Ufdjrw

Золоті ворота
; lon_sec = lat_dir = region = lon_dir = lat_sec = lat_min = CoordScale = скасований = lon_min = ;
Золоті ворота
	; ; Проїзд Золотих воріт. Вид на залишки стародавніх конструкцій, що збереглися ;
	; 50°26′56″ пн. ш. 30°30′48″ сх. д. / 50.44889° пн. ш. 30.51333° сх. д. / 50.44889; 30.51333Координати: 50°26′56″ пн. ш. 30°30′48″ сх. д. / 50.44889° пн. ш. 30.51333° сх. д. / 50.44889; 30.51333;
Країна	; Україна;
Місто	; Київ
Перша згадка	; 1037 р.
Дата заснування	; 1018;
Будівництво	; 1018—1024 роки
Статус	; охороняється державою
	; ; ; ; ; Золоті ворота; ; ; Золоті ворота (Київ); ;
	; ;
	; Золоті ворота у Вікісховищі?

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Золоті ворота.

Золоті ворота, умовне відтворення. Зовнішній фасад

«Золоті́ воро́та» — головна брама стародавнього Києва, пам'ятка оборонної архітектури Київської Русі, одна з найдавніших датованих споруд Східної Європи^[1], символ Києва^[2]. Свою назву одержали за аналогією із Золотими воротами в Константинополі (Царгороді)^[3].

Історик Микола Закревський назвав Золоті ворота: «дорогоцінним залишком давньої величі й слави Києва»^[2].

Зміст

1 Спорудження та архітектура

2 Історія пам'ятки
- 2.1 Вигляд воріт
- 2.2 Реконструкція воріт

3 Надбрамна церква
- 3.1 Реконструкція церкви

4 Музей Золоті Ворота

5 Примітки

6 Див. також

7 Виноски

8 Джерела та література

9 Посилання

Спорудження та архітектура |

Золоті ворота, 1651 рік, Абрагам ван Вестерфельд

Золоті ворота, 1870-ті рр. Ілюстрація до книги «Земля і люди. Загальна географія» (т.5), Жана Жака Елізе Реклю, 1880

Золоті ворота, фото другої половини XІX ст

Золоті ворота, фото середини XX ст

Про будівництво Золотих воріт згадується в літописі під 1037 роком^[а]:

«

Заложив Ярослав город — великий Київ, а в города сього ворота є Золоті. Заложив він… потім церкву на Золотих воротах, кам'яну, Благовіщення святої Богородиці^[4]

»

Таким чином через ці ворота до міста мали приходити «благі вісті»^[5].

Найбільш вірогідна дата спорудження воріт 1017 —1024 рр., бо на 1037 рік уже є записи про спорудження багатьох будівель «міста Ярослава»: Золоті ворота, Софійський собор, церква Святої Ірини та інші. За один рік стільки будівництв не могло б бути виконаним, адже Київ був заселеним не дуже густо (30 000 людей)^[б]. Можливо, що в літописі згадується будівництво за останні майже 30 років перед 1037 роком, тоді Золоті ворота могли з'явитися і за Володимира Великого.

Захист «міста Ярослава» полягав і у використанні наявних природних перешкод — схили гір, яри, болота^[6]. Золоті ворота були споруджені у місці, де незначний перепад висот потребував додаткових укріплень — неподалік було поле, що робило цю територію більш вразливою для ворогів^[6]. Цей в'їзд до міста був парадним, а отже й найбільш важливим — через ці ворота прибували до міста посли інших держав^[в]^[7]. Тому тут були подвійні оборонні рови^[8]. Це була бойова башта із проїздом, із надбрамною церквою^[г]^[1].

Система укріплень тогочасного Києва мала троє воріт — Золоті, Лядські та Жидівські (Львівська брама). Кам'яними були тільки Золоті^[8] і для свого часу були неприступними — жодної згадки про вторгнення через них не було зафіксовано, навіть хан Батий не пробував брати місто через них, а зосередив свої сили біля Лядських воріт та фортифікацій Хрещатої долини^[9].

На фасаді Золотих воріт мало бути зображення Богоматері — ймовірно фреска чи мозаїка^[5]. Про існування цього зображення свідчить літописний запис від 1151 року, у якому було згадано переговори Ізяслава Мстиславовича з послом Юрія Долгорукова біля Золотих воріт і те, що Великий князь озирнувся на святу Богородицю і сказав:

«

А їй нас судити, Пречистій Владичиці, із Сином своїм і Богом нашим, у сей вік і в будучий^[10]

»

Це зображення не збереглося.

Історія пам'ятки |

Золоті ворота не згадуються у писемних джерелах у період після грудня 1240 року (монгольська навала) до XVI століття. Джерела XVI—XVII століть уже свідчать, що ворота перебувають у напівзруйнованому стані^[9]. Мартін Ґруневеґ, львівський купець та мандрівник, писав 1584 року:

«

Золоті ворота ще стоять, але переважна частина їх поруйнована…^[11]

»

Про це свідчать і малюнки голландського художника Абрагама ван Вестерфельда (1651). Золоті ворота за його часів ще мали арки, у проїзду було склепіння й збереглися рештки надбрамної церкви. Відомо, що у 1648 році саме біля Золотих воріт вітали Богдана Хмельницького після перемоги над польським військом^[12]. Зважаючи на потребу захисту Києва від ворогів — спершу поляків, потім турків — у середині XVII ст. почалася реконструкція фортифікаційних споруд міста. Вали ввійшли до основи Старокиївської фортеці — дерев'яні оборонні споруди розібрали, земляні вали досипали і встановили гармати на верхніх майданчиках. Перед Золотими воротами було збудовано земляні бастіони й у них розмістили гарнізонну варту. Таким чином Золоті ворота служили для захисту міста у складі фортеці до середини XVIII століття, коли їх було визнано як небезпечні й засипано землею, щоб уберегти від руйнування^[13].

З 20-х років XIX століття розпочалося археологічне дослідження Києва. Розкопку Золотих воріт було проведено у числі перших, і здійснено це було «складчиною з любителів священних старожитностей» (за підпискою)^[13]. Оскільки 1832 року царем Миколою I руїни пам'ятки було визнано як «варті збереження», на їхні розкопки почали виділяти державні кошти із 1833 року. Дозвіл на археологічні розкопки надав київський генерал-губернатор Василь Левашов, а ініціатором виступив Кіндрат Лохвицький, археолог-аматор і чиновник з особливих доручень при генерал-губернаторові^[13].

Стан воріт значно погіршився за час перебування під землею. Було розкрито дві паралельні стіни, довжина яких становила 25 метрів (східний пілон) і 13 метрів (західний), а висота була близько 8 метрів^[13]. Сім пар пілястр було нараховано на внутрішніх поверхнях стін проїзду, а простір між пілястрами було прикрашено невеликими двоступінчастими нішами. Мурування воріт є схожим до Софійського собору — було використано змішану техніку («opus mixtum»), коли чергуються різні за розміром природні камені з рядами цегли (плінфи)^[13].

25 червня 1834 року (на день народження імператора) відбулося урочисте відкриття Золотих воріт — вони були освячені і «вілюміновані»^[13].

Для збереження пам'ятки були потрібні заходи. Протягом 1835—1836 рр. верхню частину стін було залито вапняним розчином, а на руїни поклали дерен. 1837 року інженер Ф. Мєхович звів контрфорси біля східної стіни і з'єднав стіни залізними в'язями із кільцями^[13].

Згодом провадилися роботи з укріплення руїн: на окремих ділянках зроблено ремонт стародавньої кладки, зведено контрфорси, влаштовано металеві зв'язки, територію навколо залишків пам'ятки оточено чавунною огорожею. У такому вигляді Золоті ворота дійшли до нашого часу. Однак від атмосферних опадів пам'ятка руйнувалася й далі, що надзвичайно непокоїло вчених. У 1970-ті роки було прийнято рішення звести над залишками павільйон, який не тільки захищав би їх, а й відтворював первісний вигляд споруди.

Вигляд воріт |

Достеменно невідомо який вигляд мали ворота. За дослідженнями ширина головного об'єму становила 10,5 м, висота 13,36 м, довжина 17,65 м^[14].

Реконструкція воріт |

Реконструкція, що її закінчено 1982 року (реставратори — Є. Лопушинська, М. Холостенко, С. Висоцький), відтворює Золоті ворота у такому вигляді: основна частина — це вежа із зубцями заввишки 14 метрів; із зовнішнього фасаду вежа має додатковий виступ — «малу вежу»; проїзд воріт перекривається з одного боку підйомними дерев'яними воротами, обкутими металом, з другого — стулками воріт, виконаними за зразком стародавніх воріт, що збереглися в пам'ятках Новгорода й Суздаля.

Надбрамна церква |

Окрім згадки про будівництво церкви над проїздом Золотих воріт у літописі, вона згадується і у «Слові про закон і благодать» митрополита Іларіона:

«

Віддав людей своїх і град святій, всеславній, скорій на поміч Християнам, Святій Богородиці. Їй же і церкву на Великих воротах створив в ім'я першого, градського свята Благовіщення^[ґ]^[15]

»

Надбрамна церква мала служити «небесному захисту міста»^[3], але була й звичайним храмом — тут мали молитися прибулі^[16].

У 1584 році Мартин Груневег, описуючи Золоті ворота, зазначив, що «…Зверху над нею збудована каплиця — за звичаєм русинів…». Як випливає з малюнків Абрагама ван Вестерфельда, що датуються 1651 роком, від церкви на воротах на той час збереглися лише руїни. Водночас, Павло Аллепський 1643 року описував «руїни високої брами з кам'яною баштою».^[17]

Реконструкція церкви |

Надбрамну церкву відтворено у вигляді тринавного чотиристовпного однобанного храму. В архітектурному декорі фасадів використано орнаменти з цегли, властиві для давньоруських будівель того періоду. Підлогу храму прикрашено мозаїкою, малюнок якої виконано за мотивами стародавньої підлоги Софії Київської.

При реконструкції пам'ятки відтворено відрізки валів, що примикали до вежі. Із зовнішнього боку вони мають обдерновані укоси. По верху валу проходять дерев'яні заборола. На торцях умовно показано внутрішньовалові конструкції. З боку міста на фасаді можна побачити складські приміщення, розташовані в давнину в крайніх зрубах валу. В середині відновлених відрізків валу міститься експозиційне приміщення музею Золоті Ворота й сходи, що ведуть на гребінь, звідки видно чудову панораму міста.

Музей Золоті Ворота |

Золоті ворота, умовне відтворення. Фасад з боку міста

Монета НБУ, присвячена Золотим воротам: 100 гривень 2004 року

Детальніші відомості з цієї теми Ви можете знайти в статті Музей «Золоті ворота».

Всередині реконструйованого павільйону Золотих Воріт розташовано експозицію присвячену історії будівництва, існування та реконструкції головної брами стародавнього Києва. Найголовнішою частиною її є залишки стін Воріт, що збереглися до нашого часу. Збудовані в 11 ст., зруйновані, в 17 ст. закопані. 1832 року К. Лохвицький провів археологічні розкопки Золотих воріт. Й до 1982 року, коли було збудовано павільйон, стіни стояли просто неба.

До стін першої половини XI століття в окремих місцях примикає пізніша кладка, виконана також у «змішаній» техніці, але вона дещо різниться від первісної товщиною плінфи і кольором розчину. Це сліди ремонту воріт, проведеного у 12 ст. Всередині павільйону добре видно бокові стіни проїзду, що примикали в давнину до валу і були позбавлені декоративного оброблення. На них видно відбитки колод внутрішньовалових конструкцій, що складалися з великого й малого зрубів, до яких входило 9 клітей з товстих колод і заповнених землею. З боку поля перед воротами проходив рів заввишки 15 метрів і завглибшки 8 метрів. Сліди цього рову можна побачити сьогодні у перепаді рівня Золотоворітського проїзду.

У 2006 році музей був закритий, а стіни і грати цінної культурної пам'ятки столиці понівечені численними графіті. Золоті Ворота перебували у аварійному стані. З 2009 року музей відремонтували і знову відкрили для відвідувачів.

Примітки |

.mw-parser-output .refbeginfont-size:90%;margin-bottom:0.5em.mw-parser-output .refbegin-hanging-indents>ullist-style-type:none;margin-left:0.mw-parser-output .refbegin-hanging-indents>ul>li,.mw-parser-output .refbegin-hanging-indents>dl>ddmargin-left:0;padding-left:3.2em;text-indent:-3.2em;list-style:none.mw-parser-output .refbegin-100font-size:100%

а. ^{^} Одночасно із Золотими воротами згадується і Софійський собор й інші будівлі «міста Ярослава»: б. ^{^} Перед навалою Батия населення Києва нараховувало 50 тисяч^[18]

в. ^{^} Можливо саме через Золоті ворота до Києва прибуло і посольство Генріха I, якому Ярослав віддав свою дочку Анну^[1]

г. ^{^} Такий тип будови воріт є запозиченим із Візантії, хоча дослідники, зокрема архітектор та реставратор Юрій Асєєв, вважають, що надбрамні церкви є властиві тільки для давньоруської архітектури^[7]

ґ. ^{^} Книгознавець Микола Розов вважав, що Іларіон виголосив свій твір саме у надбрамній церкві Золотих воріт — церква була невеликою і не могла вмістити багато людей, отже, тільки «вище суспільство» було присутнім, про що й зазначено у самому «Слові…»^[19]

Див. також |

Список давньоруських архітектурних споруд домонгольського періоду

Золотоворітський сквер

Виноски |

↑ ^а^б^в Православні святині Києва, 2009, с. 9

↑ ^а^б Ивакина, 2009, с. 4

↑ ^а^б Православні святині Києва, 2009, с. 10

↑ Літопис руський, 1989, с. 89

↑ ^а^б Православні святині Києва, 2009, с. 11

↑ ^а^б Ивакина, 2009, с. 12

↑ ^а^б Ивакина, 2009, с. 14

↑ ^а^б Ивакина, 2009, с. 13

↑ ^а^б Православні святині Києва, 2009, с. 12

↑ Літопис руський, 1989, с. 245

↑ Ісаєвич, 1982, с. 125

↑ Православні святині Києва, 2009, с. 13

↑ ^а^б^в^г^д^е^ж Православні святині Києва, 2009, с. 14

↑ Роман Маленков. Золоті ворота. ukrainaincognita.com. Процитовано 8 червня 2015.

↑ Слово про закон і благодать, 1993, с. 21

↑ Никитенко, 2006, с. 339 —341

↑ Івакін, Гліб (1996). Історичний розвиток Києва XIII - середини XVI століття (історико-топографічні нариси). с. 127-128. ISBN 5-85654-047-6.

↑ Ивакина, 2009, с. 11

↑ Розов, 1963, с. 148

Джерела та література |

Г. Ю. Івакін. Золоті ворота в Києві // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К.: Наукова думка, 2005. — Т. 3 : Е — Й. — С. 379. — ISBN 966-00-0610-1.

Г. Ю. Івакін. Золоті ворота // [1] Енциклопедія сучасної України : у 30 т. / ред. кол. І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ, Координаційне бюро енциклопедії сучасної України НАН України. — К., 2003–2016. — ISBN 944-02-3354-X.

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Золоті ворота (Київ)

Ивакина Л. Г. Золотые ворота в Киеве: Путеводитель. — К. : Горобец, 2009. — 64 с. — ISBN 978-966-2377-00-2.(рос.)

Ісаєвич Я. Д. Нове джерело про історичну топографію та архітектурні пам'ятки стародавнього Києва // Київ. Русь: Культура, традиції. — К. : Наук. думка, 1982. — С. 113 —129.

Літопис руський / Пер. з давньорус. Л.Є.Махновця; Відп. ред. О. В. Мишанич. — К. : Дніпро, 1989. — 591 с.

Національний заповідник «Софія Київська» / Н. Куковальська, Н. Нікітенко, І. Марголіна [та ін.]. — К. : Балтія-Друк, 2009. — С. 96 —117. — ISBN 978-966-8137-64-8.

Никитенко М. М. Феномен надвратных храмов в Киеве // Давньоруське любомудріє: Тексти і контексти. — К. : Вид. дім «Києво-Могил. акад.», 2006. — С. 330 —342. (рос.)

Православні святині Києва / Н. М. Нікітенко, Л. Г. Івакіна, В. Г. Киркевич та ін. — К. : Техніка, 2011. — С. 9 —17. — ISBN 978-966-575-159-5.

Розов Н. Н. Синодальный список сочинений Илариона — русского писателя XI в. // Slavia: časopis pro slovanskou filologii. — Praha, 1963. — Вип. XXXII. — С. 141 —175. (рос.)

Слово про закон і благодать / Пер. з давньоруської С. В. Бондаря // Історія філософії України: Хрестоматія. — К. : Либідь, 1993. — 560 с.

Посилання |

Віртуальний тур християнськими пам'ятками

WEK - WWW Енциклопедія Києва

Золотые ворота (рос.)

[FOOTNOTEПравославні_святині_Києва20099-1] а^б^в Православні святині Києва, 2009, с. 9

[FOOTNOTEИвакина20094-2] а^б Ивакина, 2009, с. 4

[FOOTNOTEПравославні_святині_Києва200910-3] а^б Православні святині Києва, 2009, с. 10

[FOOTNOTEЛітопис_руський198989-4] Літопис руський, 1989, с. 89

[FOOTNOTEПравославні_святині_Києва200911-5] а^б Православні святині Києва, 2009, с. 11

[FOOTNOTEИвакина200912-6] а^б Ивакина, 2009, с. 12

[FOOTNOTEИвакина200914-7] а^б Ивакина, 2009, с. 14

[FOOTNOTEИвакина200913-8] а^б Ивакина, 2009, с. 13

[FOOTNOTEПравославні_святині_Києва200912-9] а^б Православні святині Києва, 2009, с. 12

[FOOTNOTEЛітопис_руський1989245-10] Літопис руський, 1989, с. 245

[FOOTNOTEІсаєвич1982125-11] Ісаєвич, 1982, с. 125

[FOOTNOTEПравославні_святині_Києва200913-12] Православні святині Києва, 2009, с. 13

[FOOTNOTEПравославні_святині_Києва200914-13] а^б^в^г^д^е^ж Православні святині Києва, 2009, с. 14

[malenkov-14] Роман Маленков. Золоті ворота. ukrainaincognita.com. Процитовано 8 червня 2015.

[FOOTNOTEСлово_про_закон_і_благодать199321-15] Слово про закон і благодать, 1993, с. 21

[FOOTNOTEНикитенко2006339&nbsp;—341-16] Никитенко, 2006, с. 339 —341

[17] Івакін, Гліб (1996). Історичний розвиток Києва XIII - середини XVI століття (історико-топографічні нариси). с. 127-128. ISBN 5-85654-047-6.

[FOOTNOTEИвакина200911-18] Ивакина, 2009, с. 11

[FOOTNOTEРозов1963148-19] Розов, 1963, с. 148

搜尋此網誌