Золочів (смт)
| смт Золочів | |||||
|---|---|---|---|---|---|
| |||||
 Залізнична станція Золочів | |||||
Країна |  Україна | ||||
Область | Харківська область | ||||
Район/міськрада | Золочівський район | ||||
Рада | Золочівська селищна рада | ||||
| Код КОАТУУ: | 6322655100 | ||||
| Основні дані | |||||
| Засноване | 1627 | ||||
Площа | 10,67 км² | ||||
Населення | ▼ 8724 (01.01.2017)[1] | ||||
Густота | 1077,320 осіб/км² | ||||
Поштовий індекс | 62203-62209 | ||||
Телефонний код | +380 5764 | ||||
Географічні координати | 50°16′58″ пн. ш. 35°58′11″ сх. д. / 50.28278° пн. ш. 35.96972° сх. д. / 50.28278; 35.96972Координати: 50°16′58″ пн. ш. 35°58′11″ сх. д. / 50.28278° пн. ш. 35.96972° сх. д. / 50.28278; 35.96972 | ||||
Водойма | р. Уди | ||||
| Відстань | |||||
| Найближча залізнична станція: | Золочів | ||||
| До обл. центру: | |||||
| - залізницею: | 49 км | ||||
| - автошляхами: | 41 км | ||||
| Селищна влада | |||||
| Адреса | 62203, Харківська обл., Золочівський р-н, смт Золочів, вул. Центральна, 13а, тел. 5-11-58 | ||||
| Голова селищної ради | Бондаренко Тетяна Анатоліївна | ||||
| Карта | |||||
  Золочів | |||||
 Золочів  Золочів | |||||
| |||||
Зо́лочів — селище міського типу розташоване біля витоків річки Уди, районний центр Золочівського району на північному заході Харківської області. 4 серпня 2017 року Золочів став центром Золочівської селищної об'єднаної територіальної громади.
Місце перемоги козаків полковника Дінця над татарами у 1680 році.
Зміст
1 Географічне розташування
2 Походження назви
3 Історія
4 Друга світова війна
5 Економіка
6 Транспорт
7 Об'єкти соціальної сфери
8 Культура міста
8.1 Засоби масової інформації
9 Релігія
9.1 Культові споруди
10 Герб
11 Інше
12 Відомі люди
12.1 У Золочеві народилися
13 Див. також
14 Примітки
15 Джерела та література
Географічне розташування |
Селище міського типу Золочів знаходиться на березі річки Уди (переважно на лівому березі), вище за течією на відстані 2 км розташоване село Сніги, нижче примикає до сіл Литвинове, Орішанка, Макариха, до смт примикає село Зрубанка.
Через Золочів проходить залізниця Харків — Готня, станції Світличний, Золочів. Селищем проходить автомобільна дорога Т 2103.
Походження назви |
Існує декілька версій про походження назви селища. Місцеві мешканці дотепер розповідають легенду, що під час битви 1680 року татарський хан загубив золоті шолом та шаблю, що потонули у річці Уди. За іншою версією назву місту дали перші поселенці, вражені багатствами тутешньої землі, золотими врожаями. Але найбільш ймовірна версія, що перші з переселенців були вихідцями з міста Золочева, теперішньої Львівської області. На користь цієї гіпотези виступає аналіз сучасних прізвищ мешканців Золочева Харківської області й мешканців Золочева Львівської області.[2]
Історія |
Заснований вихідцями із Задніпровської України в 1677 році. Переселення очолював Костянтин Федоров, вони прибули сюди з задніпровского містечка Мишурин Ріг (нині — Верхньодніпровський район, Дніпропетровська область). Нове поселення стало однією з надійних баз Запорізької Січі. Основну частину золочівських жителів складали козаки та їх помічники, головним обов'язком яких було несення військової служби і захист від ворогів південних рубежів Російської імперії.
За даними на 1864 рік у заштатному місті, центрі Золочівської волості Харківського повіту, мешкало 5687 осіб (2860 чоловічої статі та 2827 — жіночої), налічувалось 823 дворових господарств, існували 3 православні церкви та приходське училище, відбувалось 6 щорічних ярмарки та базари щонеділі[3].
Станом на 1914 рік кількість мешканців зросла до 11 706 осіб[4].
Перший будинок з цегли у Золочеві було збудовано лише 1879 року. В ньому були розташовані міське управління, міський громадський банк і двокласне чоловіче училище.
У ті роки золочівська громада мала запасний капітал у сумі 19 217 крб. 98 коп., використавши з якого 10 000 крб., було відкрито міський громадський банк. Залишок суми знаходився на банківському вкладі за відсотки. І, як не дивно, але боргів Золочів тоді не мав, хоча й грошової допомоги ніхто не виділяв.
1897 року у Золочеві було засновано першу бібліотеку. Спочатку вона називалася земською народною, бо кошти для її створення виділило земство Харківського повіту. Пізніше бібліотека стала називатися народною. В 1908 році в Золочеві було завершено будівництво Народного будинку на 400 місць за проектом інженера І.Виноградського. На його спорудження 2000 крб. виділило товариство за народну тверезість, що діяло при Харківському повітовому комітеті.
Документи засвідчують, що на початку XX століття у Золочеві було чотири кустарні промисли: ковальський, шкіряний, чоботарський і столярний.
На початку XX століття в Золочеві було вже три училища, а саме: чоловіче на 127 хлопчиків, жіноче на 70 дівчаток та ремісниче на 27 хлопчиків. Про це свідчать повідомлення міського старости Тимофія Гур'єва. Варто відзначити, що цей купець прихильно ставився до освітянських проблем і за його кошти було збудовано приміщення нинішньої заочної школи. Згодом було також споруджено й новий будинок для 4-класного училища на Миколаївській площі. В цієї будівлі нині розташовано центральний корпус Золочівської ЗОШ № 2.
І ще декілька фактів, що свідчать про поступовий розвиток освіти у Золочівському краї напередодні першої світової війни: у районі тоді діяло 15 церковно-приходських шкіл й нараховувалося 700 учнів і 18 вчителів.
Із Золочівською землею пов'язані імена відомих діячів культури й науки — Г. С. Сковороди, Д. П. Хрущова, Й. А. Тимченка.
Друга світова війна |
В перші місяці німецько-радянської війни до лав Червоної Армії було мобілізовано близько 5 тисяч золочівців. Навколо Золочева було викопано понад 3 км протитанкових ровів, у районі залізничної станції споруджено бліндажі та окопи. З наближенням німців до Харкова почалася евакуація населення, колгоспної та радгоспної худоби, техніки. 22 жовтня 1941 року радянські війська залишили Золочів.
12 лютого 1943 року, під час зимового наступу радянських військ на харківському напрямку, підрозділи 107-ї і 309-ї стрілецьких дивізій, 69-ї і 192-ї танкових бригад зайняли Золочів, а 13 і 14 — весь район. 9 березня 1943 року радянські війська повторно залишили Золочів.
Влітку 1943 року після розгрому німецьких армій у битві на Курській дузі війська Воронезького та Степового фронтів вступили на територію України. Війська 18-го танкового корпусу під командуванням генерал-майора О. В. Єгорова на початку серпня 1943 року прорвали оборону німців. В ніч на 6 серпня танкові бригади підполковника Пузирьова і майора Горибяна здійснили 30-кілометровий кидок і увірвалися в Золочів. Нацистські війська були остаточно витиснуті з міста вранці 8 серпня 1943 року.
За визволення Золочева і району 12-ом військовим було надано звання Героя, зокрема звання отримали: старший лейтенант Є. В. Шкурдалов, Я. П. Вергун, Т. Ф. Кармацький, Є. І. Кузнецов, І. І. Руденко, М. М. Угловський, П. П. Агєєв, П. А. Пода, І. О. Левченко, О. О. Власов, В. І. Сотников, Є. М. Терезов.
Економіка |
- Молочно-товарна ферма, машинно-тракторні майстерні.
- Теплиці.
- Компанія Прайм КТМ. Продукція з кольорових металів.
Золочівський молокозавод.
Транспорт |
Селищний автовокзал
Залізнична станція «Золочів»
Через селище проходить автомобільна дорога місцевого значення «Т 21 03» (Харків-Мала Данилівка-Дергачі-Золочів-Олександрівка-кордон з Росією). У місті є автостанція, з якої можна дістатися, майже, до кожного населеного пункту району, а також міст Дергачі та Харків.
Також у місті є залізнична станція «Золочів», а в південній частині селища — залізнична платформа «Соснівка». Електропоїзди ходять за маршрутом Харків-Золочів[5]. За маршрутом Золочів-Одноробівка ходять приміські поїзди локомотивної тяги. Раніше також існував приміський міжнародний поїзд Харків-Готня.
Міського транспорту у Золочеві немає.
Об'єкти соціальної сфери |
- Школа.
- Лікарня.
- Стадіон.
- Золочівський спортивно-технічний клуб.
- Золочівський будинок дитячого та юнацького мистецтва.
- Сучасний спортивний комплекс [1]
Культура міста |
Пам'ятник Тарасу Шевченку
Золочівський історико-краєзнавчий музей
У селищі є Золочівський історико-краєзнавчий музей, відкритий до 300-річчя селища у 1977 році, районний будинок культури. Також споруджені пам'ятники, до того ж більшість з них у XXI столітті.
Крім того у селищі є старовинна пожежна каланча.
Засоби масової інформації |
У селищі виходить газета селищної ради "Рідний Золочів", «Зоря», та веде мовлення місцева радіостанція.
Релігія |
Свято-Вознесенський храм
До Жовтневого перевороту у Золочеві було чотири православних храми: Свято-Вознесенський, Свято-Покровський трьохпрестольний собор, Свято-Миколаївський і Свято-Вознесенський. На сьогодні залишився лише один храм —Вознесенський[6].
Сьогодні у селищі зареєстровано три релігійні громади:
- Парафія Благовіщення Пресвятої Богородиці УГКЦ, заснована: 14.01.2016 р.
- Свято-Вознесенська, Української православної церкви Московського патріархату
- Євангельські християни-баптисти
Культові споруди |
Вознесенський храм (УПЦ МП)- Церква Євангельских християн-баптистів "Світло Євангелія"
- В центрі селища освячено місце для будівництва нового храму Віри, Надії, Любові та матері їх Софії УПЦ МП[7][8].
Герб |
Герб Золочева: «У верхній частині щита герб Харківський. У нижній — дві фіги у зеленім полі, що означають великий цієї землі достаток».
Інше |
- У Золочівському районі знаходиться музей-заповідник народного мандрівного філософа Григорія Савича Сковороди (1722–1794). Так сталось, що він провів у Сковородинівці останні дні життя. Могила Сковороди відзначена каменем з відомим його афоризмом «Світ ловив мене, але не спіймав». У старовинному парку росте дуб Сковороди. Філософ любив розмірковувати, сидячи під ним. Поряд є тихе озеро. Трохи далі — пам'ятник мислителю. Сковорода майже 30 років мандрував Україною, передаючи та збираючи мудрі думки, історію, корисні поради, досвід підтримання здоров'я. Йому було про що поговорити. Він змінив декілька професій, побував у столицях європейських держав, добре знав звичаї, культуру, релігію. Він усно розповідав свої твори, які сумлінно переписували його слухачі. Через 200 років буде видане п'ятитомне зібрання творів філософа. Сковорода був незвичайною, високодуховною людиною. Існує легенда, що він навіть передбачив день своєї смерті.
Відомі люди |
У Золочеві народилися |
- кобзар Демченко Микола (1870 — 1920?)
- український і радянський кіноактор Ільченко Данило Іванович (1894–1977).
- хорунжий Армії УНР Старченко Іван (1900 — 1932)
український спортсмен Вовчанчин Ігор
Див. також |
- Вулиці Золочева (смт)
Примітки |
↑ Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2017 року (PDF(zip))
↑ Синельников, В. І. Соколовський, М. Х. Шаповалов. Золочів. Історико-краєзнавчий нарис. Видавництво «Прапор». 1972.
↑ рос. дореф. Харьковская губернія. Списокъ населенныхъ мѣстъ по свѣдѣніямъ 1864 года, томъ XLVI. Изданъ Центральнымъ статистическимъ комитетомъ Министерства Внутренних Дѣлъ. СанктПетербургъ. 1869 — XCVI + 209 с., (код 13)
↑ рос. дореф. Харьковскій календарь на 1914 годѣ. Изданіе Харьковскаго Губернскаго Статистическаго Комитета. Харьковъ. Типографія Губернскаго Правленія. 1914. VI+86+84+86+26+116+140+44 с.
↑ Розклад руху(рос.)
↑ Фотоальбом «Свято-Вознесенський Храм», смт Золочів, 2009 рік
↑ На Харьковщине построят новую церковь
↑ В Золочеве освящено место под строительство храма(рос.)
Джерела та література |
Р. Ю. Подкур. Золочів // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К.: Наукова думка, 2005. — Т. 3 : Е — Й. — С. 383. — ISBN 966-00-0610-1.
В. І. Соколовський. Золочів // [2] Енциклопедія сучасної України : у 30 т. / ред. кол. І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ, Координаційне бюро енциклопедії сучасної України НАН України. — К., 2003–2016. — ISBN 944-02-3354-X.- Історія міст та сіл УРСР (рос.)
Золочів[недоступне посилання з квітень 2019]
Неофіційний сайт Золочева[недоступне посилання з квітень 2019]- Сайт Золочівської РДА
 | Це незавершена стаття з географії України. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її. |
| ||||||||||||||||
| |||||||||||
Населені пункти Золочівського району
| ||||||||
Міста і смт Харківської області
| |||||
