Ufdjrw

Неоготика або псевдоготика — напрямок в архітектурі, що сполучає елементи готики з ясними композиціями, що йдуть від класицизму. Частка «нео» — вказівка, що стиль виник на новому етапі розвитку архітектури кінця 18—середини 19 ст. і є складовою частиною так званих історичних стилів.

Зміст

1 Історія виникнення

2 18 століття

3 Підтримка діячів романтизму

4 Середина 19 ст.

5 Ставлення до неоготики

6 Галерея

7 Неоготика в Україні
- 7.1 Садиби
- 7.2 Неоготичні сакральні споруди України

8 Неоготика в інтер'єрах

9 Див. також

Історія виникнення |

Крстофер Рен, готична Вежа Тома, 1681—1682 рр., Оксфорд, коледж Крайс Чьорч.

Ідея відродити готичну архітектуру на новому етапі належить англійським діячам з грошима і дозвіллям. У Британії добре збереглися зразки соборів, церков і замків доби готики і романського стилю, що сприймалися характерною рисою національної культури. На відміну від країн континентальної Європи, цікавість до готики в країні практично не вщухала протягом століть. Навіть запровадження протестантизму (у формі англіканства), відхід місцевого священства від католицизму, не увірвали цікавості до готичної архітектури. Її місцеві форми були підтримані професорами та студентами англійських університетів (Оксфорд, Кембридж) навіть у 17 столітті, ігноруючи досвід новітніх європейських стилів. Представник англійського класицизму 17 ст. архітектор Крістофер Рен вибудував вежу Томаса у Оксфорді з використанням готичних форм, ігноруючи і європейське надбання тогочасного бароко, і власний досвід.

У 18 столітті готичні форми як декор присутні в магнацьких садибах англійських аристократів. Моду на готичний декор в інтер'єрі започаткував Хорас Волпол, що справило враження не тільки на друзів чи візитерів до його садиби.

18 століття |

Гравер Джон Ріттер. Садиба Фонтхілл-ебби, гравюра 1823 р.

Початок відновлення англійської готики розпочався в Британії наприкінці 18 ст. через розчарування англійських діячів у ідеалах французької революції 1789—1793 рр., які почали вводити насиллям і терором та через пошуки національного архітектурного стилю.

Увагу сучасників прикували експерименти по відновленню форм готичної архітектури, які розпочав Вільям Бекфорд. Син мера Лондона у 1795 р. розпочав будівництво у Вілтширі власної садиби Фонтхілл-ебби. Родзинкою проекту стала восьмикутна 90-метрова вежа. Зовнішні фасади садиби сильно нагадували форми готичного абатства, що й означено у назві садиби (еббі — абатство). Назва досить розповсюджена з доби англійської реформації, коли конфісковані споруди католицьких монастирів і монастирських земель передали новим світським власникам. Так, колись католицькі абатства і сакральні споруди стали житлом дворянських родин.

Садиба Фонтхілл-ебби приваблювала не тільки готичними формами, а і подіями, бо тричі за 30 років обвалилася її вежа. Будівництво і ремонти тривали до 1813 року. Садиба Бекфорда та її скандальна слава мала вплив на сучасників, а її сенсаційна «слава» наробила галасу в Європі. По смерті власника вежа в черговий раз обвалилася, а садибу зруйнували.

Але досвід не пропав задарма. Інженерна школа британців з 17 ст. посіла провідні позиції в Європі. В 19 ст. англійці, французі и німці жваво дискутують, де саме виникла європейська готика. Але перше місце в відновленні форм середньовічної архітектури віддали Великій Британії. Були використані нові інженерні досягнення при збереженні середньовічних готичних форм. Так виникла неоготика 19 ст.

Підтримка діячів романтизму |

Відновленню готичних форм на новому етапі сприяли і діячі європейського романтизму. Розчарування у застиглих, поміркованих формах ампіру і пізнього класицизму(і ідеях доби просвітництва, що іх підтримували) привели до протиставлення їм варварської, «неримської», некласичної архітектури.

Розповсюдженню цікавості до історичної готики в Європі сприяли і твори письменників-романтиків. Шатобріан оспівував готичні руїни, доводив, що саме середньовічне готичне мистецтво найкраще відобразило «геній християнства». Французький поет і письменник Віктор Гюгю робить собор Паризької Богоматері — головним героєм власного роману з тією ж назвою. Англійський мистецтвозначвець Джон Раскін навіть доводив моральну перевагу готичної архітектури, а середньовічний Палац дожів у Венеції вважав центральною спорудою світу. Як видно, єдності в лавах романтиків не було, але пропаганда спрацювала.

Середина 19 ст. |

Клівлендська вежа вищої школи Принстонського університету, штат Нью Джерсі, Сполучені Штати, фото 2006 р.

Уряд Британії офіційно визнав неоготику національним стилем. Після пожежі колишньої споруди Британського парламенту право на проект нової споруди у 1834 році передали Огастесу П'юджину, прихильнику неоготики. Разом з Чарльзом Баррі — Огастес П'юджин створив Вестмінстерський палац, який визнали зразком стилю. Неоготичні декорації отримали:

Королівський суд

залізничні вокзали

ратуші

мости

низка державних споруд Британської імперії.

У 1870-ті рр. масова кількість неоготичних споруд у Британії вже дозволила аналізувати архітектурну ситуацію в країні, почали оприлюднювати праці з історії цього стилю.

У добу королеви Вікторії Британська імперія як у метрополії, так і в колоніях провела масову забудову в неоготичому стилі, офіційно підтриманому буржуазним урядом. Навіть споруда нового Парламенту в столиці відбулася в неоготичному стилі, стала візитівкою Лондону, розійшлася в тисячах листівок і зображень по всьму світу. Ще більше захоплення неоготикою мали архітектори при побудові університетських корпусів Британії і Сполучених Штатів. Відтоді архітектурний образ багатьох університетів по обидва боки Атлантичного океану сформувала саме неоготика і пізній класицизм.

Ставлення до неоготики |

І в самій Британії не всі схвально сприйняли неоготику. Палкий прихильник середньовічного мистецтва, Джон Раскін, однак, не схвалював неоготику в архітектурі. І якщо офіційні кола Британії всіляко підтримували неоготику архітектора П'юджина, Раскін наважився критикувати і її, і твори самого П'юджина.

Мистецтвознавця Джона Раскіна дратували історичні стилі 19 століття, як несамостійні, вульгарні, хаотична забудова буржуазних міст і сіл. Але новий і самостійний архітектурний стиль (відмінний від неоготики) так і не був вироблений в 19 столітті. А заклики Раскіна не могли завадити проблемі. Вийшло, що він лише окреслив одну з неприємних проблем 19 століття, але не міг допомогти її вирішенню. Не було вдалим вирішенням і використання неоготики, неорококо, неоренесансу.