Сифіліс
| Сифіліс | |
|---|---|
 Електронна мікрофотографія «блідої трепонеми» | |
| Класифікація та зовнішні ресурси | |
МКХ-10 | A50-A53 |
| DiseasesDB | 29054 |
| MedlinePlus | 001327 |
| eMedicine | med/2224 emerg/563 derm/413 |
| MeSH | D013587 |
 Сифіліс на Вікісховищі | |
 | Ця стаття потребує доопрацювання. |
Си́філіс — інфекційне захворювання, яке передається статевим шляхом (ХПСШ) і збудником якого є бактерія з роду Treponema, виду Treponema pallidum (заст. «бліда спірохета»).
Сифіліс — типове венеричне захворювання з хронічним системним перебігом, яке характеризується ураженням шкіри, слизових оболонок, внутрішніх органів, хрящево-кісткової системи, ЦНС. Хворобі притаманна послідовність змін стадій.
Зміст
1 Історія появи та розвитку хвороби
2 Актуальність
3 Етіологія
4 Епідеміологічні особливості
5 Патогенез
6 Клінічні ознаки
6.1 Первинний сифіліс
6.2 Вторинний сифіліс
6.3 Латентна стадія
6.4 Третинний сифіліс
6.5 Уроджений сифіліс
7 Діагностика
7.1 Специфічна діагностика
7.1.1 Пряме тестування
8 Лікування
8.1 Первинні інфекції
8.2 Інфекції на пізніх стадіях
8.3 Реакція Яриша-Герксхаймера
9 Профілактика
10 Суспільство та культура
10.1 Мистецтво та література
10.2 Таскиджійські та гватемальські дослідження
11 Примітки
12 Джерела
Історія появи та розвитку хвороби |
Художник Рембрандт ван Рейн, Портрет Жерара де Лереса, приблизно 1665-67 рр., олія, полотно. Де Лерес і сам був художником та теоретиком мистецтва, страждав на вроджений сифіліс, що значно спотворив його обличчя і з часом призвів до сліпоти.[1]
Точне походження сифілісу невідоме.[2] За однією з двох основних гіпотез, сифіліс увезли до Європи моряки, які поверталися із походів Христофора Колумба до Америки, за іншою — сифіліс існував у Європі і раніше, але перебігав нерозпізнаним. Їх ще називають «колумбовою» та «доколумбовою» гіпотезами, відповідно.[3] Колумбова гіпотеза має найбільше наявних доказів.[4][5] Перші записи про спалахи сифілісу були зафіксовані у Європі у 1494—1495 рр. у місті Неаполь, Італія, під час вторгнення французів[6][3]. Через те, що хвороба поширилась завдяки французьким військам, які поверталися з Італії, її спочатку називали «французькою хворобою», ця назва традиційно використовується й досі. У 1530 році назва «сифіліс» вперше була використана італійським лікарем та поетом Джироламо Фракасторо в його Syphilis sive morbus gallicus («Сифіліс або французька хвороба») — латиномовній поемі, написаній дактилічним гекзаметром[6][7]. У ній він описує руйнівні наслідки хвороби в Італії[8]. Головним героєм її був пастух на ім'я Сіфіл (Syphilus — можливо, алюзія на Сіпіла з «Метаморфоз» Овідія), який став першою жертвою хвороби[6]. Історично відома й інша назва хвороби — «Велика віспа»[9][10]. В Україні сифіліс був відомий як «франца», «пранці»[11] — це слово походить через пол. france (однина — franca) від нім. Franzen — скорочення від Franzosenkrankheit — «французька хвороба»[12].
Збудника захворювання, бліду спірохету, вперше виявили Фріц Шаудин та Еріх Гоффман у 1905 році[6] Перші ефективні ліки, (сальварсан), розробив у 1910 році Пауль Ерліх, потім були випробування пеніциліну та підтвердження його ефективності у 1943 році[6][9]. Перед появою ефективного лікування зазвичай використовували ртуть та ізоляцію хворого із методами лікування, які були іноді гіршими від самої хвороби[9]. Багатьох відомих історичних постатей, включаючи Франца Шуберта, Артура Шопенгауера, Едуарда Мане[6] та Адольфа Гітлера[13], вважають тими, що хворіли на сифіліс.
Актуальність |
Наразі основним шляхом зараження сифілісом лікарі визначають статевий контакт; випадки побутового зараження (при користуванні спільними посудом, сигаретами, люльками) зустрічаються рідко. Спірохет виділяють з відкритих виразок або шкірних висипів хворої людини. Вони проникають в організм через слизові оболонки статевих органів, рота і заднього проходу, або ж через пошкоджену шкіру інших частин тіла. Якщо сифілісом хворіє вагітна жінка, вона може заразити свою дитину внутрішньоутробно.
Найчастіше сифіліс реєструють у чоловіків і жінок віком від 18-ти до 29-ти років.
Сифіліс може давати різноманітну картину проявів і відрізняється складним перебігом. Захворювання може перебігати безсимптомно. Лікування сифілісу є складним завданням, яке вимагає індивідуального підходу. При відсутності лікування, можливі летальні наслідки.
Лікарі констатують, найкращим способом уникнення зараження є обмеження статевих контактів, особливо випадкових.
[14]
Основним шляхом передачі захворювання є статевий контакт; і, крім того, хвороба може передаватися плоду від матері під час вагітності або при народженні, що в результаті призводить до уродженого сифілісу. Іншими захворюваннями людини, які спричинюють підвиди блідої трепонеми, є фрамбезія (підвид pertenue), пінта (підвид carateum), і беджель (підвид endemicum).
Ознаки сифілісу різняться в залежності від того, на якій із чотирьох стадій він перебігає (первинній, вторинній, прихованій та третинній). Первинний сифіліс зазвичай представлений одним шанкром (тверда, безболісна шкірна виразка, яка не зумовлює свербежу), вторинний сифіліс — розсіяним висипом, який часто з'являється на долонях рук і підошвах ніг, прихований сифіліс — зовсім або майже без симптомів і третинний сифіліс — гумами, симптомами ураження нервової або серцево-судинної систем. Однак, ця хвороба відома як «великий імітатор» через її часті атипові прояви. Діагноз, як правило, ставиться за допомогою аналізів крові; однак, зрідка бактерії також можна виявити за допомогою мікроскопії. Сифіліс ефективно лікують за допомогою антибіотиків, зокрема, перевагу віддають внутрішньом'язовим ін'єкціям пеніциліну (вводиться внутрішньовенно у випадку нейросифілісу), або цефтріаксону, а тим, у кого серйозна алергія на пеніцилін — призначають пероральний прийом доксицикліну або азитроміцину.
Вважають, що в 1999 році сифілісом були заражені 12 мільйонів осіб по всьому світі, причому більше 90 % випадків доводилося на країни, що розвиваються. Після різкого зниження рівня захворюваності з причини загальнодоступності пеніциліну в сорокових роках, рівні захворюваності сифілісу у багатьох країнах збільшилися на початку нового тисячоліття, часто в поєднанні з ВІЛ. Частково, це пов'язано з небезпечними статевими контактами серед чоловіків, які вступають в статевий зв'язок з чоловіками, збільшенням безладних статевих стосунків, рівню проституції та зменшенням використання засобів бар'єрного захисту.[15][16][17]
За даними МОЗ, захворюваність на сифіліс в Україні на сьогодні має тенденцію до зниження. Симптоми сифілісу дуже різноманітні. Будь-які прояви, такі як виділення або незвичний висип, особливо в паховій області вже є сигналом для негайного обстеження у лікаря.
Етіологія |
Гістопатологія спірохет виду Treponema pallidum за допомогою модифікованого фарбування сріблом за Штайнером
Бактерія виду Treponema pallidum (бліда спірохета) підвиду pallidum має спіралевидну форму, грам-негативна, і дуже рухлива.[18][6] Люди є єдиними відомими природними джерелами та резервуарами підвиду pallidum.[19] Він не може прожити без господаря більше кількох днів. Причиною цього є його малий геном (1,14 MDa), який не може кодувати метаболічні шляхи, необхідні для створення більшої частини макронутрієнтів.Швидкість його подвоєння повільна і становить більше 30 годин.[18]
Епідеміологічні особливості |
Показник смертності від сифілісу на 100 тис. населення у 2004 році, з поправкою на вік[20]
no data
<35
35-70
70-105
105-140
140-175
175-210
210-245
245-280
280-315
315-350
350-500
>500
В основному, сифіліс передається статевим шляхом або під час вагітності від матері плода; спірохета може проникати через неушкоджені слизові оболонки або пошкоджену шкіру[2][19]. Таким чином, він передається через поцілунок при ушкодженні ділянок біля губ, а також в ході орального, вагінального чи анального сексу.[2] Приблизно від 30 % до 60 % з тих, хто стикався з первинним або вторинним сифілісом, заразяться цим захворюванням[21]. Інфікуючу здатність сифілісу підтверджує той факт, що людина, яку заразили всього 57 мікроорганізмами, з імовірністю в 50 % набуде дане захворювання[18]. У Сполучених Штатах, більшість (60 %) нових випадків захворювання реєструють у чоловіків, які вступають у статевий зв'язок з чоловіками. Сифіліс може передаватися через препарати крові. У багатьох країнах проводять тести на сифіліс і, отже, ризик захворювання є низьким. Ризик передачі бактерії при обміні голками є обмеженим.[2] Сифіліс не передається через сидіння унітазу, при повсякденній діяльності, при прийомі гарячої ванни або внаслідок спільне користування посудом чи одягом.[22]
Сифілісом, як вважають, було інфіковано 12 мільйонів людей у 1999 році, з них більше, ніж 90 % випадків було зафіксовано у країнах, що розвиваються[19]. Хвороба вражає щорічно від 700 тисяч до 1,6 мільйонів вагітних, результатами чого є спонтанний аборт, мертвонародження та вроджений сифіліс. У тропічній Африці на сифіліс припадає близько 20 % загальної пренатальної смертності[23]. Пропорційно високі показники серед споживачів внутрішньовенних наркотиків, ВІЛ-інфікованих та чоловіків, які мають статеві стосунки з чоловіками.[15][16][17] На 2007 рік показники сифілісу у США були у шість разів вищими серед чоловічого населення, порівняно з жіночим, тоді як у 1997 році ці показники були майже однаковими[24]. У 2010 році на афроамериканців припадала майже половина усіх випадків хвороби.[25]
Сифіліс був широко поширеним у Європі протягом XVII—XIX ст. На початку XX ст. у розвинутих країнах спостерігали швидкий спад інфекцій завдяки широкому вживанню антибіотиків, аж до 1980—1990 рр.[6] Починаючи з 2000-го року показники сифілісу почали зростати у США, Канаді, Австралії та Європі, більшою мірою через статеві стосунки чоловіків із чоловіками.[19] Однак, у той же час показники сифілісу серед американських жінок залишилися стабільними, тоді як показники серед британських жінок виросли, але до рівня, меншого від показників серед чоловічого населення Великої Британії[26]. З 1990-х рр. зросли показники серед гетеросексуалів у Китаї та Росії[19]. Це пояснювали небезпечними статевими контактами, як-то статева розбещеність, проституція та все менше застосування бар'єрного захисту[19][27][26].
У тих, хто не лікується, смертність складає від 8 % до 58 % і переважає серед чоловіків[2]. Симптоми сифілісу стали менш важкими протягом XIX—XX ст. частково завдяки масовій доступності ефективного лікування та частково завдяки зниженому ступеню вірулентності спірохети.[28] Ранній початок лікування дає менший шанс отримати ускладнення.[18] Сифіліс збільшує ризик передачі ВІЛ у 2-5 разів, а також часто трапляється одночасне зараження (30-60 % у ряді міських центрів).[2][19]
Патогенез |
На слизовій оболонці статевих органів збудник сифілісу — бліда спірохета — посилено розмножується й поширюється на найближчі ділянки тіла. Від 4 до 5 тижнів після зараження триває інкубаційний період, ознаки захворювання при цьому не виявляють. Потім на місці розмноження спірохет з'являється первинний афект — особлива виразка, яку називають шанкром, округлої форми з блискучою поверхнею та затвердінням в основі. Через кілька днів після появи виразки різко збільшуються найближчі лімфатичні вузли. Це — первісний період сифілісу. Він триває приблизно місяць, та оскільки сифілітична виразка і збільшення лімфатичних вузлів не супроводяться болем, хворий на сифіліс може не помічати ознак хвороби і не звернутися вчасно за медичною допомогою. Отже, виникає потреба, якнайчастіше звертатись до лікарів.
Спірохети, інтенсивно розмножуючись, поширюються в організмі. Вони з'являються в усіх його органах і тканинах, у крові й лімфі. У цей вторинний період сифілісу спостерігають явища інтоксикації (отруєння) організму токсинами спірохет. При цьому немає якихось характерних ознак, за якими можна було б безпомилково визначити захворювання на сифіліс; звичайна загальна слабкість, головний біль, нездужання, біль у м'язах, суглобах і кістках, невелике підвищення температури. Часом усе це хворий розцінює як грип. Єдина характерна ознака вторинного періоду сифілісу — рожево-червоні плями по всьому тілу; вони не завжди легко виявляються, а якщо хворий їх і помічає, то, як правило, вважає, що це алергія на якусь їжу. У вторинний період сифілісу хворий дуже заразний для оточуючих. У третинному періоді сифілісу в місцях скупчення спірохет дуже уражаються тканини: спочатку тканина сильно набрякає, а потім мертвіє і розпадається, на її місці утворюється глибокий рубець, характерний тільки для сифілісу. Такі ураження тканини (гуми) можуть з'явитись на будь-якій ділянці тіла. Поява гумми на ділянці твердого піднебіння спричиняє руйнування кістки в цьому місці й виникнення характерної гугнявості. Гума на ділянці спинки носа руйнує кістки носа, призводить до його „провалювання“. Ушкодження різних частин тіла спотворюють людину і роблять її інвалідом.
При сифілісі дуже уражаються кровоносні судини, особливо аорта, стінка якої втрачає свою високу міцність, еластичність і під тиском крові поступово розтягується й може розірватись. Розривання аорти призводить до майже миттєвої смерті. Сифілітичні ураження судин і тканин спинного мозку спричиняють появу тяжких неврологічних ускладнень, при яких порушується чутливість різних ділянок тіла, виникають постійні або періодичні сильні свердлячі або „стріляючі“ болі. В результаті сифілітичного ураження нервової системи порушується координація рухів, хода стає нестійкою, втрачається рівновага, людина похитується; типовими є порушення мови, випадіння пам'яті, розлад лічби, писання, читання, поступовий розвиток слабоумства. Хворі стають надзвичайно дратівливими, запальними або, навпаки, млявими й апатичними.
Прояви сифілісу змінюються залежно від стадії захворювання. Виділяють три періоди:
- Первинний період — основним його проявом є так званий твердий шанкр, який утворюється в місці потрапляння і укорінення блідих трепонем і є щільним, червоним, безболісним утворенням із ерозією.
- Вторинний період — у цій стадії можуть виникнути висипання на шкірі та слизових;
- Третинний період — характеризується появою інфекційних гранульом — скупчень клітин в різних тканинах.
Клінічні ознаки |
Сифіліс в своєму клінічному перебігу має 4 періоди:
- первинний,
- вторинний,
- прихований,
- третинний[2].
А також сифіліс може бути уродженим.[19]Сер Вільям Ослер назвав його „великим імітатором“ за його різноманітні прояви.[2][29]
Первинний сифіліс |
Шанкр первинного сифілісу на руці
Первинний сифіліс — приблизно через 3-90 днів після первісного контакту з джерелом зараження (в середньому 21 день) в місці контакту з'являється ураження шкіри, що зветься шанкр.[2] У класичному варіанті (в 40 % випадків) він являє собою одиночну, тверду, безболісну, виразку без свербежу, з чистою основою й чіткими краями розміром від 0,3 до 3,0 см в діаметрі.[2] Виразка, однак, може приймати практично будь-яку форму.[18] У класичному випадку, вона розвивається з плями у папулу і, нарешті, перетворюється у виразку.[18] Іноді, можуть з'являтися множинні виразки (~40 %),[2] причому множинні виразки з'являються частіше при одночасному зараженні ВІЛ. Виразки можуть бути болісними або чутливими на дотик (30 %), і вони можуть з'являтися на зовнішній стороні статевих органів (2-7 %). Найбільш поширені місця виразкування у жінок -шийка матки (44 %), пеніс у гетеросексуальних чоловіків (99 %), а також досить часто — анус і пряма кишка у чоловіків, що мають статеві контакти з чоловіками (34 %).[18] Навколо області зараження часто (у 80 % випадків) спостерігається збільшення лімфатичних вузлів,[2] що відбувається в період від 7 до 10 днів після утворення шанкра.[18]При відсутності лікування, виразки можуть залишатися на тілі протягом трьох-шести тижнів.[2]
Вторинний сифіліс |
Типовий прояв вторинного сифілісу у вигляді висипу на долонях рук
Червонуваті папули і вузлики по всьому тілу внаслідок вторинного сифілісу
Вторинний сифіліс виникає приблизно в період від чотирьох до десяти тижнів після початку первинного сифілісу.[2] Незважаючи на те, що вторинна стадія сифілісу відома багатьма формами прояву, в основному симптоми уражають шкіру, слизові оболонки і лімфатичні вузли.[28] На тілі й кінцівках, включаючи долоні рук і підошви стоп, може з'явитися симетричний, червоно-рожевий висип без свербежу.[2][30] Цей висип може стати макуло-папульозним або пустульозним. В результаті, на слизових оболонках можуть сформуватися плоскі, білуваті, бородавкоподібні утворення, які відомі як широкі кондиломи. Всі ці утворення містять бактерії і є заразними. Спостерігають нерідко гарячку, біль у горлі, нездужання, втрату ваги, випадіння волосся і головний біль.[2] Рідкісними проявами є гепатит, ураження нирок, артрит, періостит, неврит зорового нерва, увеїт та інтерстиціальний кератит.[2][21] Гострі симптоми зазвичай зникають через три-шість тижнів;[21] однак, у близько 25 % людей вторинні симптоми можуть повторно проявитися. Як повідомляють багато людей, у яких були ознаки вторинного сифілісу (40-85 % жінок, 20-65 % чоловіків), у них був відсутній класичний шанкр первинного сифілісу.[28]
Латентна стадія |
Латентна стадія сифілісу визначається як наявність серологічного доказу інфекції без симптомів захворювання.[31] У Сполучених Штатах вона також описується як рання (менше 1 року після вторинного сифілісу) або пізня (більше 1 року після вторинного сифілісу).[21] У Великій Британії використовується дворічний період відсікання для раннього і пізнього латентного сифілісу.[18] У ранній латентній стадії сифілісу симптоми можуть виникати повторно. Пізня латентна стадія сифілісу перебігає безсимптомно і не є такою заразною, як рання латентна стадія.[21]
Третинний сифіліс |
Пацієнт з третинним (гумозним) сифілісом. Бюст у Музеї людини, Париж.
Третинний сифіліс може виникнути приблизно через 3-15 років після первинного зараження і може підрозділятися на три різні форми:
- гумозний сифіліс (15 %),
- пізній нейросифіліс (6,5 %),
- серцево-судинний сифіліс (10 %).[2][21] За відсутністю лікування, у третини інфікованих людей розвивається третинний сифіліс.[21]Люди з третинним сифілісом не заразні.[2]
Гумозний сифіліс або пізній сифіліс зазвичай виникає через 1-46 років після первинного інфікування, а в середньому через 10-15 років. Ця стадія характеризується формуванням гум, які являють собою м'якотканні круглі пухлини, розміри яких можуть значно варіюватися. Як правило, вони уражають шкіру, кістки та печінку, але можуть з'явитися в будь-якому місці.[2]
Нейросифілісом називають ураження збудником ЦНС. Він може проявитися рано, перебігати безсимптомно або у вигляді сифілітичного менінгіту, або проявитися пізно у вигляді менінговаскулярного сифілісу, загального парезу або сухотки спинного мозку, що зумовлює порушення рівноваги і стріляючий біль в нижніх кінцівках. Пізній нейросифіліс зазвичай виникає через 4-25 років після первинного інфікування. Менінговаскулярний сифіліс зазвичай проявляється у вигляді апатії, епілептичних припадків прогресивного паралічу зі слабоумством та сухотки спинного мозку.[2] Крім того, можуть проявитися зіниці Аргайлла Робертсона, які являють собою зменшення діаметра зіниць, які скорочуються при фокусуванні ока на об'єктах, що знаходяться поряд, але не скорочуються, коли в око потрапляє яскраве світло.
Серцево-судинний сифіліс зазвичай виникає через 10-30 років після первинного інфікування. Найбільш частим ускладненням є сифілітичний аортит, що може призвести до утворення аневризми аорти.[2]
Уроджений сифіліс |
Уроджений сифіліс може виникнути під час вагітності або під час пологів. Дві третини сифілітичних немовлят народжуються без симптомів. Поширені симптоми, які згодом розвиваються протягом перших двох років життя, такі: гепатоспленомегалія (70 %), висипання (70 %), гарячка (40 %), нейросифіліс (20 %) і пневмонія (20 %). За відсутності лікування в 40 % випадків може виникнути пізній уроджений сифіліс, з такими симптомами, серед інших, як: тріада Гатчінсона, сідловидна деформація носа, симптом Хігоуменакіса, шаблеподібна гомілка або суглоби Клуттона.[23]
 | Зауважте, Вікіпедія не дає медичних порад! Якщо у вас виникли проблеми зі здоров'ям, зверніться до лікаря. |
Діагностика |
Плакат про аналіз на сифіліс із зображенням чоловіка і жінки, які сором'язливо схилили голови. (circa 1936)
Сифіліс важко діагностувати клінічно на початковій стадії.[18] Діагноз підтверджується за допомогою серологічних аналізів крові або прямого візуального огляду матеріалу під мікроскопом. В основному застосовують серологічні дослідження крові, оскільки їх простіше виконати.[2] Однак, діагностичні аналізи не можуть без оцінки клінічної картини указати період захворювання.[3]
Специфічна діагностика |
Тести підрозділяють на нетрепонемні і трепонемні групи.[18] Раніше в Україні на першому етапі використовували реакцію Вассермана. На сьогодні замість неї застосовують мікрореакцію преципітації (антикардіоліпіновий тест, RPR — англ. Rapid Plasma Reagin). Нетрепонемні методи аналізу використовують на початковому етапі, і включають в себе тести на венеричні захворювання в науково-дослідній лабораторії (VDRL) та антикардіоліпінові тести. Однак, оскільки ці тести іноді мають помилкові спрацьовування, необхідно додаткове підтвердження у вигляді трепонемного тесту, такого як тест гемаглютинації антитіл до блідої трепонеми (TPHA) або флуоресцентний тест адсорбції трепонемних антитіл (FTA-Abs).[2] Помилкові спрацьовування при проведенні нетрепонемних аналізів можуть виникати при наявності деяких вірусних інфекцій, таких як вітряна віспа і кір, а також при лімфомі, туберкульозі, малярії, ендокардиті, захворюваннях сполучної тканини і вагітності.[31] Тести на антитіла до блідої трепонеми зазвичай показують позитивний результат через два-п'ять тижнів після початкового зараження.[18] Нейросифіліс діагностують шляхом виявлення великої кількості лейкоцитів (переважно лімфоцитів) і високого рівня білку в спинномозковій рідині при наявності встановленого сифілісу.[2][31]
Пряме тестування |
При застосуванні темнопольної мікроскопії серозної рідини з шанкра, можна поставити негайний діагноз. Тим не менш, лікарні не завжди мають в своєму розпорядженні обладнання та досвідчених співробітників, тоді як аналіз необхідно зробити вже протягом 10 хвилин після взяття зразку. Повідомляють, що чутливість становить майже 80 %, і, таким чином, цей метод можна використовувати тільки для підтвердження діагнозу, але не виключення його. З отриманим зразком з шанкра можна виконати ще два аналізи: пряму реакцію флуоресціюючих антитіл і ПЛР. При прямій реакції флуоресціюючих антитіл використовують антитіла, які до цього були помічені флюоресцеїном, щоі прикріплюються до специфічних білків сифілісу, в той час як ПЛР виявляє специфічні сифілітичні гени. Ці тести нечутливі до часу, оскільки для них не потрібні живі бактерії, щоб поставити діагноз.[18]
Лікування |
Лікування сифілісу специфічне; використовують антибіотики, зокрема препарати групи пеніциліну. Деструктивні зміни в кістках лікують пластично-хірургічним та ортопедичним шляхом. Сифіліс досить легко піддається лікуванню в першій і другій стадіях. Лікування проводять препаратами пеніциліну в шкірно-венерологічних диспансерах. Після закінчення терапії та одужання, підтвердженого лабораторними методами, людина повинна перебувати під наглядом протягом тривалого періоду (від 1 до 5 років).
Первинні інфекції |
Найбільш прийнятним варіантом лікування неускладненого сифілісу залишається одноразова доза пеніциліну G внутрішньом'язово або одноразова доза внутрішньом'язово чи перорально азитроміцину.[32]Доксициклін та тетрациклін є препаратами альтернативного вибору; однак, через ризик уроджених дефектів ці препарати не радять вживати вагітним. У деяких випадках збудник сифілісу може набувати стійкості до антибіотиків, у тому числі до макролідів, кліндаміцину та рифампіцину.[19]Цефтріаксон, який є представником третього покоління цефалоспоринових антибіотиків, може бути таким же ефективним, як і лікування, що базується на пеніциліні.[2]
Інфекції на пізніх стадіях |
Інфікованим нейросифілісом пропонується як мінімум десятиденне лікування великими дозами пеніциліну внутрішньовенно, тому що пеніцилін G надзвичайно слабо проникає до центральної нервової системи.[2][19] У разі алергічної реакції особи можна застосувати цефтриаксон або ж спробувати знизити чутливість до пеніциліну. Інші наступні прояви інфекції можна лікувати тритижневим курсом пеніциліну G внутрішньом'язово один раз на тиждень. У разі алергічної реакції особи, як і у випадку первинного інфікування, можна застосовувати доксициклін чи тетрациклін, але протягом довшого періоду. Лікування на цій стадії перешкоджає наступному розвитку хвороби, але лише незначно впливає на рівень шкоди, вже завданої організму.[2]
Реакція Яриша-Герксхаймера |
Одним із побічних ефектів лікування є реакція Яриша-Герксхаймера. Зазвичай, вона починається через одну годину після початку специфічного лікування і може тривати 24 години. Симптоми: жар, біль у м'язах, головний біль і тахікардія.[2] Реакцію зумовлюють цитокіни, яких секретує імунна система у відповідь на ліпопротеїни, що утворились від руйнування бактерій сифілісу.[33]
Профілактика |
Запам'ятайте:
- Сифіліс передається в основному при статевих контактах. Зараження відбувається через дрібні дефекти слизової статевих шляхів, порожнини рота, прямої кишки;
- Зрідка інфікування може статися при тісному побутовому контакті, за винятком предметів ужитку;
- Зараження плоду може відбутися внутрішньоутробно або під час пологів.
Специфічна профілактика не розроблена . За даними 2010-го року вакцини для запобігання хвороби не існує.[19] Зменшує ризик передачі хвороби як утримання від статевого контакту з інфікованим, так і належне використання латексних презервативів. Хоча їх використання не призводить до повного відвернення ризику.[34][22] Таким чином, Центри контролю та профілактики захворювань радять дотримуватись тривалих та взаємно моногамних стосунків із неінфікованим партнером та утриматись від споживання алкоголю й інших психотропних речовин, що призводять до ризикованої сексуальної поведінки.[22]
Уродженого сифілісу у малюків можна запобігти проведенням обстежень жінок на ранніх етапах вагітності та лікуванням вже інфікованих.[35]Оперативна робоча група з профілактичного обслуговування США (USPSTF) наполегливо радить загальний скринінг усіх вагітних жінок,[36] у той час, як Всесвітня організація здоров'я рекомендує обстеження усіх жінок під час першого пренатального візиту та повторно на третьому семестрі.[37] Якщо результати аналізів позитивні — також пропонується лікування їх партнерів.[37] Тим не менш, уроджений сифіліс все ще розповсюджений у країнах, що розвиваються, бо велика кількість жінок взагалі не має можливості пройти пренатальний огляд, а той огляд, що проходять інші, не включає скринінг.[35]У країнах третього світу досі інколи трапляється, що жінки із найсприятливішими умовами для інфікування сифілісом (наркозалежні та т.п.) найменш забезпечені можливістю належного обстеження під час вагітності.[35] Проведення ряду заходів для кращого забезпечення вагітних можливістю обстеження виявилось ефективним і знизило показники уродженого сифілісу у небагатих і бідних країнах.[37]
Сифіліс — хвороба, що підлягає обов'язковій реєстрації у багатьох країнах, включаючи Канаду,[38] Європейський Союз[39] та США.[40] Це означає, що медичні заклади зобов'язані сповіщати органи системи охорони здоров'я, які потім повинні сповістити партнера хворого.[41] Також і лікарі можуть спонукати пацієнтів до того, щоб вони привели своїх партнерів на обстеження.[42] Центри контролю та профілактики радять сексуально активних чоловікам, які мають статеві стосунки з іншими чоловіками, обстежуватися хоча б раз на рік.[43]
Суспільство та культура |
Мистецтво та література |
Молл помирає від сифілісу, Хогарт, серія Історія повії
Найбільш раннім витвором мистецтва, у якому був зображений сифіліс, є робота Альбрехта Дюрера Хворий на сифіліс, гравюра по дереву зображає ландскнехта, північно-європейського військового найманця[44]. Вважається, що міф XIX ст. про фатальну жінку або „отруйну жінку“ частково походить із руйнації, викликаної сифілісом. Класичним прикладом цього є балада Джона Кітса Безжалісна красуня[45][46].
Художник Ян ван дер Штраат зобразив сцену, на якій багатий чоловік лікується від сифілісу за допомогою тропічного гваякового дерева, приблизно у 1580 році[47]. Назва картини „Приготування та застосування гваякового дерева у лікуванні сифілісу“. Те, що митець обрав саме цей епізод у серії робіт, де прославляв Новий Світ, вказує, наскільки важливим, хоч і не ефективним, було лікування сифілісу для європейської еліти того часу. Яскраво забарвлена та деталізована робота описує, як чотири служки готують відвар, тоді як лікар спостерігає, ховаючи щось за спиною, як п'є нещасний пацієнт[48].
Таскиджійські та гватемальські дослідження |
Одним із найбільш сумнозвісних випадків сумнівної медичної етики у США XX-го ст. стало Таскиджійське дослідження сифілісу[49]. Це дослідження проводилось у місті Таскиджі, Алабама за підтримки Служби охорони здоров'я США (PHS) у співпраці з Таскиджійським інститутом[50]. Дослідження розпочалося 1932 року, коли сифіліс був широко розповсюдженою проблемою, але не було безпечного і ефективного лікування[29]. Дослідження було розроблене для відстеження розвитку сифілісу без лікування. До 1947 року пеніцилін був затверджений як ефективний засіб проти сифілісу й став широко використовуватись у лікуванні захворювання. Однак керівники дослідженнями продовжили досліди і не пропонували піддослідним лікування пеніциліном.[50] Це твердження оспорюється, і деякі дані свідчать про те, що пеніцилін все ж таки давали багатьом піддослідним[29]. Дослідження продовжувались до 1972 року[50].
Експерименти з лікування сифілісу проводились у Гватемалі з 1946 по 1948 рік. Ці експерименти на людях під час правління Хуана Хосе Аревало фінансували Сполучені Штати у співпраці з Міністерством охорони здоров'я Гватемали та державними службовцями. Лікарі інфікували солдатів, ув'язнених і тих, що мали психічні розлади, сифілісом та іншими венеричними захворюваннями без отримання інформованої згоди піддослідного і лікували їх антибіотиками. У жовтні 2010 року США офіційно попросили вибачення у Гватемали за проведення таких експериментів[51].
Примітки |
↑ The Metropolitan Museum of Art Bulletin, Summer 2007, pp. 55-56.
↑ абвгдежиклмнпрстуфхцшщюяааабавагад Kent ME, Romanelli F (February 2008). Reexamining syphilis: an update on epidemiology, clinical manifestations, and management. Ann Pharmacother 42 (2): 226–36. PMID 18212261. doi:10.1345/aph.1K086.
↑ абв Farhi, D; Dupin, N (September 2010-Oct). Origins of syphilis and management in the immunocompetent patient: facts and controversies. Clinics in dermatology 28 (5): 533–8. PMID 20797514. doi:10.1016/j.clindermatol.2010.03.011.
↑ Rothschild, BM (15 May 2005). History of syphilis. Clinical infectious diseases: an official publication of the Infectious Diseases Society of America 40 (10): 1454–63. PMID 15844068. doi:10.1086/429626.
↑ Harper, KN; Zuckerman, MK; Harper, ML; Kingston, JD; Armelagos, GJ (2011). The origin and antiquity of syphilis revisited: an appraisal of Old World pre-Columbian evidence for treponemal infection.. American journal of physical anthropology. 146 Suppl 53: 99–133. PMID 22101689.
↑ абвгдежи Franzen, C (December 2008). Syphilis in composers and musicians--Mozart, Beethoven, Paganini, Schubert, Schumann, Smetana. European Journal of Clinical Microbiology and Infectious Diseases 27 (12): 1151–7. PMID 18592279. doi:10.1007/s10096-008-0571-x.
↑ Fracastor, Hieronymus (1911). Syphilis. The Philmar Company.
↑ Nancy G. "Siraisi, Drugs and Diseases: New World Biology and Old World Learning, " in Anthony Grafton, Nancy G. Siraisi, with April Shelton, eds. (1992). New World, Ancient Texts (Cambridge MA: Belknap Press/Harvard University Press), pages 159—194
↑ абв Dayan, L; Ooi, C (October 2005). Syphilis treatment: old and new. Expert opinion on pharmacotherapy 6 (13): 2271–80. PMID 16218887. doi:10.1517/14656566.6.13.2271.
↑ Knell, RJ (7 May 2004). Syphilis in renaissance Europe: rapid evolution of an introduced sexually transmitted disease?. Proceedings. Biological sciences / the Royal Society. 271 Suppl 4 (Suppl 4): S174–6. PMC 1810019. PMID 15252975. doi:10.1098/rsbl.2003.0131.
↑ Пранці // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
↑ Етимологічний словник української мови : у 7 т. : т. 4 : Н — П / укл.: Р. В. Болдирєв та ін. ; ред. тому: В. Т. Коломієць, В. Г. Скляренко ; редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1989. — 656 с. — ISBN 966-00-0590-3.
↑ Hitler syphilis theory revived. BBC News. 12 March 2003.
↑ Інстинкт Самозбереження
↑ аб Coffin, LS; Newberry, A, Hagan, H, Cleland, CM, Des Jarlais, DC, Perlman, DC (January 2010). Syphilis in Drug Users in Low and Middle Income Countries. The International journal on drug policy 21 (1): 20–7. PMC 2790553. PMID 19361976. doi:10.1016/j.drugpo.2009.02.008.
↑ аб Gao, L; Zhang, L, Jin, Q (September 2009). Meta-analysis: prevalence of HIV infection and syphilis among MSM in China. Sexually transmitted infections 85 (5): 354–8. PMID 19351623. doi:10.1136/sti.2008.034702.
↑ аб Karp, G; Schlaeffer, F, Jotkowitz, A, Riesenberg, K (January 2009). Syphilis and HIV co-infection. European journal of internal medicine 20 (1): 9–13. PMID 19237085. doi:10.1016/j.ejim.2008.04.002.
↑ абвгдежиклмнп Eccleston, K; Collins, L, Higgins, SP (March 2008). Primary syphilis. International journal of STD & AIDS 19 (3): 145–51. PMID 18397550. doi:10.1258/ijsa.2007.007258.
↑ абвгдежиклм Stamm LV (February 2010). Global Challenge of Antibiotic-Resistant Treponema pallidum. Antimicrob. Agents Chemother. 54 (2): 583–9. PMC 2812177. PMID 19805553. doi:10.1128/AAC.01095-09.
↑ Disease and injury country estimates. World Health Organization (WHO). 2004. Процитовано 11 November 2009.
↑ абвгдеж Bhatti MT (2007). Optic neuropathy from viruses and spirochetes. Int Ophthalmol Clin 47 (4): 37–66, ix. PMID 18049280. doi:10.1097/IIO.0b013e318157202d.
↑ абв Syphilis - CDC Fact Sheet. Centers for Disease Control and Prevention (CDC). 16 September 2010. Процитовано 30 May 2007.
↑ аб Помилка цитування: Неправильний виклик<ref>:
для виносокWood09не вказаний текст
↑ Trends in Reportable Sexually Transmitted Diseases in the United States, 2007. Centers for Disease Control and Prevention(CDC). 13 January 2009. Процитовано 2 August 2011.
↑ STD Trends in the United States: 2010 National Data for Gonorrhea, Chlamydia, and Syphilis. Centers for Disease Control and Prevention (CDC). 22 November 2010. Процитовано 20 November 2011.
↑ аб Kent, ME; Romanelli, F (February 2008). Reexamining syphilis: an update on epidemiology, clinical manifestations, and management. The Annals of pharmacotherapy 42 (2): 226–36. PMID 18212261. doi:10.1345/aph.1K086.
↑ Ficarra, G; Carlos, R (September 2009). Syphilis: The Renaissance of an Old Disease with Oral Implications. Head and neck pathology 3 (3): 195–206. PMC 2811633. PMID 20596972. doi:10.1007/s12105-009-0127-0.
↑ абв Mullooly, C; Higgins, SP (August 2010). Secondary syphilis: the classical triad of skin rash, mucosal ulceration and lymphadenopathy. International journal of STD & AIDS 21 (8): 537–45. PMID 20975084. doi:10.1258/ijsa.2010.010243.
↑ абв White, RM (13 March 2000). Unraveling the Tuskegee Study of Untreated Syphilis. Archives of Internal Medicine 160 (5): 585–98. PMID 10724044. doi:10.1001/archinte.160.5.585.
↑ Dylewski J, Duong M (2 January 2007). The rash of secondary syphilis. Canadian Medical Association Journal 176 (1): 33–5. PMC 1764588. PMID 17200385. doi:10.1503/cmaj.060665.
↑ абв Помилка цитування: Неправильний виклик<ref>:
для виносокRedBookSyphilisне вказаний текст
↑ David N. Gilbert, Robert C. Moellering, George M. Eliopoulos. The Sanford guide to antimicrobial therapy 2011 (вид. 41st). Sperryville, VA: Antimicrobial Therapy. с. 22. ISBN 978-1-930808-65-2.
↑ Radolf, JD; Lukehart SA (editors) (2006). Pathogenic Treponema: Molecular and Cellular Biology. Caister Academic Press. ISBN 1-904455-10-7.
↑ Koss CA, Dunne EF, Warner L (July 2009). A systematic review of epidemiologic studies assessing condom use and risk of syphilis. Sex Transm Dis 36 (7): 401–5. PMID 19455075. doi:10.1097/OLQ.0b013e3181a396eb.
↑ абв Schmid, G (June 2004). Economic and programmatic aspects of congenital syphilis prevention. Bulletin of the World Health Organization 82 (6): 402–9. PMC 2622861. PMID 15356931.
↑ U.S. Preventive Services Task, Force (May 2009 19). Screening for syphilis infection in pregnancy: U.S. Preventive Services Task Force reaffirmation recommendation statement. Annals of internal medicine 150 (10): 705–9. PMID 19451577.
↑ абв Hawkes, S; Matin, N, Broutet, N, Low, N (June 2011 15). Effectiveness of interventions to improve screening for syphilis in pregnancy: a systematic review and meta-analysis. The Lancet infectious diseases 11 (9): 684–91. PMID 21683653. doi:10.1016/S1473-3099(11)70104-9.
↑ National Notifiable Diseases. Public Health Agency of Canada. 5 April 2005. Процитовано 2 August 2011.
↑ Viñals-Iglesias, H; Chimenos-Küstner, E (September 2009 1). The reappearance of a forgotten disease in the oral cavity: syphilis. Medicina oral, patologia oral y cirugia bucal 14 (9): e416–20. PMID 19415060.
↑ Table 6.5. Infectious Diseases Designated as Notifiable at the National Level-United States, 2009 [a]. Red Book. Процитовано 2 August 2011.
↑ Brunner & Suddarth's textbook of medical-surgical nursing. (вид. 12th). Philadelphia: Wolters Kluwer Health/Lippincott Williams & Wilkins. 2010. с. 2144. ISBN 978-0-7817-8589-1.
↑ Hogben, M (April 2007 1). Partner notification for sexually transmitted diseases. Clinical infectious diseases: an official publication of the Infectious Diseases Society of America. 44 Suppl 3: S160–74. PMID 17342669. doi:10.1086/511429.
↑ Trends in Sexually Transmitted Diseases in the United States: 2009 National Data for Gonorrhea, Chlamydia and Syphilis. Centers for Disease Control and Prevention. 22 November 2010. Процитовано 3 August 2011.
↑ Eisler, CT (2009 Winter). Who is Dürer's "Syphilitic Man"?. Perspectives in biology and medicine 52 (1): 48–60. PMID 19168944. doi:10.1353/pbm.0.0065.
↑ Hughes, Robert (2007). Things I didn't know : a memoir (вид. 1st Vintage Book). New York: Vintage. с. 346. ISBN 978-0-307-38598-7.
↑ Wilson, [ed]: Joanne Entwistle, Elizabeth (2005). Body dressing (вид. [Online-Ausg.]). Oxford: Berg Publishers. с. 205. ISBN 978-1-85973-444-5.
↑ Reid, Basil A. (2009). Myths and realities of Caribbean history (вид. [Online-Ausg.]). Tuscaloosa: University of Alabama Press. с. 113. ISBN 978-0-8173-5534-0.
↑ and Use of Guayaco for Treating Syphilis». Jan van der Straet. Retrieved 6 August 2007.
↑ Katz RV, Kegeles SS, Kressin NR та ін. (November 2006). The Tuskegee Legacy Project: Willingness of Minorities to Participate in Biomedical Research. J Health Care Poor Underserved 17 (4): 698–715. PMC 1780164. PMID 17242525. doi:10.1353/hpu.2006.0126.
↑ абв U.S. Public Health Service Syphilis Study at Tuskegee. Centers for Disease Control and Prevention. 15 June 2011. Процитовано 7 July 2010.
↑ U.S. apologizes for newly revealed syphilis experiments done in Guatemala. The Washington Post. 1 October 2010. Процитовано 1 October 2010. «The United States revealed on Friday that the government conducted medical experiments in the 1940s in which doctors infected soldiers, prisoners and mental patients in Guatemala with syphilis and other sexually transmitted diseases.»
Джерела |
- Кожные и венерические болезни. Руководство для врачей / Скрипкин Ю. К. — М.: Медицина, 2002 год. — Т. 1. — 576 с. — ISBN 5-225-02856-x. (рос.)
- Степаненко В. І., Чоботарь А. І., Бондарь С. О. Дерматологія і венерологія: підручник — К.:ВСВ «Медицина», 2015. — 336 с. ISBN 978-617-505-384-3
|
| ||||||||||||||||||||||||||||||||
Портал «Медицина» | Це незавершена стаття про інфекційні захворювання. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її. |
