Рух опору



Рух опору (фр. résistance) — організовані зусилля анархічної частини населення країни, спрямовані на опір легітимній чи окупаційній владі і підрив громадського порядку та стабільності, зумовлюється дуже рішучими діями(досягнення успіху за домогою найрадикальніших методів).


Це поняття увійшло в політичну літературу під час Другої світової війни і спочатку вживалося на означення підпільної і повстанської боротьби народів Європи проти окупації Німеччиною та її союзниками. Найбільш відомими в Європі вважаються французькі «макі», італійська «Резистенца», Народно-визвольна армія Югославії[1], польська Армія Крайова, радянський партизанський рух, Українська Повстанська Армія.


З початку 1960-х під рухом опору розумілася боротьба за національні, політичні та громадянські права народів, що перебували під контролем комуністичних сил СРСР, країн Східної Європи.




Зміст





  • 1 Див. також


  • 2 Примітки


  • 3 Джерела та література


  • 4 Посилання




Див. також |


  • Народно-визвольна армія Югославії

  • Рух Опору в Греції

  • Рух Опору у Франції

  • Рух Опору в Італії

  • Рух Опору в Норвегії

  • Український визвольний рух

  • Дисидентський рух

  • Шістдесятники


Примітки |




  1. Коваль М. В. Рух опору // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К.: Наукова думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — С. 404. — ISBN 978-966-00-1290-5.



Джерела та література |



  • Коваль М. В. Рух опору // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К.: Наукова думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — С. 404. — ISBN 978-966-00-1290-5.

  • Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж ; Нью-Йорк : Молоде життя ; Львів ; Київ : Глобус, 1955—2003.


Посилання |