Віктор Орбан
| Віктор Орбан | |
|---|---|
угор. Orbán Viktor | |
 | |
Прем'єр-міністр Угорщини | |
| Нині на посаді | |
| На посаді з | 29 травня 2010 |
| Попередник | Гордон Байнаї |
| Час на посаді: | |
6 липня 1998 — 27 травня 2002 | |
| Попередник | Дьюла Горн |
| Наступник | Петер Медьєші |
| Народився | 31 травня 1963(1963-05-31) (55 років) Секешфегервар, Угорська Народна Республіка |
| Громадянство |  Угорщина |
| Національність | угорець |
| Політична партія | Фідес |
| Дружина | Аніко Леваі (Lévai Anikó) |
| Нагороди |  |
| orbanviktor.hu | |
| |
| |
Віктор Орбан (угор. Orbán Viktor; нар. 31 травня 1963, Секешфегервар, Угорська Народна Республіка) — прем'єр-міністр Угорщини у 1998—2002 роках і від 2010. Лідер партії Фідес.
Зміст
1 Освіта
2 Політична діяльність
3 Особисте
4 Нагороди
5 Примітки
6 Посилання
Освіта |
Після закінчення середньої школи і військової служби (в 1981—1982) вступив на юридичний факультет Будапештського університету. У 1987 закінчив університет, після чого протягом двох років жив у місті Сольнок, але їздив на роботу за 90 км в Будапешт, де був соціологом в інституті при міністерстві сільського господарства і харчової промисловості. У 1989 отримав стипендії Фонду Сороса і стажувався протягом року в Пембрук-коледжі Оксфорда.
Політична діяльність |
Свою політичну діяльність Віктор Орбан почав як член-засновник партії Фідес (Fidesz; абревіатура від FIatal DEmokraták SZövetsége, «Союз молодих демократів»), створеної 30 березня 1988. Він отримав загальнонаціональну популярність виступом 16 червня 1989 на церемонії перепоховання Імре Надя та інших політичних діячів Угорщини, страчених в 1958. У своїй промові Орбан зажадав проведення вільних виборів і виводу радянських військ з угорської території.
У 1990, на перших виборах у посткомуністичній Угорщині, Орбан був обраний депутатом парламенту (знов обирався в 1994, 1998, 2002, 2006). У 1990 став лідером «Фідес», який під його керівництвом було реорганізовано з ліберальної політичної організації (члена Ліберального Інтернаціоналу) в правоконсервативну партію. З 1995 партія Орбана офіційно називається Fidesz-MPP (Союз молодих демократів — Угорська громадянська партія). З жовтня 2002 Орбан, поряд з керівництвом «Фідес», є віце-головою Європейської народної партії, що включає в себе консервативні партії Європи.
У 1998, після перемоги «Фідес» на парламентських виборах (партія отримала 44 % голосів виборців) сформував правоцентристський уряд. У віці 35 років він став наймолодшим прем'єр-міністром в сучасній Угорщині (і другим у ХХ столітті — молодшим за нього був лише Андраш Хегедюш, який очолював уряд у 1955—1956). В економічній сфері виступав за зниження податків і соціальних внесків, боротьбу з безробіттям та інфляцією. У період роботи його уряду інфляція знизилася з 10 % у 1999 до 7,8 % у 2001 (у 1998 вона становила 15 %). Дефіцит бюджету скоротився з 3,9 % у 1999 до 3,4 % у 2001. Економічне зростання склало 4,4 % у 1999, 5,2 % в 2000, і 3,8 % у 2001. Була відмінена плата за навчання в університетах, відновлені універсальні пільги для матерів.
Орбан виступав як прихильник німецької моделі управління, яка передбачає провідну роль прем'єр-міністра в системі влади. Він підсилив роль канцелярії прем'єр-міністра, провів радикальну реформу державного апарату, що призвела, зокрема, до створення суперміністерства економіки. Прагнення Орбана до зниження впливу парламенту на політичні процеси при посиленні особистого впливу прем'єра, викликало різку критику з боку опозиції, що обвинувачували його в авторитарних тенденціях і прагненні чинити вплив на ЗМІ. У період прем'єрства Орбана Угорщина, разом з Польщею і Чехією, в 1999 була офіційно прийнята в НАТО.
На виборах 2002 партія Орбана зазнала поразки, і він пішов у відставку. «Фідес» вимагав перерахунку голосів (Центрвиборчком відкинув цю вимогу) і вважав вибори нечесними. Проте міжнародні спостерігачі висловили єдине серйозне зауваження з приводу виборчої кампанії: державне телебачення було ангажовано на користь самого «Фідес». У той же час ліва і ліберальна преса постійно піддавала Орбана жорсткій критиці.
На виборах 2006 знову очолював «Фідес», а потім виступав як основна фігура опозиції уряду соціал-ліберальної коаліції. На думку політичних експертів, у своїй політичній діяльності він прагне поєднувати консервативну ідеологію і популістську практику.
У 2009 Віктор Орбан в одному зі своїх виступів перед етнічними угорцями, що живуть у Словаччині назвав їх «державотворною спільністю» Угорщини, чим викликав занепокоєння і побоювання у словацькому керівництві.
12 та 25 квітня 2010 пройшли два тури парламентських виборів, на яких Угорський громадянський союз (ФІДЕС) отримав більше двох третин місць у законодавчому органі республіки (263 мандати з 386-ти), забезпечивши собі, таким чином, абсолютна більшість. Консерватори з ФІДЕС зможуть без будь-чиєї підтримки вносити зміни до законодавства, в тому числі і в конституцію. Лідер громадянського союзу Віктор Орбан, коментуючи результати виборів, заявив, що угорські виборці зробили справжню «революцію», яка покладе кінець «злидням і розпачу», в яких перебуває країна.
29 травня 2010 Віктор Орбан знову став прем'єр-міністром Угорщини, діставши схвалення право-центристської коаліції: за його призначення голосував 261 депутат.
Під час агресії Росії проти України, в травні 2014 р. Віктор Орбан висловився стосовно суверенних форм захисту і гарантій прав угорської національної меншини в Україні, зокрема в контексті подвійного громадянства та «колективних прав» на «автономію», чиє широке тлумачення є полем для спекуляцій. Українське МЗС в свою чергу засудило такі висловлювання:[1]
«Оприлюднені слова угорського прем'єр-міністра є ані слушними, ані доречними, особливо в час агресії РФ проти України та послідовних намірів кремлівського керівництва перекроїти нашу державу та підірвати національний мир і порозуміння»
Особисте |
Дружина — Аніко Леваі, юрист. У сім'ї п'ятеро дітей (Рахель, Гашпар, Шара, Роза, Флора).
Основним захопленням Орбана є футбол. Одночасно з політичною діяльністю, грав у клубі третього футбольного дивізіону «Фелчут» (Felcsút FC). У 2001 через його футбольне тренування у рамках підготовки до національного чемпіонату щотижневе засідання угорського уряду було перенесено з вівторка на п'ятницю. Крім того, Орбан є одним з головних спонсорів свого клубу, а в 2004 заміняв його тренера.
Нагороди |
Нагороджений Великим хрестом ордена Заслуг (Угорщина, 2001), Великим хрестом ордена св. Григорія Великого (Ватикан, 2004).
Примітки |
↑ Українська правда: Заяви угорського прем'єра особливі недоречні під час агресії РФ — МЗС
Посилання |
- Офіційний сайт Віктора Орбана
Мартино Комелли, Вера Хорват. Выборы в Венгрии: Что Орбан знает, а его враги — нет // Спільне. — 6 квітня 2018.
|
| |||||||||||||||||||||||||||||||
| ||||||||
Федеральний президент Австрії (Александер ван дер Беллен) • 
Президент Албанії (Ілір Мета) • 
Князі-співправителі Андорри (Жоан Енрік Вівес-Сісілья та Емманюель Макрон) • 
Король (Філіп I) • 
Президент Республіки Білорусь (Олександр Лукашенко) • 
Президент Болгарії (Румен Радев) • 
Голова Президії Боснії і Герцеговини (Мілорад Додік) • 
Папа Римський (Франциск) • 
Королева Великої Британії (Єлизавета II) • 
Президент Греції (Прокопіс Павлопулос) • 
Королева Данії (Маргрете II) • 
Президент Естонії (Керсті Кальюлайд) • 
Президент Ірландії (Майкл Гіґґінс) • 
Президент Ісландії (Гвюдні Йоуганнессон) • 
Король Іспанії (Філіп VI) • 
Президент Італії (Серджо Матарелла) • 
Президент Латвії (Раймондс Вейоніс) • 
Президент Литви (Даля Грибаускайте) • 
Князь Ліхтенштейну (Ганс-Адам II) • 
Великий герцог Люксембургу (Анрі) • 
Президент Північної Македонії (Джорге Іванов) • 
Президент Мальти (Марі-Луїз Колейро Прека) • 
Президент Молдови (Ігор Додон) • 
Князь Монако (Альбер II) • 
Король Нідерландів (Віллем-Олександр) • 
Федеральний президент Німеччини (Франк-Вальтер Штайнмайєр) • 
Король Норвегії (Гаральд V) • 
Президент Польщі (Анджей Дуда) • 
Президент Португалії (Марселу Ребелу де Соза) • 
Президент Російської Федерації (Володимир Путін) • 
Президент Румунії (Клаус Йоганніс) • 
Капітани-регенти Сан-Марино (Нікола Сельва та Мікелє Мураторі) • 
Президент Сербії (Александар Вучич) • 
Президент Словаччини (Андрей Кіска) • 
Президент Словенії (Борут Пахор) • 
Президент України (Петро Порошенко) • 
Президент Фінляндії (Саулі Нііністьо) • 
Президент Франції (Емманюель Макрон) • 
Президент Хорватії (Колінда Грабар-Китарович) • 
Президент Чехії (Мілош Земан) • 
Президент Чорногорії (Мило Джуканович) • 
Президент Швейцарії (Улі Маурер) • 
Король Швеції (Карл XVI Густав)
Президент Косова (Хашим Тачі)
| ||||||||
Європейська рада
Нікос Анастасіадіс • 
