Девід Лінч
| Девід Лінч | |
|---|---|
| David Lynch | |
 | |
| Девід Лінч | |
| Ім'я при народженні | Девід Кіт Лінч |
| Дата народження | 20 січня 1946(1946-01-20) (73 роки) |
| Місце народження | Міссула, штат Монтана, США |
| Громадянство |  США |
| Alma mater | Університет Джорджа Вашингтона, Пенсільванська академія образотворчих мистецтв і Консерваторія АІК[d] |
| Професія | кінорежисер, сценарист |
| Кар'єра | 1966—нині |
| Напрям | сюрреалізм, незалежне американське кіно |
| Нагороди | «Золота пальмова гілка» (1990) |
| IMDb | ID 0000186 |
| www.davidlynch.com | |
Девід Лінч у Вікісховищі? | |
Де́від Кіт Лінч (англ. David Keith Lynch; нар. 20 січня 1946, Міссула, штат Монтана, США) — американський кінорежисер, музикант, художник і актор. Представник американського незалежного кінематографу.
Фільми Лінча вирізняються елементами сюрреалізму, атмосферою жаху і марень, дивними і відразливими образами та оригінальною музикою. Більшість його робіт досліджують темну сторону життя маленьких міст США (наприклад фільм «Синій оксамит» та серіал «Твін Пікс») або незграбних метрополісів («Голова-гумка», «Загублене шосе», «Малголленд-Драйв»). Через його своєрідний стиль та акцент на американській психіці, продюсер Мел Брукс якось назвав Лінча «Джіммі Стюартом з Марсу»[1].
Лінч є одним з небагатьох сучасних режисерів, чий візуальний та вербальний стиль одразу впізнається. Хоч він ніколи не збирав великих кас і не завжди був фаворитом кінокритиків, його творчість породила своєрідний культ.
Зміст
1 Творчість
2 Дискографія
3 Фільмографія
3.1 Повнометражні фільми
3.2 Короткометражні фільми
3.3 Телевізійні серіали
4 Примітки
5 Бібліографія
6 Посилання
Творчість |
Народився в 1946 році в Міссулі, штат Монтана. Після закінчення школи він відправився в Бостон для відвідування школи Музею образотворчих мистецтв.
Батько Девіда мав шотландське, ірландське і англійське походження. Його мати була наполовину фінка і наполовину німкеня[2].
Наприкінці 70-тих років за Девідом Лінчем закріпилось амплуа дослідника ірраціонального, непояснюваного та страшного. Лінч закінчив три вищі навчальні заклади: Школу мистецтв Коркорана у Вашингтоні (клас живопису), Філадельфійську академію образотворчих мистецтв та Центр прискореної кіноосвіти в Лос-Анжелесі.
Девіда Лінча вважають майстром похмурих, з відтінком сюрреалізму, фантазій. Наскрізні образи його фільмів часто відштовхують своєю фізіологією — відрізане вухо, зідраний з пальця ніготь, скло, що прорізає мозок. За десятиліття роботи в кіно Лінч багато досягнув у двозначності. Зусилля показати, що світ зовсім не такий, яким здається, не минули дарма. Усі його фільми, за великим рахунком, це нескінченні лабіринти людської підсвідомості. Його пошуки виявились особливо близькими рефлексуючій Європі та самоспоглядальній Японії. Завдяки світовому прокату ще жоден фільм Лінча не провалився комерційно.
На питання, чому його фільми здаються такими дивними, інтернет-сайт режисера відповідає: «Вони здаються дивними лише тому, хто задає такі питання». Насправді кожен глядач може знайти щось своє у дивних звичках агента Купера з «Твін Піксу» чи у Сейлора з «Диких серцем». У Лінча достатньо власних химерних звичок, щоб поважати їх в інших людей, і навіть колекціонувати у своїх фільмах.
Повнометражний дебют Лінча — «Голова-гумка» 1978 року — став одним з найбільш похмурих і вражаючих фільмів свого десятиліття. У ньому всі події здатні увести глядача у стан тяжкої депресії. Лінч — один з найвідоміших режисерів-інтелектуалів, хто, не відштовхуючи глядача пафосом, зумів оформити свої думки у вигляді масової культури. Його фільми — це детективи («Твін Пікс»), трилери («Синій оксамит»), фантастика («Дюна»), дорожні історії («Дикі серцем»). Але якщо у вісімдесятих подібна форма викладу шокувала, то тепер вона сприймається цілком буденно.
Кіноспільнота була вражена, коли побачила нову стрічку Лінча у 1999 році. «Проста історія» була новою у всіх відношеннях. Тут відсутні карлики, паралельні світи, наскрізні персонажі та вся та таємничість, характерна для Лінча. Історія виявилась дійсно простою. Про людські стосунки — дружбу, кохання, ненависть, нерозуміння. Лінч зірвав з себе маску містифікатора і надав можливість глядачу розібратися у цьому «одномірному» творі.
У 2001 році режисер здійснює свій старий проект «Малголланд Драйв» — заплутану історію взаємовідносин двох подруг, що випадково стали свідками однієї дивної події. Все знову стало на свої місця — Лінч не обманув сподівання і отримав у Каннах Пальмову гілку за режисуру.
У червні 2002 року Лінч заплатив $ 1 млн за стажування у Махаріші Махеш Йогі.
У 2006 році режисер оголосив про вихід нового фільму після тривалої перерви — «INLAND EMPIRE» (саме так — великими літерами).
У 2018 році Оксфордський словник англійської мови додав термін «Lynchian» в свою колекцію і визначив його як «характеризує, нагадує чи імітує твори Девіда Лінча».
Дискографія |
- Альбоми
Eraserhead: Original Soundtrack (1982)
Lux Vivens: The Music of Hildegard von Bingen (з Jocelyn Montgomery, 1998)
BlueBob (з John Neff, 2001)
Twin Peaks: Season Two Music and More (з Анджело Бадаламенті, 2007)
The Air is on Fire: Soundscape (2007)
Polish Night Music (з Мареком Жебровським, 2008)
Danger Mouse and Sparklehorse: Dark Night of the Soul (2010; Лінч взяв участь у двох піснях.)
This Train (з Chrysta Bell, 2011)
Crazy Clown Time (2011)
- Сингли
- «Ghost of Love» (2007)
- «Good Day Today» / «I Know» (2010)
Фільмографія |
Повнометражні фільми |
| Рік | Українська назва | Оригінальна назва |
|---|---|---|
| 1977 | Голова-гумка | Eraserhead |
| 1980 | Людина-слон | The Elephant Man |
| 1984 | Дюна | Dune |
| 1986 | Синій оксамит | Blue Velvet |
| 1990 | Дикі серцем | Wild at Heart |
| 1992 | Твін Пікс: Вогню, іди зі мною | Twin Peaks: Fire Walk With Me |
| 1995 | Люм'єр та компанія[en] | Lumière and Company |
| 1997 | Загублене шосе | Lost Highway |
| 1999 | Проста історія[en] | The Straight Story |
| 2001 | Малголленд Драйв | Mulholland Drive |
| 2006 | Внутрішня імперія[en] | INLAND EMPIRE |
Короткометражні фільми |
1966 — «Шість хворих осіб» / Six Figures Getting Sick
1968 — «Алфавіт» / The Alphabet
1970 — «Бабуся» / The Grandmother
1974 — «Ампутація» / The Amputee
1988 — «Ковбой та Француз» / Les Français vus par: The Cowboy and the Frenchman
1990 — «Індустріальна симфонія #1: Мрія розбитих сердець» / Industrial Symphony No. 1: The Dream of the Broken Hearted
2002 — «Кролики» / Rabbits
2002 — «Темна кімната»/ Darkened Room
2007 — «Човен» / Boat
Телевізійні серіали |
1990-1991, 2017 — «Твін Пікс» / Twin Peaks
1992 — «У прямому ефірі» / On the Air
1993 — «Готельна кімната»/ Hotel Room
Примітки |
↑ Sheen, Erica; Davison, Annette (2004). The Cinema of David Lynch: American Dreams, Nightmare Visions. London: Wallflower Press. с. 107. ISBN 1-903364-86-8. Процитовано 23 липня 2015.
↑ David Lynch. IMDb. Процитовано 2019-04-22.
Бібліографія |
- Lynch on Lynch, a book of interviews with Lynch, conducted, edited, and introduced by filmmaker Chris Rodley (Faber & Faber Ltd., 1997, ISBN 0571195482; revised edition published by Farrar Straus & Giroux, 2005, ISBN 0571220185).
- The Passion of David Lynch: Wild at Heart in Hollywood by Martha Nochimson (University of Texas Press, 1997, ISBN 0292755651).
- The Complete Lynch by David Hughes (Virgin Virgin, 2002, ISBN 0753505983)
- Weirdsville U.S.A.: The Obsessive Universe of David Lynch by Paul A. Woods (Plexus Publishing. UK, Reprint edition, 2000, ISBN 0859652912).
- David Lynch (Twayne's Filmmakers Series) by Kenneth C. Kaleta (Twayne Publishers, 1992, ISBN 0805793232).
- Pervert in the Pulpit: Morality in the Works of David Lynch by Jeff Johnson (McFarland & Company, 2004, ISBN 0786417536).
Посилання |
 | Вікіцитати містять висловлювання від або про: Девід Лінч |
 | Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Девід Лінч |
- Домашня сторінка Девіда Лінча
- Офіційний сайт Фонду Девіда Лінча
- Внутрішня імперія Девіда Лінча (www.azh.com.ua)
- Картини та малюнки Девіда Лінча
- Ганна Медвецька «Devid Lynch — ловець снів»// Український тиждень, № 16 (77), 24.04.2009
|
| |||||||||||
