Ufdjrw

Ангела Меркель Dr. Angela Dorothea Merkel
нім. Angela Merkel
Федеральний канцлер Німеччини
Нині на посаді
На посаді з	22 листопада 2005
Попередник	Герхард Шредер
Лідер ХДС
Час на посаді:
10 квітня 2000 — 7 грудня 2018[1]
Попередник	Вольфганг Шойбле
Наступник	Аннегрет Крамп-Карренбауер
Міністр навколишнього середовища
Час на посаді:
1994 — 1998
Міністр жінок та молоді
Час на посаді:
1991 — 1994
Народився	17 липня 1954(1954-07-17) (64 роки) Гамбург, ФРН
Політична партія	Християнсько-демократичний союз (Німеччина)
Чоловік	Йоахім Зауер
Релігія	Лютеранство
Особистий підпис
angela-merkel.de
Висловлювання у Вікіцитатах
Медіафайли у Вікісховищі

А́нгела Дороте́я Ме́ркель (нім. Angela Dorothea Merkel; нар. 17 липня 1954, Гамбург) — німецький політик, лідер ХДС (2000—2018), Федеральний канцлер Німеччини (з 2005-го року).

Перша жінка Федеральний канцлер Німеччини. Людина року журналу «Тайм» (2015)^[2], найвпливовіша жінка планети за версією журналу «Форбс»^[3]. 15 листопада 2016 оголосила, що учетверте висуватиметься у канцлери^[4]. 7 грудня 2016 року була знову вчетверте обрана лідером ХДС, з метою подальшого балотування на пост канцлера. За її кандидатуру проголосували 89,5 відсотка учасників партійного з'їзду в Ессені^[5].

Біографія |

Ангела була третьою дитиною в родині лютеранськогo пастора Горста Каснера і вчительки Герлінди Каснер, які жили в Гамбурзі^[6]. Після її народження сім'я переїхала в НДР, де її батько очолив парафію у містечку Темплін^[7]. Її батько відкрив семінарію в НДР і керував будинком для інвалідів. Утримувався від будь-якої публічної критики режиму, що дало йому певні привілеї: мав у розпорядженні два автомобілі і можливість часто виїжджати на захід. Таким дивним чином східнонімецька влада виражала йому свою довіру, впевнена, що пастор — переконаний комуніст. В юності Анґела була в піонерській організації, Комуністичному союзі молоді і водночас членом молодіжної організації християнських демократів. У школі добре опанувала російську мову, пізніше вивчила англійську.

1978 року закінчила фізичний факультет Лейпцизького університету, 1986-го захистила дисертацію^[8]. З 1978 року до 1990 працювала в Центральному інституті фізичної хімії Академії наук НДР.

Рано виходить заміж за фізика Ульріха Меркеля^[9], з яким незабаром розлучається і сходиться з професором Йоахімом Зауером, на той час розлученим батьком двох дітей^[10].

Політична кар'єра |

У 1989, після падіння Берлінської стіни, вона вступила в ряди організації «Німецька вільна молодь» (Freie Deutsche Jugend), покликаної керувати молоддю, відданій державі, і стала активістом Партії демократичного відновлення, де обійняла посаду секретаря Департаменту агітації і пропаганди. Так вона стає одним з головних експертів з політичної комунікації в НДР. За службовим обов'язком, науковою і політичною, вона часто їздить в країни радянського блоку, зокрема до Москви, тим більше що вона вільно говорить російською. Через кілька місяців Анґела Меркель раптово міняє свій політичний табір і вступає в організацію «Демократичний прорив» (Demokratischer Aufbruch) — новий рух, ініційований західнонімецькою християнською демократією. Їй відразу доручають ті ж функції, тільки тепер її нова посада називається на західнонімецький зразок: «прес-секретар».

Після останніх парламентських виборів в НДР вона увійшла до уряду Лотара де Мезьера, останнього голови кабінету міністрів НДР, і стала його прес-секретарем, хоча її організація «Демократичний прорив» набрала тільки 0,9 % голосів. У цей період вона бере активну участь в «переговорах 2+4», які поклали початок чотиристоронній угоді про статус Берліна і його окупації союзниками, а також в переговорах з приводу об'єднання Німеччини, які Кондоліза Райс веде з Вашингтона. Щоб уникнути масованої еміграції на захід, Меркель без зволікання запустила процес інтеграції НДР в ринкову економіку і зону марки.

В цей час її коханця Йоахима Зауера найняла американська фірма «Біосим Текнолоджі» (Biosym Technology). Цілий рік він провів у Сан-Дієго (Каліфорнія) в лабораторії компанії, що працює на Пентагон. Потім він стає експертом в «Акселріс» (Accelrys), іншій компанії в Сан-Дієго, що працює на Пентагон. Анґела Меркель, у свою чергу, удосконалює свою англійську: тепер вона говорить нею вільно.

Після об'єднання Німеччини в 1990 вступила в Християнсько-демократичний союз (ХДС), який був тоді при владі. У грудні того ж року її обрали депутатом Бундестагу.

Анґела Меркель на плакаті ХДС (CDU) 1995 року.

В уряді Гельмута Коля стала міністром у справах жінок і молоді. З 1991 — віце-голова Християнсько-демократичного союзу. У 1994 перейшла на посаду міністра навколишнього середовища. У 1998 ХДС був змушений піти в опозицію, а навколо Гельмута Коля вибухнув скандал із приводу незаконних зовнішніх пожертвувань на рахунки ХДС. Скандал торкнувся також і голови ХДС Вольфганга Шойбле і той змушений був піти у відставку.

Ангела Меркель відреклася від Коля і зажадала від партійного активу змінити керівництво ХДС і почати партійне «відновлення». У квітні 2000 96 % членів партії обрали її спадкоємицею Шойбле на посаді голови ХДС. Цей успіх був особливо примітний на тлі того, що Меркель — жінка, східна німкеня і протестантка, вкрай нетипова для цієї партії. У 2002 Меркель погодилася на єдину кандидатуру на посаду федерального канцлера від ХДС/ХСС прем'єр-міністра Баварії Едмунда Штойбера. Штойбер вибори програв і це підсилило внутрішньопартійні позиції Меркель. У 2003 Меркель демонстративно підтримала американське вторгнення в Ірак, поїхавши в США^[11]. У 2004 вона зуміла домогтися обрання кандидата від ХДС/ХСС Горста Келера на посаду президента Німеччини.

Після несподіваної ініціативи Герхарда Шредера про дострокові вибори у 2005, Анґела Меркель була обрана ХДС/ХСС кандидатом на посаду федерального канцлера Німеччини. На виборах коаліція ХДС/ХСС випередила СДП всього на 1 %^[12].

За результатами виборів у бундестаг блок ХДС/ХСС і вільних демократів випередив СДП із «зеленими» усього на три голоси. У зв'язку з нездатністю сформувати стійку парламентську більшість християнським демократам довелося піти на створення «великої» коаліції з СДПН — другий раз в історії ФРН.

«Велика коаліція» |

Анґела Меркель на з'їзді ЄНП, 2012

Докладніше: Перший уряд Ангели Меркель

10 жовтня 2005 голова Християнсько-соціального союзу, прем'єр-міністр Баварії Едмунд Штойбер повідомив, що на переговорах про формування «великої» правлячої коаліції, які проводили А. Меркель, Герхард Шредер і голова СДП Франц Мюнтеферінг, було вирішено, що Анґела Меркель стане новим канцлером Німеччини^[13].

В обмін на згоду на канцлерство Ангели Меркель СДП одержить у майбутньому кабінеті 8 міністерських портфелів: закордонних справ, фінансів, юстиції, праці, з питань охорони навколишнього середовища, охорони здоров'я, транспорту, а також економічного співробітництва і розвитку.

До ХДС/ХСС — поряд з керівником відомства федерального канцлера в ранзі міністра — відходять посади міністрів оборони, внутрішніх справ, економіки, сім'ї, освіти, а також сільського господарства^[14].

Тим часом, Герхард Шредер заявив, що його не буде в наступному уряді ФРН. Раніше не виключалося, що він може зайняти в новому уряді посаду віце-канцлера і міністра закордонних справ.

22 листопада 2005 Ангела Меркель була обрана федеральним канцлером ФРН, 397 депутатів Бундестагу проголосували «за», 202 — «проти», 12 — «утрималися»^[15].

Консервативно-ліберальна коаліція |

27 вересня 2009 року в Німеччині відбулися парламентські вибори, за результатами яких була сформована коаліція між блоком ХДС/ХСС та вільними демократами^[16]. 28 жовтня канцлер Німеччини Меркель була переобрана на посаду голови уряду ФРН за підсумках виборів до бундестагу і коаліційних переговорів^[17].

Друга Велика коаліція |

17 грудня 2013 було офіційно приведено до присяги новий коаліційний уряд ХДС-ХСС і СДПН на чолі з Ангелою Меркель^[18].

Політичні позиції |

Ангела Меркель, Петро Порошенко та Джо Байден, 2015

В зовнішній політиці Меркель відома своєю беззастережною підтримкою американського курсу, виступаючи за зближення зі США^[19]. Вона неодноразово критикувала Герхарда Шредера за «надмірну» дружбу з Володимиром Путіним і заявляла про те, що, в разі обрання канцлером, займе твердішу позицію у відношенні до Росії. Меркель має намір розбити «тріумвірат» Шредера з Жаком Шираком і Володимиром Путіном і поліпшити відносини з США та країнами Східної Європи.

Меркель є послідовним противником прийняття Туреччини в Європейський Союз^[20]. Найбільше, що вона згодна надати Туреччині, — «привілейоване партнерство»^[21]. Також у березні 2010 року, після того, як економіка Греції опинилась на межі дефолту, Анґела заявила, що Єврозоні необхідний механізм виключення з неї окремих країн за систематичне порушення правил фінансової стабільності^[22].

У внутрішній політиці вона має намір продовжити курс реформ Герхарда Шредера, однак «іншими способами». Її головна оголошена мета — створення робочих місць і підтримка економіки за рахунок зменшення соціальних допомог.

Під час Уельського саміту НАТО 2014 року Меркель виступила за інтенсивнішу співпрацю між Україною та альянсом. Водночас вона заявила, що «про членство України в НАТО не йдеться»^[23].

Меркель вважала можливим вихід Великої Британії з Євросоюзу^[24].

Меркель підтримала введення санкцій проти Росії на фоні подій на Сході України. 8 січня 2015 року під час зустрічі з Арсенієм Яценюком Меркель заявила, що частину санкцій проти Росії, які не стосуються Криму можна буде зняти лише після того, коли Росія виконає Мінські угоди^[25]. 2 лютого Меркель заявила, що Німеччина не постачатиме в Україну зброю і наголосила на потребі мирного вирішення конфлікту на Донбасі^[26]. У червні 2015 року Меркель заявила, що конфлікт на Донбасі став екзаменом у відносинах Німеччини й Росії^[27].

Рейтинг довіри |

Згідно із соцопитуванням, яке проводилось у вересні 2015 року, політику Ангели Меркель підтримують 63 % німців. Це був найнижчий рівень підтримки Меркель з грудня 2012 року. Найбільше Меркель критикували за її політику щодо мігрантів та недостатньо швидке засудження насильницьких антимігрантських протестів. Протягом серпня до Німеччини прибули близько 104 тисяч мігрантів^[28]. У листопаді 2016 59 % німців підтримало переобрання Меркель канцлеркою після виборів до Бундестагу у 2017 році^[29]. 

Сімейне життя |

Ангела Меркель одружена вдруге, дітей не має. Першим її чоловіком, з яким вона одружилася у 1977 році ще в Лейпцигу, був Ульріх Меркель. Познайомилася з ним на третьому курсі. Розлучилася після переїзду в Берлін після університету (розійшлися у 1981, за рік до офіційного розлучення). Після розлучення залишила його прізвище. Другий чоловік — професор теоретичної і фізичної хімії Університету ім. Гумбольдтів Йоахім Зауер (Joachim Sauer). Почала зустрічатися з ним у 1984 році, коли професор ще був у шлюбі. 30 грудня 1998 року вони одружилися^[30].

Цікаві факти |

• Власник одного з берлінських авто-ресайклінгів (нім. Recyclinghof) виявив по техпаспорту (нім. Fahrzeugbrief), що списаний на брухт «Golf II» з 190.000 км пробігу на одометрі, колись належав Ангелі Меркель. Це було перше «західне авто» майбутнього канцлера, вона їздила на ньому в 1990—1995 роках, після чого «Гольф» ще рік належав її чоловіку, а потім у інших власників. Господар ресайклінгу реставрував автомобіль і повністю його перефарбувавши, в середині квітня 2012 виставив на аукціон eBay. Після того, як ставки досягли 130.000 євро, виявилось, що ніхто всерйоз не збирався купувати авто, а більшість ставок зробили жартівники, власник зняв авто з торгів^[31]. З другої спроби йому вдалось продати Гольф на eBay за 10.165,02 євро.
  Для порівняння — перший «Golf» Папи Бенедикта XVI був проданий на аукціоні в 2005 році за 188.938,88 євро^[32][33];


• Журнал «Форбс» вважає Ангелу Меркель найвпливовішою жінкою сучасності (станом на 24 серпня 2011 року)^[34].


• 15 січня 2015 року під час офіційної заяви в Берліні Меркель помилково заявила, що антисемітизм є урядовим та громадянським обов'язком Німеччини. У виправленому варіанті промови зазначається, що в Німеччині не повинно бути місця для ненависті до євреїв та мусульман^[35].

Див. також |

• Ромб Меркель


• Список 50 чинних голів країн, що керують найдовше

Примітки |

Література |

• 
  Кривонос Р. А. А. Меркель // Європейський Союз: економіка, політика, право: енциклопедичний словник / редкол.: В. В. Копійка (голова), О. І. Шнирков (заст. голови), В. І. Муравйов та ін. — К.: Вид.-поліграф. центр Київського університету, 2011. — С. 216—217.

Посилання |

Вікіцитати містять висловлювання від або про: Ангела Меркель

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Ангела Меркель

• 
  Офіційний сайт(нім.)
  


• Така різна Анґела /Експрес, 12.09.2017/

п о р Канцлери Німеччини Північнонімецький союз (1867–1871) Отто фон Бісмарк Німецька імперія (1871–1918) Отто фон Бісмарк Лео фон Капріві Хлодвіг Гогенлое Бернгард фон Бюлов Теобальд Бетман-Гольвег Георг Міхаеліс Георг фон Гертлінг Максиміліан Баденський Фрідріх Еберт Веймарська республіка (1919–1933) Філіпп Шайдеманн Густав Бауер Герман Мюллер Константин Ференбах Йозеф Вірт Вільгельм Куно Густав Штреземан Вільгельм Маркс Ганс Лютер Вільгельм Маркс Герман Мюллер Генріх Брюнінг Франц фон Папен Курт фон Шляйхер Третій Рейх (1933–1945) Адольф Гітлер Йозеф Геббельс Людвиг Шверин фон Крозиг ФРН (1949–) Конрад Аденауер Людвіг Ергард Курт Георг Кізінгер Віллі Брандт Гельмут Шмідт Гельмут Коль Герхард Шредер Ангела Меркель

п о р Голови країн та урядів Європи Голови країн  Федеральний президент Австрії (Александер ван дер Беллен) •  Президент Албанії (Ілір Мета) •  Князі-співправителі Андорри (Жоан Енрік Вівес-Сісілья та Емманюель Макрон) •  Король (Філіп I) •  Президент Республіки Білорусь (Олександр Лукашенко) •  Президент Болгарії (Румен Радев) •  Голова Президії Боснії і Герцеговини (Мілорад Додік) •  Папа Римський (Франциск) •  Королева Великої Британії (Єлизавета II) •  Президент Греції (Прокопіс Павлопулос) •  Королева Данії (Маргрете II) •  Президент Естонії (Керсті Кальюлайд) •  Президент Ірландії (Майкл Гіґґінс) •  Президент Ісландії (Гвюдні Йоуганнессон) •  Король Іспанії (Філіп VI) •  Президент Італії (Серджо Матарелла) •  Президент Латвії (Раймондс Вейоніс) •  Президент Литви (Даля Грибаускайте) •  Князь Ліхтенштейну (Ганс-Адам II) •  Великий герцог Люксембургу (Анрі) •  Президент Північної Македонії (Джорге Іванов) •  Президент Мальти (Марі-Луїз Колейро Прека) •  Президент Молдови (Ігор Додон) •  Князь Монако (Альбер II) •  Король Нідерландів (Віллем-Олександр) •  Федеральний президент Німеччини (Франк-Вальтер Штайнмайєр) •  Король Норвегії (Гаральд V) •  Президент Польщі (Анджей Дуда) •  Президент Португалії (Марселу Ребелу де Соза) •  Президент Російської Федерації (Володимир Путін) •  Президент Румунії (Клаус Йоганніс) •  Капітани-регенти Сан-Марино (Нікола Сельва та Мікелє Мураторі) •  Президент Сербії (Александар Вучич) •  Президент Словаччини (Андрей Кіска) •  Президент Словенії (Борут Пахор) •  Президент Угорщини (Янош Адер) •  Президент України (Петро Порошенко) •  Президент Фінляндії (Саулі Нііністьо) •  Президент Франції (Емманюель Макрон) •  Президент Хорватії (Колінда Грабар-Китарович) •  Президент Чехії (Мілош Земан) •  Президент Чорногорії (Мило Джуканович) •  Президент Швейцарії (Улі Маурер) •  Король Швеції (Карл XVI Густав) Частково визнані:  Президент Косова (Хашим Тачі) Голови урядів  Федеральний канцлер Австрії (Себастьян Курц) •  Прем'єр-міністр Албанії (Еді Рама) •  Прем'єр-міністр Андорри (Антоні Марті Петіт) •  Прем'єр-міністр Бельгії (Шарль Мішель) •  Прем'єр-міністр Білорусі (Сергій Румас) •  Прем'єр-міністр Болгарії (Бойко Борисов) •  Прем'єр-міністр Боснії і Герцеговини (Деніс Звіздич) •  Державний секретар Ватикану (П'єтро Паролін) та Голова Губернората Ватикану (Джузеппе Бертелло) •  Прем'єр-міністр Великої Британії (Тереза Мей) •  Прем'єр-міністр Греції (Алексіс Ципрас) •  Прем'єр-міністр Данії (Ларс Люкке Расмуссен) •  Прем'єр-міністр Естонії (Юрі Ратас) •  Прем'єр-міністр Ірландії (Лео Варадкар) •  Прем'єр-міністр Ісландії (Катрин Якобсдоттір) •  Голова Уряду Іспанії (Педро Санчес) •  Голова Ради міністрів Італії (Джузеппе Конте) •  Прем'єр-міністр Латвії (Кріш'яніс Каріньш) •  Міністр-голова Литви (Саулюс Скверняліс) •  Прем'єр-міністр Ліхтенштейну (Адріан Гаслер) •  Прем'єр-міністр Люксембургу (Ксав'є Бетель) •  Прем'єр-міністр Північної Македонії (Зоран Заєв) •  Прем'єр-міністр Мальти (Джозеф Мускат) •  Прем'єр-міністр Молдови (Павел Філіп) •  Державний міністр Монако (Серж Тель) •  Прем'єр-міністр Нідерландів (Марк Рютте) •  Федеральний канцлер Німеччини (Ангела Меркель) •  Прем'єр-міністр Норвегії (Ерна Солберг) •  Прем'єр-міністр Польщі (Матеуш Моравецький) •  Прем'єр-міністр Португалії (Антоніу Кошта) •  Голова Уряду Російської Федерації (Дмитро Медведєв) •  Прем'єр-міністр Румунії (Віоріка Денчіле) •  Держсекретар закордонних справ і політики Сан-Марино (Нікола Ренці) •  Прем'єр-міністр Сербії (Ана Брнабич) •  Прем'єр-міністр Словаччини (Петер Пеллегріні) •  Голова Уряду Словенії (Мар'ян Шарец) •  Прем'єр-міністр Угорщини (Віктор Орбан) •  Прем'єр-міністр України (Володимир Гройсман) •  Прем'єр-міністр Фінляндії (Юга Сіпіля) •  Прем'єр-міністр Франції (Едуар Філіпп) •  Прем'єр-міністр Хорватії (Андрей Пленкович) •  Прем'єр-міністр Чехії (Андрей Бабіш) •  Голова Уряду Чорногорії (Душко Маркович) •  Прем'єр-міністр Швеції (Стефан Левен) Частково визнані:  Прем'єр-міністр Косова (Рамуш Харадінай)

п о р  Німеччина в темах   Прапор (земель) Герб Гімн Географія Геологія Адміністративний поділ Землі Столиця Міста Історія Політика Президент Бундестаг Бундесрат Уряд Канцлер Самоврядування Право Конституція Цивільний кодекс Кримінальний кодекс Збройні сили Економіка Промисловість Транспорт Мови Культура Свята Медіасистема Німеччини Мистецтво Література Музика Кіно Освіта Наука Релігія Пошта Спорт Туризм Інтернет Українська діаспора

п о р Європейська рада Жан-Клод Юнкер • Дональд Туск Себастьян Курц • Шарль Мішель • Бойко Борисов • Тереза Мей • Алексіс Ципрас • Ларс Люкке Расмуссен • Юрі Ратас • Майкл Гіґґінс • Педро Санчес • Джузеппе Конте • Нікос Анастасіадіс • Кріш'яніс Каріньш • Даля Грибаускайте • Ксав'є Бетель • Джозеф Мускат • Марк Рютте • Ангела Меркель • Матеуш Моравецький • Антоніу Кошта • Клаус Йоганніс • Петер Пеллегріні • Мар'ян Шарец • Віктор Орбан • Юга Сіпіля • Емманюель Макрон • Андрей Пленкович • Андрей Бабіш • Стефан Левен

У соціальних мережах Facebook Фото, відео та аудіо Вікісховище · Instagram Тематичні сайти Математична генеалогія · NNDB · Scopus · AlloCiné · Discogs · Filmportal.de · Filmweb · Internet Movie Database · Open Library · The Movie Database · ČSFD · Quora Словники та енциклопедії Велика каталонська · Britannica (онлайн) · Encyclopædia Universalis · Treccani Нормативний контроль BIBSYS: 5082074 · BNF: 15023978d · CONOR: 210187107 · GND: 119545373 · ISNI: 0000 0001 0871 1294, 0000 0001 2068 4073 · LCCN: n94109915 · LNB: 000117546 · NDL: 001183709 · NKC: js20050725012 · NTA: 268026734 · NUKAT: n02020320 · LIBRIS: 395102 · SUDOC: 05858112X · VIAF: 12584821

п о р Голови Європейської Ради   Почергові голови 1970-ті Ліам Косгрейв (01.1976-06.1976) • Альдо Моро (07.1976-12.1976) • Гастон Торн (01.1977-06.1977) • Йооп ден Ойл (07.1977-12.1977) • Джеймс Каллаган (01.1978-06.1978) • Джек Лінч (07.1978-12.1978) • Анкер Йоргенсен (01.1978-06.1978) • Гельмут Шмідт (07.1978-12.1978) • Валері Жискар д'Естен (01.1979-06.1979) • Джек Лінч (07.1979-12.1979) 1980-ті Франческо Коссіґа (01.1980-06.1980) • П'єр Вернер (07.1980-12.1980) • Дріс ван Агт (01.1981-06.1981) • Маргарет Тетчер (07.1981-12.1981) • Вілфрід Мартенс (01.1982-06.1982) • Поуль Шльотер (07.1982-12.1982) • Гельмут Коль (01.1983-06.1983) • Андреас Папандреу (07.1983-12.1983) • Франсуа Міттеран (01.1984-06.1984) • Гаррет Фітцджеральд (07.1984-12.1984) • Беттіно Краксі (01.1985-06.1985) • Жак Сантер (07.1985-12.1985) • Рууд Любберс (01.1986-06.1986) • Маргарет Тетчер (07.1986-12.1986) • Вілфрід Мартенс (01.1987-06.1987) • Поуль Шльотер (07.1987-12.1987) • Гельмут Коль (01.1988-06.1988) • Андреас Папандреу (07.1988-12.1988) • Феліпе Гонсалес (01.1989-06.1989) • Франсуа Міттеран (07.1989-12.1989) 1990-ті Чарльз Гогі (01.1990-06.1990) • Джуліо Андреотті (07.1990-12.1990) • Жак Сантер (01.1991-06.1991) • Рууд Любберс (07.1991-12.1991) • Анібал Каваку Сілва (01.1992-06.1992) • Джон Мейджор (07.1992-12.1992) • Поуль Нюруп Расмуссен (01.1993-06.1993) • Герхард Шредер (07.1993-12.1993) • Андреас Папандреу (01.1994-06.1994) • Гельмут Коль (07.1994-12.1994) • Жак Ширак (01.1995-06.1995) • Феліпе Гонсалес (07.1995-12.1995) • Романо Проді (01.1996-06.1996) • Джон Братон (07.1996-12.1996) • Вім Кок (01.1997-06.1997) • Жан-Клод Юнкер (07.1997-12.1997) • Тоні Блер (01.1998-06.1998) • Віктор Кліма (07.1998-12.1998) • Герхард Шредер (01.1999-06.1999) • Пааво Ліппонен (07.1999-12.1999) 2000-ні Антоніу Гутерреш (01.2000-06.2000) • Жак Ширак (07.2000-12.2000) • Йоран Перссон (01.2001-06.2001) • Гі Вергофстадт (07.2001-12.2001) • Хосе Марія Аснар (01.2002-06.2002) • Андерс Фог Расмуссен (07.2002-12.2002) • Костас Симітіс (01.2003-06.2003) • Сільвіо Берлусконі (07.2003-12.2003) • Берті Агерн (01.2004-06.2004) • Ян Петер Балкененде (07.2004-12.2004) • Жан-Клод Юнкер (01.2005-06.2005) • Тоні Блер (07.2005-12.2005) • Вольфганг Шюссель (01.2006-06.2006) • Матті Ванганен (07.2006-12.2006) • Ангела Меркель (01.2007-06.2007) • Жозе Сократеш (07.2007-12.2007) • Янез Янша (01.2008-06.2008) • Ніколя Саркозі (07.2008-12.2008) • Мірек Тополанек (01.2009-05.2009) • Ян Фішер (05.2009-06.2009) • Фредрік Райнфельдт (07.2009 — 12.2009) Виборні голови Герман ван Ромпей (2009—2014) • Дональд Туск (з 2014)

п о р Четвертий уряд Ангели Меркель (з 2018) Федеральний канцлер: Ангела Меркель Віце-канцлер: Олаф Шольц Голова федеральної канцелярії: Хельге Браун Внутрішніх справ Горст Зеєгофер Довкілля, охорони природи та ядерної безпеки Свенья Шульце Економіки та енергетики Петер Альтмайєр Економічного співробітництва та розвитку Герд Мюллер Закордонних справ Гайко Маас Оборони Урсула фон дер Ляєн Освіти та наукових досліджень Аня Карлічек Охорони здоров'я Єнс Шпан Праці та соціальних питань Хубертус Хайль Продовольства та сільського господарства Юлія Клекнер Сім'ї, людей похилого віку, жінок та молоді Франциска Гіффай Транспорту та цифрової інфраструктури Андреас Шойер Фінансів Олаф Шольц Юстиції та захисту прав споживачів Катаріна Барлі

п о р Третій уряд Ангели Меркель (2013–2018) Федеральний канцлер: Ангела Меркель Віце-канцлер: Зігмар Габрієль Голова федеральної канцелярії: Петер Альтмайєр Внутрішніх справ Томас де Мезьєр Довкілля, охорони природи та ядерної безпеки Барбара Хендрікс Економіки та енергетики Зігмар Габрієль (2013-2017) Брігітта Ципріс (2017-2018) Економічного співробітництва та розвитку Герд Мюллер Закордонних справ Франк-Вальтер Штайнмайєр (2013-2017) Зігмар Габрієль (2017-2018) Оборони Урсула фон дер Ляєн Освіти та наукових досліджень Йоганна Ванка Охорони здоров'я Герман Грее Праці та соціальних питань Андреа Налес (2013-2017) Катаріна Барлі (2017-2018) Продовольства та сільського господарства Ганс-Петер Фрідріх (2013-2014) Крістіан Шмідт (2014-2018) Сім'ї, людей похилого віку, жінок та молоді Катаріна Барлі (2013-2017) Мануела Швезіг (2017-2018) Транспорту та цифрової інфраструктури Александер Добріндт (2013-2017) Крістіан Шмідт (2017-2018) Фінансів Вольфганг Шойбле (2013-2017) Петер Альтмайєр (2017-2018) Юстиції та захисту прав споживачів Гайко Маас

п о р Другий уряд Ангели Меркель (2009–2013) Федеральний канцлер: Ангела Меркель Віце-канцлер: Гідо Вестервелле (2009-2011), Філіпп Реслер (2011-2013) Голова федеральної канцелярії: Рональд Пофалла Внутрішніх справ Томас де Мезьєр (2009-2011) Ганс-Петер Фрідріх (2011-2013) Довкілля, охорони природи та ядерної безпеки Норберт Реттген (2009-2012) Петер Альтмайєр (2012-2013) Економіки та технологій Райнер Брюдерле (2009-2011) Філіпп Реслер (2011-2013) Економічного співробітництва та розвитку Дірк Нібель Закордонних справ Гідо Вестервелле Оборони Карл-Теодор цу Ґуттенберґ (2009-2011) Томас де Мезьєр (2011-2013) Освіти та наукових досліджень Аннетте Шаван (2009-2013) Йоганна Ванка (2013) Охорони здоров'я Філіпп Реслер (2009-2011) Даніель Бар (2011-2013) Праці та соціальних питань Франц Йозеф Юнг (2009-2011) Урсула фон дер Ляєн (2011-2013) Продовольства, сільського господарства та захисту прав споживачів Ільзе Айгнер Сім'ї, людей похилого віку, жінок та молоді Урсула фон дер Ляєн (2009-2011) Крістіна Шредер (2011-2013) Транспорту, будівництва та міського розвитку Петер Рамзауер Фінансів Вольфганг Шойбле Юстиції Сабіна Лойтхойссер-Шнарренбергер

п о р Перший уряд Ангели Меркель (2005–2009) Федеральний канцлер: Ангела Меркель Віце-канцлер: Франц Мюнтеферінг (2005-2007), Франк-Вальтер Штайнмайєр (2007-2009) Голова федеральної канцелярії: Томас де Мезьєр Внутрішніх справ Вольфганг Шойбле Довкілля, охорони природи та ядерної безпеки Зігмар Габрієль Економіки та технологій Міхаель Глос (2005-2009) Карл-Теодор цу Ґуттенберґ (2009) Економічного співробітництва та розвитку Гайдемарі Вєчорек-Цойль Закордонних справ Франк-Вальтер Штайнмайєр Оборони Франц Йозеф Юнг Освіти та наукових досліджень Аннетте Шаван Охорони здоров'я Улла Шмідт Праці та соціальних питань Франц Мюнтеферінг (2005-2007) Олаф Шольц (2007-2009) Продовольства, сільського господарства та захисту прав споживачів Горст Зеєгофер (2005-2008) Ільзе Айгнер (2008-2009) Сім'ї, людей похилого віку, жінок та молоді Урсула фон дер Ляєн Транспорту, будівництва та міського розвитку Вольфганг Тіфензее Фінансів Пеер Штайнбрюк Юстиції Брігітте Цюпріс