Ufdjrw

Здолбунів
Герб Здолбунова Прапор Здолбунова
Пам'ятник Степанові Бандері в Здолбунові
Основні дані
Країна	Україна
Регіон	Рівненська область
Район	Здолбунівський район
Рада	Здолбунівська міська рада
Код КОАТУУ	5622610100
Перша згадка	1497
Статус міста	з 1939 року
Населення	24688 (01.01.2018)[1]
Площа	12,49 км²[2]
Густота населення	1964,5 осіб/км²
Поштові індекси	35700—35706
Телефонний код	+380-36522
Координати	50°30′34″ пн. ш. 26°15′35″ сх. д. / 50.50944° пн. ш. 26.25972° сх. д. / 50.50944; 26.25972Координати: 50°30′34″ пн. ш. 26°15′35″ сх. д. / 50.50944° пн. ш. 26.25972° сх. д. / 50.50944; 26.25972
Водойма	річка Устя
День міста	Друга неділя вересня
Відстань
Найближча залізнична станція	Здолбунів
До обл./респ. центру
- залізницею	12 км[2]
- автошляхами	12 км[2]
Міська влада
Адреса	35700, Рівненська обл., Здолбунівський р-н, м. Здолбунів, вул. Василя Жука, 1
Міський голова	Ольшевський Ігор Олександрович
Здолбунів у Вікісховищі Карта Здолбунів Здолбунів

Здолбу́нів — місто в Україні, центр Здолбунівського району Рівненської області. Місто розташоване за 12 км на південь від Рівного. Залізничний вузол. Заводи: залізобетонних виробів, авторемонтний, цементний, асфальтний, завод продтоварів та інші, підприємства залізничного транспорту. Через місто проходить автострада Старокостянтинів — Острог — Здолбунів — Рівне — Сарни — Житковичі (Білорусь).

Назва |

Є декілька версій походження назви «Здолбунів»:

I версія: Стародавня назва селища «Долбунів» походить від слова «дов(л)бати». Це пояснюється наявністю на околицях поселення крейдяних копалень, з яких місцеві жителі «довбали» крейду і при запитанні: — Звідки ви? — чули відповідь: — З Дов(л)бунова. На цій підставі й закріпилася назва поселення як Здолбунів.

II версія: Назва міста пов'язана зі старослов'янським племенем дулібів (долобів), яке було основним населенням наших земель у VI—Х століттях. Можливо, саме так у назві Здолбунів (Долбунів) трансформувалася пам'ять про дулібів, про що свідчить багато праць вчених про колишні назви селищ слов'ян, у яких закінчення «-ов» (в українському правописі «-ів») означає, що селище назване на честь когось.

Інші версії є малоймовірними.

Міські символи |

Докладніше: Герб Здолбунова та Прапор Здолбунова

Відроджуючи минулі традиції та з нагоди відзначення 500-річчя міста, міська рада в 1997 році своїм рішенням затвердила сучасні міські символи Здолбунова (автор проектів — Ю. Терлецький).
Герб: у червоному полі щита перехрещені срібні кайло, молоток та залізничний ключ; щит увінчує срібна міська корона.

Прапор: квадратне червоне полотнище, у центрі якого розміщено перехрещені білі кайло, молоток та ключ.

Елементи герба символізують: кайло — назву міста, молоток і залізничний ключ — будівельну та залізничну галузі промисловості. Червона та срібна барви вказують на знаходження Здолбунова на Волині.

Історія |

На території Здолбунова виявлено поселення доби ранньої бронзи, а на околиці — ранньослов'янський могильник зарубинецької культури.

Перша згадка, часи Київської Русі, Великого князівства Литовського |

Уперше назва поселення Здолбунів (Долбунів) згадується 1497 року в акті, за яким великий князь Литовський Олександр дарував князеві Костянтину Острозькому разом з іншими поселеннями і село Долбунів. Назва «Здолбунів» відома з 1629 року.

Із утворенням Київської держави землі дулібів в Х ст. входять до її складу. Пізніше, під час занепаду держави, землі Волині (з 1199 року) входять до Галицько-Волинського князівства, яке від нападів татаро-монгольських орд поступово втрачає свою силу і підпадає під владу Литви.

У складі Речі Посполитої, Хмельниччина |

Після Люблінської унії 1569 року Здолбунів потрапляє під владу Речі Посполитої. Село входило до Луцького повіту. 1570 року в ньому налічувалося 9 димів. Населення займалось землеробством. Саме в той час в Здолбунові почала формуватися єврейська громада. У 1618 і 1619 роках воно дуже потерпіло від нападів татарських орд. У роки Визвольної війни українського народу 1648–1654 років у районі Здолбунова відбувалися селянські виступи проти місцевих феодалів. У 1651 році на околицях Здолбунова, недалеко від села Тайкури, розташовується штаб війська Богдана Хмельницького, козаки якого вели бої з поляками. Тоді ж відбулися перші єврейські погроми, що були вчинені козаками.

Другий поділ Польщі, анексія Російською імперією |

У 1793–1795 роках Правобережна Україна внаслідок Другого поділу Польщі та анексії входить до складу Російської імперії. У цей час Здолбунів належить до Волинського намісництва, а згодом — до Волинської губернії. 1798 року в селі налічувався 51 двір, проживало 276 чоловік, у тому числі 167 кріпаків. У 1821 році князь С. Любомирський, дідич Здолбунова, продав його купцям Кружиніним. Вони розширили господарство маєтку, збудували млин. За реформою 1861 року для селян Здолбунова було виділено 489 десятин землі, в середньому по 11 десятин орної землі на двір. Земля обійшлася їм вдвічі дорожче, ніж коштувала.

Вокзал станції Здолбунів

Скасування кріпацтва прискорило розвиток капіталістичних відносин у Здолбунові. У червні 1873 року закінчено будівництво залізниці Київ—Брест-Литовськ, яка пролягла через Здолбунів. Згодом місто сполучили з Радивиловом і Сарнами, побудували станцію і паровозне депо. У ці роки було визначено високі якості здолбунівської крейди і можливість її використання як основної сировини для виробництва цементу. На це звернули увагу брати Єлінеки, чехи за національністю. У 1884 році вони побудували невеликий цементний завод. Устаткування цього підприємства складалося з п'яти жорен кінської тяги, такої кількості печей опалювання (ковпаків) та складу для сушіння коржів із глини і крейди. Усі процеси виконувалися вручну. За добу тут виробляли 20—25 бочок цементу. Для залучення додаткових коштів власники заводу створили в 1889 році компанію «Єлінек і Ко», яка забезпечила розширення заводу, обладнала його досконалішими механізмами. Випуск цементу досяг 90 тонн на добу. Зросла й кількість робітників. Наприкінці 1890-х років на Здолбунівському цементному заводі працювало 200 чоловік. У 1889 році було засновано ливарно-механічний завод.

Почала розвиватися торгівля. У селі працювали крамниці, трактири, маленькі майстерні, відбувалися ярмарки. За даними перепису 1897 року в Здолбунові проживало 4692 особи. Здолбунівський цементний завод у 1910 році придбало акціонерне товариство «Волинь». Підприємство реконструювали. Чисельність робітників на заводі зросла до 300 чоловік. Крім цементного заводу та залізничної станції, в ці роки в Здолбунові працювали приватні паркетна фабрика, ливарно-механічний завод та 2 млини. Але це були підприємства напівкустарного типу з незначною кількістю робітників.

У 1877 році в Здолбунові відкрили однокласне залізничне училище. Навчання в ньому здійснювалось за рахунок управління Південно-Західної залізниці. У 1886 році училище реорганізували у двокласне. 1884 року в громадському будинку відкрили двокласну школу. На утримання школи, в якій навчалися 25 хлопчиків і 2 дівчинки, громада виділяла 137 карбованців на рік. У 1905 році почала працювати церковнопарафіяльна школа, а в 1907 році відкрився громадський клуб.

У 1903 році Здолбунів віднесено до категорії заштатних міст. На центральній вулиці, що йшла від вокзалу, проклали тротуар, встановили газове освітлення. За даними на 1912 рік, на цементному заводі працювала лікарня. У 1910 році розпочинається будівництво церкви Святої Катерини та вищого залізничного училища. У 1908–1911 роках у місті налічувалося до 10 тис. жителів.

Перша світова війна |

У роки Першої Світової війни на території Волинської губернії проходив Південно-Західний фронт.

Українська Народна Республіка |

Відкриття чеської школи у Здолбунові (12.11.1917)

За часів Української революції (1917—1921) місто було ареною боротьби різних політичних сил: австро-німецької військової адміністрації, Центральної Ради УНР, Гетьманщини, Директорії УНР, Ради робітничих та солдатських депутатів. У місті розташовувався штаб Дієвої армії УНР, на чолі з Симоном Петлюрою.

12 листопада 1917 року урочисто відкрита чеська школа (сучасна Здолбунівська гімназія).

У 1919 році місто стало центром спроби антипетлюрівського перевороту генерала-хорунжого Володимира Оскілка.

У складі Польської Республіки |

Пам'ятник Уласу Самчуку у Здолбунові

Костел Св. Петра і Павла у Здолбунові

Після підписання Варшавського договору 1920 представниками Польщі та Української Народної Республіки, які розроблялись таємно від уряду УНР й польського сейму, та Ризького миру 1921 урядами більшовицької Росії та її сателіта УСРР і Польщі землі Західної України відійшли до Польщі. У період польської адміністрації (1920–1939 роки) Здолбунів залишався типовим провінційним містечком. Спочатку він входив до складу Острозького повіту, у 1924 році став повітовим центром Волинського воєводства.

У 1920-ті роки Здолбунів, як всі західноукраїнські міста, переживав економічний занепад. Зовсім не працювали цементний завод та інші підприємства. Політика польського великодержавного шовінізму ще більше погіршила становище простого люду. Так, у 1921 році за наказом влади було проведене масове звільнення робітників української національності. Зокрема, в Рівному і Здолбунові позбулися роботи близько 80 % залізничників-українців (інкримінували недбалість під час евакуації поляків^[3]). Важке соціальне й економічне становище робітників стало причиною багатьох страйків у 20-х роках. Згодом виступи робітників набрали такої сили, що властям довелося йти не лише на економічні, але й на деякі політичні поступки. Зокрема, у Здолбунові в 1925 році дозволили відкрити книгарню «Відбудова», яка мала у продажу твори прогресивних письменників.

1 січня 1925 року повітовий центр перенесено з Острога у Здолбунів, через що Острозький повіт перейменовано у Здолбунівський^[4]. А 8 липня того ж року місто було розширено за рахунок вилучення зі складу сільської гміни Здовбиця села Здолбунів і всієї площі фільварку Здолбунів та включення їх до міської гміни Здолбунів^[5].

На західноукраїнських землях уряд Польщі проводив політику спольщення українців. У школах Здолбунова навчання здійснювалося переважно польською мовою. У 1928–1929 роках у місті працювали гімназія, дві семикласні, три чотирикласні, дві початкові та реміснича школи. Плата за навчання була великою, зокрема в гімназії — 30 злотих на місяць.

У складі СРСР |

У вересні 1939 року західноукраїнські землі увійшли до складу СРСР. У межах радянського адміністративно-територіального поділу Здолбунів стає районним центром Рівненської області. У місті починаються «соціалістичні перетворення», масові арешти української інтелігенції.

Друга світова війна |

У 1941 місто займають війська Третього Рейху.

Під час німецької окупації в місті продовжує діяти українське націоналістичне підпілля.

2 лютого 1944 року до міста знову входить Радянська армія. За час війни нацисти зруйнували цементний завод, міську електростанцію, спалили залізничний вокзал, а також значну кількість житлових будинків та інших будівель. За роки німецької окупації гітлерівці розстріляли 6 тисяч мешканців міста та інших громадян. Місцем розправи були обрані кар'єри цементного заводу. Тут гітлерівці стратили 4300 осіб, серед яких все єврейське населення міста (врятувалося близько 25 осіб), а в селі Старомильську біля цвинтаря — 1700 осіб.

Радянський період |

Здолбунівський цементний завод

У післявоєнний період Здолбунів відбудовувався і розвивався на засадах соціалістичної економіки, комплексно, відповідно до свого статусу районного центру Рівненської області. Будуються цементно-шиферний комбінат, будівельні, пластмасовий та авторемонтний заводи, «Укрцемремонт», побутові підприємства; відкриваються нові школи, лікарні, культурно-освітні заклади.

Відновлення незалежності |

21 жовтня 2012 у Здолбунові урочисто відкрито перше на Рівненщині погруддя Степанові Бандері.^[6]

У місті діє в основному будівельна, металообробна та харчова промисловість.

Населення |

Мова |

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року^[7]:

Здолбунів — місто залізничників |

Станція Здолбунів — це важливий залізничний вузол Західної України.

У Здолбунові знаходиться моторвагонне депо, де ремонтують всі зміннострумові електропоїзди Львівської залізниці та частину дизель-потягів. Тут же обслуговують запущений у липні 2017 року поїзд Здолбунів — Ковель — Холм.

2007 року капітально, за новітніми стандартами оновлено залізничний вокзал міста.

Багато мешканців Рівного сідають тут на потяги, які не заходять в саме Рівне.

Освіта |

• Здолбунівська ЗОШ І–ІІІ ступенів № 1


• Здолбунівська ЗОШ І–ІІІ ступенів № 3


• Здолбунівська ЗОШ І–ІІІ ступенів № 4


• Здолбунівська ЗОШ І–ІІІ ступенів № 5


• Здолбунівська гімназія


• Здолбунівська ЗОШ I—III ступенів №6


• Здолбунівська ЗОШ І–ІІ ступенів № 7

Відомі люди |

Юрій Нагулко

Леонід Маслов

Народилися |

• 
  Білоусов Михайло Гнатович — Герой Радянського Союзу, уславлений снайпер часів Другої світової війни.


• 
  Гордійчук Володимир Григорович — заслужений тренер України, майстер спорту України з важкої атлетики, тренер Здолбунівської ДЮСШ «Колос». За 26 років роботи тренером в м. Здолбунів підготував — 5 майстрів спорту міжнародного класу, 15 майстрів спорту, 50 кандидатів у майстри спорту, 1 чемпіона світу, 3 учасники Олімпійських ігор.


• 
  Гридін Сергій Володимирович (нар. 1971) — український дитячий письменник.


• 
  Дмитрієва-Буряк Галина Євгенівна — український кінознавець.


• 
  Долганський Сергій Миколайович — український футболіст, воротар. Гравець полтавської «Ворскли».


• 
  Жук Василь Володимирович (1991—2015) — солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни.


• 
  Колодяжний Володимир Іванович — український редактор, сценарист.


• 
  Лащенков Сергій Миколайович — колишній український і молдавський футболіст, захисник. Грав за збірну Молдови.


• 
  Марченко Сергій — український режисер, сценарист.


• 
  Микитюк Віктор Іванович (1964—2015) — старший лейтенант Збройних сил України, учасник російсько-української війни.


• 
  Нагулко Юрій Олександрович — український художник.


• 
  Петренко Павло Іванович (1989—2014) — старший солдат Міністерства внутрішніх справ України, учасник російсько-української війни.


• 
  Приходько Микола Тарасович (22.05.1920 — 21.02.1943) — радянський партизан, герой Радянського Союзу (посмертно). Зв'язковий Н. І. Кузнецова.


• Вернік Ромуальд — польський письменник, автор книги спогадів про Здолбунів «У Здолбунові розквітла калюжниця».


• 
  Сапожніков Олексій Юрійович (1989—2015) — солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни.


• 
  Володимир Сироватка-Рус — олімпійський чемпіон Олімпійських ігор в Берліні 1936 року.


• Тереза Тутінас — відома польсько-шведська естрадна співачка.


• Станіслав Фіалковський — відомий польський художник і графік.


• 
  Ярошенко Андрій Вікторович (1982—2015) — військовик 55-ї бригади, учасник російсько-української війни.

Мешканці Здолбунова |

• 
  Закржевський Анатолій Йосипович (1933—1987) — радянський волейболіст, почесний майстер спорту, кандидат технічних наук.


• 
  Лейко Кіндрат Федорович (В білоруській транскрипції прізвища — Кандрат Лейка; 1860–1921) — Видатний білоруський письменник і поет, зачинатель національної драматургії для дітей, перекладач, громадський діяч. Проживав у Здолбунові впродовж 1918–1921 років. Похований на кладовищі по вулиці Вили.


• 
  Маслов Леонід Миколайович (1909–1943) — Український інженер-архітектор, визначний дослідник архітектури Західної Волині; жив у Здолбунові у 1941–1943 роках, працював тут інженером.

Гості міста |

Свого часу в місті перебували Леся Українка, Улас Самчук, Олександр Довженко, Віктор Ющенко, Юлія Тимошенко, Петро Порошенко.

Телекомунікації |

• Інтернет-оператор м. Здолбунів

Примітки |

Джерела |

• 
  Вознюк С. О., Себастіянська О. М. Здолбунів // [1] Енциклопедія сучасної України : у 30 т. / ред. кол. І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ, Координаційне бюро енциклопедії сучасної України НАН України. — К., 2010. — Т. 10 : З — Зор. — С. 479—480. — ISBN 978-966-02-5721-4.
  


• 
  Скляренко Є. М. Здолбунів // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К.: Наукова думка, 2005. — Т. 3 : Е — Й. — С. 321. — ISBN 966-00-0610-1.
  

Посилання |

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Здолбунів

• Офіційний сайт Здолбунівської міської ради


• Інформаційний ресурс Здолбунова та Здолбунівського району


• Офіційний сайт Здолбунівської районної газети «Нове життя»


• Інформаційно-аналітичний портал про Здолбунів від громадської організації ЗЕОН


• Здолбунів ONLINE — всі новини, заходи і оголошення на одному сайті


• Здолбунівський Інтернет — повний каталог сайтів Здолбунівщини


• ВРУ


• 
  Zdołbunów // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. — Warszawa : Filip Sulimierski i Władysław Walewski, 1895. — T. XIV : Worowo — Żyżyn. (пол.)
  


• 
  Zdolbunov, Ukraine (англ.)
  


• Фоторепортаж про Здолбунів

Тематичні сайти Quora Словники та енциклопедії Енциклопедія сучасної України Нормативний контроль LCCN: no2014108042 · VIAF: 239676745

п о р Населені пункти Здолбунівського району Міста: Здолбунів Смт: Мізоч Села: Білашів • Богдашів • Борщівка Друга • Борщівка Перша • Будераж • Буща • В'юнівщина • Гільча Друга • Гільча Перша • Глинськ • Дермань Друга • Дермань Перша • Загора • Загребля • Залібівка • Залісся • Замлинок • Здовбиця • Зелений Дуб • Івачків • Ільпінь • Йосипівка • Клопіт • Копиткове • Коршів • Кошатів • Кунин • Лідаво • Мала Мощаниця • Мар'янівка • Миротин • Мізочок • Мости • Нова Мощаниця • Новий Світ • Новомильськ • Новосілки • Озерко • Орестів • Півче • Підгайне • Підцурків • П'ятигори • Святе • Спасів • Стара Мощаниця • Стеблівка • Степанівка • Ступно • Суйми • Уїздці • Урвенна • Цурків

п о р Міста і смт Рівненської області Міста: Березне · Вараш · Дубно · Дубровиця · Здолбунів · Корець · Костопіль · Острог · Радивилів · Рівне · Сарни Смт: Володимирець · Гоща · Демидівка · Зарічне · Квасилів · Клевань · Клесів · Мізоч · Млинів · Оржів · Рафалівка · Рокитне · Смига · Соснове · Степань · Томашгород