Ufdjrw

Софія Караффа-Корбут
Народження	23 серпня 1924(1924-08-23) Львів, Польська республіка
Смерть	29 листопада 1996(1996-11-29) (72 роки)
	Україна
Національність	українка
Жанр	художниця, графік
Навчання	Перша українська приватна дівоча гімназія Сестер Василіанок; відділ малярства Державної технічної фахової школи у Львові; Львівське художньо-промислове училище; Львівський інститут прикладного і декоративного мистецтва
Діяльність	художник-гравер
Напрямок	майстриня станкової та книжкової графіки (близько 60 творів українських письменників)

Софі́я Петрі́вна Кара́ффа-Ко́рбут (Софія-Романа-Роксоляна) (23 серпня 1924, Львів — 29 листопада 1996) — українська художниця-графік. Проілюструвала близько 60 творів українських письменників, які вийшли тиражем понад 6 мільйонів примірників (кожну четверту дитячу книжку, яка виходила в Україні)^[1].

Біографічні відомості |

Її батько, Петро Караффа-Корбут, білорус за національністю, належав до давнього шляхетського роду. Його далекий предок, Павло Караффа з роду венеційських князів, у XIV столітті перейшов до Польщі на службу до короля Владислава Ягайла, а нащадки Павла оселились у Білорусі. Сам Петро Караффа-Корбут народився 1887 року і невдовзі, як це було заведено, був зарахований до дворянства рішенням Мінських дворянських зборів, затвердженим потім указом російського Сенату. 1910 року білоруський шляхтич емігрував за кордон, а його родину в Білорусі згодом репресувала радянська влада, націоналізувавши маєтки^[2].

З боку діда Петра Берези краєзнавці виводять родовід із козацьких поселенців, що нібито оселилися в селі Куткір (нині Буський район на Львівщині) після ліквідації Запорізької Січі. В усякому разі, в сільських метричних книгах згадки про Берез є з кінця ХVIII століття.

Мати, Марія Береза, через родину своєї матері (Анни з Кучинських) була споріднена зі Свєнціцькими (Іларіон Свєнціцький був її двоюрідним братом). Можливо, саме він познайомив батьків Софії Караффи-Корбут.

Мати Софії, Марія Петрівна Береза, як і її старші сестри Михайлина та Євгенія, закінчила вчительську семінарію, але не змогла знайти місця в школі і виїхала до Франції. За версією Марії Іларіонівни Свєнціцької, дівчина спершу листувалася з Петром Караффою-Корбутом, а потім поїхала до нього. Містечко Сен-Кантен, де мешкало молоде подружжя, відоме ткацькими фабриками: на одній із них, напевно, працював «бюровим урядовцем» (як згодом писала Марія Петрівна) її чоловік^[3].

Важко сказати, чому Марія повернулась у Галичину, порвавши всі стосунки з чоловіком, а він емігрував до США^[2].

Софія-Романа-Роксоляна Караффа-Корбут народилася у Львові й була охрещена у львівській церкві Петра і Павла. Її хрещеним батьком став земляк її матері — відомий видавець Іван Тиктор, а хрещеною мамою — соратниця Івана Франка Стефанія Мазур^[2] (мати Кирила Мазура, згодом відомого художника, який жив у Франції).

Свої дитячі роки Софія провела в селі Куткір та у Львові.

Закінчивши 1936 року початкову школу, Софія продовжила навчання в жіночій гімназії сестер Василіянок. Проте 1939 року гімназію закрили і вона поїхала до районного міста Стрия, щоб навчатися в середній школі. Проте її не закінчила через те, що почалася Друга світова війна. Софія повернулася до Львова і у 1942 році поступила до Державної мистецько-промислової школи. У 1944 році закінчила перший клас Державної технічної фахової школи для будівництва. Навчання було перерване. Продовжилось воно у щойно відкритому Львівському художньо-промисловому училищі (нині коледж ім. Івана Труша). Після його закінчення свою мистецьку освіту Софія Караффа-Корбут продовжила в Інституті прикладного й декоративного мистецтва на відділі прикладної графіки факультету монументального живопису.

У 1953 закінчила Львівський інститут прикладного та декоративного мистецтва, де вчилася у Івана Гуторова, Вітольда Манастирського та Романа Сельського.

Працювала в галузі станкової та книжкової графіки (переважно в техніці ліногравюри), декоративного мистецтва.

Померла 29 листопада 1996 року. Похована на цвинтарі села Куткір. У 2000 на могилі поставили пам'ятник роботи скульптора Івана Микитюка. На чорному мармурі надмогильного пам'ятника зображено Мавку, що тягне руки до неба. З протилежної сторони викарбувано слова художниці: «Я цінності ті марні давно перецінила і знаю: головне в житті є тільки віра, праця, честь та добра пам'ять по тобі, що теж живе недовго…»^[4].

Творчість |

Станкова графіка |

• «Верховинська весна» (1962),


• «Казка» (за мотивами драми-феєрії «Лісова пісня» Лесі Українки, 1963),


• серія «За мотивами творів Т. Г. Шевченка» (1963—1964),


• серія «Із іскри полум'я займеться. І» (1969),


• серія «Рідні Карпати» (1970);

Книжкова графіка |

• 
  Васильченко С. В. Чарівна книжка: легенда, новели, оповід., урив. з повістей


• 
  Вишенський І. Вибрані твори


• 
  Вишня О. Якби моя бабуся встали: вибр. твори


• 
  Андрій Волощак. Довбушеві скарби.
  


• 
  Глібов Л. І. Цяцькований осел: вибр. твори


• 
  Грабовський П. А. Не раз ми ходили в дорогу…: вибр. твори


• День, як маків цвіт: укр. нар. приспівки


• 
  Дніпрова Чайка. Дівчина Чайка: казка


• 
  Іваненко О. Д. Кисличка: казка


• 
  Микола Лисич. Дрібушечки. Вірші. — К.: Веселка, 1966.
  


• 
  Микола Лисич. Казка про білочку. — К.: Веселка, 1969.


• 
  Лучук В. І. Чарівний глобус: вірші для дітей


• 
  Малик В. К. Червона троянда: поеми


• 
  Малишко А. Прометей. — К., 1967


• 
  Петренко М. Є. Про Марічку невеличку


• 
  Пригара М. А. Вірші та казки. Т. 1


• 
  Пригара М. А. Повісті та оповідання. Т. 2


• 
  Пригара М. А. Михайлик-джура козацький: історичні повість


• 
  Пригара М. Байбак-мандрівник.
  


• 
  Старицький М. П. Останні орли: іст. повість із часів Гайдамаччини
  


• 
  Топеліус З. Казки


• 
  Леся Українка. Ясні самоцвіти.
  


• 
  Леся Українка. весняної води.
  


• 
  Леся Українка. Літо краснеє минуло.
  


• 
  Леся Українка. Досвітні огні: вірші, поеми


• 
  Леся Українка. Лісова пісня: драма-феєрія в 3-х діях


• 
  Франко І. Я. Борислав сміється


• 
  Франко І. Я. Іван Вишенський


• 
  Франко І. Я. Лис Микита: казка


• 
  Франко І. Я. Малий Мирон

Авторка численних екслібрисів.

Декоративне мистецтво |

• Керамічна тарілка «Данило Галицький» (1957).


• Тематичні вітражі «Урожай», «Дари землі», «Відпочинок», «Оздоровлення» для санаторію «Трускавець». Співавтор М. Тарнавський. Виконані на Львівській кераміко-скульптурній фабриці.^[5]


• Вітражі на тему пір року в трускавецькому санаторії «Південний». Співавтор М. Тарнавський, виконував колектив працівників Львівської кераміко-скульптурної фабрики.^[5]

Вшанування пам'яті |

На будинку школи с. Куткір 2000 року відкрито меморіальну дошку^[1].

На її честь названо 40-й курінь УПЮ.

Примітки |

Джерела |

• 
  Горинь Б. Любов і творчість Софії Караффи-Корбут: документальний роман-колаж у 2 кн. Кн. 1 / Б. М. Горинь. — Л.: Апріорі, 2013. — 576 с. : іл. ISBN 978-617-629-136-7.


• 
  Думанська О. Вона народилася не в Парижі // Дзеркало тижня. — № 25 (246). — 1999.


• 
  Думанська О. Графиня з Куткора: біографічна оповідь з голосів самовидців / О. Думанська. — Л. : Каменяр, 2004. — 127 с. : ілюстр. — (Серія «Особистості»).


• 
  Матешук О. А. Незабутня Софія Караффа-Корбут: Кілька пропам'ятних слів про видатну мисткиню / О. А. Матешук. — Львів: Каменяр, 2004. — 62 с. : іл. ISBN 5-7745-1064-6 : 6.00


• 
  Словник художників України / за ред. М. П. Бажана (відп. ред.) та ін. — К. : Головна редакція Української Радянської Енциклопедії, 1973. — 272 с., іл.

• 
  Повернення Софії Караффи-Корбут. Рецензія на книгу Богдана Гориня
  


• Софія Караффа-Корбут. Альбом репродукцій. Київ, Мистецтво, 1973.

Посилання |

Караффа-Корбут Софія Петрівна у сестринських Вікіпроектах
	Портал «Мистецтво»
	Генеалогія на Родоводі?

• 
  На Львівщині хочуть відзначити ювілей художниці Софії Караффи-Корбут // zaxid.net, 17.09.2013


• 
  Юлія Овсяник. Мавка, що тягнеться до сонця // Zbruch, 23.08.2015

Це незавершена стаття про художника. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.