Ufdjrw

смт Солоницівка;
	;
	; Герб Солоницівки;
	; ; Висота маршала Конєва ;
; Країна;	; Україна;
; Область;	; Харківська область;
; Район/міськрада;	; Дергачівський район;
; Рада;	; Солоницівська селищна рада;
Код КОАТУУ:;	6322057600;
Облікова картка;	; Солоницівка ;
Основні дані;
Засноване;	; 1650;
Статус;	з 1938 року;
; Площа;	5,66 км²;
; Населення;	; ▲ 13 753 (01.01.2017)
; Густота;	2 323 осіб/км²;
; Поштовий індекс;	62370;
; Телефонний код;	+380 5763;
; Географічні координати;	; 49°59′28″ пн. ш. 36°03′17″ сх. д. / 49.99111° пн. ш. 36.05472° сх. д. / 49.99111; 36.05472Координати: 49°59′28″ пн. ш. 36°03′17″ сх. д. / 49.99111° пн. ш. 36.05472° сх. д. / 49.99111; 36.05472;
Висота над рівнем моря;	113 м;
; Водойма;	р. Уди;
Відстань;
Найближча залізнична станція:;	; Куряж;
До станції:;	3 км;
	До райцентру:;
- автошляхами:;	27,1 км;
	До обл. центру:;
- залізницею:;	15 км;
- автошляхами:;	17,7 км;
	;
Селищна влада;
Адреса;	62370, смт Солоницівка, вул. Червоноармійська[джерело?], 6; тел. 72-6-10;
Голова селищної ради;	Шабатько Василь Іванович;
Карта;
	; ; ; ; Солоницівка; ; ;
	; ; ; ; ; Солоницівка; ; ; ; ; ; ; ; Солоницівка; ; ; ;
	;
	; Солоницівка у Вікісховищі; ;

Солониці́вка (в минулому — Синьолицівка) — селище міського типу Дергачівського району Харківської області

Населення становить 15 670 осіб (6 500 мешканців (1965), частина яких працює у сусідньому Харкові.

Працює меблева фабрика та завод силікатної цегли. У селищі розташована Дергачівська виправна колонія № 109.

Зміст

1 Географічне розташування

2 Історичні відомості

3 Транспорт

4 Економіка
- 4.1 Підприємства

5 Культура

6 Релігія

7 Персоналії

8 Пам'ятки

9 Цікаві факти

10 Також

11 Джерела

12 Примітки

13 Посилання

Географічне розташування |

Селище міського типу Солоницівка знаходиться на річці Уда (переважно лівий берег), вище за течією на відстані 1 км розташований смт Пересічне, нижче за течією на відстані менше 1 км — села Подвірки і Надточії. Через східну частину селища протікає річка Куряж (притока Уди).

Відстань до райцентру становить 27 км і проходить автошляхом Р46 та дорогою місцевого значення.

Через селище проходить автомобільна дорога Т 2106. Поряд з селищем проходить залізниця, станції Шпаківка, Подвірки, Куряж.

Північно-західна частина селища, яка знаходиться на правому березі річки Уди — колишнє село Баси. Північна частина селища — колишні населені пункти Червоне і Гаврилівка.

Історичні відомості |

На території поблизу селища знаходяться сліди поселень скіфського часу (V—III століття до н. е.), а також Черняхівської (II—IV століття до н. е.) та салтівської (VIII—X століття) культур. Селище розташоване в козацькому краї — Слобожанщині. У давньоруських літописах і документах XVI—XVII століть цю місцевість називали «Диким полем», південною околицею степових земель. Активне заселення цих територій припадає на добу Богдана Хмельницького.

У XVII столітті виник хутір Сінолицівка. Тоді тут жило кілька сімей переселенців з Правобережжя. А пізніше серед мешканців слободи з'являються козаки.

У 1650 році з слободи Сінолицівка сотенного містечка Пересічного харківського повіту утворюється село Сінолицівка (потім — Солоницівка). У селі курили вино (виготовляли самогон), ліцевали сіно перед продажем в Харкові.

У 2-й половині XVIII століття в Солоницівці (тоді — слободі Сінолицівка Харківського повіту) парафіяни збудували дерев'яну Миколаївську церкву.

У 1750—1760 роки в Пересечанську сотню була зарахована слобода Сінолицівка.

В основу правління було покладене самоврядування. Сільський староста обирався шляхом голосування. Усі питання стосовно життя села вирішувались на зборах мешканців, які мали право голосу, а рішення сільських зборів записувались у спеціальну книгу.

На території сучасної Солоницівки 28 квітня 1663 року Григорієм Єрофійовичом Донець-Захаржевським заснований Курязький монастир (в 8 верстах від Харкова, на височині, який був оточений в ті часи дрімучими лісами).

У 1678 р. Харківський полковник Г. Донець відібрав землі у двох мельників Льва Жигалко та Омеляна біля річки Люботинка в дачах слободи Люботин, запідозрених у повстанні проти влади, і передав ці земельні ділянки Курязькому монастирю. 4 квітня 1687 грамотою на ім'я харківського воєводи Василя Івановича Сухотина закріплені угіддя за Курязьким монастирем. Так в околицях Люботина з'явилося монастирське землеволодіння, яке зберігалося і в XVIII столітті. Лише в XIX столітті ці землі були Курязьким монастирем продані.

У першій половині XIX століття в селі з'являються перші підприємства (цегельний завод, винокурня, млин).

За даними на 1864 рік у казенному селі Синьолицівка Пересічнянської волості Харківського повіту мешкало 718 осіб (360 чоловічої статі та 358 — жіночої), налічувалось 106 дворових господарств, існувала православна церква.

У казенному селі Гаврилівка мешкало 764 особи (378 чоловічої статі та 386 — жіночої), налічувалось 285 дворових господарств, існувала православна церква.
^[2].

За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 1237 осіб (572 чоловічої статі та 665 — жіночої), з яких 1232 — православної віри^[3].

Станом на 1914 рік кількість мешканців Синьолицівки зросла до 1782 осіб, Гаврилівки — 2687 осіб^[4].

На початку XX на території селища працювала броварня (залізнична станція Куряж, Харківське товариство завод «Малоросія», марки пива «Імперіал», «Столове», «Чеське»).

У трудовій колонії ім. М. Горького (з 1926 — на території селища Солоницівка в Куряжі в приміщенні колишнього Курязького монастиря) Антон Семенович Макаренко здійснив безприкладний в педагогічній практиці досвід масового перевиховання дітей-правопорушників і в дитячій комуні ім. Ф. Е. Дзержинського (1927-35, в передмісті Харкова). 9 травня 1926 Антон Семенович виїхав в Куряж. 15 травня 1926 колектив колонії імені Горького прибув в Куряж у повному складі. 26 березня 1927 в Куряжі, де за 10 місяців сформувався новий, дружний колектив, святкували річницю народження М.Горького. Спочатку в Куряжі розташовувалася дитяча колонія, в якій було чотириста хлопців.

Селище постраждало внаслідок геноциду українського народу, проведеного урядом СССР в 1932—1933 роках, кількість встановлених жертв в Солоницівці, Куряжанці та Подвірках — 166 людей^[5].

В історії Німецько-радянської війни Харківська визвольна операція серпня 1943 року мала особливе значення. Історики розглядають її як складову частину Курської битви, але в новітній історії України її значення куди більше. Є всі підстави вважати, що саме визволення Харкова поклало початок процесу безперервного звільнення України від окупантів.

22 серпня 1943 року частини 53-ї армії захопили вигідні позиції для нанесення ударів по західних та північно-західних околицях Харкова. З висоти 208,6 м відкривався вид на місто. На висоті 197,3 м біля селища Солоницівка знаходився командний пункт генерал-полковника І. С. Конєва. Треба відзначити, що до 22 серпня німецьке командування практично повністю відвело свої війська з міста: у руках окупантів залишалися Нова Баварія і Основа. Евакуація німецьких військ і майна проходила через залізничну станцію «Нова Баварія», так як Південний вокзал як транспортний вузол був до цього часу знищений. Станом на ранок 23 серпня війська Вермахту і СС (39 пд, 106 пд, 167 пд, 168 пд, 198 пд, 282 пд, 320 пд, 355 пд, 6 тд, частини АК «Раус», 3 тк, а також 2 тк СС) були розміщені на позиціях лінії Люботин-Коротич-Нова Баварія-Бабаї-Основа-Безлюдівка. Щоб врятувати місто від остаточного руйнування, командуючий Степовим фронтом І. С. Конєв віддав наказ військам 53-ї (ком. генерал-майор І. М. Манагаров), 57-ї (ком. генерал-лейтенант Н. А. Гаген), 69-ї (ком. генерал-лейтенант В. Д. Крючонкін) і 7-ї Гвардійської (кім. генерал-лейтенант М. С. Шумілов) арміям про нічний штурм Харкова. За спогадами командувача 53-й армією Івана Мефодійовича Манагарова, ввірені йому війська просувалися по місту не зустрічаючи будь-якого серйозного опору. Тобто, як такого штурму міста 23 серпня не було, за винятком важких боїв в південно-західних передмістях Харкова (смуга настання 57-ї загальновійськової і 5 Гвардійської танкової армій), де був створений ланцюг укріплених пунктів, призначених для оборони Мереф'янського шосе (Жихор, Високий, Безлюдівка, Васищеве, Покотилівка, Бабаї, Основа).

Зараз меморіальний комплекс «Висота маршала Конєва» в селищі Солоницівка (в 1943 році — Сінолицівка) став центром не лише районних, а й обласних заходів, присвячених пам'ятним датам німецько-радянської війни. Саме тут збираються ветерани 53-ї та 57-ї армій.

1980 року село Гаврилівка було приєднане до селища Солоницівка.

Транспорт |

По території селища проходить магістральна залізнична лінія, що зв'язує Харків з Полтавою і Золочевим. На території селища знаходиться великі залізничні вузли (товарні перевезення) — залізничні станції Куряж і Шпаківка.

Селище пов'язане автобусним сполученням з Харковом. Час і дозі — близько 15 хвилин, очікування автобуса 10-15 хвилин, також зупиняються автобуси на: Вільшани, Бермінводи.

Економіка |

Підприємства |

Дергачівський м'ясокомбінат

Харківська ТЕЦ-5

Бітумно-руберойдовий завод Акваізол

Курязький цегельний завод

Солоницівський комбінат з виробництва деревно-стружкових плит

Лікеро-горілчаний завод «АРГО»

Миловарна фабрика «Слобожанський миловар»

Курязький комбінат будівельних матеріалів (Курязький ДБК)

Українська гірничо-металургійна компанія

Логістичний центр корпорації «Бісквіт-Шоколад» (м. Харків)

Дистрибуційний центр компанії ПІІ «Книжковий клуб „Клуб Сімейного Дозвілля“»

Фабрика з виробництва матраців ТОВ «Ком-Фор»

Культура |

Телекомпанія «Елітон»

Дитячий театр

Дитячий клуб «Орлятко»

Спорткомплекс і стадіон футбольного клубу «Енергетик»

Фотостудія «Бліц»

Лінгвістичний клуб «Бівер»

Релігія |

Українська Православна Церква;

Українська Автокефальна Православна Церква;

Євангеліївських християн-баптистів;

Свідків Ієгови;

Персоналії |

Дикань Андрій Олександрович — футболіст, гравець національної збірної України

Євтушенко Спиридон Макарович — диякон, священномученик

Шищенко Сергій Юрійович — футболіст, гравець національної збірної України

Пам'ятки |

Танк Т-70

Пам'ятник Т-34-85

Церква Успіння Пресвятої Богородиці

Одна з найяскравіших пам'яток Солоницівки — меморіальний комплекс «Висота маршала Конєва» — є центром районних та обласних заходів, присвячених пам'ятним датам Німецько-радянської війни. На території комплексу знаходиться музей «Харківщина у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 років»

Танк Т-34-85

Танк Т-70М

Церква Успіння Пресвятої Богородиці

Цікаві факти |

Дергачівський м'ясокомбінат знаходиться не в Дергачах, а в Солоницівці. У Солоницівці також знаходиться ще один м'ясокомбінат — Солоницівський.

На сучасному гербі Солоницівки зображена ТЕЦ-5 (машинний корпус і труба), насправді перебуває в Подвірках, але в межах Солоницівської селищної ради.

Також |

Перелік населених пунктів, що постраждали від Голодомору 1932-1933, Харківська область

Джерела |

Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж ; Нью-Йорк : Молоде життя ; Львів ; Київ : Глобус, 1955—2003.

«История городов и сел Украинской ССР», Том «Харьковская область», стор. 339 (рос.)

Прогноз погоди в смт. Солоницівка

Примітки |

↑ Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2017 року (PDF(zip))

↑ рос. дореф. Харьковская губернія. Списокъ населенныхъ мѣстъ по свѣдѣніямъ 1864 года, томъ XLVI. Изданъ Центральнымъ статистическимъ комитетомъ Министерства Внутренних Дѣлъ. СанктПетербургъ. 1869 — XCVI + 209 с.

↑ рос. дореф. Населенныя мѣста Россійской Имперіи в 500 и болѣе жителей съ указаніем всего наличнаго въ них населенія и числа жителей преобладающихъ вѣроисповѣданій по даннымъ первой всеобщей переписи 1897 г. С-Петербург. 1905. — IX + 270 + 120 с., (стор. 1-252)

↑ рос. дореф. Харьковскій календарь на 1914 годѣ. Изданіе Харьковскаго Губернскаго Статистическаго Комитета. Харьковъ. Типографія Губернскаго Правленія. 1914. VI+86+84+86+26+116+140+44 с.

↑ Мартиролог. Харківська область, ст. 715—718

Посилання |

Солоницівська селищна рада

Це незавершена стаття з географії України.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.

[1] Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2017 року (PDF(zip))

[2] рос. дореф. Харьковская губернія. Списокъ населенныхъ мѣстъ по свѣдѣніямъ 1864 года, томъ XLVI. Изданъ Центральнымъ статистическимъ комитетомъ Министерства Внутренних Дѣлъ. СанктПетербургъ. 1869 — XCVI + 209 с.

[3] рос. дореф. Населенныя мѣста Россійской Имперіи в 500 и болѣе жителей съ указаніем всего наличнаго въ них населенія и числа жителей преобладающихъ вѣроисповѣданій по даннымъ первой всеобщей переписи 1897 г. С-Петербург. 1905. — IX + 270 + 120 с., (стор. 1-252)

[4] рос. дореф. Харьковскій календарь на 1914 годѣ. Изданіе Харьковскаго Губернскаго Статистическаго Комитета. Харьковъ. Типографія Губернскаго Правленія. 1914. VI+86+84+86+26+116+140+44 с.

[5] Мартиролог. Харківська область, ст. 715—718

搜尋此網誌