Ufdjrw

Пам'ятник жертвам операції «Вісла» у Низьких Бескидах

Дрогобич. Львівський обласний академічний музично-драматичний театр імені Юрія Дрогобича. На фасаді — афіша з рекламою вистави, присвяченої 65-м роковинам акції «Вісла». Травень 2012 року.

Опера́ція «Ві́сла» (пол. Akcja Wisła, у мові українців Польщі зазвичай акція «Вісла») — етнічна чистка, здійснена у 1947 році (початок — 29 березня) за рішенням партійного і державного керівництва СРСР, Польської республіки та ЧСР. Полягала у примусовій, з використанням військ (СРСР, Польської республіки, ЧСР), депортації українців з їхніх етнічних територій, — Лемківщини, Посяння, Підляшшя і Холмщини, — на території у західній та північній частині польської держави, що до 1945 року належали Німеччині, так звані «повернені території» (пол. ziemie odzyskane) з метою обмеження підтримки українського підпілля місцевим населенням^[1].

Передісторія |

Зовнішні зображення
	Перша сторінка Угоди між УРСР і ПНР про евакуацію Архівовано 10.09.2014

У 1944 між урядами УРСР і Польської республіки було підписано «Угоду про взаємний обмін населенням у прикордонних районах». Це перше виселення українців зі споконвічних українських земель, що на той час належали Польській республіці, котре передувало «Операції „Вісла“ та яке мало (за умовами Угоди) бути винятково добровільним, проводилося найчастіше примусово та із застосуванням військової сили. Польські адміністративні органи для збільшення масштабів переселення вдавалися до:

• позбавлення прав українців на землю,


• ліквідації рідного шкільництва,


• ліквідації культурно-освітніх установ,


• ліквідації греко-католицької церкви тощо.

Протягом жовтня 1944 — серпня 1946, за даними польських джерел, до УРСР було переселено 482 тис. осіб.

Переселення і масові репресивні акції польського уряду щодо українського цивільного населення викликали закономірну рішучу протидію національно-патріотичних сил— Української Повстанської Армії та націоналістичного підпілля Організації Українських Націоналістів на території Закерзоння, що становило серйозну загрозу для існування тоталітарного режиму в цілій Польщі. За цих умов польська комуністична влада, продовжуючи свою антиукраїнську політику, вирішила повністю виселити українське населення з його етнічних земель і розпорошити українську національну меншину в Польщі.

Керівники та виконавці операції |

• Керівник Оперативної групи «Вісла»^[pl] — бригадний генерал Стефан Моссор^[pl]


• Начальник штабу ОГ «Вісла» — полковник Міхал Хілінський (пол. Michał Chiliński)


• Заступник керівника ОГ «Вісла» з політично-виховних питань — полковник Болеслав Сідзінський (пол. Bolesław Sidziński)


• Керівник розвідки ОГ «Вісла» — полковник Александр Євченко


• Кватермеєстр ОГ «Вісла» — полковник Францішек Лейтл


• Керівник операційного відділу Війська Польського — полковник Остап Стеца


• Командувач Краківського військового округу — генерал дивізії Міколай Венцковський^[pl]


• Командир 3-ї дивізії піхоти^[pl] — бригадний генерал Мєчислав Меленас^[pl]


• Командир 6-ї дивізії піхоти^[pl] — полковник Віктор Сеницький^[pl]


• Командир 7-ї дивізії піхоти^[pl] — полковник Ян Кобелянський (пол. Jan Kobylański)


• Командир 7-ї дивізії піхоти — полковник Зигмунт Бобровський


• Командир 8-ї дивізії піхоти^[pl] — полковник Ян Белецький (пол. Józef (Iosif) Bielecki)


• Командир 9-ї дивізії піхоти^[pl] — полковник Ігнацій Величко (пол. Ignacy Wieliczko)


• Командир 34-го полку піхоти — підполковник Ян Ґерхард^[pl]


• Суддя Військового Суду ОГ «Вісла» — полковник Мар'ян Маліновський (пол. Marian Malinowski)


• Суддя Військового Суду ОГ «Вісла» — старший лейтенант Людвік Келтика


• Військовий прокурор ОГ «Вісла» — капітан Ян Праусе

Планування депортації 1947 року та підготовка до неї |

Пам'ятник жертвам депортації встановлений у місті Долина (Івано-Франківщина)

31 січня 1947 р. — голова Воєводського комітету безпеки в Ряшеві полковник Іґнаци Вєлічко видає наказ провести облік українського населення на території Ряшівського воєводства.

5 лютого — польський Сейм проголошує „Закон про амністію для членів підпілля“ на час від 22 лютого до 25 квітня 1947 р. Амністія не поширюється на ОУН і УПА. Як заявлено під час сеймових переговорів:

Прощення і відпущення покарання для прибічників УПА було б повністю несумісне з нашими елементарними почуттями обов'язку перед державою, а також підірвало б найбільш життєво важливі інтереси народу Оригінальний текст(пол.) «Przebaczenie i darowanie kary dla członkow UPA byłoby zupełnie niezgodne z naszym elementarnym poczuciem obowiązku wobec Państwa», а також «godziłoby w najbardziej żywotne interesy narodu»

.

14 лютого — новоторгський староста Лєх Лея звертається до краківського воєводи з проханням виселити лемків. Пояснює це потребою

"...створення однорідної держави з точки зору етнічної приналежності. Аби перетворити прикордонні повіти на суто польські, що зрештою відповідає інтересам держави, і щоб усунути питання Лемків з питань польської політики, рекомендованим би було переселення Лемків вглиб Польщі" ... Оригінальний текст(пол.) «…stworzenia państwa jednolitego pod względem narodowościowym. (…) Aby stworzyć graniczne powiaty czysto polskimi, co leży zresztą w interesie państwa, i aby usunąć kwestie Łemkow z zagadnień polityki polskiej, wskazanym by było przesiedlenie Łemkow wgłąb Polski».

.

20 лютого — заступник начальника Генерального штабу Війська Польського генерал Стефан Моссор^[pl] у звіті міністру національної оборони і голові Державної комісії безпеки представляє список українців з 12 повітів Ряшівського воєводства і проект їх виселення.

"При розгляді ситуації на території Краківського округу виникла проблема з залишками українців. Багато осіб і навіть цілі сім'ї українців сховалися в лісах, або в прикордонних теренах Чехословацької республіки, а потім повернулися в свої садиби, становлячи бази для банд УПА і небезпеку іредентизму на майбутнє. Оскільки Радянський Союз не приймає на даний час цих людей, здається, необхідно навесні здійснити енергійну акцію переселення цих осіб окремими сім'ями розкидуючи їх по всіх відновлених територіях, де вони швидко асимілюются." Оригінальний текст(пол.) «Przy rozważaniu sytuacji na terenie całego Okręgu Krakowskiego nasunął się problem resztek ukraińskich. Wiele jednostek, a nawet rodzin ukraińskich ukryło się w lasach lub miejscowościach pogranicznych na terenie Czechosłowacji i wróciło potem do swoich siedzib stanowiąc bazy dla band UPA i niebezpieczeństwo wszelkiej irredenty na przyszłość. Ponieważ Związek Radziecki nie przyjmuje już obecnie tych ludzi, wydaje się rzeczą konieczną, aby na wiosnę przeprowadzić energiczną akcję przesiedlenia tych ludzi pojedynczymi rodzinami w rozproszeniu na całych Ziemiach Odzyskanych, gdzie szybko się zasymilują».

.

25 лютого — голова Воєводської комісії безпеки в Ряшеві полковник Вєлічко пропонує виселити українців:

"Потрібно повністю виконати і завершити акцію виселення, почату в 1945 році. Якщо в даний час відсутня можливість передачі тих українців в СРСР, то необхідно їх перенаправити на захід і розпорошено розселити, аби унеможливити шкідливу діяльність. Це питання обговорювалося з воєводою, котрий звернувся з відповідним запитом до центральної влади." Оригінальний текст(пол.) «Konieczne jest doprowadzenie do zupełnego końca akcji wysiedlania, zaczętej w 1945 r. Jeśli obecnie nie ma możności przekazania tych Ukraińców do ZSRR, to trzeba ich skierować na zachód i osiedlić w rozproszeniu, aby uniemożliwić szkodliwą działalność. Sprawa była omawiana z wojewodą, który wystąpi z odpowiednim wnioskiem do władz centralnych».

.

6 березня — з пропозицією виселення лемків виступає до Державної комісії безпеки командир Краківської округи ген. Венцковський^[pl]:

"Хотілоб ся, щоби виступити з поданням до уряду про переселення "Лемків", які ще залишилися в повіті Нови Сонч, на територію Повернених Земель." Оригінальний текст(пол.) „Byłoby pożądanym, aby wystąpić z wnioskiem do rządu o spowodowanie przesiedlenia pozostałych jeszcze w pow. Nowy Sącz «Łemków» na teren Ziem Odzyskanych“.

.

27 березня — на засіданні Державної комісії безпеки обговорено пропозицію виселення українців. Прийнято постанову, щоб міністр державної безпеки генерал Радкевич^[pl] справи, котрі стосуються виселення українців з Ряшівського воєводства (пол. «Sprawy dotyczące wysiedlenia Ukraińców z woj. rzeszowskiego») представив на засіданні Політбюро Центрального комітету Польської робітничої партії^[pl].

27 березня — у секретному рапорті Оперативного відділу Генерального штабу Польського війська записано:

"Вирішення українського питання, поширеного на територію Ряшівського, Люблінського і частини Краківського воєводства[pl] є справою надзвичайно важливою, вирішальною щодо результатів подальшої боротьби з бандами УПА (…) Оскільки СРСР на даний час не приймає цих людей на свої території, тому представляється необхідним провести енергійну акцію переселення цих людей поодинокими сім'ями на територію Повернених Земель, де вони можуть скоро асимілюватися.» Оригінальний текст(пол.) «Rozwiązanie zagadnienia ukraińskiego rozciągającego się na teren województwa rzeszowskiego, lubelskiego i części krakowskiego jest sprawą nadzwyczaj ważną, decydującą o wynikach dalszej walki z bandami UPA (…) Ponieważ ZSRR nie przyjmuje już obecnie tych ludzi na swe tereny, wydaje się rzeczą konieczną, aby przeprowadzić energiczną akcję przesiedleńczą tych ludzi pojedynczymi rodzinami na teren Ziem Odzyskanych, gdzie mogą się szybko zasymilować».

.

Сили УПА в Закерзонні |

Згідно з оцінками документів, котрі були в командування Оперативної Групи «Вісла», Українська Повстанська Армія розпоряджалася на день 1 квітня 1947 збройними силами в кількості 2402 осіб, включно з місцевою самообороною в кількості 720 осіб. Серед членів УПА таких, що носять зброю й активні в бойових діях, оцінено на 1772 людини. Розклад сил на окремі відділи виглядав наступний:

• Штаб УПА в «Закерзонському Краю» — 25 осіб;


• Округа № 1 (Сяноччина) — штаб (37 осіб), підрозділи місцевої самооборони, зокрема Самооборонні Кущові Відділи (пол. obsada personalna rejonów) 249 осіб, збройні підрозділи: сотня «Бурлаки» (120 осіб), сотня «Ластівки» (91), сотня «Громенки» (121), сотня «Крилача» (81), Лемківська сотня «Стаха» (61), сотня «Біра» (90), сотня «Хріна» (121), сотня «Романа» (121).


• Округа № 2 (Ряшівщина) — штаб (27 осіб), підрозділи місцевої самооборони СКВ (пол. obsada personalna rejonów) 471 особа, збройні підрозділи: сотня «Месники-1» хорунжого Григорія Мазура «Калиновича» (100), сотня «Месники-2» хорунжого Івана Шиманського «Шума» (101), сотня «Месники-3» Михайла Тарабаня «Тучі» (90), сотня «Месники-4» Григорія Левка «Крука» (71) (входили до складу куреня «Месники»)^[1], сотня «Бриля» (60), сотня «Сагайдачин» (61), сотня «Яра» (41), сотня «Чауса» (51), сотня «Дуди» (40), сотня «Крилаті» (41), сотня «Давида» (71) (пол. sotnia «Kruka» (71), sotnia «Kalinowicza» (100), sotnia «Tucza» (90), sotnia «Szuma» (101), sotnia «Bryla» (60), sotnia «Sahajdaczyn» (61), sotnia «Jara» (41), sotnia «Czausa» (51), sotnia «Dudy» (40), sotnia «Kryłaty» (41), sotnia «Dawida» (71)).

Згідно з тими ж даними командування Оперативної Групи «Вісла», на 23 липня 1947 року збройні сили УПА на Закерзонні зменшились з 2402 осіб до 563.^[2]

Хід операції |

Пам'ятний знак депортованим українцям з Лемківщини, Холмщини, Надсяння, Підляшшя у місті Самборі (Львівщина)

Формальний привід |

Приводом до початку Операції Вісла стала загибель 28.03.1947 в районі с. Яблоньки (на шосе між Балигородом і Тісною) у бою з відділом УПА (командир — майор С.Хрін) заступника міністра оборони (ІІ віце-міністр національної оборони) Польської республіки генерала Кароля Свєрчевського.

У смерті Свєрчевського досі залишаються деякі нез'ясовані обставини. У тому бою проти 50 поляків стояло 150 оунівців, з кулеметами й мінометами. А вбито лиш генерала та трьох солдатів. Нападників одразу названо "бандою УПА", хоча слідство закінчили тільки тижнів через три. Бандерівці не знімали з себе відповідальності за ту акцію. Але дивно, що "Хрін", який командував однією з тих двох сотень упівців, згодом у своїх мемуарах ані словом не згадав про Свєрчевського.

^[3]

Цього ж дня на засіданні політбюро ПРП було прийнято рішення про цілковиту депортацію українського населення у новостворені на колишніх німецьких землях воєводства — Вроцлавське, Гданське, Зеленогірське, Кошалінське, Ольштинське, Познанське і Щецінське.

28 березня — постанова Політбюро ЦК ПРП:

«В рамках репресивної акції щодо українського народу постановлено: 1. Швидкими темпами переселити українців і змішані родини на повернені території (передусім північну Пруссію), не утворюуючи компактних груп і не ближче, ніж 100 км від кордону». Оригінальний текст(пол.) «W ramach akcji represyjnej wobec ludności ukraińskiej postanowiono: 1. W szybkim tempie przesiedlić Ukraińców i rodziny mieszane na tereny odzyskane (przede wszystkim Prusy płn.), nie tworząc zwartych grup i nie bliżej niż 100 km od granicy».

.

29 березня — Політбюро ЦК ПРП повідомляє про свою постанову в справі виселення українців посла СРСР у Варшаві Віктора Лебедєва.

30 березня — Воєводський комітет безпеки в Ряшеві приймає постанову про виселення і «впровадження концтаборів для українців, що шкодять Державі»

11 квітня — постановою Політбюро з завданням проведення «української акції» (пол. «akcji ukraińskiej») твориться штаб оперативної групи, яку очолює генерал Моссор.

11 квітня — рапорт Оперативного відділу Генерального штабу Війська Польського у справі генерала Свєрчевського:

15 квітня — міністр оборони Польської республіки фельдмаршал Міхал Рола-Жимієрскі (пол. Michał Rola-Żymierski, рос. Роля-Жимерский, Михал) звернувся до міністрів оборони національної Республіки Чехословаччини і СРСР з проханням про щільну блокаду рубежу з Польщею, щоб ніхто не перебрався на територію сусідніх країн.

16 квітня — на засіданні Державної комісії безпеки представлено проект організації «Спеціальної акція „Схід“» (пол. "Akcji specjalnej «Wschód»"), згодом переіменованої на Акція "Вісла (пол. Akcja «Wisła»), який починався від речення:

17 квітня — звіт спеціальної комісії Міністерства безпеки і оборони в справі вбивства генерала Сверчевського:

18 квітня — Посол Польської республіки в Москві повідомляє міністра закордонних справ СРСР про акцію «Вісла».

20 квітня — план дій Оперативної групи «Вісла»:

22 квітня — інструкція командування Оперативної групи «Вісла» для командира конвою транспорту з виселеними українцями:

22 квітня — у Сяноці починає «працювати» Військовий суд Оперативної групи «Вісла». Протягом трьох місяців засудив він 173 українців на смертну кару, 58 на довічне ув'язнення і 79 на кару до 15 років ув'язнення.

23 квітня — постанова Політбюро ЦК ПРП у справі ув'язнення «підозрілих українців» (пол. «podejrzanych Ukraińców») у концтаборі в Явожні.

23 квітня — інструкція командування ОГ «Вісла» для командира виселенського відділу:

23 квітня — інструкція командування ОГ «Вісла» для коменданта полкового збірного пункту:

23 квітня — з΄являється наказ для вояків перед їх виїздом на акцію «Вісла»:

24 квітня — Президія Ради Міністрів Республіки Польща ухвалила рішення у справі Акції «Вісла».

24 квітня — з Варшави відправлено залізничним транспортом 15 тонн колючого дроту для побудови перехідних виселенських таборів.

24 квітня — згідно з наказом командира ОГ «Вісла» починаються масові арешти українців, запідозрюваних у співпраці з УПА.

28.04.1947 о 4.00 годині ранку шість польських дивізій (бл. 17 тис.чол.) та відділи Корпусу Безпеченьства Публічного (назва органів польської служби безпеки) оточили території, на яких компактно проживало українське населення. В цей же час відділи НКВС і чехословацької армії заблокували східні і південні кордони Польської республіки від Берестя до Нового Сончу. Операція Вісла проводилась під безпосереднім керівництвом міністра оборони Польської республіки маршала Р. Жимерські та ген. С. Моссора.

28-29 квітня — на засіданні Пленарної Конференції єпископату Польщі Примас Польщі Кардинал Август Гльонд повідомляє, що Святійший Отець іменував його делегатом для Церков східного обряду в Польщі — Греко-Католицької і Вірменської. Просить польських владик, щоб з великою розсудливістю і гідністю ставилися до греко-католиків, щоб «навіть не давати приводу, що спричиняються до ліквідації Церкви» (пол. «nawet nie dawać pozorów, że przyczyniają się do likwidacji Cerkwi»). Просить також, щоб з українських церков не забирали іконостасів.

29 квітня — зі станції Куляшне від'їжджає перший транспорт з виселенцями. Це мешканці Должиці Сяніцького повіту.

1 травня — командування 9 Дивізії Війська Польського повідомляє, що 1 травня в Перемишлі

9 травня — командування 7 Дивізії Війська Польського повідомляє, що

9 травня — з Освєнціма до концентраційного табору в Явожні прибуває перша група українців. В'язнем № 1 є Марія Баран, дочка Петра й Анни, нар. 10.III.1929 р. в Луковій Ліського повіту.

15 травня — краківський щоденник «Naprzód» («Вперед») повідомляє про акцію «Вісла».

22 травня — у лісі біля Лішної Сяніцького повіту розстріляно у збірній екзекуції першу групу 19 українців, засуджених на смерть Військовим судом Оперативної групи «Вісла». Серед страчених була дівчина Розалія Мілько.

27 травня — таємна, вручну написана, інструкція головного прокурора Війська Польського полковника Генрика Гольдера для Військового суду Оперативної групи «Вісла»:

21 червня — у Любачові відбулася урочиста зміна назви вулиці Шашкевича на вул. «генерала Свєрчевського».

6 липня — наказ командування ОГ «Вісла» № 006 про створення спеціальних військових «Grup Kontrolnych» («Груп Контрольних»), завданням яких є перевірити ще раз кожну виселену місцевість у пошуках українців:

15 липня — Державна комісія безпеки вирішує, щоб від 1 до 25 липня ОГ «Вісла» провела «kontrolę terenów i oczyszczenie z pozostałych resztek» (тобто — «контроль і зачистку території»).

16 липня — наказ № 0010 командира ОГ «Вісла» генерала Моссора про арешт і заслання в концтабір Явожно «Ukraińców, wysiedlonych i bezprawnie powracających» («…виселених українців, що незаконно повертаються») .

19 липня — наказ № 063 командира 7 Дивізії Війська Польського полковника Бобровського:

29 липня — закінчує свою діяльність Оперативна група «Вісла». Її завдання переймає Оперативна група Краківської округи.

Дві фази |

Оперативна група «Вісла» мала проводити депортацію українського населення та ліквідацію УПА на Закерзонні у двох фазах. У першій — в регіоні Сяніка та у прилеглих регіонах від заходу й півночі. Рівночасно мали депортувати українців з Люблінського воєводства. У другій фазі — в регіонах Перемишль — Любачів і на терені Лемківщини (повіти Ясло, Коросно, Горлиці, Новий Санч і Новий Торг).

Терен діяльності Оперативної групи «Вісла» був поділений на 4 оперативні райони: «S» (Сянік) — керував особисто керівник ОГ «Вісла» генерал С.Моссор, «R» (Ряшів) — під командуванням командира 9-ї Дивізії полку, «L» (Люблин) — під командування начальника Люблинського Військового Округу, «G» (Горлиці) — керування орагнізовано у другій фазі виконання операції.

Три етапи |

Депортаційні заходи проходили в три етапи:

1) з 28.04.1947 до 15.06.1947 виселялись українці з повітів Ліско, Сянік, Перемишль, Ясло, Кросно, Любачів, Горлиці, Ярослав;

2) до 30.06.1947 вивозилося українське населення з повітів Новий Сонч, Новий Торг, Томашів Любельський, Грубешів.

3) до кінця жовтня 1947 депортовано населення з решти повітів Закерзоння.

На 31.07.1947, за польськими даними, було переселено 140 575 осіб, ув'язнено в концтаборі Явожно 3800 чол., убито 655 чол., заарештовано 1466 членів українського руху Опору.

1 серпня 1947 таємна інспекція Державної комісії безпеки наказала командувачам Краківського і Люблінського воєводств виселити всіх українців, що залишилися на їх території після акції «Вісла», без огляду на ступінь лояльності і партійну приналежність та організувати контрольні бригади з перевірки кожного виселеного села, щоб у них не залишилася жодна українська чи змішана родина. [2]

Намагаючись прискорити асиміляцію переселенців, органи влади, звичайно, допускали переїзд в одну місцевість не більше 3-4 українських родин.

До кінця 1947 у місця, звідки було депортовано українське населення, переселено близько 14 тис. осіб польської національності.

Насильство |

Акція супроводжувалась масовим насильством над українським населенням. Польська комуністична міліція озброювала польських селян-шовіністів, що знищували цілі села, вбиваючи навіть дітей і жінок. Після закінчення Другої світової війни антиукраїнський терор був, головно, справою рук польської комуністичної просталінської влади, але не тільки її. Брали участь у цьому частини польського крайнього правого підпілля — Національних Збройних Сил (NSZ) і Національної Військової Організації (NOW). Озброєна група під командуванням «Волиняка» винищила майже всіх мешканців села Малі Куровичі — 300, за даними польського сейму, а 2000, згідно з рапортами УПА. На думку командирів УПА, «Волиняк» співпрацював з НКВС. У селі Верховина учасники NSZ вбили 194 українських селян, в тому числі 65 дітей. Інший відділ, який належав до АК, замордував 460 українців у селі Павлокома.

Докладніше: Трагедія села Павлокоми, Різня в Березці, Різня в Горайці, Різня в Сагрині та Пискоровичі

Популярний девіз поляків: «Українців за Сян!».

На початкових етапах операції на Закерзонні не було частин УПА, а тільки невеликі загони самооборони і українське населення було майже беззахисне, але скоро через Сян переходять 3 частини УПА, що починають бойові дії проти Війська Польського, польської міліції і загонів НКВС.

Командирами УПА було наказано не проводити терору проти польського цивільного населення (знищувати тільки озброєних шовіністів).

УПА починає співпрацювати з польською організацією «Воля і незалежність», що постала з Армії Крайової. ВіН саботувала вивіз українського населення до СРСР. Командир Штендер-Прірва, що був відправлений командуванням УПА Львівського регіону для припинення україно-польського протистояння і порозуміння з АК для спільної боротьби проти сталінізму, писав: «ВіН проводив пропаганду серед солдатів Війська Польського, аби вони по-людські ставилися до українського населення, не виганяли його до СРСР і дивились крізь пальці на втечу чи ухиляння від переселення. Під час виселення багато українських родин знайшло, за згодою ВіНу, притулок у польських селах». Але провід ОУН і польський уряд в еміграції не дійшли порозуміння і співпраця була місцевого характеру.

На теренах Закерзоння, що були під контролем АК ситуація була спокійнішою, але поступово АК була роззброєна і владу передали комуністам.

Згідно з офіційними даними, в 1944—1947 роках від рук УПА загинуло 599 цивільних осіб польської національності (з них 368 в 1945 році). Варто відзначити, що до «цивільних осіб» статистика зараховує також учасників збройних відділів «самооборони» (за винятком ормовців), які брали активну участь в антиукраїнському терорі. Але заступник міністра внутрішніх справ генерал Владислав Пожога підтвердив, що від рук цілого польського підпілля загинуло близько 10 тисяч цивільних осіб, або майже у 20 разів більше, ніж від рук УПА.

Післямова |

27 серпня 1949 року у Польській республіці урядовим декретом українці позбавлені права на господарства, з яких вони були виселені під час акції «Вісла» і на залишене там нерухоме майно^[4].

Юридична кваліфікація і наслідки, що з неї випливають |

Операція в історичній пам'яті і міждержавному діалозі |

• У 1990 році акцію «Вісла» було засуджено Сенатом Республіки Польща.


• У 2002 році президент Польщі Олександр Кваснєвський висловив співчуття з приводу виконання цієї акції.


• У січні 2007 року Світовий Конгрес Українців зажадав офіційних вибачень від Польщі за акцію «Вісла», а також виплат компенсацій постраждалим^[5].


• 24 лютого 2007 року, Перемишль, наукова конференція, присвячена операції «Вісла», причини, перебіг і наслідки^[6].


• 27 лютого 2007 року президент Польщі Лех Качиньський і президент України Віктор Ющенко в спільній заяві засудили операцію «Вісла»^[7][8], і сказали, що вона суперечила базовим правам людини^[9]. Президент Ющенко сказав 27 квітня 2007 року, що «винуватцем цієї операції був тоталітарний комуністичний режим»^[10].


• 28 квітня 2017 року, у 70-у річницю з часу проведення польською владою акції «Вісла» — примусових депортацій українців з українських етнічних земель Лемківщини, Надсяння, Холмщини та Підляшшя (28.04.—12.08.1947), було оголошено Днем пам'яті, який відзначався в Україні на державному рівні.^[11]


• 8 листопада 2018 року Верховна Рада України ухвалила Постанову "Про відзначення на державному рівні 75-х роковин початку депортації українців із Польщі у 1944—1951 роках. За ухвалення відповідного проекту постанови № 8603 проголосували 234 депутати, при мінімально необхідних 226. Так, парламент встановив відзначити на державному рівні 75-і роковини початку депортації автохтонних українців з Лемківщини, Надсяння, Холмщини, Підляшшя, Любачівщини, Західної Бойківщини у 1944—1951 рр.

Другим пунктом постанови парламент встановив другу неділю вересня Днем пам'яті примусового виселення автохтонних українців з Лемківщини, Надсяння, Холмщини, Південного Підляшшя, Любачівщини, Західної Бойківщини у 1944—1951 роках.

Третім пунктом парламент рекомендує Президенту «оголосити в Україні 2019 рік роком пам'яті депортованих українців» із цих територій у 1944—1951 рр. Кабінету міністрів  Рада рекомендує забезпечити відзначення у 2019 році на державному рівні 75-х роковин початку депортації автохтонних українців.^[12][13]

Ревізіонізм |

Див. також |

• Виселення українців з Польщі до УРСР


• Люблінська угода


• Радянсько-Польський обмін ділянками територій 1951 року


• Оптація українців Чехословаччини


• Різня в Сагрині


• Антиполонізм


• Акція Б

Примітки |

Посилання |

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Операція «Вісла»

• 
  Iльюшин І. «Вісла», акція 1947 // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К.: Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — С. 575. — ISBN 966-00-0734-5.
  


• 
  Заброварний С. Акція «Вісла» // [3] Енциклопедія сучасної України : у 30 т. / ред. кол. І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ, Координаційне бюро енциклопедії сучасної України НАН України. — К., 2001. — Т. 1 : А. — 823 с. : іл. — ISBN 966-02-2075-8.
  


• 
  Вісла // Юридична енциклопедія : [в 6-ти т.] / ред. кол. Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.] — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1998—2004. — 672—768 с. — ISBN 966-749-200-1.
  


• Акція «Вісла»: Список виселених сіл та містечок


• Документальний фільм «То була Операція ВІСЛА». Виселення лемків на Полтавщину. Рік виходу: 1997 (Відео)


• Документальний фільм «Подорож на землю Лемків-Русинів». Виселення лемків на Полтавщину. Рік виходу: 2005 (Відео)


• Документальний фільм «Болюча Пам'ять». Виселення лемків на Полтавщину. Рік виходу: 2007 (Відео)


• Фундація «Живі долі» (Відео)


• Документальний фільм «Вічний поклик серця» про депортацію (Відео)


• Перша прем'єра фільму «Остання поїздка додому» (Відео)


• «Остання поїздка додому». Рік виходу: 2010 (Відео)


• АКЦІЯ «ВІСЛА», 1947 (Роман Дрозд)


• 
  Ліпкан А. Г. Операція «Вісла»: переселення чи депортація // Воєнна історія. — 2003. — № 1.


• Зраджені та обмануті // Хрещатик, 11.08.2004


• 
  Роман Кабачій «Хрущов і Закерзоння» // Наше слово, 7 листопада 2004. № 45. — С. 8.


• 
  Т. Марискевич Польські військово-силові структури у переселенських акціях 1944—1946 рр. // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. — Вип. 17, 2008. — с. 594—599


• 
  Роман Кабачій «Родом із Закерзоння» // Український тиждень, 22 травня 2009


• 
  Роман Кабачій «Відірвані від України» // Український тиждень, 23 вересня 2010


• 
  Юрій Гаврилюк «Акція „Вісла“ — останній акт українсько-польської трагедії» // Історична правда, 19.02.2011


• Документальний фільм «Двері Лемківщини» про українців, які всупереч організаторам акції «Вісла» повернулися жити в рідні краї. Дата виходу: 2011 (Відео)


• 
  Польський Сейм намагається засудити акцію «Вісла» газета «Експрес» 11.12.2012


• Смерть польського генерала від рук «бандитів з УПА» стала сигналом для акції «Вісла» на gazeta.ua


• Вісла — Інститут національної пам'яті

Література |

• • Акція «Вісла». Документи / Впорядкування і редакція Євгена Місила. — Львів-Нью-Йорк: Наукове товарист-во ім. Шевченка у Львові, 1997. — 564 с.
  
  
  • Депортації. Західні землі України кінця 30-х — початку 50-х рр. Документи, матеріали, спогади: У трьох томах, Т. 1. 1939—1945 рр. — Львів: НАН України, Інститут українознавства, 1996. — 752 с.
  
  
  • Депортації українців та поляків: кінець 1939 — початок 50-х років: (До 50-річчя операції «Вісла»): [Матеріали Міжнар. наук. конф.] / упоряд.: Ю. Сливка; НАН України. Ін-т українознав. ім. І.Крип'якевича. — Л., 1998. — 132 c.
  
  
  • 
    А. Г. Ліпкан Операція «Вісла»: переселення чи депортація? «Воєнна історія» #1 за 2003 рік
  
  
  • Євген МІСИЛО.Календар акції «Вісла»
  
  
  • 
    Л. М. Халюк. Змістові мотиви в оповіданнях-спогадах українців-переселенців про акцію «Вісла» 1947 року (Наукове повідомлення молодого вченого на засіданні Президії НАН України 15 лютого 2012 року) // ISSN 0372-6436. Вісник НАН України, 2012, № 4. Стор. 51-54
    
  
  
  • 
    1947: Акція «ВІСЛА» — апогей депортаційних операцій 40-50-х рр. ХХ ст. Виставка за документами ЦДКФФА України ім. Г. С. Пшеничного, а також ГДА СБУ.
  
  
  • Стефан Дембський: Ми були гірше звірів, ми були солдатами Армії Крайової // tvn24. 12.10.2010
  
  
  • 
    Малий словник історії України / відпов. ред. В. А. Смолій. — К. : Либідь, 1997. — 464 с. — ISBN 5-325-00781-5.
    
  
  
  • Збігнєв КОВАЛЕВСЬКИЙ ПОГЛЯД НА УПА СВІДОМОГО ПОЛЯКА
  
  
  • 
    Roman Drozd Droga na zachód. Osadnictwo ludności ukraińskiej na ziemiach zachodnich i północnych Polski w ramach akcji «Wisła». Warszawa: 1997.
  
  
  • 
    Roman Drozd Ukraińcy w najnowszych dziejach Polski (1918—1989). T. II: «Akcja „Wisła“». Warszawa: 2005.
  
  
  • 
    Roman Drozd Ukraińcy w najnowszych dziejach Polski (1918—1989). T. III: «Akcja „Wisła“. Słupsk: 2007.
  
  
  • 
    Roman Drozd, Bohdan Halczak Dzieje Ukraińców w Polsce w latach 1921—1989». Warszawa: 2010.
  
  
  • 
    Дрозд Р., Гальчак Б. Історія українців у Польщі в 1921—1989 роках / Роман Дрозд, Богдан Гальчак, Ірина Мусієнко; пер. з пол. І. Мусієнко. 3-тє вид., випр., допов. — Харків: Золоті сторінки, 2013. — 272 с.
    
  
  

п о р Регіони розселення українців Повністю в межах сучасної України Брацлавщина Буджак Єдисан Закарпаття Край Герца Крим Таврія Надбужжя Наддніпрянщина Надпоріжжя Опілля Північна Буковина Шипинська земля Північна Мармарощина Поворскля Поросся Посулля Правобережна Україна Побужжя Прикарпаття Бойківщина Гуцульщина Опілля Покуття Посамар'я Приорілля Київщина Чернігівщина Полтавщина Сумщина Харківщина Луганщина Частково у межах сучасної України Бессарабія Біла Хорватія Буковина Галичина Дике Поле Запорожжя Західне Полісся Лемківщина Лівобережна Україна Мармарощина Наддністрянщина Надпруття Надсяння Погорина Подесіння Поділля Подінців'я Подунав'я Полісся Волинь Пониззя Посем'я Північне Приазов'я Розточчя Сіверщина Сокальщина Слобожанщина Курщина Угорська Русь Карпатська Україна Підкарпатська Русь Червона Русь За межами сучасної України Берестейщина Берладська земля Воєводина Добруджа Донщина Жовтий Клин Закерзоння Зелений Клин Кубань Малиновий Клин Любачівщина Перемишльщина Південна Буковина Південна Мармарощина Підляшшя Пінщина Придністров'я Пряшівщина Сірий Клин Ставропольщина Стародубщина Східна Слобожанщина Терщина Холмщина Переселення Великий згін (1678—1679) Згін 1704 Згін 1711—1712 Виселення українців з Польщі до УРСР (1944—1946) Оптація українців Чехословаччини (1945—1947) Операція «Вісла» (1947) Операція «Захід» (1947) Радянсько-польський обмін ділянками територій (1951)

п о р Злочини та каральні операції тоталітарного режиму СРСР Злочини Громадянської війни (1917—1921)1 Жовтневий переворот 1917 Червоний терор Розстріл імператорської сім'ї Придушення тамбовського повстання «Філософський корабель» Леніна Окупація України 1918—1920 Голодомор 1921—1923 Терор голодом (1917—1991) Сталінські репресії (до 1950-х років) ГУЛАГ Розкуркулення Розкозачення Терор голодом Насильницька колективізація Голодомор 1932—1933 Голод у Казахстані 1932—1933 Голодомор в Білорусі Закон про п'ять колосків «Вороги» народу Сталінські списки Великий терор Процес Спілки визволення України Розстріляне відродження Репресії проти кобзарів та бандуристів Польська операція НКВС Вінницька трагедія Куропати Чорна ніч Катинський розстріл Масові розстріли в'язнів НКВС Розстріли в'язнів у Дубно Грецька операція НКВС Репресії проти есперантистів Справа СОФІН Справа Ленінградського товариства глухонімих Голодомор 1946—1947 Депортація народів у СРСР Кримські татари Фіни Корейці Понтійські греки Чеченці та інгуші Німці Карачаївці Балкарці Калмики Турки-месхетинці Часткові виселення: Прибалтійські народи Українці Масові знищення: Убивство в Хайбаху Злочини Другої світової війни Пакт Молотова — Ріббентропа Вторгнення СРСР до Польщі Окупація Західної України Майнільський інцидент Агресія проти Фінляндії Окупація балтійських країн Злочини Червоної армії проти українців у роки Другої світової війни Злочини радянських партизанів на українських землях Повоєнні Спецгрупи НКВС Голодомор 1946—1947 Операція «Вісла» Болгарська осінь 1949 року Придушення повстання в Берліні 1953 Придушення «Угорської революції» 1956 Новочеркаський розстріл 1962 Вторгнення до Чехословаччини 1968 Операція «Північ» Інтервенція в Афганістан 1979 Антирелігійний терор Русифікація в Україні у Білорусі у Польщі Замовні політичні вбивства та замахи на вбивство Симон Петлюра (1926) Володимир Оскілко (1926) Євген Коновалець (1938) Лев Троцький (1940) Лев Ребет (1957) Степан Бандера (1959) Примітка: 1 В цьому розділі об'єднано політику де-юре різних комуністичних режимів (РРФСР, УРСР, БСРР, ЗСФРР), які де-факто мали одне керівництво.