Австро-Угорщина
| |||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Боснія і Герцеговина
Словенія
ЧорногоріяА́встро-Уго́рщина (нім. Österreich-Ungarn) — у 1867—1918 роках дуалістична монархія в Центральній Європі. Федерація Австрійської імперії та Угорського королівства. Займала терени сучасної Австрії та Угорщини, а також Чехії, Словаччини, Хорватії, Словенії, Чорногорії, частини Італії, Польщі, Румунії, Сербії, України. Очолювалася імператорами з австрійського дому Габсбургів — Францом-Йосифом (1867—1916) і Карлом I (1916—1918). Заснована після компромісної угоди між Австрією і Угорщиною. Столиця — Відень. Офіційною мовою була німецька. Панівна конфесія — католицизм. Була населена різними народами, провідну роль серед яких відігравали австрійські німці та угорці. Існування імперії супроводжувалося потужними національно-визвольними рухами. У 1918 році внаслідок поразки у Першій світовій війні розпалась на ряд незалежних держав.
Зміст
1 Назва
2 Історія
2.1 Утворення Австро-Угорщини
2.2 Проект реформи Австро-Угорщини
2.3 Перша світова війна
2.4 Розпад імперії
3 Територія
4 Населення
4.1 Найбільші міста[2]
5 Збройні сили
6 Примітки
7 Джерела
8 Посилання
Назва |
А́встро-Уго́рщина (нім. Österreich-Ungarn) — коротка назва.
Австро-Угорська монархія (нім. Österreichisch-Ungarische Monarchie, угор. Osztrák-Magyar Monarchia) — обидві держави (Австрія і Угорщина) є одночасно і об'єднаними (в якихось сферах) і, водночас, незалежними (в більшості сфер).
Австрія — коротка назва.
Королівства і землі, представлені в Рейхсраті та Землі Священної Угорської корони Святого Стефана (нім. Die im Reichsrat vertretenen Königreiche und Länder und die Länder der heiligen ungarischen Stephanskrone) — офіційно з 14 листопада 1868 року
Історія |
| Історія Австрії | |
|---|---|
 | |
Гальштатська культура | |
Доісторична Австрія | |
Римські провінції (Норік • Реція) | |
Карантанія | |
Східна марка | |
Герцогство Австрія | |
Ерцгерцогство Австрія | |
Священна Римська імперія (Габсбурзька монархія) | |
Австрійська імперія | |
Австро-Угорщина (Цислейтанія) | |
Перша Австрійська Республіка | |
Аншлюс | |
Окупація Австрії союзниками | |
Австрійська Республіка | |
Портал «Австрія» |
| Історія Угорщини | |
|---|---|
 | |
| Стародавня Угорщина | |
Доугорська Угорщина | |
Паннонія | |
Гунський каганат | |
| Передісторія угорців | |
Магна Хунгарія | |
Леведія | |
Ателькуза | |
| Середні Віки | |
Аварський каганат | |
Блатенське князівство | |
Угри | |
Завоювання угорцями Паннонського басейну | |
Князівство Угорщина | |
Арпади | |
Королівство Угорщина | |
| Королівство Угорщина на початку сучасної епохи | |
Османсько-угорські війни | |
Османська Угорщина | |
Східно-Угорське королівство | |
Князівство Трансільванія (1570 – 1711) | |
Королівство Габсбургів | |
Повстання Ракоці | |
Революція 1848-1849 років в Угорщині | |
Австро-угорський компроміс | |
Транслейтанія | |
| Угорська історія в ХХ столітті | |
Перша Республіка | |
Угорська Радянська Республіка | |
Королівство Угорщина (1920—1946) | |
| Сучасність | |
Угорська Республіка | |
Угорщина (1944—1945) | |
Друга Республіка | |
Народна Республіка | |
Повстання 1956 | |
Портал «Угорщина» |
Утворення Австро-Угорщини |
У середині XIX сторіччя багатонаціональна Австрійська імперія перебувала у стані глибокої економічної та політичної кризи. Розбіжності між окремими частинами імперії, особливо між Австрією та Угорщиною, які стали особливо відчутні під час революційних подій 1848–1849 років та після поразки Відня в Австро-Прусській війні 1866 року, становили реальну загрозу існуванню імперії Габсбургів. У цій ситуації австрійський уряд запропонував укладення угоди, яка б надавала Угорщині значних автономних прав.
21 грудня 1867 року імператор Франц Йосиф I (1848–1916) затвердив австро-угорську угоду і конституцію Австрії. Австрійська імперія була перетворена на двоєдину (дуалістичну) державу, яка дістала назву Австро-Угорська імперія. Угорщина отримала політичну та адміністративну автономію, власний уряд та парламент — сейм.
На чолі Австро-Угорської імперії стояв австрійський імператор з династії Габсбургів, який одночасно мав титул короля Угорщини. Формально його влада була обмежена Райхсратом в Австрії та сеймом в Угорщині. За положеннями нової австрійської конституції Райхсрат — двопалатний парламент — складався з Палати панів і Палати депутатів (всього 525 депутатів). До Палати панів, крім спадкових членів, імператор міг призначати довічних членів. Ними, зокрема, були митрополит Андрей Шептицький та письменник Василь Стефаник.
Палата депутатів формувалася за допомогою виборів від окремих провінцій. Виборче право було обмежено майновим і віковим цензом та куріальною системою. 1873 року було запроваджено прямі вибори від трьох курій (1 — великої земельної власності, 2 — торгово-промислових палат, 3 — більших міст) крім сільської (включно з малими містами). Внаслідок зниження майнового цензу для міських і сільських курій з 10 до 5 гульденів річного прямого податку, 1882 року значно зросла кількість виборців, однак уряд відмовився запровадити загальне виборче право.
Чергова виборча реформа 1896 року встановила 5-у курію, що мала обиратися на основі загального виборчого права (посилала в парламент 72 депутати). 1907 року було запроваджено загальне виборче право для чоловіків віком від 24 р. і ліквідовано куріальну систему виборів. Спільними для всієї імперії були 3 міністерства: закордонних справ, військове та морське і міністерство фінансів. Законодавча влада щодо спільних справ обох частин держави здійснювалася спеціальними «делегаціями», які скликалися щорічно по черзі у Відні та Будапешті. До їхнього складу входили по 60 делегатів від Райхсрату та Сейму. Видатки на загальноімперські потреби розподілялися пропорційно для обох частин імперії, за спеціально укладеною угодою. 1867 року квота встановлювалася у 70 % для Австрії і 30 % — для Угорщини.
Австро-угорська угода 1867 року не вирішила всіх розбіжностей між окремими частинами імперії. Незадоволеними були, насамперед, Чехія і Хорватія. З останньою 1868 року, за сприяння Відня, Угорщина уклала угоду, яка на деякий час послабила суперечки. Однак із Чехією домовитися не вдалося. Її представники подали у Райхсрат декларацію, в якій вимагали надання Чехії, Моравії та Сілезії (так званим землям корони Святого Вацлава) прав, аналогічних угорським. Внаслідок тривалої боротьби австрійський уряд був змушений піти на деякі поступки (дозвіл вживання чеської мови в адміністрації та шкільництві, поділ Празького університету на чеський і німецький та інше), однак повністю вирішити всі суперечності не вдалося.
Існування українців на Закарпатті взагалі не визнавалося угорською владою. 1868 року сейм у Будапешті оголосив усе населення краю угорською нацією. На Буковині та Галичині становище було дещо кращим. На цих землях виникли й успішно розвивалися українські культурно-просвітницькі організації («Просвіта», Наукове товариство імені Шевченка) та політичні партії, українські представники були у рейхсраті та провінційних сеймах. Однак і тут українці перебували у нерівноправному становищі. У Галичині влада фактично належала полякам, а на Буковині — німцям та румунським боярам. Офіційною мовою в Галичині була польська, а на Буковині — німецька.
Зовнішня політика Австро-Угорської імперії після поразок у війнах з Німеччиною та Італією була спрямована переважно на Балкани. 1878 року австро-угорські війська окупували Боснію і Герцеговину. Анексія окупованих територій 5 жовтня 1908 року призвела до загострення відносин Австро-Угорської імперії з Російською імперією, результатом чого стало укладення таємної угоди з Німецькою імперією 7 жовтня 1879 року. 1882 року до цього договору приєдналася Італія, завершивши, таким чином, створення воєнно-політичного блоку — Троїстого Союзу, спрямованого проти Франції та Російської імперії.
Проект реформи Австро-Угорщини |
До початку XX століття стало явним, що державний організм, де дві нації домінують над дев'ятьма в принципі нежиттєздатний, що підтверджувалось численними терористичними актами, повстаннями, демонстраціями та заворушеннями.
Франц Фердинанд планував радикально перекроїти карту Австро-Угорської імперії, створивши напівавтономні штати, кожен з яких представляв би одну з 11 націй імперії. Разом вони мали б утворити велику конфедерацію — Сполучені Штати Великої Австрії. Але план реформ не був втілений у життя через убивство ерцгерцога та початок Першої світової війни, внаслідок якої зникла сама імперія.
Перша світова війна |
28 червня 1914 року у Сараєво було вбито спадкоємця австрійського престолу ерцгерцога Франца Фердинанда, що стало приводом для початку Першої світової війни 1914–1918 років.
28 липня 1914 року Австро-Угорська імперія оголосила війну Сербії, а 6 серпня 1914 року — Російській імперії. На фронті чехи, словаки, українці і хорвати переходили на бік росіян, відмовлялися йти в наступ. Армія зазнавала серйозних воєнних поразок. Революція в Російській імперії справила великий вплив на трудящих.
Навесні 1918 року Австро-Угорщина разом з Німеччиною окупувала Україну. Спілкування з революційними масами, боротьба українського народу проти загарбників призвели до швидкого революціонізування окупаційних військ. Солдати, що поверталися, приносили з собою ліві ідеї. Все частіше почали вибухати страйки і демонстрації проти війни, в тому числі в армії.
Війна Австро-Угорської імперії проти країн Антанти 1914–1918 років в союзі з Німецькою імперією, Болгарією та Османською імперією завершилася крахом імперії.
Розпад імперії |
У жовтні-листопаді 1918 року угорські, чеські, словацькі, а незабаром також і австрійські війська почали тікати з фронту. Почалась революція. Австро-Угорщина підписала з Антантою 3 листопада Падуанське перемир'я, фактично капітуляцію.
На землях Австро-Угорщини утворилися самостійні держави: Західноукраїнська Народна Республіка, Чехословацька Республіка, Королівство сербів, хорватів і словенців, Польська Республіка, Австрійська Республіка, Угорщина. Частина колишніх територій Австро-Угорської імперії:
Австрійське Примор'я, Рієка і Південний Тіроль відійшли до Італії;- частина Трансільванії, Банат і Буковина — Румунії;
Східна Галичина в червні-липні 1919 року була захоплена Польською Республікою.
Етнічні українські землі Австро-Угорщини були розділені між трьома державами:
Закарпатська Україна опинилася під владою Праги,
Буковина — Бухареста,
Галичина — Варшави.
Територія |
Австро-Угорщина. 1878–1918 роки: 1. Королівство Богемія, 2. Герцогство Буковина, 3. Каринтія, 4. Крайна, 5. Далмація, 6. Королівство Галичини та Володимирії, 7. Австрійське Примор'є, 8. Нижня Австрія, 9. Маркграфство Моравія, 10. Зальцбург, 11. Австрійська Сілезія, 12. Штирія, 13. Тіроль, 14. Верхня Австрія, 15. Форарльберґ, 16. Угорщина, 17. Хорватія і Славонія, 18. Боснія і Герцеговина.
Територія Австро-Угорської імперії становила 676 545 км².
В адміністративно-географічному плані поділялася на дві частини: Цислейтанію — до річки Лейти, по якій раніше проходив фактичний кордон між Австрією та Угорщиною, й Транслейтанію — Землі корони Святого Стефана.
В адміністративному відношенні Австро-Угорщина ділилася на такі складові частини (коронні землі):
Цислейтанія (землі австрійської корони;Територія — 351 204 км²): | ||||
|---|---|---|---|---|
Королівство Богемія | Королівство Далмація | Королівство Галичини та Володимирії | Герцогство Буковина | Ерцгерцогства Нижня Австрія |
Ерцгерцогства Верхня Австрія | Герцогство Каринтія | Герцогство Крайна | Герцогство Зальцбург | Герцогство Верхня і Нижня Сілезія (Австрійська Сілезія) |
Герцогство Штирія | Маркграфство Моравія | Княжий округ Тіроль: (Земля Форарльберг) | Австрійське примор'я: (Княжий округ Гориця і Градишка, Місто Трієст, Маркграфство Істрія) | |
Транслейтанія (землі угорської корони; Територія — 325 411 км²): | ||||
Королівство Угорщина | Королівство Хорватія і Славонія | Місто Фіуме | ||
Боснія і Герцеговина (з 1908). | ||||
Населення |
Етнічна карта Австро-Угорщини.
Австро-Угорщина була багатонаціональною державою, в якій у 1908 році проживало 50 293 000 осіб 25 націй та народностей. Найчисельнішими з них були німці, угорці, чехи, українці, поляки, словаки, хорвати та румуни. Українців 1910 року налічувалось 4,178 млн осіб, що становило 8 % населення імперії. Крім них було також понад 400 тисяч латинників (обернених на католицизм українців) та пословачених українців[1].
Зі зростанням капіталістичної економіки на національних краях, зокрема в Чехії, посилилися національні суперечності. Тому національне питання в Австро-Угорщині було віссю політичного життя. Панівні класи розглядали Боснію, Галичину, Словаччину та інші слов'янські краї як колонії (див. Австро-угорський компроміс#Реакція і спроби реформ). В економічному і культурному житті Галичини панувала польська шляхта, на яку спирався австрійський уряд.
Найбільші міста[2] |
Австрійська імперія
| Номер | Сучасна назва | Назва[3] | Інше | Сучасна країна | Населення |
|---|---|---|---|---|---|
| 1. | Відень | Wien | Bécs, Beč |  Австрія | 2,083,630 |
| 2. | Прага | Praha | Prag |  Чехія | 668,000 |
| 3. | Трієст | Triest, Trst |  Італія | 229,510 | |
| 4. | Львів | Львів | Lwów, Lemberg |  Україна | 206,113 |
| 5. | Краків | Krakau |  Польща | 151,886 | |
| 6. | Грац | Gradec | Австрія | 151,781 | |
| 7. | Брно | Brünn | Чехія | 125,737 | |
| 8. | Чернівці | Чернівці | Cernăuți, Czernowitz | Україна | 87,100 |
| 9. | Плзень | Pilsen | Чехія | 80,343 | |
| 10. | Лінц | Linec | Австрія | 67,817 |
Королівство Угорщина
| Номер | Сучасна назва | Назва[3] | Інше | Сучасна країна | Населення |
|---|---|---|---|---|---|
| 1. | Будапешт |  Угорщина | 1,232,026 | ||
| 2. | Сегед | Szegedin, Segedin | Угорщина | 118,328 | |
| 3. | Суботиця | Szabadka | Суботица |  Сербія | 94,610 |
| 4. | Дебрецен | Угорщина | 90,764 | ||
| 5. | Загреб | Zágráb, Agram |  Хорватія | 79,038 | |
| 6. | Братислава | Pozsony | Pressburg, Prešporok |  Словаччина | 78,157 |
| 7. | Мішкольц | Угорщина | 76,207 | ||
| 8. | Тімішоара | Temesvár | Temeswar |  Румунія | 72,555 |
| 9. | Орадя | Nagyvárad | Großwardein | Румунія | 64,169 |
| 10. | Арад | Arad | Румунія | 63,166 | |
| 11. | Клуж-Напока | Kolozsvár | Klausenburg | Румунія | 62,733 |
Збройні сили |
Примітки |
↑ Енциклопедія українознавства. Словникова частина. (Текст ЕУ-2). — Париж, Нью-Йорк, 1955. — Т. 1. — С. 17.
↑ Kogutowicz Károly, Hermann Győző: Zsebatlasz: Naptárral és statisztikai adatokkal az 1914. évre. Magyar Földrajzi Intézet R. T., Budapest 1913, S. 69, 105.
↑ аб Donaumonarchie Österreich-Ungarn. Donaumonarchie.com. Процитовано 19 November 2013.
Джерела |
Віднянський С. В. Австро-Угорщина // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К.: Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — 688 с. : іл. — ISBN 966-00-0734-5.- Віднянський С. В. Австро-Угорщина // [1] Енциклопедія сучасної України : у 30 т. / ред. кол. І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ, Координаційне бюро енциклопедії сучасної України НАН України. — К., 2001. — Т. 1 : А. — 823 с. : іл. — ISBN 966-02-2075-8.
- Кріль М. Слов'янські народи Австрійської монархії: освітні та наукові взаємини з українцями. 1772—1867. — Львів, 1999.
Малий словник історії України / відпов. ред. В. А. Смолій. — К. : Либідь, 1997. — 464 с. — ISBN 5-325-00781-5.- Осечинський Б. Галичина під гнітом Австро-Угорщини в епоху імперіалізму. — Львів, 1954.
- Тейлор А. Габсбурзька монархія. 1809—1918. Історія Австрійської імперії та Австро-Угорщини / пер. з англ. А. Портнов, С. Савченко. — Львів : ВНТЛ-Класика, 2002. — 268 с.
Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.- Франко І. Пів століття. Нарис історіі Австріі від р. 1840 до 1890 // Народ. — 1891. — 1 травня.
- Цьольнер Е. Історія Австрії / пер. з нім. А. Онишко та ін. — Львів : Літопис, 2001. — 712 с.
- Wolfsgrüber, Cölestin. The Austro-Hungarian Monarchy // The Catholic Encyclopedia. Vol. 2. New York: Robert Appleton Company, 1907.
Посилання |
 | Вікіцитати містять висловлювання на тему: Австро-Угорщина |
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Австро-Угорщина
| |||||||||||||
| ||||||||||||||
|
