Ufdjrw

Італійська мова
Lingua italiana, italiano
	; Поширеність італійської мови: ; Мова більшості; ; Мова меншості; ;
Поширена в	; Італія, Швейцарія, Мальта, Ватикан, Сан-Марино, Аргентина, Бразилія, Венесуела, Лівія, Еритрея та ін.
Носії	; 63 млн.
Місце	; 19-20
Писемність	; Italian alphabet[d];
Класифікація	; Індо-європейська; ; ; Італійська група; ; Романська; ; Італо-західна; ; Італо-далматинська; Італійська
Офіційний статус
Державна	; Італія; Швейцарія; Ватикан; Сан-Марино; Мальтійський орден; Хорватія; ; ; Істрійська жупанія; ; Словенія; ; Ізола; ; Копер; ; Піран; ; Європейський Союз;
Регулює	; Accademia della Crusca;
Коди мови
ISO 639-1	; it
ISO 639-2	; ita;
ISO 639-3	; ita;
SIL	; ita

Італійська мова (італ. italiano прослухати^{опис файлу}) — мова романської групи індоєвропейської сім'ї. Офіційна мова Італії, Ватикану (нарівні з латиною), Сан-Марино, Швейцарії (нарівні з німецькою, французькою і швейцарською ретороманською). Писемність на основі латинської абетки.

Зміст

1 Історія

2 Класифікація

3 Лінгвістична характеристика
- 3.1 Італійська абетка
- 3.2 Основні правила читання букв та буквосполучень
- 3.3 Морфологія
- 3.4 Синтаксис
- 3.5 Лексика
- 3.6 Діалекти

4 Приклад

5 Виноски

6 Посилання

Історія |

Творець літературної італійської мови Данте

Італійська мова походить безпосередньо від живої розмовної латинської мови. Особливість її походження у порівнянні з іншими романськими мовами полягає в тому, що вона виникла на території римської метрополії, де латина ще задовго до утворення Римської імперії поширилась по всьому Апеннінському півострові, витіснивши зрештою мови інших його мешканців.

В Італії довше, ніж у інших романських країнах, латинська мова слугувала мовою офіційних паперів. Цим можна пояснити факт, що існування італійської мови, яка сформувалася після розпаду Римської імперії, було задокументовано досить пізно. Перші тексти датують другою половиною 10 сторіччя (960–963 роки) і вони становлять фрази на одному з італійських діалектів, що були частиною юридичних показів, складених латинською мовою. Літературні пам'ятки з різних районів Італії з'являються лише у 12 сторіччі. У 13 ст. серед літературних творів, написаних місцевими діалектами, виділяється поезія Сицилійської школи. Поети цієї школи намагались зблизити деякі місцеві діалекти й на їхній основі створити літературну мову.

У 11–12 століттях швидко розвиваються міста на півночі Італії. До кінця 13 ст. серед інших міст виділяється Флоренція, яка стає культурним та економічним центром. Це було причиною посилення флорентійського діалекту, який на той час був найпоширенішим діалектом північної Італії. Посиленню ролі флорентійського діалекту як основи літературної мови сприяла творчість великого італійського поета Данте Аліґ'єрі (1265–1321). Славнозвісні послідовники Данте — Франческо Петрарка (1304–1374) і Джованні Боккаччо (1313–1375) утвердили авторитет флорентійського діалекту як основи літературної мови країни. Великими зусиллями граматистів, серед яких особлива роль належить П'єтро Бембо, на початку 16 ст. була уніфікована морфологічна система італійської мови, котра збереглась до наших часів.

Статус італійської мови у світі:

Офіційна мова

Мова щоденного спілкування

Італійські меншини

Важливим етапом в історії італійської мови було створення у Флоренції академії Круска, котра в 1612 році опублікувала перший великий словник італійської мови.^[2]

Суспільний та економічний розвиток, розквіт літератури та мистецтва у 17 столітті викликає необхідність створення єдиної для всієї Італії літературної мови. Найвагоміший внесок у справу уніфікації та оновлення літературної італійської мови вніс Алессандро Мандзоні (1785–1873), який закликав до мовної єдності італійської нації та своєю творчістю підтвердив тосканський, флорентійський характер італійської мови.

У результаті перемоги у боротьбі за національну незалежність, котра завершилась об'єднанням всіх земель Італії, італійська літературна мова стала мовою національною.

Класифікація |

Італійська мова разом із двома італо-датматинськими мовами, сицилійською та вже мертвою далматинською, формує частину італо-західної групи романських мов, котрі є підгрупою італійських мов індоєвропейської мовної сім'ї.

Лінгвістична характеристика |

Будова італійської мови досить типова для романської мовної сім'ї. Від нових романських мов її відрізняє фонологічне збереження протиставлення по довготі приголосних. В лексиці, окрім базового латинського фонду, є багато пізніх, «книжних» запозичень.

Італійська абетка |

Італійська абетка (alfabeto)
Буква	Вимова	Назва
A a	[a] (а)	a
B b	[b] (б)	bi
С с	[k], [ʧ] (к, ч)	ci
D d	[d] (д)	di
E e	[e], [ɛ] (е, и)	e
F f	[f] (ф)	effe
G g	[g], [ʤ] (ґ, дж)	gi
H h	не читають	acca
I i	[i], [j] (і, й, ь)	i
L l	[l] (ль)	elle
M m	[m] (м)	emme
N n	[n] (н)	enne
O o	[o], [ɔ] (о)	o
P p	[p] (п)	pi
Q q	[k] лише у буквосполученні qu [kw]	cu
R r	[r] (р)	erre
S s	[s], [z] (с, з)	esse
T t	[t] (т)	ti
U u	[u], [w] (у)	u
V v	[v] (в)	vi, vu
Z z	[ʦ], [ʣ] (ц, дз)	zeta
Для запису слів іншомовного походження використовують
J j	[j] (й, дж)	джей
K k	[k] (к)	cappa
X x	[ks] (кс)	ics
W w	[v] ([w], в)	vu doppia
Y y	[i] (і, й)	ipsilon, i greca

Італійська мова використовує латинську абетку із додатковими діакритиками (надрядковими).
В італійській абетці 26 літер, 5 з яких є неактивні, тобто використовуються лише у словах іншомовного походження., іноземних прізвищах, назвах тощо.

Основні правила читання букв та буквосполучень |

І. a, b, f, m, o, p, r, u, v вимовляють так само, як і українські а, б, ф, м, о, п, р, у, в.

1. c перед е, і вимовляється як українське ч, у всіх інших випадках вимовляють як українське к: certo [чeрто] звісно

caro [кaро] дорогий

ceсo [чeко] сліпий

2. Подвійне с перед е, і вимовляється як чч, у всіх інших випадках як кк: il cappuccino [iль каппуччіно] капучино

la mucca [ла мукка] корова

3. Буквосполучення сі перед a, o, u

у випадках -сia, -сіo, -сіu буква і не читається і пишеться тільки для того, щоб буква с читалася як ч, а не як к (див. пункт 1)

la pronuncia [ла пронунча] вимова

il dentifricio [іль дентіфрічо] зубна паста

l'acciuga [аччуґа] анчоус

4. У буквосполученні ch перед с читають як українська к, а буква h пишеться тільки для того, щоб с не стояла перед е, і , бо у цьому випадку вона буде читатися як українська ч (див. пункт 1): ché [ке] що

lo specchio [ло спеккйо] дзеркало

II.

d перед і не пом'якшується, як в українському слові діти, а вимовляється твердо, як у слові дим: la diga [ла діґа] дамба

la digestione [ла діджестьйоне] травлення

ІІІ.

1. g перед е, і вимовляється як українське буквосполучення дж у слові джміль, у всіх інших випадках вимовляють як українське ґ: gentíle [джентіле] ввічливий

la gallína [ла ґалліна] курка

2. Подвійне g перед е, і вимовляють як дждж, у всіх інших випадках як ґґ: leggo [леґґо] я читаю

oggi [оджджі] сьогодні

4. Буквосполучення gі перед a, o, u

у випадках -gia, -gіo, -gіu буква і не читається і пишеться тільки для того, щоб буква g читалася як дж, а не як ґ (див. пункт 1)

giá [джа] вже

il giorno [іль джорно] день

giù [джу] вниз

5. У буквосполученні gh перед g читають як українська ґ, а буква h пишеться тільки для того, щоб g не стояла перед е, і , бо у цьому випадку вона буде читатися як українське буквосполучення дж (див. пункт 1): il laghetto [іль лаґетто] ставок

la ghirlаnda [ла ґірланда] гірлянда

6. У буквосполученні gn буква g пишеться з метою пом'якшити наступну n, як в українському правописі пишуть ь для пом'якшення попередньої приголосної букви. Буквосполучення gn читають як нь: la pigna [ла піня] шишка

il ragno [іль раньо] павук

7. Буквосполучення gl завжди вживається із буквою i та пишеться з метою пом'якшити наступну l, вимовляється як ль: il coniglio [іль конільйо] крілик

lo sbaglio [ло збальйо] помилка

V. Буква h не має свого звукового значення. Вона використовується лише у буквосполученнях ch, gh, sch та для розрізненнях омонімічних слів.

о [о] чи

ho [о] я маю - о з h читається однаково, але має зовсім інше значення

ІV.

1. sc перед е, і читається як пом'якшена українська буква ш+ь, у всіх інших випадках як ск: la sciarpa [ла шярпа] шарф

il sciroppo [іль шіроппо] сироп

la scala [ла скала] сходи, драбина

la scuola [ла скуола] школа

V.

1. Буквосполучення іе читається як йє, іє, ьє або українська буква є: iéri [йєрі] вчора

la pietra [ла п'єтра] камінь

niente [нєнте] нічо

lo spiedo [ло сп'єдо] шашлик

l'allievo [алльєво] учень

il fieno [іль ф'єно] сіно

la società [ла соч'єта] громадськість

lе copie [ле копіє] копії

2. Буквосполучення іa читається як ія, ья або українська буква я: la mafia [ла мафія] мафія

Nadia [надья] Надя

la piaga [ла п'яґа] пролежень, рана

la chiave [ла к'яве] ключ

3. Буквосполучення іo читається як іо, йо, ьо: l'accettazione [aччеттацьйоне] реєстратура il fiore [іль фйоре] квітка il binario [іль бінаріо] колія il ginocchio [іль джінокйо] коліно

VI. Буква s

1) як українське с: sí [сі] так l'ossigeno [оссіджено] кисень il bosco [іль боско] ліс

2) перед дзвінкими приголосними b, d, g, l, m, n, r, v та між голосними читається як українське з: lo sbаglio [ло збальйо] помилка la sveglia [ла звелья] будильник la cаsa [ла каза] хата il rosario [іль розаріо] вервичка

VII. q вживається лише у буквосполученні qu та читається як к: il quadro [іль куадро] картина quatro [куатро] чотири

Морфологія |

Синтаксис |

Лексика |

Діалекти |

Посеред всіх мов романської групи італійська мова виділяється своєю діалектичною роздрібненістю. Численні діалекти італійської мови можна розділити на три групи: північні, центральні та південні.

Діалектична географія італійської мови

Північні:

галло-італійські діалекти
- ломбардський
- п'ємонтський
- генуезький
- емільянський

венеціанські діалекти

Центральні:

тосканський

умбрійський

діалект Північного Лаціо

діалект області Марке

Південні:

неаполітанський

абруцський

калабрійський

апулійський

група сицилійських діалектів

Таке різноманіття діалектів, частина з яких має свою окрему літературу, можна пояснити розмаїтістю населення древньої Італії, умовами романізації Апеннінського півострова та столітньою політичною роздрібненістю країни.

Приклад |

«Заповіт» Т. Г. Шевченка італійською мовою (переклад Євгена Крацевича)

IL TESTAMENTO Se io muoio, mi interrin Sull'alta collina Fra la steppa della mia Bella Ucraina. Che si vedano i campi, Il Dniepr con le rive, Che si oda il muggito Del fiume stizzito. Quando porterà il fiume Al mare azzurro Il sangue nero, nemico, Il sangue impuro, Lascerò allor la tomba Ed andrò a Dio Per pregare… Prima di ciò Non conosco Dio. Sepoltomi, insorgete, Le caten rompete, Che il sangue dei nemici Spruzzi la libertà. Nella vostra gran famiglia Nuova, liberata Vorrei esser ricordato Con parola grata.

(Джерело: Т. Г. Шевченко, Заповіт мовами народів світу, К., «Наукова думка», 1989)

Виноски |

↑ Languages Spoken by More Than 10 Million People (англ.)

↑ Итальянский язык: Учебник для І курса ин-тов и фак. иностр. яз. 2-е изд. испр. и доп. М.: Высш. шк. 1991. — 350 с.

Посилання |

Італійська мова у сестринських Вікіпроектах
	Портал «Мовознавство»
	Портал «Італія»
	Означення у Вікісловнику^?
	Цитати у Вікіцитатах^?
	Італійський розмовник у Вікімандрах^?
	Файли у Вікісховищі^?

Вікіпедія має розділ
італійською мовою
Pagina principale

Італійські лексичні уроки на Інтернет Поліглоті

Італійська мова на сайті Ethnologue: Italian. A language of Italy (англ.)

Італійська мова на сайті Glottolog 3.0: Language: Italian (англ.)

Італійська мова на сайті WALS Online: Language Italian (англ.)

Це незавершена стаття про мову.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.

[1] Languages Spoken by More Than 10 Million People (англ.)

[2] Итальянский язык: Учебник для І курса ин-тов и фак. иностр. яз. 2-е изд. испр. и доп. М.: Высш. шк. 1991. — 350 с.

搜尋此網誌