Семигород
| Семигород рум. Transilvania/Ardeal угор. Erdély нім. Siebenbürgen | |||
|---|---|---|---|
 Західні Румунські гори поряд з Арієшень, Алба | |||
| |||
Прізвисько: Земля За Лісом | |||
| Координати: 46°46′00″ пн. ш. 23°35′00″ сх. д. / 46.76667° пн. ш. 23.58333° сх. д. / 46.76667; 23.58333 | |||
Країна |  Румунія | ||
Площа | |||
| - Повна | 100 287 км² | ||
Населення (2011) | |||
| - Усього | 6 608 586 | ||
| - Густота | 65,9/км² | ||
 Трансільванія Банат, Кришана і Марамуреш | |||
Історичні області Румунії
Історичний центр міста Сібіу
Вид на гори Фегераш з міста Сібіу
Капличка в Трансільванських Карпатах
Семигород[1] (також Трансільва́нія[2], Трансильванія[1], Семигра́ддя[1][3]; рум. Transilvania — «залісся», або рум. Ardeal; угор. Erdély; нім. Siebenbürgen) — історична область на півночі Румунії. Займає Трансільванське плато і частину гірських хребтів Східних та Південних Карпат. До 1918 переважно у межах Угорського королівства (у її східній частині), пізніше у північно-західній Румунії; близько 60 000 км² з понад 4 млн мешканців; до Трансільванії зазвичай включають також Мармарощину, Кришану і Банат. З цими територіями Трансільванія має площу 102 000 — 103 000 км².
Зміст
1 Походження назви
2 Історія
2.1 Семигородське князівство
2.2 Трансильванія у румунському відродженні
2.3 Українці Трансільванії та зв'язки з Руссю-Україною
2.4 Трансільванія в XX столітті
3 Адміністративний поділ
4 Цікаві місця
5 Див. також
6 Примітки
7 Література
8 Посилання
Походження назви |
Назва Семигород походить від шести великих саксонських фортець (Медіаш, Мюльбах, Клаузенбург, Шесбург, Ройсмаркт і Броос) та столиці регіону — Германштадту. Пізніше назва розповсюдилась ще на дві фортеці, Бістріц і Кронштадт[4], потім так стали називати увесь регіон. За німецькими джерелами до семи фортець, що дали назву регіону, відносились Бістріц, Броос, Германштадт, Клаузенбург, Кронштадт, Мюльбах, Шесбург, бо Медіаш отримав статус міста лише у 1534 році.
Історія |
В античну добу Трансільванію населяли даки, в цих краях знаходилася столиця войовничого дакийського народу — Сармізегетуза. В 106—271 Трансільванія була римською провінцією (тоді вона зазнала часткової романізації), згодом опанована готами, гепідами, аварами і булгарами, із 6 ст. до Трансільванії почали переселятися слов'яни.
Приблизно у IX-X століттях відбувається переселення в Трансільванію з Балкан волохів.
З кінця 9 ст.[5]
Трансільванія була підкорена угорцями, з початку XI століття стала частиною Угорського Королівства, у складі якого мала широку автономію. З 10 ст. в Трансільванії почали селитися угорці, з 11 ст. у східній Трансільванії угорські вільні піддані тюркського (нащадки кочового конгломерату племен які заселили Балкани) походження (так звані секлери), з 12 ст. — сакси. У лютому 1438 року була узаконена Унія трьох націй (мадяри, сакси, секеї) зі спільного управління Трансільванією.
Після розпаду Угорського королівства (битва при Могачі (1526), 1526) в Трансільванії оформилося автономне угорське Семигородське князівство (1541—1687) під зверхністю Османської імперії. У різні роки столицею Трансільванії були Дюлафехервар (Алба-Юлія), Германштадт (Сібіу) та Коложвар (Клуж-Напока).
У 17 ст. Трансільванія була об'єктом боротьби між Османською і Габсбурзькою імперіями. У 1699—1867 Трансільванія була провінцією Австрії, згодом Угорщини, з 1918 Трансільванією заволоділо Королівство Румунія.
Семигородське князівство |
Друга половина XVI і XVII століття — період формування культурної та політичної ідентичності Трансільванії як оплоту протестантизму на сході Європи. Спочатку, з часів заснування Семигородського князівства під зверхністю Османів (1541 рік) і до 1571 року Трансільванією правила династія Заполья, далі й аж до 1613 року князі Трансільванії походили головним чином з роду Баторі, в XVII столітті — з роду Ракоці. Вони не тільки витягували політичні дивіденди з протистояння султана і Габсбургів, а й успішно захищали традиційні угорські вільності від централізаторських намірів віденських імператорів.
Князь Семигорода Габор Бетлен (1613-29) вважав 1628 р. за можливе відокремлення України від Польщі і створення окремої держави. Богдан Хмельницький був у дипломатичних зв'язках з князем Семигорода — Юрій I Ракоці (1630-48) і Юрій II Ракоці (1648-60) і уклав з ним військовий союз проти Польщі (1656). У 18 ст. екзильний гетьман Пилип Орлик мав зносини з князем Ференцем II Ракоці (1676—1735; кн. 1704-11).
У 1687 році, після невдалої для турків облоги Відня і спроби султана посадити на трансільванський престол свого ставленика, князівство було зайнято військами Габсбургів. Султан остаточно відмовився від претензій на володіння Трансільванією за Карловицьким миром 1699 року.
Невдача розпочатої князем Ференцем II Ракоці спроби відокремитися від Габсбургів призвела до скасування в 1711 році трансільванської державності. Слідом за тим почався процес інтенсивного окатоличення Трансільванії. Після створення Австро-Угорської монархії Трансільванія увійшла до складу Угорського королівства і була розділена на комітати (див., напр., Харомсек).
Трансильванія у румунському відродженні |
1699 деякі проповіді Йоаникія Галятовського були перекладені та видані румунською мовою в Алба-Юлія. 1757 р. Дімітріє Евстатіє Брашовянул створив першу румунську граматику в Трансільванії на основі граматики Мелетія Смотрицького; він також переклав ряд книг з церковно-слов'янської на румунську мову (з'явились друком 1792 року в Сібіу).
Українці Трансільванії та зв'язки з Руссю-Україною |
Цитадель Ришнов на фоні гір — трансільванські сакси називали його Rusnâ, етимологія назви цього міста пов'язана з Руссю, та населенням русинами
Історичний герб Трансільванії (1659).
Серед слов'ян Трансільванії значну частину складали українці (русини), про що свідчать топографічні назви (Rusz, Reusdorfel, Russdorf, Rusesti). Перші документальні сліди про українські поселення в Трансільванії датовані XIII століття (гора Ruscia, м. Forum Ruthenorum). На південному сході Трансільванії в повіті Брашов існує місто Ришнов — трансільванські сакси (русо-влахи, як їх іменували в Константинополі) його називали Rusnâ, етимологія назви цього міста пов'язана теж з Руссю, та населенням русинами, яке жило до приходу саксів в ці місця на початку XIII століття. Ще у 15 ст. в Трансільванії існували чималі українські колонії, які пізніше зазнали мадяризації або румунізації.
Зв'язки України з Трансільванією (політичні і культурні) існували за часів Запорозької Січі та Гетьманщини. Українські козаки, що служили у валаському (румунському) війську, допомогли Михайлові Хороброму об'єднати Семигород з Волощиною й Молдовою (1593—1601).
Перепис 1930 року виявив у Трансільванії (без Мармарощини і Банату) ледве 2 100 українців, найбільше у місті Орадя.
Трансільванія в XX столітті |
Національні Збори в Алба-Юлія (1 грудня 1918), які закликали до союзу регіону з Румунією
Мапа Румунії 1939 року. Північна Трансільванія (рум. Transilvania de Nord) позначена жовтим.
Однією з умов вступу Румунії в Першу світову війну було приєднання Трансільванії до території Румунії. Після закінчення війни, в результаті Тріанонського договору, Трансільванія повністю увійшла до складу Румунії.
За рішенням другого Віденського арбітражу, проведеного Німеччиною та Італією 30 серпня 1940 року Румунія передала Угорщині Північну Трансільванію. Південна Трансільванія залишилася в румунських руках.
У 1944-45 рр. угорське населення Північно-східніої Трансільванії піддалося насильству з боку так званих «чорних сермяг» — румунських шовіністичних банд, організованих прем'єр-міністром Юліу Маніу. На думку деяких істориків, радянське командування крізь пальці дивилося на румунський терор. При підведенні остаточних підсумків Другої світової війни, за умовами мирного договору, підписаного 10 лютого 1947 року, був анульований Віденський арбітраж 1940 року і декларувалося приєднання Північно-східної Трансільванії до Румунії.
У 1968 році Ніколає Чаушеску скасував Муреш-Угорську автономну область (створену в 1952 році на сході Трансільванії), в процесі адміністративно-територіальної реформи, що скасувала області та повернула традиційний поділ Румунії на повіти (жудеці). При цьому була «тихо» ліквідована й автономія угорців. Територія Угорської АО увійшла переважно до складу жудців Муреш, Харгіта, Ковасна. Анти-угорський курс довгий час забезпечував диктатору Чаушеску симпатії певних верств румунського населення.
Адміністративний поділ |
Площа історичного воєводства 55 146 км².[6][7]
У регіонах, які приєднала Румунія у 1920 році, розташовано 23 округи, включаючи приблизно 102 200 км² (102 787—103 093 км² в угорських джерелах та 102 200 км² в сучасних румунських документах). Останнім часом, у зв'язку з деякими адміністративними реорганізаціями, територія охоплює 16 жудеців (румунською: Judet), з площею 99 837 км², в центральній та північно-західній Румунії.
Це такі 16 повітів: Алба, Арад, Біхор, Бистриця-Несеуд, Брашов, Караш-Северин, Клуж, Ковасна, Харгіта, Хунедоара, Марамуреш, Муреш, Селаж, Сату-Маре, Сібіу і Тіміш.
Найбільш густонаселені міста (перепис жовтня 2011):[8]
- Трансільванія власне:
Клуж-Напока (324,576)
Брашов (253,200)
Сібіу (147,245)
Тиргу-Муреш (134,290)
- Банат:
Тімішоара (319,279)
Решица (73,282)
- Крішана:
Орадя (196,367)
Арад (159,074)
- Марамуреш:
Бая-Маре (123,738)
Сату-Маре (102,411)
Цікаві місця |
Замок Бран
Укріплена євангелічна церква в Віскрі
Замок Бран, також відомий як Замок Дракули.- Середньовічні міста Трансільванії Алба-Юлія, Клуж-Напока, Брашов, Сібіу і Сігішоара (місце нар. Влада Дракули)
Церква Денсус, найстаріша церква в Румунії.- Старі дерев'яні церкви Трансільванії.
Села з укріпленими церквами в Трансільванії:- Б'єртан
- Килнік
- Диржіу
- Прежмер
- Саскіз
- Валя-Віїлор
- Віскрі
- Румунська традиційна й народна культура, Національний Комплекс Музеїв, Сібіу.
- Угорська традиційна й народна культура.
Див. також |
 | Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Семигород |
- Північна Трансільванія
- Князівство Трансільванія (1570 – 1711)
- Князівство Трансільванія (1711—1867)
- Волощина
- Трансільванська школа
1537 Трансильванія (1537 Transylvania) — астероїд, названий на честь території[9].
Примітки |
↑ абв О. В. Кресін Трансильванське князівство // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К.: Наукова думка, 2013. — Т. 10 : Т — Я. — С. 135. — ISBN 978-966-00-1359-9.
↑ Трансільванія // Словники України on-line
↑ Семиграддя // Словники України on-line
↑ (англ.)Researches on the Danube and the Adriatic by Andrew Archibald Paton (1861). Contributions to the Modern History of Hungary and Transylvania, Dalmatia and Croatia, Servia and Bulgaria-Brockhaus page 61
↑ Edouard Sayous, Histoire generale des Hongrois, Budapest/Paris 1900, pag.25
↑ Transilvania at romaniatraveltourism.com
↑ Transylvania at 1911 Encyclopedia Britannica
↑ Population at 20 October 2011 (Romanian). National Institute of Statistics (Romania). July 2013. Процитовано 2 February 2014.
↑ Lutz D. Schmadel, International Astronomical Union. Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin Heidelberg New-York : Springer-Verlag, 2003. — 992 с. — ISBN 3-540-00238-3.
Література |
Кресін О. В. Трансильванське князівство // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К.: Наукова думка, 2013. — Т. 10 : Т — Я. — С. 135. — ISBN 978-966-00-1359-9.- Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж ; Нью-Йорк : Молоде життя ; Львів ; Київ : Глобус, 1955—2003.
- Коротка історія Трансільванії / О. С. Гаврилів. — Л. : П. П. Сорока, 2010. — 46 c.
- Edouard Sayous, Histoire (francais) pag.25 https://archive.org/details/histoiregnra00sayouoft
Посилання |
Трансільванське князівство // Юридична енциклопедія : [в 6-ти т.] / ред. кол. Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.] — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2004. — Т. 6 : Т — Я. — 768 с. — ISBN 966-7492-06-0.
|
| ||||||||||||||||
| |||||||
