Ufdjrw

Глиняни;
;	;
; Герб Глинян;	; Прапор Глинян;
	; ;
Основні дані;
; Країна;	; Україна;
; Регіон;	; Львівська область;
; Район;	; Золочівський;
Код КОАТУУ;	4621810200;
Засноване;	; 1379;
; Магдебурзьке право;	; 1397;
; Населення;	; ▼ 3140 (01.01.2017)
; Площа;	5.45 км²;
; Поштові індекси;	80720;
; Телефонний код;	+380-3265;
; Координати;	; 49°49′29″ пн. ш. 24°30′58″ сх. д. / 49.82472° пн. ш. 24.51611° сх. д. / 49.82472; 24.51611Координати: 49°49′29″ пн. ш. 24°30′58″ сх. д. / 49.82472° пн. ш. 24.51611° сх. д. / 49.82472; 24.51611;
; Водойма;	р. Перегноївка, Тимковецький Потік;
Відстань;
Найближча залізнична станція;	; Красне;
До станції;	10 км;
До обл./респ. центру;
- фізична;	41 км;
Міська влада;
Адреса;	80720, Львівська обл., Золочівський р-н, м. Глиняни, вул. Шевченка, 38;
; Веб-сторінка;	; Глинянська міська рада;
; Міський голова;	Шульга Ігор Зіновійович;
Карта;
	; ; ; ; Глиняни; ; ;
	; ; ; ; ; Глиняни; ; ; ;

У Вікіпедії є статті про інші населені пункти з такою назвою: Глиняни.

Глиня́ни — місто районного значення Золочівського району Львівської області. Розташоване за 10 км від залізничної станції Красне і за 41 км на схід від Львова. Колишній райцентр^[2].

Сироварний завод, фабрика художніх виробів.

Зміст

1 Історія

2 Глинянський скарб

3 Пам'ятки
- 3.1 Втрачені
- 3.2 Збережені

4 Промисловість

5 Чудотворна ікона Розп'яття Христового

6 Відомі люди
- 6.1 Почесні жителі міста
- 6.2 Народилися
- 6.3 Проживали, працювали
- 6.4 Померли, поховані
- 6.5 Глинянські старости

7 Примітки

8 Література

9 Посилання

Історія |

Глиняни на австрійській мапі XVIII століття. Ще тоді можна бyло побачити оборонні стіни навколо міста.^[3]

Глиняни на мапі Королівства Галичини та Володимирії у 1777—1782 роках

Біля міста розташована відома пізньопалеолітична Глинянська стоянка.

У давнину місцеві жителі віддавали перевагу житлам з глини — від цього походить назва містечка.

Вперше згадане в документах від 1379 р., коли Глиняни перейшли у власність польського короля, хоча поселення існувало й раніше.

Магдебурзьке право отримане 1397 року з рук Владислава ІІ Ягайла. Він же передав глинянські маєтності роду Крушельницьких.

21 травня 1497 року під Глинянами було скликано посполите рушення шляхти.^[4]

У податковому реєстрі 1515 року в місті документується відсутність попа (отже, уже тоді була церква), наявний міський млин^[5].

31 липня 1572 р. в Глинянах відбулась конфедерація воєводств Руського та Подільського.^[6]

1578 — містечко отримало право на проведення 3-х ярмарків на рік.

Оскільки місто стояло на перетині торговельних шляхів, справи в місцевих торгівців і ремісників йшли непогано. Але й ординці сунули все тими ж шляхами. Тому в Глинянах 1603 року збудували дерев'яно-земляний замок, оточений глибоким ровом.

Середмістя брали в тісне кільце передмістя: Війтівство, Задвір'я, Долішня, Застав'я, Підзамче, Мельники.

Місце збору коронного війська (десятки тисяч солдат і шляхтичів збирались в Глинянах, очікуючи на похід).

1830 року місто мало свій магістрат, входило до складу Золочівського округу (крайсу).^[7]

1866 — відкрили школу ткачів.

Жидівське (єврейське) населення в 1910 році — 2 418 осіб.

У 1940–1961 рр., за винятком періоду гітлерівсько-німецької окупації, місто було центром Глинянського району УРСР.

Глинянський скарб |

1964 року у селі було знайдено великий скарб^[8]. Невелика частина скарбу втрачена. У ньому знаходиться близько 1500 монет (датуються між 1558 та 1647 роками), різні речі із срібла та ін.

Церква Успіння Пресвятої Богородиці

Костел Святого Духа

Пам'ятки |

Втрачені |

Глинянський замок^[9]

Збережені |

Костел Святого Духа XVII століття

Дерев'яна церква Успіння Пресвятої Богородиці, де зберігається образ Розп'яття (згідно з даними науковців^[яких?] не пізніше 18 ст., згідно з народною традицією 17 ст.).

Греко-католицька церква св. Миколая (1894)

Православна церква св. Анни

Парк XIX століття (парк-пам'ятка садово-паркового мистецтва)

Два вікових ясени (ботанічна пам'ятка природи)

Промисловість |

1885 року в місті заснували Товариство ткацьке. Після занепаду в часи війни, у 1920 році фабрику придбав Михайло Хамула, після чого вона знову запрацювала. Після модернізації, яку провів Михайло, на ній виробляли виключно килими. У фабрики були свої крамниці у Варшаві, Кракові, Вільнюсі, Станиславові, Тернополі, Львові і Глинянах. На фабриці працювало близько 500 людей, середня зарплата станом на 1939 рік складала 25–30 злотих.

Ще в середині ХІХ століття Глиняни славились своїми коноплями, які експортували аж до Гданська.

У 1905 році в Глинянах був побудований паровий млин і маслозавод.

Чудотворна ікона Розп'яття Христового |

Священик Української Греко-Католицької Церкви о. Дмитро Майкут: «Історія ікони починається давно. Кажуть, що вона була подарована глинянській церкві Богданом Хмельницьким. Зокрема 1648 року, готуючись до штурму Львова, український гетьман відпочив на подвір'ї храму».

Проте, науковці датують ікону 18 століттям. За спогадами мешканців, найбільші дива, пов'язані з іконою, почалися 1936 року, коли в часі Різва Христового впродовж декількох днів вона почала відновлюватись та випромінювати дивне світло.

О. Василь Лаба — крилошанин Митрополичої капітули, о. Гавриїл Костельник — професор гімназії, о. Петро Козіцький — квестор Богословської академії — докладно оглянули ікону, склали протокол огляду 11 червня 1936 р.^[10]

Відомості про відновлений образ були передані до Риму. Тоді Папа Римський Пій ХІ надав глинянському храму дозвіл проводити відпусти кілька разів на рік, за його дозволом ікону було короновано.^[10] Протягом 1936–1939 років зафіксовано близько 3 000 оздоровлень.

Після приходу радянської влади майор Нєкрасов спочатку наказав зняти ікону солдатам (відмовились), потім спробував сам — непритомний впав, бився у конвульсіях. Більше ніхто не пробував її забирати.^[10]

За радянської влади у церкві діяв музей килимарства, ікону вдень завішували тканиною, але протягом 30 років люди приходили сюди молитися (вночі проводили служби, вдень молилися подумки^[10]. Сьогодні до Глянин впродовж року приїжджають сотні тисяч людей, аби через віру й молитви отримати різноманітні ласки з небес в тому і фізичне оздоровлення.^[11]

Відомі люди |

Почесні жителі міста |

Лук'яненко Левко Григорович

Гураль Олег Володимирович

Островський Зигмонт

Народилися |

Ґалан Володимир — український громадський діяч у США, народився в Глинянах

д-р Левицький Володимир — український галицький військовик, правник, громадський діяч^[12]

Проживали, працювали |

Хамула Михайло — галицький промисловець, засновник фабрики килимів і ткацьких виробів у Глинянах.

Шурко Ізидор Степанович — депутат Народних Зборів Західної України від Глинян у 1939 році.

Лук'яненко Левко Григорович — з середини 1959 року до арешту 21 січня 1961 року працював в адвокатурі Глинянського району.

Померли, поховані |

княгиня Олександра Гольшанська (Друцька Олександра Дмитрівна ) — дружина князя Андрія Івановича Гольшанського^[13]

д-р Левицький Володимир, похований.^[12]

Глинянські старости |

Якуб Блендовскі — генерал військ саських, перший чоловік Уршулі з Дідушицьких — другої дружини Іґнація Потоцького^[14]

Станіслав Боніфацій Мнішех — львівський, самбірський староста, другий чоловік Софії з Головчинських — матері Адама Олександра Санґушка^[15]

Ян Мнішек — львівський староста, комендант Львова у 1657 р.^[16]

Миколай Потоцький — син Іґнація Потоцького^[17]

Примітки |

↑ Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2017 року (PDF(zip))

↑ Всесоюзная перепись населения 1959 г. // © Демоскоп Weekly, № 475—476, 29 августа — 11 сентября 2011. Институт демографии Национального исследовательского университета «Высшая школа экономики».

↑ mapire.eu.

↑ Garbaczik J. Jan I Olbracht (1459—1501) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1963. — Tom Х/3, zeszyt 46. — S. 408. (пол.)

↑ Zródla dziejowe. Tom XVIII. Polska XVI wieku pod względem geograficzno-statystycznym. Cz. I. Ziemie ruskie. Ruś Czerwona. — Warszawa : Sklad główny u Gerberta I Wolfa, 1902. — S. 153.

↑ Akta Grodskie i Ziemskie… — T. XX. — S. 3. (пол.)

↑ 1830, S. 183. (нім.)

↑ Воронежский искатель. Глинянский клад 1964 года (рос.)

↑ Przeszlość і zabytki województwa Tarnapolskiego. — S. 52.

↑ ^а^б^в^г Татова В. Ну що це, як не чудо? Справжнє різдвяне диво! // Газета «Блискавка». — № 1 (56). — С. 9.

↑ Сайт zaxid.net

↑ ^а^б Гуцал П. Левицький Володимир // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2010. — Т. 4 : А — Я (додатковий). — С. 339. — ISBN 978-966-528-318-8.

↑ Książęta Holszanscy i Dubrowiccy (01) (пол.)

↑ Potoccy (03) (пол.)

↑ Mniszchowie (пол.)

↑ Mniszchowie (пол.)

↑ Potoccy (03) (пол.)

Література |

Хамула М. Глиняни - місто моїх килимів. — New York : Українська Видавнича Спілка в Лондоні, 1969. — 138 с.

Данилюк Ю. З. Глиняни // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К.: Наукова думка, 2004. — Т. 2 : Г — Д. — С. 117. — ISBN 966-00-0405-2.

Gliniany // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. — Warszawa : Filip Sulimierski i Władysław Walewski, 1881. — T. II : Derenek — Gżack. (пол.) — S. 583—585. (пол.)

Посилання |

Портал Верховної Ради України

Глиняни // Села Золочівщини

Глиняни

Глиняни. Офіційний сайт міської ради

Замки та храми України. Глиняни

Церква Успіння Пресвятої Богородиці 1749.

сторінка Глиняни — Hlyniany — Gliniany у Facebook

Сайт парафії в Глинянах

Це незавершена стаття з географії України.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.

[1] Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2017 року (PDF(zip))

[2] Всесоюзная перепись населения 1959 г. // © Демоскоп Weekly, № 475—476, 29 августа — 11 сентября 2011. Институт демографии Национального исследовательского университета «Высшая школа экономики».

[3] re.eu.

[4] Garbaczik J. Jan I Olbracht (1459—1501) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1963. — Tom Х/3, zeszyt 46. — S. 408. (пол.)

[5] Zródla dziejowe. Tom XVIII. Polska XVI wieku pod względem geograficzno-statystycznym. Cz. I. Ziemie ruskie. Ruś Czerwona. — Warszawa : Sklad główny u Gerberta I Wolfa, 1902. — S. 153.

[6] Akta Grodskie i Ziemskie… — T. XX. — S. 3. (пол.)

[7] 1830, S. 183. (нім.)

[8] Воронежский искатель. Глинянский клад 1964 года (рос.)

[9] Przeszlość і zabytki województwa Tarnapolskiego. — S. 52.

[ВТ9-10] а^б^в^г Татова В. Ну що це, як не чудо? Справжнє різдвяне диво! // Газета «Блискавка». — № 1 (56). — С. 9.

[11] Сайт zaxid.net

[ПГ_1-12] а^б Гуцал П. Левицький Володимир // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2010. — Т. 4 : А — Я (додатковий). — С. 339. — ISBN 978-966-528-318-8.

[13] Książęta Holszanscy i Dubrowiccy (01) (пол.)

[14] Potoccy (03) (пол.)

[15] Mniszchowie (пол.)

[16] Mniszchowie (пол.)

[17] Potoccy (03) (пол.)

搜尋此網誌