Микола I (російський імператор)
Микола I рос. Николай Павлович Романов | |||
 | |||
 | |||
| |||
|---|---|---|---|
19 листопада (1 грудня) 1825 — 18 лютого (2 березня) 1855 (де-факто з 13 (25) грудня 1825) | |||
| Попередник: | Олександр I | ||
| Спадкоємець: | Олександр II | ||
| |||
19 листопада (1 грудня) 1825 — 18 лютого (2 березня) 1855 | |||
| Попередник: | Олександр I | ||
| Спадкоємець: | Олександр II | ||
| |||
19 листопада (1 грудня) 1825 — 18 лютого (2 березня) 1855 (де-факто з 13 (25) грудня 1825) | |||
| Попередник: | Олександр I | ||
| Спадкоємець: | Олександр II | ||
| | |||
| Народження: | 25 червня (6 липня) 1796(1796-07-06) Царське Село, Російська імперія | ||
| Смерть: | 18 лютого (2 березня) 1855(1855-03-02) (58 років) Зимовий палац, Санкт-Петербург, Російська імперія | ||
| Похований: | Петропавлівський собор | ||
| Релігія: | Православ'я | ||
Династія: | Гольштейн-Готторп-Романовская | ||
| Батько: | Павло I | ||
| Мати: | Марія Федорівна | ||
| Дружина: | Шарлотта Прусська (Олександра Федіровна) | ||
| Діти: | Олександр II, Марія Миколаївна, Ольга Миколаївна, Олександра Миколаївна, Костянтин Миколайович, Миколай Миколайович, Михайло Миколайович. | ||
| Монограма: | | ||
| Нагороди: |
| ||
Медіафайли у Вікісховищі? | |||
| |||
| |||
Мико́ла I Рома́нов (Романов Микола Павлович; рос. Романов Николай Павлович; 25 червня (6 липня) 1796(17960706) — 18 лютого (2 березня) 1855) — російський імператор (1825—1855). Третій син Павла І. Період його правління позначився зміцненням самодержавства та російського шовінізму.
Зміст
1 Правління
2 Політика щодо України
3 Зовнішня політика
4 Примітки
5 Джерела та література
5.1 Література
Правління |
Пам'ятник Миколі І у Санкт-Петербурзі, 1884
Зайняв престол після раптової смерті свого брата, імператора Олександра І і жорстокого придушення повстання декабристів у 1825. Прагнучи зміцнити імперію, встановив у країні режим військово-поліцейської диктатури. При ньому величезну роль в державному управлінні відіграла особиста канцелярія імператора і особливо її «Третій відділ» — управління таємної політичної поліції і жандармерія. В 1830—1831 придушив національно-визвольне повстання в Польщі, був одним з організаторів розгрому Угорської революції 1848—1849.
Самодержавницька, великоросійська, реакційна політика Миколи І знайшла своє відбиття й в офіційній державній ідеології що виникла і панувала за його правління. Це була теорія офіційної народності, укладена імперським міністром освіти графом Уваровим. Її серцевиною стала особлива концепція історичного розвитку Росії. Керуючись цією теорією, начальник жандармерії Олександр Бенкендорф писав, що «Минуле Росії дивовижне, теперішнє більш ніж прекрасне, майбутнє вище за все, що може собі уявити найпалкіша уява»[1].
Політика щодо України |
Пам'ятник Миколі I у Києві напроти університету святого Володимира — нині там стоїть пам'ятник Тарасові Шевченку
Політика Миколи І щодо України була спрямована на повну нівеляцію національних особливостей, прав і традицій українського народу.
В Україні здійснювалася систематичне зросійщення в усіх галузях життя, щоб знищити будь які відмінності України, навіть офіційно вживану пропагандистську назву «Малоросія» здебільшого стали замінювати терміном рос. «Юго-Западная Россия»[2].
Після польського повстання 1830—1831 у Правобережній Україні російському дворянству масово надавали сконфісковані у поляків маєтки. Уряд імперії сприяв просуванню російських поміщиків у Лівобережну Україну. У Південній Україні, що на той час звалася «Новоросією», російським урядовцям роздавали землі, що залишилися не розданими за Григорія Потьомкіна.
Ще наочнішим було зросійщення українських міст: уряд імперії сприяв просуванню до них російських купців, переважно заможніших, ніж українські. У значних містах українських купців переселяли на околиці міст. У структурі міст їм надавали III гільдію, рідше — II-гу, тоді як російським — першу та другу.
У 1831 скасовано у лівобережних містах Магдебурзьке право, а в 1842 — Литовський статут. У Києві скасовано утримувану коштом міста міліцію чисельністю 2000 вояків, що носили козацький одяг.
У 1832 закрито Крем'янецький ліцей, де навчалися переважно поляки, а його бібліотеку й наукові збірки вивезено до Київського університету.
У 1839 Полоцьким собором скасовано Греко-католицьку церкву у Правобережній Україні. Провадилася боротьба проти українського національно-визвольного руху (арешт членів Кирило-Мефодіївського братства, переслідування та заслання Тараса Шевченка).
У той же час за Миколи I Київ починає ставати справжнім європейським містом із сучасною інфраструктурою та плануванням, заснувано Імператорський університет Св. Володимира, указ про що був підписаний 8 листопада 1833.
Зовнішня політика |
Основним напрямком зовнішньополітичної діяльності уряду Миколи І стала підтримка реакційних режимів в усій Європі. За Миколи І Росія вела війни за завоювання Кавказу і Середньої Азії, а також російсько-іранську 1826—1828 і російсько-турецьку 1828—1829 війни. Поразка Росії у Кримській війні 1853—1856 стала причиною глибокої кризи всього режиму, встановленого Миколою І і прискорила його смерть.
Примітки |
↑ Идейная борьба 30—40-х годов: Охранители // Николай Троицкий рос.
↑ Полонська-Василенко Н. Історія України: У 2 т. Т. 2. Від середини XVII століття до 1923 року.— К.: Либідь, 1992.— 608 с. ISBN 5-325-00300-3
Джерела та література |
В. С. Шандра. Микола I, Микола Павлович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К.: Наукова думка, 2009. — Т. 6 : Ла — Мі. — С. 641. — ISBN 978-966-00-1028-1.
Література |
Ковальов Денис Вплив російського царизму на зародження модерної нації у Фінляндії за доби Ніколая І
Корсак Іван Отаман Чайка: роман /І. Ф. Корсак.-К.:Ярославів Вал, 2010.- 187с.
Полонська-Василенко Н. Історія України: У 2 т. Т. 2. Від середини XVII століття до 1923 року.— К.: Либідь, 1992.— 608 с. ISBN 5-325-00300-3
Н. Ф. Сербіна. Микола I // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т./Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К.:Знання України, 2004 — Т.2 — 812с. ISBN 966-316-045-4
В. Шандра. Микола I // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.: Парламентське видавництво, 2011. — с.448 ISBN 978-966-611-818-2
|
| |||||||||
