Ufdjrw

Республіка Сербія Република Србија Republika Srbija
Прапор Герб
Гімн: Боже правде Боже правди
Столиця	Белград 44°48′ пн. ш. 20°28′ сх. д.country H G O
Найбільше місто	столиця
Офіційні мови	Сербська мова
Форма правління	парламентська республіка
- Президент	Александар Вучич
- Прем'єр-міністр	Ана Брнабіч
Розбудова держави
- Формування держави	VIII століття
- Незалежність	1180
- Утворення королівства	1077
- Утворення імперії	1346
- Незалежність від Османської імперії	1878
- Поділ Сербії і Чорногорії	5 червня 2006
Площа
- Загалом	88 361 км² (111)
- Внутр. води	0,13 %
Населення
- оцінка 2017	▼ 7 040 272 осіб(без урахування Косово)[1] (104)
- Густота	91 осіб/км² (121)
ВВП (ПКС)	2018 р., оцінка
- Повний	▲ $112 млрд.[2] (78)
- На душу населення	$16 063 (без урахування Косово)[2] (83)
ВВП (ном.)	2018 рік, оцінка
- Повний	▲ $42 млрд.[2] (86)
- На душу населення	$6 052 (без урахування Косово)[2] (88)
ІЛР (2015)	▲ 0,776 () (66)
Валюта	сербський динар (RSD)
Часовий пояс	CET (UTC+1)
Коди ISO 3166	SRB
Домен	.rs (також використовується старий домен .yu)
Телефонний код	+381

Сербія, офіційна назва Респу́бліка Се́рбія (серб. Репу̀блика Ср̀бија; Republika Srbija) — країна в центральній частині Балканського півострова, має в своєму складі Косово і Воєводину. Межує на півночі з Угорщиною, на північному сході — з Румунією, на сході — з Болгарією, на півдні — з Македонією, на південному заході — з Албанією (тільки де-юре) та Чорногорією, на заході — з Хорватією і з Боснією та Герцеговиною. Площа 88 400 км²; столиця Белград, 9,66 млн мешканців (1990), за національністю в основному серби (близько 6,7 млн, у всьому світі понад 9 млн), далі албанці, угорці, румуни, словаки, українці (близько 45000) тощо. Рельєф: родюча долина Дунаю на півночі, гори на півдні. Розмовна й літературна мова сербів: сербський варіант сербохорватської мови, абетка — за конституцією Республіки Сербія державною мовою є саме кириличний варіант сербської мови, хоча на практиці переважає латиниця (якою до 1945 року серби не користувалися взагалі); найрозповсюдженіша релігія: православ'я.

У 2007 році Національна асамблея Сербії проголосила озброєний нейтралітет.

1 березня 2012 Сербія офіційно набула статусу кандидата в члени Євросоюзу.

Історія |

Докладніше: Історія Сербії

Мапа Сербії без Республіки Косово

Сербія заселена сербами й іншими слов'янськими племенами з VI-VII століть, до кінця XII століття перебувала під владою Римської (Ромейської) імперії (Візантії), у XIII і XIV століттях — незалежна держава, з XV століття входила до складу Османської імперії і частково (з XVI століття) Священної Римської імперії. Після двох протиосманських повстань Сербія здобула у 1830 році широку автономію, а у сербсько-турецькій війні 1876—1877 — повну незалежність і стала у 1882 році королівством. У грудні 1918 року увійшла до складу Королівства сербів, хорватів і словенців, перейменованого у 1929 році на Югославію, проголошену після визволення з німецької окупації (1941—1944) у листопаді 1945 року Соціалістичною Федеративною Республікою Югославії (СФРЮ) (мова — сербо-хорватська, релігія — православ'я).

Протистояння сербів і хорватів почалося ще у межах Югославії. Під час Другої світової війни на чолі Сербії стояв маріонетковий уряд, встановлений Німеччиною; після закінчення війни Сербія знову увійшла до складу Югославії. З 1986 року Слободан Мілошевич як лідер Сербської партії і президент почав популістську кампанію за скасування статусу автономії для Косова і Воєводини. Незважаючи на жорсткий опір і бажання вийти з федерації, Сербія формально скасувала автономію Косова у вересні 1990 року Мілошевич був переобраний у грудні 1990 року, але у березні 1991 року відбулися антикомуністичні виступи і виступи проти Мілошевича в Белграді. У 1991 році почалася громадянська війна, Мілошевич висловив претензії на частину Хорватії, заселену переважно сербами, під тиском ООН у січні була підписана угода про припинення вогню. Визнання ЄС незалежних Словенії, Хорватії і Боснії та Герцеговини у 1992 році фактично скоротило територію Югославії до однієї республіки Сербія. Правонаступником Югославії була оголошена республіка Сербія і Чорногорія у квітні 1992 року, на що не погодилися США і ЄС, оскільки війна продовжувалася. У березні 1992 року і повторно у червні тисячі сербів виступали за припинення війни у Боснії і Герцеговині.

Тривалий період перебування при владі Соціалістичної партії Сербії завершився в 2000 році після бомбардувань сербських міст авіацією НАТО (1999) та введення в Косово миротворчих сил ООН. У червні 1999, згідно з резолюцією Ради Безпеки ООН № 1244, край перетворюється на протекторат ООН — Тимчасова адміністрація ООН в Косові, але як і раніше залишався офіційно частиною Сербії. Після 1999, Сербія і Югославський уряд не має контролю над територією, а в 2008 в односторонньому порядку було оголошено Республіку Косово.

У червні 2006 року, після проведеного в Чорногорії референдуму, припинив існування державний союз Сербії і Чорногорії.

Політичний устрій |

Докладніше: Парламент Сербії

Глава Сербії — Президент, обирається на п'ятирічний термін на загальних прямих виборах. Вищий орган виконавчої влади — Рада Міністрів на чолі з головою, який обирається парламентом з числа запропонованих Президентом кандидатур. Голова формує уряд, який затверджується парламентом.
Законодавчий орган — однопалатний парламент (Народна скупщина) у складі 250 депутатів, які обираються на чотирирічний термін.

28-29 жовтня 2006 року на референдумі була прийнята нова Конституція Сербії, яка замінила основний закон 1990 року.

Президент, уряд і Скупщина розташовані в Белграді.

Влада |

Ана Брнабич, перша жінка, відкрита лесбійка голова уряду Сербії.

Президент Сербії (серб. Председнік) обирається на п'ятирічний термін на загальних прямих виборах, може займати цю посаду не більше двох термінів. Згідно з Конституцією, є головнокомандуючим Збройними силами Сербії, представляє Сербію в світі, призначає послів і дипломатичних представників, пропонує Скупщині кандидатів на пост прем'єр-міністра, може розпускати Народну скупщину і накладати вето на прийняті закони. Також серед обов'язків президента оголошення надзвичайного стану, а також вручення державних нагород.

За результатами президентських виборів 2 квітня 2017 року Сербію очолив лідер Сербської прогресивної партії Александр Вучич, який набрав більше 55 % голосів.

Уряд (серб. Влада) є носієм виконавчої влади і складається з 20 членів, в тому числі прем'єр-міністра, одного або декількох віце-прем'єрів і кількох міністрів. Його склад затверджується Скупщиною Сербії більшістю голосів так само як і глава кабінету міністрів, чию кандидатуру пропонує Президент Сербії.

Згідно сербської Конституції кабінет міністрів відповідальний за визначення та проведення політики, виконання законів і їх розробку, організовує і контролює органи державної влади і т. д.

Парламент та суди |

У вересні 1990 року, під час демократичних перетворень в Югославії, була прийнята нова сербська конституція, яка заснувала однопалатний парламент — Народну скупщину (250 місць), депутати якої обираються на чотирирічний термін.

Орган конституційного нагляду — Конституційний суд, вища судова інстанція — Верховний касаційний суд, суди апеляційної інстанції — апеляційні суди, суди першої інстанції — вищі суди, нижча ланка судової системи — основні суди орган здійснює підбір кандидатур на посади суддів — Верховна рада юстиції.

Країни (позначено зеленим), які визнали Косово як незалежну країну. В даний час зовнішня політика країни характеризується прагненням вступити в ЄС, дипломатичною боротьбою проти визнання незалежності автономного краю Косово і розвитком всебічних відносин з багатьма країнами світу.

Зовнішня політика |

Сербські військові на навчаннях в Німеччині

За кордоном Сербія представлена ​​64 посольствами і 22 генеральними консульствами. На території самої Сербії розташовані 70 посольств і 5 генеральних консульств. Після розпаду Югославії Сербія успадкувала приблизно третину майна зовнішньополітичного відомства СФРЮ.

Сербія є членом таких міжнародних організацій як: ООН, Рада Європи, ОБСЄ, Інтерпол, Всесвітній банк, Партнерство заради миру, Пакт стабільності для Південно-Східної Європи, ЮНЕСКО, Всесвітня туристична організація, Всесвітній поштовий союз, Всесвітня конфедерація праці, Всесвітня митна організація, Всесвітня метеорологічна організація, Всесвітня організація охорони здоров'я і так далі.

Збройні сили |

Сербська армія складається з сухопутних військ, ВПС і ППО. Велика частина озброєння успадкована від СФРЮ і СРЮ. Періодично відбувається придбання нових зразків в незначних кількостях. З 2011 року служба в армії стала добровільною. До цього термін строкової військової служби був 6 місяців, альтернативної служби — 9 місяців. Військові витрати в 2011 році склали 2,8 % від ВВП країни.

Ще в 2006 році Сербія і НАТО підписали договір про військову співпрацю.

Сербія співпрацює з НАТО в рамках програми «Партнерство заради миру». У 2014 році сторони узгодили план індивідуального партнерства за програмою, покликаною зміцнити довіру між учасниками.

Cтатус Косова |

Докладніше: Міжнародне визнання Республіки Косово та Список дипломатичних місій Косова

Проголошення незалежності Косова відбулося в неділю 17 лютого 2008 року, шляхом одностайного кворуму Асамблеї Косова, при 109 голосах «за» та жодного «проти», за винятком 11 представників сербської меншини, які бойкотували процедуру голосування.

За станом на 1 грудня 2016 незалежність Косова визнали 114 держав із 193 (59 %), країн-членів ООН. Також, 23 з 28 (82 %) країн-членів Європейського Союзу та 24 з 28 (86 %) країн-членів НАТО, 34 з 57 (60 %) країн-членів ОІС визнають державу Косово.

Україна, на відміну від переважної більшості європейських країн і світу, не визнає державу Косово. Позиція з приводу визнання Косова залишається незмінною, а саме: базуючись на основоположних міжнародно-правових документах, Україна дотримується принципу безумовної поваги до суверенітету і територіальної цілісності всіх держав у міжнародно-визнаних кордонах. Україна вважає Косово невід'ємною частиною Сербії^[3][4][5]. Серед інших, п'ять країн-членів ЄС, які не визнають край як державу: Кіпр^[6][7], Греція^[8], Румунія^[9], Словаччина^[10][11] та Іспанія^[12][13].

Адміністративний поділ |

Докладніше: Адміністративний поділ Сербії

Прапор Воєводини

Автономний край Косово і Метохія

У липні 2009 року Скупщина Сербії прийняла закон про розділення країни на сім регіонів:

• Воєводина


• Белград


• Західний регіон


• Східний регіон


• Центральний регіон


• Південний регіон


• Косово і Метохія.

Ці регіони сформовані як статистичні одиниці, які охоплюють територію певних округів з метою збору інформації для Республіканського інституту статистики і для органів місцевого самоврядування.

Округи |

Поряд з цим, територія Сербії поділена на 29 округів і територію міста Белград. На території автономного краю Воєводина знаходиться 7 округів, на території Косова і Метохії — 5, інші розташовуються на території центральної Сербії. Кожен округ очолюється головою округу, який відповідальний безпосередньо перед урядом Сербії. Округи діляться на кілька муніципалітетів (общин), які мають свої органи самоврядування.

Демографія |

Чисельність населення Сербії за підсумками перепису, що пройшов у жовтні 2011 року — 7 186 862, в 2002 році цей показник становив 7 498 001.

Сербська абетка

Дані про чисельність населення Сербії не включають населення Косова і Метохії і албанців півдня Сербії, які бойкотували перепис. Сербія знаходиться в гострій демографічній кризі з початку 1990-х років, коли смертність безперервно перевищила народжуваність (показник смертності на 2011 рік перевищує показник народжуваності — 14,2 і 9,3 відповідно). Сербія має один з найбільш негативних темпів зростання населення в світі, займаючи 225 місце з 233 країн.

Національний склад муніципалітетів Сербії, 2011 рік

За деякими оцінками, близько 300 000 осіб полишило Сербію в 1990-х рр., Приблизно 20 % з них мають вищу освіту. Через низьку народжуваність та еміграцію молоді країна входить в десятку країн світу з найбільшим середнім віком населення.

Етнічний склад |

Серби є найбільшою етнічною групою в Сербії, що становить 83 % від загальної чисельності населення, якщо рахувати без Косова і Метохії. Другою за чисельністю етнічною групою є угорці — 3,9 % у всій Сербії і 14,3 % населення в Воєводині. Інші меншини включають боснійців, циган, албанців, болгар, чорногорців, македонців, словаків, русинів, румунів. У Сербії проживає і значна китайська діаспора.

Сербія має найбільше число біженців в Європі.

Серби

Мови |

Офіційною мовою країни є сербська мова на кирилиці. Має загальнодержавний статус. Нарівні на регіональному та місцевому рівнях також офіційно використовуються ще 12 мов. У скупщині (парламенті) Воєводини з 2002 року офіційно можуть використовуватися (нарівні з сербською) п'ять мов: угорська, словацька, хорватська, румунська та русинська мова. У Косові і Метохії статус має також албанська.

Що стосується місцевого рівня (громада), то мова отримує там офіційний статус, якщо частка носіїв досягає певного показника. В результаті угорська мова має офіційний статус в 30 муніципалітетах Воєводини, словацька — у 13, румунська в 9, русинська в 8, хорватська в 3, чеська в 1. Лише в окремих громадах Центральної Сербії офіційний статус також мають інші мови.

Крім того, згідно з ратифікованою Сербією Європейської хартії регіональних мов, офіційний статус отримала українська мова.

Релігія |

Сербія — світська держава. Конституція і закони Сербії гарантують свободу віросповідання.

Згідно з переписом населення 2002 року, без Косова:

• 
  православних — 6 371 584 (85,0 % населення),


• 
  католиків — 410 976 (5,5 % населення),


• 
  мусульман — 239 658 (3,2 %),


• 
  протестантів — 80 837 (1,1 % населення).

Міста |

Докладніше: Список міст Сербії

У Сербії налічується 6167 населених пунктів. 24 з них є містами.

п о р Найбільші міста Сербії Дані сайту GeoNames.
	№	Назва	Регіон	Населення
Белград Нові-Сад	1	Белград	Центральна Сербія	1 687 132	Ніш Крагуєвац
	2	Нові-Сад	Воєводина	341 625
	3	Ніш	Центральна Сербія	282 245
	4	Крагуєвац	Центральна Сербія	197 417
	5	Лесковац	Центральна Сербія	144 206
	6	Суботіца	Воєводина	141 554
	7	Крушеваць	Центральна Сербія	128 752
	8	Кралєво	Центральна Сербія	125 448
	9	Панчево	Воєводина	123 414
	10	Зренянин	Воєводина	123 362

Белград, Новий Сад, Крагуєваць і Ниш діляться на кілька муніципалітетів. Решта міст Сербії організовані як єдина територія місцевого самоврядування.

Культура |

Докладніше: Сербська культура

Література |

Досітей Обрадович

Появу сербської писемності пов'язують з діяльністю Кирила і Мефодія. Перші пам'ятники сербської літератури датуються XI століттям, вони написані глаголицею. Уже в XII столітті з'являються тексти, написані кирилицею. В цей же період написана найдавніша з відомих книг сербською кирилицею — «Євангеліє» захумского князя Мирослава. Вона є найдавнішою і красиво ілюстрованою сербською книгою під час Середньовіччя.

За часів турецького панування серед сербів поширювалася лірична і епічна література.

У XVII столітті в сербській літературі з'явилися тенденції бароко. Під його впливом творили Андрія Змаевич, Гаврило Стефанович Венцловіч, Йован Райіч, Захарія Орфелін та ін. Досітей Обрадович був найвидатнішим діячем епохи Просвітництва, а найзнаменитішим представником класицизму став Йован Стерія Попович, хоча в його творчості були і елементи романтизму.

Значну роль в становленні сербської літератури та в розвитку раннього романтизму зіграв чорногорський князь-митрополит Петро II Петрович. Головною темою його віршів стала боротьба чорногорців і сербів проти турків-османів, а його драматична поема «Гірський вінець» проповідувала ідею об'єднання південних слов'ян.

Під час національного відродження в першій половині XIX століття Вук Караджич перевів Новий Заповіт на сербську народну мову і реформував сербську мову і орфографію. Цим було закладено основи для сербської літератури Нового часу. Відомі сербські автори XIX століття: Бранко Радічевіч, Петар Петрович Негош, Лазу Костич, Джура Якшич і Йован Змай. XX століття в сербській літературі ознаменувалось такими іменами як Іво Андрич, Ісидора Секуліч, Мілош Црнянський, Меша Селімович, Добрица Чосич, Данило Кіш, Олександр Тішма. Серед поетів відомими були: Мілан Ракич, Йован Дучіч, Десанка Максимович, Міодраг Павлович, Мирослав Антич, Бранко Мільковіч і Васко Попа.

Наприкінці XX століття і на початку XXI століття найбільш відомими авторами стали Давид Албахарі, Мілорад Павич, Момо Капор, Небойша Єврич, Горан Петрович, Світлана Велмар-Янкович, Светіслав Басара.

Україно-сербські відносини |

Докладніше: Українсько-сербські відносини, Українсько-югославські відносини, Українці в Сербії, Серби в Україні, Нова Сербія та Слов'яносербія

Сербський священик під час Відована. Це головне національне свято Сербії. У християн день присвячений святому Віту.

Свята |

• 1 і 2 січня — Новий рік
  


• 5 січня — Туціндан
  


• 7 січня — Різдво
  


• 14 січня — Православний Новий рік


• 27 січня — День Святого Сави


• 15 лютого — День державності та День сербської армії


• Великий понеділок


• Велика п'ятниця


• Великдень


• 1 і 2 травня — День праці


• 9 травня — День Перемоги


• 28 червня — Відовдан
  


• 21 жовтня — День пам'яті жертв Другої світової війни


• 11 листопада — День перемир'я у Першій світовій війні

Джерела та література |

• 
  Мартинов А. Ю. Сербія // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К.: Наукова думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — С. 537. — ISBN 978-966-00-1290-5.
  

Література |

• Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж ; Нью-Йорк : Молоде життя ; Львів ; Київ : Глобус, 1955—2003.


• Гнатюк В. Зносини українців з сербами. У Наук. зб. присвяченому М. Грушевському. Л. 1906;


• Гольберг М. Півд.-слов. зв'язки «Руської Трійці». У зб. Міжслов. літ. взаємини, випуск 2. К. 1961;


• Шевченко Ф. Серби і болгари в укр. коз. війську. У вид. Питання історії та культури слов'ян. К. 1963;


• Білодід І. Вук Караджіч в історії укр.-серб. наук. зв'язків. К. 1965;


• Гуць М. Сербо-хорв. народна пісня в Україні. К. 1966;


• Гуць М. Сербо-хорв. нар. пісні в укр. перекладах (1837—1965). У вид. Слов. літературознавство і фольклористика. Випуск 5. К. 1970.

Див. також |

• Список об'єктів Світової спадщини ЮНЕСКО в Сербії


• Список ссавців Сербії


• Ізраїльсько-Сербські відносини

Посилання |

• 
  Сербія // Юридична енциклопедія : [в 6-ти т.] / ред. кол. Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.] — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2003. — Т. 5 : П — С. — 736 с. — ISBN 966-7492-05-2.
  

Примітки |

Джерела |

• Lins, Joseph. Servia // The Catholic Encyclopedia. Vol. 13. New York: Robert Appleton Company, 1912.

Посилання |

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Сербія

• Офіційний веб-сайт


• Національна туристична організація Сербії


• 
  Serbia на UCB Libraries GovPubs.


• 
  Сербія, каталог посилань Open Directory Project
  


• 
  Serbia на BBC News.


• 
  


• 
  Вікісховище :: Атлас Serbia.
  


• 
  Географічні дані про Сербія // OpenStreetMap
  


• 
  Serbia на сайті The World Factbook (англ.)
  

	Угорщина	Румунія
Хорватія  Боснія і Герцеговина  Чорногорія
Албанія ( Косово)	Північна Македонія	Болгарія

п о р  Сербія в темах Історія • Збройні сили • Наука Політика Державний лад • Конституція • Парламент • Президент • Зовнішня політика • Соціальна політика • Паспорт • Політичні партії Символи Герб • Прапор • Гімн • Персоніфікація Економіка Оподаткування • Валюта • Транспорт • Туризм (національні парки • всесвітня спадщина) Географія Столиця • Адміністративний поділ (Воєводіна • Косово та Метохія) • Міста • Річки • Населення (серби) Культура Мови • Освіта • Література • Музика • Архітектура • Спорт • Свята • Кухня • Кіно • Телебачення • Радіо Релігія Православ'я • Католицизм • Іслам • Протестантизм Зв'язок Пошта (історія та марки) • Інтернет Портал «Сербія»  •  Проект «Сербія»

Пов'язані статті п о р Країни Європи Незалежні Австрія · Азербайджан1 · Албанія · Андорра · Бельгія · Білорусь · Болгарія · Боснія і Герцеговина · Ватикан · Велика Британія · Вірменія1 · Греція · Грузія1 · Данія · Естонія · Ірландія · Ісландія · Іспанія · Італія · Казахстан1 · Кіпр1 · Латвія · Литва · Ліхтенштейн · Люксембург · Мальта · Молдова · Монако · Нідерланди · Німеччина · Норвегія · Північна Македонія · Польща · Португалія · Росія1 · Румунія · Сан-Марино · Сербія · Словаччина · Словенія · Туреччина1 · Угорщина · Україна · Фінляндія · Франція · Хорватія · Чехія · Чорногорія · Швейцарія · Швеція Залежні та інші території Данія Фарерські острови (установча земля) Фінляндія Аландські острови (автономний регіон) Норвегія Свальбард · Ян-Маєн (невключені території) Велика Британія Акротирі і Декелія1 (суверенні військові бази) · Гібралтар (заморська територія) · Гернсі · Джерсі · Острів Мен (коронні володіння) Невизнані Республіка Абхазія1 · Косово · Нагірно-Карабаська Республіка1 · Південна Осетія1 · Турецька Республіка Північного Кіпру · Придністровська Молдавська Республіка 1 Частково в Азії, або цілком у Азії з культурними зв'язками в Європі. п о р Рада Європи Країни-члени Австрія • Азербайджан • Албанія • Андорра • Бельгія • Болгарія • Боснія і Герцеговина • Велика Британія • Вірменія • Греція • Грузія • Данія • Естонія • Ірландія • Ісландія • Кіпр • Іспанія • Італія • Латвія • Литва • Ліхтенштейн • Люксембург • Мальта • Молдова • Монако • Нідерланди • Німеччина • Норвегія • Північна Македонія • Польща • Португалія • Росія • Румунія • Сан-Марино • Сербія • Словаччина • Словенія • Туреччина • Угорщина • Україна • Фінляндія • Франція • Хорватія • Чехія • Швейцарія • Швеція • Чорногорія Країни-спостерігачі Ватикан • Ізраїль • Канада • Мексика • США • Японія Члени у минулому Чехословаччина (1991–1992) • Саар (1950–1956) Інституції Генеральний секретар • Комітет міністрів • Парламентська асамблея (Список голів, Список депутатів) • Конгрес • Комісар з прав людини • Комісія боротьби з расизмом і нетерпимістю • Європейський суд з прав людини п о р Центрально-європейська асоціація вільної торгівлі Албанія Боснія і Герцеговина Косово/UNMIK Молдова Північна Македонія Сербія Чорногорія п о р Слов'янські країни Східні слов'яни  Білорусь •  Росія •  Україна Західні слов'яни  Польща •  Словаччина •  Чехія Південні слов'яни  Болгарія •  Боснія і Герцеговина • Північна Македонія •  Сербія •  Словенія •  Хорватія •  Чорногорія п о р Організація Чорноморського економічного співробітництва Країни-члени  Азербайджан •  Албанія •  Болгарія •  Вірменія •  Греція •  Грузія •  Молдова •  Росія •  Румунія •  Сербія •  Туреччина •  Україна Країни-спостерігачі  Австрія •  Білорусь •  Єгипет •  Ізраїль •  Італія •  Німеччина •  Польща •  Словаччина •  США •  Туніс •  Франція •  Хорватія •  Чехія п о р Хронологія Югославії та незалежних балканських країн Хронологія До 1918 Створення 1918 – 1941 ΙΙ Світова війна 1938 – 1945 Соціалістична Югославія 1943 – 1992 Розпад та Югославські війни 1990 – Словенія території контролювались Австро-Угорщиною (1867 – 1918) Включаючи Которську затоку Див. також: Королівство Хорватія і Славонія (1868 – 1918) Королівство Далмація (1815 – 1918) БіГ Кондомініум (1878 – 1918) Королівство Сербів, Хорватів і Словенців (1918 – 1929) ↓ перейменовано на ↓ Королівство Югославія (1929 – 1943) Див. також: Держава Словенців, Хорватів і Сербів (1918) Республіка Прекмур'я (1919) Банат, Бачка і Бараня (1918-1919) Республіка Фіуме (1919 – 1920) Вільна держава Рієка (1920 – 1924) анексована фашистською Італією і Третім Рейхом (1941 – 1943/1945) Прекмур'я анексоване Угорщиною Демократична Федеративна Югославія (ДФЮ, 1943 – 1946) ↓ перейменовано на ↓ Федеративна Народна Республіка Югославія (ФНРЮ, 1946 – 1963) ↓ перейменовано на ↓ Соціалістична Федеративна Республіка Югославія (СФРЮ, 1963 – 1992) Праворуч соціалістичні республіки та автономні краї, які входили до складу СФРЮ → СР Словенія (1944 – 1991) Республіка Словенія (з 1991; див. Десятиденна війна) Далмація Незалежна Держава Хорватія (1941 – 1945) Маріонеткова держава Третього Рейху, деякі частини були окуповані фашистською Італією Меджимурська жупанія і Бараня були анексовані Угорщиною СР Хорватія (1943 – 1991) Республіка Хорватія (з 1991; див. Війна Хорватії за незалежність) Див. також: САО Кнінська Країна (1990) → САО Країна (1990 – 1991) САО Західна Славонія (1990 – 1991) САО Східна Славонія, Бараня і Західний Срем (1990 – 1991) ↳ Республіка Сербська Країна ↲ (1990 – 1995) → UNTAES (1996-1998) Славонія Хорватія Боснія СР Боснія і Герцеговина (1943 – 1992) Боснія і Герцеговина (з 1992; див. Боснійська війна); До складу входять: Федерація Боснія і Герцеговина (з 1995) Республіка Сербська (з 1995) Округ Брчко (з 2000) Див. також: Республіка Боснія і Герцеговина, Хорватська республіка Герцег-Босна САО: Боснійська Країна, Північно-Східна Боснія, Романія і Герцеговина (1991 – 1992) ↳ Республіка Сербська ↲ (1992 – 1995) Герцеговина Воєводина Автономний Банат (формально - частина окупованої Сербії) Бачка — анексована Угорщиною (1941 – 1944) Срем — анексований Незалежною Державою Хорватією (1941 – 1944) СР Сербія (1943 – 1990) Включаючи автономні краї: САК Воєводина і САК Косово Союзна Республіка Югославія (1992 – 2003) ↓ перейменовано на ↓ Державний Союз Сербії та Чорногорії (2003 – 2006) До 2006 у складі Союзу були: Республіка Сербія (1990) Республіка Чорногорія (1992) Див. також: Республіка Косово (1990 – 2000, див. Косовська війна) Республіка Сербія (2006 – 2008) Включаючи автономні краї: Воєводина і Косово і Метохія (під адміністрацією ООН) Республіка Сербія (з 2006) Включаючи автономний край Воєводина Сербія Королівство Сербія (1882 – 1918) Окупована Сербія (1941 – 1944) Маріонеткова держава Третього Рейху Див. також: Ужицька Республіка Косово Королівство Сербія (1912 – 1918) Окупована Албанія (1941 – 1944) разом з західною Македонією і південно-східною Чорногорією Республіка Косово (з 2008) Незалежність була заявлена в односторонньому порядку, визнана лише частково Метохія Королівство Чорногорія (1910 – 1918) Метохія контролювалась Австро-Угорщиною (1915 – 1918) Чорногорія Протекторат був анексований фашистською Італією (1941 – 1943) і Третім Рейхом (1943 – 1944) Менша частина анексована Незалежною Державою Хорватією (1941 – 1944) СР Чорногорія (1943 – 1992) Чорногорія (з 2006) Македонія Королівство Сербія (1912 – 1918) завойована Третім Болгарським царством (1941 – 1944) СР Македонія (1944 – 1991) Республіка Македонія (з 1993 - Колишня Югославська Республіка Македонія, див. Конфлікт у Македонії (2001)) (з 1991)

Тематичні сайти Open Directory Project · Quora Словники та енциклопедії Велика каталонська · BabelNet · Britannica (онлайн) · Encyclopædia Universalis · Швейцарський історичний Нормативний контроль GND: 4054598-2 · ISNI: 0000 0000 9526 6709 · LCCN: n85195919 · NDL: 00570825 · NKC: ge130919 · VIAF: 151202876