Шпіцберген
Шпіцберген | |||
| |||
 | |||
Столиця (та найбільше місто) | Лонг'їр | ||
Офіційні мови | норвезька, російська | ||
|---|---|---|---|
Етнос |
| ||
Форма правління | Невключена територія Норвегії | ||
| - Губернатор | Одд Ольсен Інгеро (2009–) | ||
Площа | |||
| - Загалом | 61 022 км² | ||
Населення | |||
| - оцінка 2017 | 2210[1] (233) | ||
| - Густота | 0,036/км² | ||
Валюта | Норвезька крона ( NOK) | ||
Часовий пояс | CET (UTC+1) | ||
| - Літній час | CEST (UTC+2) | ||
Домен | .no a | ||
Телефонний код | +47 | ||
| |||
Шпіцберген[2], Шпіцберґен[3][4], Свальбард[5][6] (норв. Svalbard [ˈsvɑːlbɑː, ˈsvɑl-]) — норвезький архіпелаг, розташований у Північному Льодовитому океані на відстані 1300 км від Північного полюса (поблизу 80° пн. ш.).
Зміст
1 Назва
2 Географія
2.1 Геологія
2.2 Рельєф
2.3 Острови архіпелагу
2.4 Клімат
2.5 Ґрунти і рослинність
2.6 Тваринний світ
3 Історія
4 Економіка
5 Населення
5.1 Населені пункти
5.1.1 Лонґ'їр
5.2 Українці на Шпіцбергені
5.3 Відомі люди
6 Див. також
7 Примітки
8 Література
9 Посилання
Назва |
Назва архіпелагу Шпіцберген перекладається з нідерландської як «гострі гори». Норвезькою архіпелаг зветься Свальбард (норв. Svalbard), що перекладається як «холодні береги». У давнину російською архіпелаг називався Грумант[2].
Географія |
Геологія |
Шпіцберген є північнозахідним кутом євразійської континентальної плити. Остання тисяча мільйонів років історії Землі представлена у місцевих породах. Більшу частину геологічної історії Землі Шпіцберген був повністю занурений під воду. На морському дні матеріали й залишки життєвих форм формували осадові породи. Періодично земля піднімалася над рівнем моря, наприклад, через незначні нахили при русі континентальної плит, що призводить до періодів ерозії та до наземних родовищ, а не морських; це чітко видно в шарах. Найбільш помітними серед наземних відкладів є вугільні пласти, що походять від девону / карбону й третинного періоду. Девонський період багатий скам'янілостями — морськими істотами та рослинами. Упродовж девонського періоду, Шпіцберген лежав на південь від екватора і з того часу рухався на північ з континентальною плитою. Понад 400 мільйонів років тому земна кора в районі Шпіцбергену рухалася. Були утворені гірські ланцюги (каледонська складчастість) вторгненням граніту. Граніти складають деякі з найвищих, сучасних гірських вершин на Шпіцбергені. Пізніше ерозія розбила найбільшу частину цього гірського ланцюга. На початку мезозою, 250 млн р. тому, Шпіцберген досяг широти сучасної Іспанії й лежав точно під рівнем моря; скам'янілості вказують на інтенсивну припливну зону, зокрема відбиток ступні ігуанодона можна побачити в музеї Шпіцбергену. Кістки плезіозаврів та іхтіозаврів також знайдені на Шпіцбергені. У третинний період, 60 млн р. тому архіпелаг досяг широти сучасної південної Норвегії й був, переважно, низькою рівниною з болотами; за понад тисячоліття сформувавши шар торфу, який пізніше був покритий осадовими породами. Також у третинний період сформувались зубчасті альпійські гори. Сучасний геологічний період, четвертинний, почався приблизно 2 млн р. тому й характеризується сучасним льодовим віком[7][8].
Рельєф |
Ісфйорд
Гострі вершини, що круто здіймаються на заході, і плоскогір'я на сході не стали перешкодою для людей та дикої флори і фауни. Вони є царством полярних (білих) ведмедів і навіть сьогодні тут не можна виходити з житла без зброї. Пересуватися можна впродовж короткого літа за умови наявності відповідного спорядження, відмінної фізичної підготовки і знання метеорологічної ситуації.
Острови архіпелагу |
Найбільші острови:
Шпіцберген (39 044 км²);
Північно-Східна Земля (14 443 км²);
Едж (5 073 км²);
Острів Баренца (1 288 км²);
Квітоя (682 км²);
Острів Принца Карла (615 км²);
Конгсейя (191 км²) — найбільший з групи островів Земля Короля Карла;
Ведмежий острів (178 км²);
Свенскея (137 км²) — з групи островів Земля Короля Карла;
Острів Вільгельма (120 км²);
Острів Надії (47 км²).
Ведмежий острів
Острів Принца Карла
Острів Едж
Клімат |
З жовтня по лютий панує цілковита темрява (полярна ніч). У червні — серпні температура підіймається вище за нульову позначку, зате рідко опускається нижче −20 °C. Велика частина території Шпіцбергену вкрита товстим шаром льоду.
Учені британського судна «Джеймс Кларк Росс» виявили поблизу Шпіцбергену, де за останні 30 років температура підвищилася на 1 градус, інтенсивне виділення метану.
Ґрунти і рослинність |
На архіпелазі зареєстровано близько 180 видів судинних рослин, 380—390 видів мохів, 708 видів лишайників і понад 750 видів грибів[9].
Papaver dahlianum — офіційна квітка архіпелагу
Арктична пустеля на Північно-Східній Землі
Тваринний світ |
Серед тварин характерними для архіпелагу є: підвид північного оленя Rangifer tarandus platyrhynchus, Ведмідь білий (Ursus maritimus), полярна куріпка (Lagopus muta hyperboreus) і песець (Vulpes lagopus), яких можна побачити і в зимовий період. Навколо архіпелагу проживає від 15 до 20 видів китів, дельфінів, тюленів, моржів і згаданий білий ведмідь, з них білі ведмеді, моржі, нарвали, білі й гренландські кити залишаються в цьому районі цілий рік.
Архіпелаг наповнюється птахами, коли перелітні птахи повертаються розмножуватися, і це різко контрастує з зимовим часом, коли замість птахів можна почути тільки звуки вітру і моря[10]. Близько 160 видів птахів задокументовано на архіпелазі, з них 20–30 регулярно гніздяться тут. Найбільш поширеними є люрик (Alle alle), кочівний буревісник (Fulmarus glacialis), кайра товстодзьоба (Uria lomvia) і мартин трипалий (Rissa tridactyla)[11].
Історія |
Щодо відкриття архіпелагу, то до цього часу тут немає повної ясності. Офіційно вважається, що архіпелаг був відкритий голландським мореплавцем Віллемом Баренцем 1596 року під час пошуків північно-східного проходу до Індії та Китаю. Баренц і дав назву (норв. Spitsbergen) архіпелагу по характерній зубчастій (норв. spits) формі гір (норв. bergen). Є також дві інші гіпотези щодо відкриття архіпелагу:
- першовідкривачами архіпелагу були стародавні вікінги (ХІІ століття);
- його відкрили російські помори (не пізніше XV століття)[6].
Норвезький суверенітет над більшою частиною архіпелагу встановлений за міжнародним договором («Шпіцбергенський трактат») 1920 року.
Економіка |
Розробка кам'яного вугілля на Шпіцбергені почалася 1899 року, видобутком займалися норвезька компанія Store Norske Spitsbergen Kulkompani та російська Арктикуголь.
На Шпіцбергені розташовані Всесвітнє сховище насіння та Університетський центр, в якому викладають науки, пов'язані з дослідженням та освоєнням Арктики. На архіпелазі діють кілька дослідницьких полярних станцій, зокрема польська та китайська.
Архіпелаг і його головний острів Західний Шпіцберген цікаві для туристів. Але масовий туризм може завдати непоправної шкоди арктичному ландшафту та його фауні.
Населення |
Населені пункти |
Єдиний населений острів архіпелагу — Шпіцберген, який налічує 3400 мешканців (із них 1500 норвежців), які мешкають переважно у адміністративному центрі норвезької провінції Свальбард — Лонг'їрі. Більшість працює в зимовий час на вугільних шахтах компанії «Det Store Norske» за річним контрактом. Частина населення мешкає тут уже багато років. Також, працює група вчених, що займається дослідженням озонової діри і місцевої флори і фауни.
Решту населення становлять дві російські громади, що влаштувалися в селищах Пірамідені та Баренцбурзі. Баренцбург і Піраміден — російські шахтарські селища. Роботи з видобутку вугілля в Пірамідені припинено в 1995 році. Відносини росіян і норвежців цілком добросусідські.
Лонґ'їр |
Лонг'їр
Лонг'їр розташований у розлогій долині, вкритій піском, щебенем і глиною, посеред якої мчить бурхливий потік. Біля порту розташовані декілька складів і крамниць. Праворуч від порту — церква і резиденція сисельмана — губернатора острова. Поряд центральна будівля з кав'ярнею Busen, школа, лікарня і житлові будинки, зв'язані між собою мережею іржавих труб (кабель і водопровідні труби). Їх не можна закопати через вічну мерзлоту. Вони накриті невеликими мостами, аби взимку ними могли проїздити снігоходи. Дерев'яні будинки помальовані в яскраві кольори. Навкруги Лонг'їра лише декілька кілометрів доріг.
Основні види транспорту: вертоліт, катер і снігохід. Вісім разів на тиждень до Лонг'їра із Тромсе прилітає літак, і навіть сам переліт справляє велике враження за відсутності туману.
Українці на Шпіцбергені |
Значну частину вахтовиків у російських вугільних копальнях на Шпіцбергені, особливо в Баренцбурзі, складають шахтарі з Донбасу[12][13][14][15][16][17]. 2007 року Шпіцберген відвідала експедиція Леоніда Кантера «З табуретом до північного сяйва»[18].
Відомі люди |
Шкурин Ігор Вікторович — український актор, режисер.
Див. також |
- Всесвітнє сховище насіння
Примітки |
↑ Population of Svalbard - SSB
↑ аб Шпіцберген // Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
↑ Атлас. Географія материків і океанів, 2014
↑ Атлас світу, 2005
↑ Федорончук, М.М.; Протопопова, В.В.; Шиян, Н.М.; Шевера М.В. «Флора Східної Європи» (1972–2004) — цінне флористичне зведення XX–XXI століть // Український ботанічний журнал. — 2005. — Вип. 62. — № 5. — С. 746–751.
↑ аб Тимченко, Л. Д. Шпіцберген і Україна: історичний та правовий аспекти // Вісник Університету внутрішніх справ. — 1996. — Вип. 1. — С. 110-119.
↑ Andreas Umbreit. Svalbard with Frank Josef Land & Jan Mayen. — Bradt Travel Guides, 2013. — С. 3–6.
↑ Svalbard Museum
↑ Svalbard's vegetation — The Cruise Handbook for Svalbard (англ.)
↑ Svalbard's wildlife — The Cruise Handbook for Svalbard (англ.)
↑ Birds — Pictures in Spitsbergen and Svalbard (англ.)
↑ The New York Times — В норвежской Арктике украинцы находят рабочие места и кусочек России
↑ Сегодня — Как живется на краю земли (фото)
↑ Вечерний Донецк — У карты города. «Донбасс»
↑ Макееский рабочий — Шпицберген. Севернее некуда
↑ Furfur — «А давайте все тут заморозим»: Как я провел две недели на Шпицбергене
↑ Furfur — 3 месяца на Шпицбергене: Как я пил с шахтёрами и преподавал английский в Арктике
↑ Донести до океану… табурет
Література |
- Атлас світу / голов. ред. І. С. Руденко ; зав. ред. В. В. Радченко ; відп. ред. О. В. Вакуленко. — К. : ДНВП «Картографія», 2005. — 336 с. — ISBN 9666315467.
- Атлас. 7 клас. Географія материків і океанів / Укладачі О. Я. Скуратович, Н. І. Чанцева. — К. : ДНВП «Картографія», 2014.
Посилання |
Шпіцберген // Юридична енциклопедія : [в 6-ти т.] / ред. кол. Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.] — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2004. — Т. 6 : Т — Я. — 768 с. — ISBN 966-7492-06-0.
| |||||||||||||||||
| |||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
| ||||||||||
