Поп-музика
 |  | |
Згідно з кількома джерелами, телеканал MTV допоміг стати поп-зірками Майклу Джексону і Мадонні; одночасно, і Джексон, і Мадонна допомогли зробити MTV впливовим музичним каналом[1][2][3][4] | ||
Поп-му́зика (або зневажливе попса) (англ. pop music, скорочення від popular music — популярна, загальнодоступна музика) — поняття, що охоплює різноманітні стилі, жанри та напрями масового музикування. Феномен поп-музики сформувався передусім в англомовних країнах Заходу як явище молодіжної культури.
Зміст
1 Характеристика
2 Історія
3 Критерії популярності
4 Див. також
5 Примітки
6 Джерела
7 Посилання
Характеристика |
Інструментальні ресурси поп-музики обмежені, як правило, електрогітарами та ударними інструментами з епізодичним застосуванням саксофонів та інших, зокрема екзотичних інструментів. Для сучасної поп-музики велике значення відіграє електронна апаратура. Мелодії, як правило, нескладні, ритмічні, легко запам'ятовуються.
Вокальний стиль поп-музики характеризується мелодійною та емоційною манерою виконання, застосуванням «відкритого» звука, наближенням до мовлення співом, демонстративно «непоставленими» голосами, неприродною теситурою, з широким використанням екстатичних вигуків, стогонів, завивань та інших ефектів.
Сучасні форми поп-музики поширені в усьому світі, проте складність її оцінювання як культурного явища зумовлена неоднозначністю естетичної оцінки та соціальної ролі.
Історія |
Сучасна поп-музика формувалася паралельно з іншими жанрами, такими як рок-музика, і не завжди була віддільна від них. У 1970-х і 1980-х її найтиповішою формою був т. зв. «Традиційна музика» (traditional pop), який в СРСР було прийнято називати «естрадна музика», «естрада». Традиційний поп виконується співаком-солістом під фоновий акомпанемент. У США естрада була тісно пов'язана з джазом (Френк Сінатра), у Франції — з шансоном. Аналогічні виконавці популярні і в СРСР — Леонід Утьосов, Клавдія Шульженко, Марк Бернес, Володимир Трошин. Значну частину поп-музичної сцени США складають виконавці-афроамериканці у жанрі соул.
Справжнім проривом в поп-музиці стала поява в 1970-ті стилю «диско» (євродиско) і таких груп, як ABBA, Boney M, Dschinghis Khan, Bee Gees. Поп-музика відтепер витісняє рок-н-рол як основна танцювальна музика на дискотеках, і з цього часу танцювальна музика (dance music) є одним з основних напрямків у поп-музиці.
Завдяки появі музичного телебачення (зокрема, телеканалу MTV), в 1980-ті формується культура відеокліпів. У цей час у США з'являються такі зірки, як Майкл Джексон, Мадонна, Прінс, Вітні Х'юстон. На поп-музику в цей період впливають хіп-хоп, соул і ритм-енд-блюз. У 1990-ті і 2000-ні до цього додається танцювальна електронна музика. Від 2009, в Італії, з'являються такі зірки як Noemi.
Критерії популярності |
Критерії популярності поп-музики визначаються двома чинниками.
Один із них — це міжнародні фестивалі і конкурси, що виявляють «найкращих». Найавторитетнішим конкурсом поп-музики вважається премія Греммі. Поп-музика представлена також на щорічному конкурсі «Євробачення», дещо політизованому через спосіб підрахунку голосів по країнах.
Інший спосіб пов'язаний зі статистичними даними, зокрема підрахунком кількості проданих компакт-дисків, популярності пісень на радіостанціях і в продажу, здійснюваному через Інтернет. На основі статистичних даних складаються списки, подібні до найбільшого національного музичного списку у світі — Billboard Hot 100 (США). Наприклад, у Великій Британії це UK Singles Chart і UK Albums Chart одночасно.
Велике значення у просуванні тієї чи іншої поп-групи відіграє реклама. Вже на початку 1940-х років реклама з'явилась на радіо, потім на телебаченні, зараз використовується в Інтернеті. Як новий носій і інструмент реклами, виступив мобільний телефон.
Див. також |
 | Вікіцитати містять висловлювання на тему: Поп-музика |
 | Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Поп-музика |
- Рок-музика
Примітки |
↑ Christopher P. Andersen, MJ Michael Jackson: unauthorized (Simon & Schuster, 1994), p. 215.
↑ R Jones and S. Brown, Michael Jackson, the man behind the mask: an insider's story of the king of pop (Select Books, 2005), p. 49.
↑ Joshua Rich (November 20, 1998). Madonna Banned. Entertainment Weekly. Time Warner. Процитовано March 14, 2013. «Madonna helped make MTV as much as [MTV] helped make her, says Mark Bego, author of Madonna: Blonde Ambition..»
↑ MTV changed the music industry on August 1, 1981. CNN. Time Warner (Turner Broadcasting System). July 31, 1998. Процитовано March 14, 2013.
Джерела |
- Раїса Варенбуд. Поп-музика і «масова культура» // «Всесвіт» (Київ). — 1976. — №3. — Стор. 160—163.
- Андрей Горохов. Музпросвет.ru. — Москва: Изографус, 2001. — 424 с.(рос.)
- Андрей Горохов. Музпросвет. — Москва: Ad Marginem, 2003. — 334 с.(рос.)
- Андрей Горохов. Дыра, прикрытая глянцем. — Москва: Ad Marginem, 2010. — 96 с.(рос.)
- Андрей Горохов. Музпросвет. — Москва: Флюид, 2010. — 528 с.(рос.)
- Р. Першин. Енциклопедія поп-музики: 70-ті (серія публікацій на 7-й стор. газети «П'ятниця» (Київ) у 1997—1998 рр.)
- Артём Троицкий. Гремучие скелеты в шкафу. Т. 1: Запад гниёт. — Санкт-Петербург: Амфора, 2008. — 340 с.(рос.)
- Артём Троицкий. Гремучие скелеты в шкафу. Т. 2: Восток алеет. — Санкт-Петербург: Амфора, 2008. — 276 с.(рос.)
- Э. Фрадкин (сост.). Поп-музыка. Взгляды и мнения: сборник статей. — Ленинград—Москва: Советский композитор, 1977. — 80 с.(рос.)
- И. Хижняк. Парадоксы рок-музыки: мифы и реальность. — Киев: Молодь, 1989. — 295 с.(рос.)
- Татьяна Чередниченко. Кризис общества — кризис искусства. Музыкальный «авангард» и поп-музыка в системе буржуазной идеологии. — Москва: Музыка, 1985. — 192 с.(рос.)
- Тетяна Чередниченко. До соціології кітчу // «Всесвіт» (Київ). — 1978. — №3. — Стор. 193—197.
- Peter Doggett, Electric Shock: From the Gramophone to the iPhone—125 Years of Pop Music, London: Bodley Head, 2015, 720 pp.(англ.)
- Simon Napier-Bell, Ta-Ra-Ra-Boom-De-Ay: The Dodgy Business of Popular Music, London: Unbound, 2015, 400 pp.(англ.)
- Valter Ojakäär, Popmuusikast, Tallinn: Eesti Raamat, 1978.(ест.)
- Jon Savage, 1966: Ще королем поп музики є Майкл Джексон😍 Exploded, London: Faber and Faber, 2015, 672 pp.(англ.)
Посилання |
- Андрєй Ґорохов. Хто винен і що йому за це буде? (2001)
- Тетяна Чередниченко. До соціології кітчу (1978)
