Печера
Мамутова печера (національний парк)
В одній з печер Аргентини
Печера Лічугія, Нью-Мексико (США)
Формування печери
Пече́ра — природна підземна порожнина, що з'єднується з поверхнею землі одним або декількома отворами. Печери можуть бути заповнені повітрям або іншим газом (здебільшого, радоном або метаном), водою, частково твердими відкладами.
Зміст
1 Загальна інформація
2 Класифікація
3 Найбільші печери світу
4 Використання і дослідження печер
5 Примітки
6 Див. також
7 Посилання
8 Література
Загальна інформація |
Печери виникають під впливом підземних вод, карстових процесів, руху прибережних хвиль. Утворення такого типу зазвичай виникають у вапнякових породах, як наприклад, у Кентукі або на Балканах, де гірські породи розчиняються у воді.
Печери бувають населені тваринами, яким притаманні сліпота, депігментація, гігантизм.
Найбільші печери світу: Флінт-Ридж-Мамонтова (США, 596 км), Оптимістична (Україна, 240,5 км), Джуел Кейв (США, 223 км).
Багато печер ще з епохи палеоліту використовувалися людиною для стоянок, на стінах багатьох печер залишилися малюнки первісних людей.
Печери-галереї — це довгі, не затоплені водою печери, схожі на тунелі. Спочатку вони були утворені річкою, але зі зниженням рівня ґрунтовних вод стали сухими.
Більшість печер поступово руйнується, але деякі з них є дуже старі. Верхні шари вапняку, що утворюють склепіння печери, дедалі тоншають і зрештою обвалюються, залишаючи на поверхні землі великі западини. Якщо обвалюються внутрішні перегородки між печерами, може утворитися довга ущелина зі стрімкими схилами — карстова вирва.
Класифікація |
- За походженням печери поділяють на первинні і вторинні.
Первинні печери складені сингенетичними гірськими породами: газові пузирі і тунелі в лавах, порожнини в рифах і вапнякових туфах, печери гідратації в гіпсо-ангідритах.
Вторинні печери — результат геологічних процесів, що виявляються в породі або льодовику: печери вивітрювання, вилуговування, видування, суфозійні, абразійні процеси на берегах морів, карстові, гідротермальні, гляціальні в льодовиках. Найпоширенішими є карстові печери.
- За положенням у просторі печери розділяють на горизонтальні, похилі та вертикальні, які в свою чергу поділяють на колодязі (глибиною до 20 м), шахти (від 20 до 300 м), та провалля (понад 300 м).
Понор — природний отвір (тріщина) або порожнина будь-якої форми на поверхні карстових гірських порід, по яких стікає вглиб дощова, тала снігова та проточна вода. Понори утворюються зазвичай на дні карстових лійок чи в руслах зникаючих річок. Понор є індикатором карстування, тому завдяки понорам спелеологи знаходять виходи з печер, хоча понор може бути виключно локалізованим.- Див. також воклюз. Вертикальні підводні печери називають блакитними дірами.
Найбільші печери світу |
У світі відомо 93 шахти завглибшки понад 1 км[1]. У 2012 році «підземний полюс» (найглибше досягнуте людиною місце в печерах) зафіксовано на глибині 2196 м у печері Крубера-Вороняча, що розташована на масиві Арабіка в Абхазії[2]. Найглибша шахта України є в Криму, на масиві Карабі, і має назву Солдатська (-519 м).
Деякі печери є поєднанням шахт, горизонтальних і похилих галерей (П'єр-Сен-Мартен). У вапняках зали сягають величезних розмірів, наприклад, зал «Вірна» в печері Пьєр-Сен-Мартен має об'єм бл. 3,4 млн м³, зал «Грузинських спелеологів» в Новоафонській печері — 0,9 млн м³.
Найдовша печера світу Флінт-Рідж-Мамонтова (США, штат Кентуккі), довжина зафіксованих спелеологами ходів у якій становить 563 км (2006 р.). Друге місце — за гіпсовою печерою Оптимістична[3], що на Тернопільщині (Україна) (розвідана довжина, станом на 2014 р., становить 240,5 км).
У 2007 році на території заповідника карстових печер у межиріччі Дністра, Серета і Збруча Тернопільської області українські спелеологи відкрили унікальну карстову печеру Музейна (колишній так званий понор «Гігант»), яка теж може допомогти становленню українських печер у ряд найдовших печер світу. У разі продовження Музейної в напрямках до печери Оптимістичної та печери Озерна (Блакитні Озера), між якими вона розташована, сумарна довжина ходів Оптимістичної, Озерної (125 км) і Музейної зможе залишити позаду Флінт-Рідж-Мамонтову.
Використання і дослідження печер |
Передусім печери — це об'єкт досліджень спелеологів. Печери становлять інтерес для фахівців різних галузей науки: геологів, гірників, гідрогеологів, біологів, археологів, істориків, медиків тощо. Вивченням печер займається наука спелеологія.
Проте вони можуть слугувати і як сховища, і як виробничі приміщення, для відпочинку і розваг тощо. Один з популярних видів використання печер — підземний туризм. Усього на землі в кінці ХХ ст. було близько 900 туристських печер. Найпопулярнішими туристичними печерами в Україні є печери Мармурова та Кизил-Коба (Крим), Млинки, Вертеба, Вітрова, Кришталева (Тернопільщина) та Атлантида (Хмельниччина).
Примітки |
↑ Кравчук П. А. Книга рекордів природи. — Луцьк : ПрАТ «Волинська обласна друкарня», 2011. — 336 с. — ISBN 978-966-361-642-1.
↑ Кравчук П. А. Книга рекордів природи. — Луцьк : ПрАТ «Волинська обласна друкарня», 2011. — 336 с. — ISBN 978-966-361-642-1.
↑ Кравчук П. А. Географический калейдоскоп. — К.: Рад. школа, 1988. — 143 с.: ил.
Див. також |
- Сталагміти
- Сталактити
- Печерні відклади
- Печерні міста
- Печери Тернопільської області
- Печери Криму
Шондонг — найбільша печера
Мармурові печери в Чилі — блакитні печери в Чилі
Посилання |
- Печери України
- печера Мушкарова яма
- Кривче
- Розмаїття печер Тернопільщини
- Печери Борщівщини
- Тисяча печер України — відкриття тривають
- Cavers Mailing List
Модель карстової печери на сайті Національного науково-природничого музею України
Література |
Кравчук П. А. Книга рекордів природи. — Луцьк : ПрАТ «Волинська обласна друкарня», 2011. — 336 с. — ISBN 978-966-361-642-1.
Кравчук П. А. Рекорды природы. — Любешов : Эрудит, 1993. — 216 с. : ил. — ISBN 5-7707-2044-1. (рос.)- Мала гірнича енциклопедія : у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Східний видавничий дім, 2004—2013.
Фауна печер України / За ред. І. Загороднюка. — Київ: Українське теріологічне товариство, 2004. — 248 с.
| ||||||||||||||||||||||||||||||||
