Ufdjrw

Аріанські й католицькі країни (495).

Аріа́нство, або арія́нство (лат. Arianismus, Arrianismus, грец. Αρειανισμός) — IV—VI століттях християнська єресь, один з напрямків розвитку ранньої християнської церкви. Виникло на основі вчення священика Арія (бл. 256—336), який заперечував християнський догмат про те, що Бог-Син, Ісус Христос, — єдиносутній (лат. homoousios) Богові-Отцеві; стверджував, що Христос — істота не вічна, а лише посередник між Богом і людиною. Засуджено остаточно на соборі 381 року. Було поширене серед германців до VI століття. Частково відродилося у XVI столітті; прихильники аріанства виступали проти семи таїнств, релігійних свят, шанування ікон, мощей, дотримання постів тощо. В XVII столітті в Речі Посполитій аріанами називали послідовників социніанство^[1]. Також — єресь Арія (лат. Haeresis Ariana, Perfidia Arriana, Haeresis Arrian).

Історія |

Арій

Офіційно вважають, що назва вчення походить від імені Арія (256—336) — священика з Александрії.^[2] Заперечуючи тезу про єдину суть Трійці, аріанці твердили, що Христос — Син Божий — нижчий за Бога-Отця. На Нікейському соборі 325 року внаслідок як словесних дискусій, так і фізичного насилля, аріанство було визнане за єресь. Попри це, аріанство було наймасовішою християнською течією IV століття в Римській імперії. Більше того, від 336 до 381 року аріанство було офіційно визнаною релігією імперії, особливою підтримкою користувалося за імператора Констанція II. Як єресь аріанство засуджене остаточно на соборі в 381 році, однак дістало поширення серед германців та було релігією германських держав аж до VI століття. Аріанство прийняли остготи, вестготи, вандали, бургунди, свеви, лангобарди та інші племена. В створених ними державах аріанство було панівним, аріанські варварські церкви підкорялися королям, богослужіння велося національними мовами. Підкорене ж римське населення в більшості лишалося православним. Франки чи не єдині з варварів прийняли християнство в його православному вигляді і часто використовували різницю у віросповіданні з іншими германськими племенами як привід для воєн. Внаслідок зовнішньополітичного розрахунку поступово королі варварських держав відмовлялися від аріанства і переходили до католицизму. Частину аріанських держав було знищено разом з їхньою церквою візантійцями в часи Юстиніана. Так сталося з королівствами остготів у Італії, вандалів у Північній Африці.

На відміну від несторіанства, аріанство вважається повністю знищеним в ранньому Середньовіччі. В той же час окремі пізніші теологи поверталися до нього. Аріанство відродилося у XVI столітті. Прихильники аріанства виступали проти семи таїнств, релігійних свят, шанування ікон, мощей, дотримання постів. У Речі Посполитій під ім'ям «аріанства» в XVII столітті широкого поширення набуло социніанство^[3].

Див. також |

• Антитринітарії


• Социніанство

Примітки |

Джерела |

• 
  Каганець І. Аріянство — релігія Римської імперії // Народний Оглядач. — 16 серпня 2012.


• 
  Каганець І. Українське аріянство // Народний Оглядач. — 27 вересня 2012.


• 
  Каганець І. Аріанські храми в Україні // Народний Оглядач. — 18 червня 2012.


• 
  о. Карась З. І Вселенський собор і аріянська єресь // УГКЦ, Коломийсько-Чернівецька Єпархія.


• 
  Стельмашова А. І. Аріанство // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К.: Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — 688 с. : іл. — ISBN 966-00-0734-5.
  


• 
  Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.


• 
  Арианство // Православная богословская энциклопедия. — Петроград : тип. А. П. Лопухина, 1900. — Т. І. — кол. 1009—1023. (рос.)
  


• 
  Арианство // Православная энциклопедия (рос.)
  


• 
  Рудоквас А. Д. Очерки религиозной политики Римской империи времени императора Константина Великого. (рос.)
  


• Север С. Хроника, кн. 1, 2 / перевод Донченко А. И. (рос.)

Література |

• Аріанство // Філософський енциклопедичний словник / В. І. Шинкарук (голова редколегії) та ін. ; Л. В. Озадовська, Н. П. Поліщук (наукові редактори) ; І. О. Покаржевська (художнє оформлення). — Київ : Абрис, 2002. — 742 с. — 1000 екз. — ББК 87я2. — ISBN 966-531-128-X.
  


• Средневековый мир в терминах, именах и названиях: словарь-справочник / Е. Д. Смирнова; Л. П. Сушкевич; В. А. Федосик. — Минск : Беларусь, 1999. — 383 с. — ISBN 985-01-0151-2. (рос.)
  

• 
  Ариане // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос.)
  

Посилання |

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Аріанство

• 
  Septimii Florentis Tertulliani, De Carne Christi Liber (лат.)
  


• 
  Arianism // Catholic Encyclopedia (англ.)
  

Тематичні сайти Quora Словники та енциклопедії Велика каталонська · Encyclopædia Universalis · Італійська енциклопедія · Швейцарський історичний Нормативний контроль NDL: 00560324