Клан Гей
Клан Гей (шотл. - Clan Hay, гельск. - Clann MacGaraidh) - клан Хей, клан МакГарайд - один з кланів рівнинної частини Шотландії - Лоуленду. Клан у свій час зіграв дуже важливу роль у політиці та історії Шотландії. Нині люди клану Гей розсіяні по світу і живуть у різних країнах та на різних материках. Історично клан Гей жив і володів землями в Абердинширі, Банффширі, Мореї, Найрнширі - це було серце країни Гей. Крім того, люди клану Гей здавна жили в Пертширі (особливо навколо Перта), у Шотландському Прикордонні та на Шетландських островах.
Гасло клану: Serva jugum - Трмайте ярмо (лат.)
Слоган клану: A Hay! A Hay! - Гей! Гей!
Символи клану: омела біла, сокіл
Вождь клану: Високоповажний Мерлін Серельд Віктор Гілберт Гей (шотл. - Merlin Sereld Hay) - ХХIV граф Ерролл, лорд Слайнс, баронет Гей
Історична резиденція вождя клану: Замок Слайнс (шотл. - Slains Castle)
Сучасна резиденція вождя клану: Вудбарі-Холл (шотл. - Woodbury Hall)
Зміст
1 Історія клану Гей
1.1 Походження назви клану Гей
1.2 Легенда про Лункарті
1.3 Вільям де Гая
1.4 Нормандські корені клану Гей
1.5 Спадкоємці Вільяма ІІ де Гая
1.6 XIV століття - війна за незалежність Шотландії
1.7 XVI століття - англо-шотландські війни
1.8 XVII століття - громадянська війна на Британських островах
1.9 XVII століття - повстання якобітів
2 Вожді клану Гей
2.1 Септа Гей Ерролл
2.2 Септа Гей Кінфаун
3 Замки клану Гей
4 Джерела
Історія клану Гей |
Походження назви клану Гей |
Назва клану Гей походить від назви місцевості Ла Гей (фр. - La Haye) на півострові Котенті в Нормандії, де розташовано декілька селищ. Назва Ла Гей походить від давніх слів haia, hedge, що означало «частокіл». Назва перетворилася в англійському варіанті на назву Гей, а в гельському варіанті на назви Гарайд, Гара або Гарай.
Легенда про Лункарті |
Є дві основні версії походження клану Гей. Перша версія називається ще «Легенда про Лункарті». Для клану Гей ця легенда є важливою і сприймається ними як істина. Гектор Бек (гельск. - Hector Boece) - шотландський історик записав перший відомий нам варіант легенди про Лункарті в своїй праці «Історія Шотландії» - «Scotorium Historia», що була опублікована в 1525 році, а друге видання здійснене у 1575 році. Є чисельні версії легенди, основані на роботах Гектора Бека, що включають різні літературні фантазії. Джордж Б’юкенен у своїй праці «Історія королівства Шотландія» - «Rerum Scoticarum Historia», що була опублікована у 1582 році наводить цю легенду, опускаючи деякі поетичні деталі щодо польоту яструба, що розмежував землі. У 2010 році Саттон опублікував гіпертекстове видання латинською та англійською мовою - перевидав книгу Гектора Бека 1575 року, забезпечивши таким чином доступ до вихідної легенди про виникнення клану Гей.
Згідно традиції та легенди про Лункарті походження благородного клану Гей пов’язане з подіїю, що відбулася за часів правління короля Шотландії Кеннета ІІІ у 980 році. В той час армія данців-вікінгів напала на Шотландію. Шотландська армія зітнулася з ними в битві під Лункарті, що недалеко від Перту. Шотландці були розбиті переважаючою армією данців-вікінгів, що почали переслідувати відступаючих. Один селянин- шотландець та двоє його синів, що якраз були родом з цих місць, стояв у вузькій ущелині між горами, куди направлялись залишки шотландської армії та їх переслідувачі. Тоді селянин закричав шотландцям: «Що краще - бути знищеним нещадними ворогами під час втечі, чи померти з честю за свободу своєї землі? Розвертайтеся і ідіть битися з ворогом!» І сам схопив леміш і закричав, що підмога вже близько. Вікінги подумали, що вони потрапили у засідку, і що тут є свіжа армія шотландців і побігли в безладі. Шотландці таким чином перемогли, країна була врятована від поневолення. Селянин, якого звали Гей був доставлений в тодішню столицю Шотландії в Сконе до короля. І король нагородив його титулом та землями на річці Тей біля Говрі. Розміри земель визначив сокіл, який злетів з руки людини і зробив коло над землями. Цю землю назвали потім Ерролл. Король нагородив селянина та його нащадків шляхетським титулом та гербом - срібним з трьома червоними мітками - на згадку про селянина та двох його синів - три щити, що захистили Шотландію.
Достовірність легенди неодноразово заперечувалась істориками. Шотландський історик Джон Хілл Бертон писав, що ця історія про битву під Лункарті є вигадкою самого Гектора Бека. Але насправді Бертон був неправий. Справа в тому, що легенда про Лункаріт згадується в історичних джерелах задовго до Гектора Бека. Так у 1440 році Волтер Бауер писав у своїй книзі «Історія Шотландії» - «Scotorum Historia», що під час битви під Лункарті скандинави зі своїм королем були повністю розбиті. І в цьому він спирався на давні джерела і літописи, які були відомі йому, але які не дійшли до нашого часу.
Те, що битва відбулася насправді, а не була легендою, свідчать і інші джерела. Зокрема роботи преподобного Монкріффа опубліковані у 1791 році. Він провів розкопки в тих місцях де згідно легенди відбулась битва і розкопав кургани з чисельними похованнями воїнів, залишками зброї, вуздечок. Хоча ці розкопки не проводили професійні археологи, і точна дата битви так і лишилась не визначена. Монкріфф пише про сильну традицію серед місцевих жителів - місцеві жити розповідали про битву так детально, ніби вона відбулася вчора. Про те, що тут колись відбулась кровопролитна битва свідчить і назва приходу Редгортон, що означає «Червоні поля» (від крові). Згідно переказів данці-вікінги були розбиті під пагорбом Тернагейн-Хіллок (шотл. - Turnagain Hillock).
Існує розбіжність щодо дати битви та короля, що правив тоді Шотландією. Називають дату 980 рік та короля Кеннета ІІІ, але він правив у 997 - 1005 роках. Кеннет ІІ правив у 971 - 995 роках.
Джеймс Бальфур Пол пише, що у 980 році в Шотландії не було традиції гербів вождів кланів і що прізвища і клану Гей не було в Шотландії до приходу норманів.
Вільям де Гая |
Одним з вождів клану Гей був норманський лицар Де Ла Гая (Де Гей). Є відомості про Вільяма ІІ Де Гая та його дружину Єву Пітміллі. Вільям ІІ де Гая був сином Вільяма І де Гая та його дружини Юліани де Соуліс - сестри Ранульфа І де Соуліс. Він був першим вождем клану Гей про якого є достовірні історичні документи від 1160 року. Про нього відомо, що він був виночерпом при дворі королів Шотландії Малкольма IV та Вільгельма І. Він отримав титул І барона Ерролл від короля Вільяма І. Вільяма ІІ Де Гая помер після 1201 року і йому успадкував його син Девід.
Нормандські корені клану Гей |
Витоки клану Гей Ерролл були досліджені Вагнером (шотл. - Wagner) у 1954 році. Він представив докази на основі різних джерел і на основі геральдики, що вожді клану Гей є нащадками нормандських лицарів Де Ла Гей або Де Ла Гу з півострова Котенті, що в Нормандії. Про це також свідчать королівські грамоти, надані Девіду де Гая - сину Вільяма ІІ де Гая у 1230 році. Цією грамотою король підтверджував право графів Ерролл володіти гербом - срібним щитом з трьома червоними щитами. Цей герб не має ніякої схожості з гербом родку Де Ла Гей з Англії, але цей герб такий же, що використовував Жан Де Ла Гай-Гу (фр. - Jean de La Haye-Hue) з Нормандії у 1368 - 1375 роках.
Рід вождів клану Гей простежується в Шотландії з ХІІ століття з часів правління короля Вільяма ІІ. Вагнер писав, що вожді клану Гей пов’язані з норманською шляхетною родиною Соуліс - з Ранульфом І де Соуліс. Нині цей рід називається Лай Гей-Белелфонд (фр. - La Haye-Bellefond) і живе в дилині річки Суле (фр. - Soules). Імено Соуліс рідко зустрічається в Англії, частіше Гей, обидва імені знайдені в записах ХІІІ століття щодо замку Довер.
Спадкоємці Вільяма ІІ де Гая |
Девід де Гая був одружений з Геленою - дочкою Гілберта або Гілле Брігте (гельск. - Gille Brigte) - графа Страхерна. Вони мали дітей:
- Гілберта - спадкоємця Девіда де Гая і титула граф Ерролл. Він був предком септи Нобл, що вимерла 1717 року. Нащадки споріднені з графами Кілмарнок. Його нащадки - нинішні графи Ерролл.
- Вільям де Гая - отримав від свого брата землі в графстві Ерролл у 1235 році, що називаються Лейс. Право володіти цими землями підтвердив нащадкам Вільяма у 1451 році граф Едмунд Гей. Ця септа змінила свою назву на Гей-Бальфур Лейс. Вони володіли землями в графстві Перт та землями Рандерстон у Файфі. Джон Берк писав, що гілка Гей-Балфур Лейс є нащадками по чоловічій лінії шляхетної родини Гей.
- Девід - став священиком в Ерролл.
Гілберт був шерифом Перт, перш ніж у 1262 році став регентом короля Олександра ІІІ. Він одружився з Ідонеа - дочкою Вільяма Коміна, графа Бухан. Вони мали сина Ніколаса.
XIV століття - війна за незалежність Шотландії |
Сином Гілберта де Гая був Ніколас де Гая Ерролл. Він став шерифом Перт у 1288 році. 12 липня 1296 року він присягнув на вірність королю Англії Едварду І Довгоногому - як і більшість вождів шотландських кланів і підписав «Рагман Роллс». Він був викликаний Едвардом І на засідання парламенту Шотландії у 1303 році. Він мав чотирьох синів:
- Гілберта де Гая
- Ніколаса де Гая - пастора з Фоссовей, декана Данкельду
- Джона де Гая - священика з Ерролл
- Х'ю де Гая - одного із сподвижників Роберта Брюса - борця за незалежність Шотландії. Хоча цей же Х'ю де Гая присягнув на вірність королю Англії Едварду І у 1296 році.
Гілберт де Гая Ерролл присягнув на вірність королю Англії у 1296 році, проте у 1306 році він приєднався до повстанців під час війни за незалежність Шотландії і затато воював за свободу протягом усієї війни. Гілберт де Гая брав участь у битві під Баннокберн у 1314 році. Король Англії Едвард І офіційно оголосив Гілбеота де Гая зрадником, а король вільної Шотландії Роберт І Брюс нагородив його землями Слайнс в Абердінширі, титулом констебля королівства Шотландія. Гілберт де ла Гей був одним з тих, хто розробляв і підписав декларацію Арброат у 1320 році.
XVI століття - англо-шотландські війни |
Під час англо-шотландських війн клан зазнав великих втрат під час битви під Флодден у 1513 році. Серед відомих людей клану Гей був сер Гілберт Гей - шотландський лицар, що був в армії Жанни де Арк під час Столітньої війни.
Після реформації і перемоги протестантизму в Шотландії клан Гей лишився вірним католицизму, був союзником католицької королеви Шотландії Марії Стюарт, що призначила вождя клану Гей - Джорджа Гея - VII графа Ерролл лорд-лейтенантом центральної Шотландії. Френсіс Гей - ІХ граф Ерролл був залучений у змову проти королеви Англії Єлизавети І. Після викриття змови і поразки Непереможної Армади він пішов у вигнання. Замок Слайнс був зруйнований за наказом короля Шотландії і лишається в руїнах і досі.
XVII століття - громадянська війна на Британських островах |
Під час громадянської війни на Британських островах Джеймс Гей підтримав роялістів і повів своє військо проти Ковенанторів, брав участь у битві під Абердіном у 1644 році, в якій роялісти здобули перемогу. Сер Вільям Гей Делгайт воював у війську роялістів Джеймса Грема - І маркіза Монтроз, був начальником штабу його армії, воював за короля Англії Карла І. Потім він потрапив у полон, був кинутий за ґрати і страчений у 1650 році. Після реставрації монархії йому влаштували урочисті державні похорони - препоховали як героя у 1660 році.
XVII століття - повстання якобітів |
Після пакту та укладення союзу з Англією у 1707 році клан Гей відверто симпатизував якобітам. Клан Гей лишився вірним династії Стюартів і підтримав повстання якобітів у 1715 році та повстання якобітів 1745 року. ХІІІ граф Ерролл був нагороджений орденом Будяка - отримав цю нагороду від Джеймса Френсіса Едварда Сюарта (страрого претендента). Йому успадкувала його сестра Мері, що використала руїни замку Слайнс як місце зустрічі повстанців і особисто закликала клан Гей боротися за свободу Шотландії та за короля Карла Едварда Стюарта.
Після поразки повстання клан Гей був лояльним до британського уряду і чимало людей клану Гей доклали чимало зусиль до розширення Британської імперії.
Вожді клану Гей |
Септа Гей Ерролл |
- Вільям Гей (? - 1462) - вождь з 1449 року, І барон Гей Ерролл, з 1453 року - І граф Ерролл.
- Ніколас Гей (? - 1470) - вождь клану з 1462 року, ІІ граф Ерролл.
- Вільям Гей (? - 1507) - вождь клану з 1470 року, ІІІ граф Ерролл.
- Вільям Гей (? - 1513) - вождь клану з 1507 року, IV граф Ерролл.
- Вільям Гей (? - 1541) - вождь клану з 1513 року, V граф Ерролл.
- Вільям Гей (1521 - 1541) - вождь клану у1541 році, VІ граф Ерролл.
- Джордж Гей (? - 1573) - вождь клану з 1541 року, VІІ граф Ерролл.
- Ендрю Гей (? - 1585) - вождь клану з 1573 року, VІІІ граф Ерролл.
- Френсіс Гей (30 квітня 1564 року - 16 червня 1631 року) - вождь клану з 1585 року, ІХ граф Ерролл.
- Вільям Гей (? - 1636) - вождь клану з 1631 року, Х граф Ерролл.
- Гілберт Гей (? - 1675) - вождь клану з 1636 року, ХІ граф Ерролл.
- Джон Гей (? - 1704) - вождь клану з 1675 року, ХІІ граф Ерролл.
- Чарльз Гей (? - 1717) - вождь клану з 1704 року, ХІІІ граф Ерролл.
- Мері Гей (? - 19 серпня 1758 року) - жінка на посаді вождя клану з 1717 року, ХІV графиня Ерролл.
- Джеймс Гей (20 квітня 1726 року - 3 липня 1778 року) - вождь клану з 1758 року, ХV граф Ерролл.
- Джордж Гей (1767 - 1798) - вождь клану з 1778 року, ХVІ граф Ерролл.
- Вільям Гей (1772 - 1819) - вождь клану з 1798 року, ХVІІ граф Ерролл.
- Вільям Джордж Гей (1801 - 1846) - вождь клану з 1819 року, ХVІІІ граф Ерролл.
- Вільям Гаррі Гей (1823 - 1891) - вождь клану з 1846 року, ХІХ граф Ерролл.
- Чарльз Гор Гей (1852 - 1927) - вождь клану з 1891 року, ХХ граф Ерролл.
- Віктор Олександр Серелд Гей (1876 - 1928) - вождь клану з 1927 року, ХХІ граф Ерролл.
- Жосслін Віктор Гей (1901 - 1941) - вождь клану з 1928 року, ХХІІ граф Ерролл.
- Діана Деніс Гей (5 січня 1926 року - 16 травня 1978 року) - на посаді вождя клану з 1941 року, ХХІІІ графиня Ерролл.
- Мерлін Серелд Віктор Гілбер Гей (нар 20 квітня 1948 року) - вождь клану з 1978 року, ХХІV граф Ерролл.
Септа Гей Кінфаун |
- Джордж Гей (1571 - 1634) - вождь септи з 1627 року, І лорд Гей Кінфаун, І віконт Дупплін, І граф Кінноулл.
- Джордж Гей (? - 1644) - вождь септи з 1634 року, ІІ граф Кінноулл.
- Вільям Гей (? - 1677) - вождь септи з 1644 року, ІІІ граф Кінноулл.
- Джордж Гей (? - 1687) - вождь септи з 1677 року, ІV граф Кінноулл.
- Вільям Гей (? - 1709) - вождь септи з 1687 року, V граф Кінноулл.
- Томас Гей (1660 - 1719) - вождь септи з 1709 року, VІ граф Кінноулл.
- Джордж Гей (1689 - 1758) - вождь септи з 1719 року, VІІ граф Кінноулл.
- Томас Гей (1710 - 1787) - вождь септи з 1758 року, VІІІ граф Кінноул.
- Роберт Гей-Драммонд (1751 - 1804) - вождь септи з 1787 року, ІХ граф Кінноулл.
- Томас Гей-Драммонд (1785 - 1866) - вождь септи з 1804 року, Х граф Кінноулл.
- Джордж Гей-Драммонд (1827 - 1897) - вождь септи з 1866 року, ХІ граф Кінноулл.
- Арчібальд Гей (1855 - 1916) - вождь септи з 1897 року, ХІІ граф Кінноулл.
- Джордж Гей (1902 - 1938) - вождь септи з 1916 року, ХІІІ граф Кінноулл.
- Джордж Гей (1902 - 1938) - вождь септи з 1916 року, ХІV граф Кінноулл.
- Артур Гей (1935 - 2013) - вождь септи з 1938 року, ХV граф Кінноулл.
- Чарльз Гей (нар. 1962) - вождь септи з 2013 року, ХVІ граф Кінноулл.
Замки клану Гей |
- Замок Делгейті (шотл. - Delgatie Castle) - біля Абердіну, клан отримав цей замок після 1314 року.
- Замок Слайнс (шотл. - Slains Castle) - резиденція вождів клану. Є старий замок Слайнс і новий замок Слайнс.
- Замок Дупплін (шотл. - Dupplin Castle) - біля Перту.
- Замок Дунс (шотл. - Duns Castle) - у Берквікширі.
- Замок Іншох (шотл. - Inshoch Castle) - у Найрнширі.
- Замок Меггінх (шотл. - Megginch Castle) - біля Перту.
- Замок Нейдпат (шотл. - Neidpath Castle) - біля Піблс.
- Замок Парк (шотл. - Park Castle) - біля Галловей.
- Замок Єстер (шотл. - Yester Castle) - у Східному Лотіані.
Джерела |
- Black, George Fraser (1946). "The Surnames of Scotland: Their Origin, Meaning, and History". New York: New York Public Library. pp. 494–495.
- Burke, John (1832). A General and Heraldic Dictionary of the Peerage and Baronetage of the British Empire. H. Colburn and R. Bentley. p. 443.
- Complete Guide to Heraldry; p.415; By Arthur Charles Fox Davies, and Graham Johnston; Published by Kessinger Publishing, 2004; ISBN 978-1-4179-0630-7, ISBN 978-1-4179-0630-7; link
- The History of Scotland from Agricola's Invasion to the Revolution of 1688, Vol 1, By John Hill Burton; p.364-365, Will. Blackwood and Sons, 1867
- S Taylor, DER Watt, B Scott, eds (1990). Scotichronicon by Walter Bower in Latin and English.Vol.5. Aberdeen: Aberdeen University Press. pp. 341–343.
- Moncrieff, D. Parish of Redgorton. In: The Statistical Account of Scotland, 1791-1799. 523-542, p 527 only.
|