• 
  Судоплатов Павло Анатолійович (нар.1907 — пом.1996, Москва) — генерал радянських спецслужб;


• 
  Танатар Йосип Ісаакович (нар.1880 — пом.1961, Дніпро) — професор-геолог;


• 
  Тишлер Олександр Григорович (нар.1898 — пом.1980, Москва) — театральний художник;


• 
  Хачеріді Євген Григорович (нар.1987) — український футболіст, центральний захисник «Динамо (Київ)» та національної збірної України;


• 
  Хоралов Аркадій Дмитрович (нар.1951) — український співак, учасник гуртів «Червона рута» та «Самоцвіти»;


• 
  Чухрай Григорій Наумович (нар.1921 — пом.2001, Москва) — кінорежисер, сценарист;


• 
  Шевельов Марк Петрович (нар.1940) — український поет, журналіст, член Спілки письменників України.

Персоналії, пов'язані з містом |

Прах А. В. Корвацького

• 
  Аніщенко Світлана Володимирівна (нар.1978, Київ) — поет, член Національної спілки письменників України; живе в Мелітополі;


• 
  Антоненко-Давидович Борис Дмитрович (1899, Засулля — 1984, Київ) — український письменник, комендант станції Мелітополь часів УНР;


• 
  Ботушанська Домка Сидорівна (нар.1912, Глибока — пом.1994, Мелітополь) — народна поетеса Буковини, з 1941 р. жила в Мелітополі;


• 
  Буренко Дмитро Сергійович (1989—2016) — старший матрос Збройних сил України, учасник російсько-української війни.


• 
  Георг Гейніш (нар.1901, Нойштадт — пом.1946, Київ) — ґебітскомісар округу «Мелітополь» в роки нацистської окупації;


• 
  Корвацький Андрій Васильович (нар.1844, Херсон — пом.1907, Мелітополь) — земський лікар, меценат, жив у Мелітополі з 1879 р.;


• 
  Кушнарьов Євген Петрович (нар.1951, Харків — пом.2007, Ізюм) — український політик, голова Харківської обласної державної адміністрації (2000—2004);


• 
  Ловецький Павло Федосійович (нар.1911, Куцеволівка — пом.1975, Мелітополь) — письменник, член Спілки письменників України;


• 
  Найдиш Володимир Михайлович (нар.1940, Авдіївка — пом.2007, Мелітополь) — український вчений і педагог у галузі нарисної і прикладної геометрії;


• 
  Оратовський Михайло Тимофійович (нар.1905, Дубова — пом.1966, Мелітополь) — учений-селекціонер, автор багатьох сортів фруктових дерев;


• 
  Світлична Світлана Опанасівна (нар.1940, Ленінакан) — радянська кіноакторка («Діамантова рука», «Місце зустрічі змінити не можна»).


• 
  Сіянко Климентій Євдокимович (нар.1868, Тіньки — пом.1946, Мелітополь) — успішний зоолог-практик, керівник зоосаду в Асканії-Нова;


• 
  Табачник Ян Петрович (нар.1945, Чернівці) — радянський та український акордеоніст. Почесний громадянин Мелітополя.^[21]

Міста-побратими |

Вулиця Брів-ла-Гайард

Згідно з інвестиційним порталом Мелітополя містами-побратими є:^[22]

• 
  Брив-ла-Гаярд, Франція  — за часів СРСР міста співпрацювали здебільшого у сфері культури. В останні десятиліття партнерські зв'язки були обірвані і в 2012 році було підписано нову угоду про побратимство


• 
  Слівен, Болгарія 
  


• 
  Борисовський район, Білорусь
  


• 
  Пуховицький район, Білорусь
  


• 
  Кедайняй, Литва
  


• 
  Горі, Грузія
  

Примітки |

Посилання |

Мелітополь у сестринських Вікіпроектах
	Мелітополь у Вікімандрах?
	Проект «Мелітополь»
	Мелітополь у Вікісховищі?

• 
  Мелітополь — Інформаційно-пізнавальний портал | Запорізька область у складі УРСР (На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том — Історія міст і сіл Української РСР. Запорізька область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1970. — 765 с.)


• Офіційний сайт Мелітополя


• Інвестиційний портал Мелітополя


• Портал Мелітополь


• Проект «Інтеркультурні міста» на сайті Ради Європи


• Мелітопольські новини


• Інформаційно-розважальний портал Мелітополя


• Битва у Мелітополя, 1941 «На муравському шляху»


• Офіційний сайт суспільно-політичного щотижневика «Наш город Мелитополь»


• 
  Регіональне інформаційне агентство «Мелітополь» (рос.)
  


• Мелітопольський медичний коледж. Офіційний сайт

Джерела та література |

• 
  О. Г. Бажан. Мелітополь // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К.: Наукова думка, 2009. — Т. 6 : Ла — Мі. — С. 595. — ISBN 978-966-00-1028-1.
  


• Кумок В. Н., Воловник С. В. Евреи Мелитополя. — Мелитополь: Изд. дом МГТ, 2012. — Т. 1. — 816 с.

п о р Міста і смт Запорізької області Міста: Бердянськ · Василівка · Вільнянськ · Гуляйполе · Дніпрорудне · Енергодар · Запоріжжя · Кам'янка-Дніпровська · Мелітополь · Молочанськ · Оріхів · Пологи · Приморськ · Токмак Смт: Андріївка · Балабине · Більмак · Веселе · Залізничне · Кам'яне · Кирилівка · Комиш-Зоря · Комишуваха · Кушугум · Малокатеринівка · Мирне · Михайлівка · Нововасилівка · Новомиколаївка · Приазовське · Пришиб · Розівка · Степногірськ · Тернувате · Чернігівка · Якимівка

п о р Запорізька область Райони Бердянський · Більмацький · Василівський · Великобілозерський · Веселівський · Вільнянський · Гуляйпільський · Запорізький · Кам'янсько-Дніпровський · Мелітопольський · Михайлівський · Новомиколаївський · Оріхівський · Пологівський · Приазовський · Приморський · Розівський · Токмацький · Чернігівський · Якимівський Міста обласного значення Бердянськ · Енергодар · Запоріжжя · Мелітополь · Токмак Портал

п о р 50 найбільших міст України за населенням Київ Харків Одеса Дніпро Донецьк¹ Запоріжжя Львів Кривий Ріг Миколаїв Маріуполь Луганськ¹ Вінниця Севастополь¹ Макіївка¹ Сімферополь¹ Херсон Полтава Чернігів Черкаси Хмельницький Житомир Чернівці Суми Рівне Горлівка¹ Івано-Франківськ Кам'янське Кропивницький Кременчук Тернопіль Луцьк Біла Церква Краматорськ Мелітополь Керч¹ Ужгород Нікополь Бердянськ Слов'янськ Алчевськ¹ Євпаторія¹ Павлоград Сєвєродонецьк Бровари Кам'янець-Подільський Лисичанськ Конотоп Мукачево Умань Хрустальний¹ ¹ — міста розташовані на тимчасово окупованій території Примітка: дані наведено за Статистичним збірником «Чисельність наявного населення України на 1 січня 2018 року»