Діонісій (Валединський)
| Діонісій І | ||
 | ||
| Митрополит Діонісій (Валединський) | ||
| ||
|---|---|---|
9 квітня 1944 — 15 березня 1960 | ||
Церква: | УАПЦ | |
| Попередник: | Полікарп (Сікорський) як Тимчасовий Адміністратор Православної Автокефальної Церкви на звільнених землях України | |
| Наступник: | Мстислав | |
| ||
27 лютого 1923 — 15 березня 1960 | ||
| Церква: | Польська Православна Церква | |
| Попередник: | Георгій (Ярошевський) | |
| Наступник: | Тимофій (Шреттер) | |
| ||
1922 — 13 березня 1923 | ||
| Церква: | РПЦ | |
| ||
21 квітня 1913 — 1922 | ||
| Церква: | РПЦ | |
| | ||
| Ім'я при народженні: | Констянтин Миколаєвич Валединський | |
| Народження: | 4 травня 1876(1876-05-04) Муром | |
| Смерть: | 15 березня 1960(1960-03-15) (83 роки) Варшава,Польща | |
| Похований: | Варшава,Польща | |
Священство: | 1899 | |
Чернецтво: | 1897 | |
Єп. хіротонія: | 21 квітня 1913 | |
| | ||
| Нагороди: |  | |
Діонісій у Вікісховищі? | ||
Патріарх всієї України Діоні́сій І (в миру Констянтин Миколайович Валединський; * 4 травня 1876, Муром — † 15 березня 1960, Варшава) — польський та український православний церковний діяч, єпископ Кременецький, митрополит Православної Церкви в Польщі, один з активних прихильників створення УАПЦ. У Вербну неділю, 9 квітня 1944 року, Собором єпископів відновленої УАПЦ у Варшаві був проголошений Патріархом всієї України.
Життєпис |
Народився в місті Муром у сім'ї священика.[1] В 1897 пострижений в чернці і рукоположений в ієродиякони, в 1899 р. — в ієромонахи.
В 1900 році закінчив Казанську духовну академію зі ступенем кандидата богословія і залишився професорським стипендіатом на кафедрі.
У 1901—1902 роках — інспектор Холмської духовної семінарії.
В 1902 році призначений ректором Таврійської духовної семінарії і возведений в сан архімандрита. В 1911 р. настоятель російської посольської церкви в Римі.
1913—1919 єпископ Кременецький, вікарій Волинської єпархії.
1 січня 1919 року Директорією був прийнятий «Закон про верховне управління Української Православної Автокефальної Синодальної Церкви».
Відповідно до цього Закону Українська Церква зі своїм Святим Синодом та ієрархією позбавилася будь-якої залежності від Всеросійського Патріярха (§ 6). Найвища законна влада, судова й адміністративна переходила до Собору Всеукраїнської Церкви (§ 1). Для постійного керівництва церковними справами, за законом, був необхідний Святий Синод із двох єпископів, одного архіпресвітера, одного пресвітера, одного диякона та трьох мирян (§ 2).
До участи в Першому Святому Синоді уряд серед інших запросив архієпископа Катеринославського Агапіта (Вишневського), єпископа Кременецького Діонісія (Валединського) та протоієрея Василя Липківського.
З другої половини 1919 року — в еміграції в Польщі.
Разом с митрополитом Юрієм (Ярошевським) був прихильником створення автокефальної Православної Церкви в Польщі.
Єпископ Волинський (1919—1922), архієпископ Волинський (1922—1923).
У 1919—1923 роках управляв також Кременецькою єпархією, а в 1918—1920 роках — Холмською та Люблинською і Поліською єпархіями.
27 лютого 1923, після вбивства Митрополита Юрія, Собором православних єпископів Польщі був обраний Митрополитом Варшавським і Холмським, главою Польської Православної Церкви.
13 березня 1923 підтверджений на цій посаді Константинопольським Патріархом Мелетієм IV з титулом «Варшавський і Волинський і всієї Православної Церкви в Польщі і священноархімандрит Почаєвської Успенської Лаври».
В 1939 арештований гестапо, але в вересні 1940 був відпущений.
Декретом від 24 грудня 1941 року митрополит Діонісій затвердив єпископа Полікарпа (Сікорського) на посаду адміністратора «Православної Автокефальної Церкви на звільнених землях України» з наданням йому сану архієпископа.
На Вербну неділю 9 квітня 1944 року у Варшаві відбувся Собор єпископів відновленої УАПЦ, на якому митрополита Діонісія було проголошено «Патріархом всієї України»[2]. Проте наступ радянських військ на Україну та Польщу не дав змоги реалізуватися планам канонічного оформлення українського патріархату.
1948 року, після встановлення в Польщі просталінського режиму, позбавлений прав першоієрарха. НКВД арештувало його та змусило ув'язненого митрополита відмовитись від сану, а Московська патріархія поставила керуючим митрополією єпископа Тимофея (Шреттера). Під тиском радянських спецслужб 22 червня 1948 року Польська церква «зреклась» автокефалії 1924 року та прийняла «благословенство» та автокефалію з московських рук. У листі до Московського патріарха Олексія митрополит Діонісій, перебуваючи під постійним тиском, визнав «тимчасовість і канонічну неповноту» православної церкви у Польщі з 1924 р. У відповідь на цей лист патріарх Олексій позбавив його титулу «блаженніший», залишивши титул митрополита й «дарував» автокефалію православній церкві в Польщі, яку очолив архієпископ з Волині Тимофій (Шреттер).
З 1948 — «на покої». Проживав у м. Сосновець (Польща).
Помер 15 березня 1960 року в м. Варшава (Польща).
Примітки |
↑ Микита (Добронравов), ієромонах. Митрополит Діонісій (Валединський), Першоієрарх Польської Православної Церкви — уродженець м. Мурома. / / Муром православний (альманах). — Муром. — 2007. — 4. — С. 26–33.
↑ A. Mironowicz: Kościół prawosławny na ziemiach polskich w XIX i XX wieku. s. 206 i 227.
Джерела |
Кукурудза А. Р. Єпископ Діонісій (Валединський) в міжконфесійних колізіях 1918—1921 рр.
 | Це незавершена стаття про православного релігійного діяча. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її. |
