Ufdjrw

Карл Густав Маннергейм
фін. Carl Gustaf Emil Mannerheim
Карл Густав Маннергейм у 1942 році
Народження	4 (16) червня 1867(1867-06-16) Аскайнен, Або-Бьйорнеборгська губернія, Велике князівство Фінляндське, Російська імперія
Смерть	27 січня 1951(1951-01-27) (83 роки) Лозанна,  Швейцарія
Поховання	цвинтар Гієтаніємі[d] :
Національність	фін/швед
Освіта	Миколаївське кавалерійське училище[d]
Партія	незалежний політик
Член	Royal Swedish Academy of War Sciences[d]
Звання	Фельдмаршал, генерал-лейтенант, Генерал від кавалерії і Маршал
Війни / битви	Російсько-японська війна Перша світова війна Друга світова війна Зимова війна Війна продовження
Титул	Барон
Рід	Mannerheim[d]
Автограф
Нагороди
Карл Густав Маннергейм у Вікісховищі?

Ка́рл Гу́став Емі́ль Маннерге́йм (швед. Carl Gustaf Emil Mannerheim, 4 (16) червня 1867(18670616)^[1] — 27 січня 1951,^[2]Лозанна^[3]) — барон, державний та військовий діяч Фінляндії шведського походження, президент Фінляндії (1944), фельдмаршал Фінляндії (1933), з 1942 — маршал Фінляндії (почесне звання).

Навчання |

Маннергейм (праворуч) в Миколаївському кавалерійському училищі

З дитинства Карл Густав був бешкетливим і непосидючим. У 13 років його відрахували з Бьойокського ліцею за незадовільну поведінку. У 15 років батьки, щоб дисциплінувати його, віддали на навчання до кадетського корпусу у Гаміні. Проте в 1886 році його відрахували за самоволку.

У своїх спогадах К. Г. Маннергейм зазначив, що ця подія змінила його життя. Якщо до цього кар'єра військового його мало цікавила, то після відрахування він вирішив довести собі та іншим, що може досягти висот і стати офіцером.

Маннергейм вирішив вступити до Миколаївського кавалерійського училища в Санкт-Петербурзі і стати кавалергардом. Однак для вступу до училища необхідно було здати університетський іспит. Протягом року Густав займався в ліцеї (приватній гімназії) Бека (фін. Böökin yksityiskymnaasi)^[4] у Гельсінгфорсі і навесні 1887 здав іспити до Гельсінгфорського університету. Крім усього іншого, потрібно було також добре знання російської мови, тому влітку того ж року Маннергейм відправився до свого родича Е. Бергенгейма, який мешкав у Харкові. Там він протягом кількох місяців вивчав мову з викладачем.

У 1889 році, на відмінно завершивши навчання в Миколаївському кавалерійському училищі Санкт-Петербурга у званні корнета^[6].

Військова служба у Росії |

Служив у 15 Олександрійському драгунському полку, Лейб-гвардійському полку. 1903 року за рекомендацією генерала Брусилова та князя Ніколая Романова барон Маннергейм отримав призначення командиром зразкового ескадрону гвардійського офіцерського училища.

Під час російсько-японської війни подався (погодився брати участь) добровольцем на фронт. Служив підполковником 52-го драгунського Ніжинського полку, в 1905 за успішні розвідувальні операції Маннергейма підвищено до полковника.

1906–1908 роки Маннергейм провів у віддалених районах Китаю, де разом із етнографічними дослідженнями виконував таємні доручення російського генерального штабу. Його спогади про експедицію було опубліковано в 1940 році.

Далі Маннергейм командував послідовно 13-м Володимирським уланським полком, Лейб-гвардії Його Величності уланським полком, Особливою лейб-гвардії Його Величності Варшавською кавалерійською бригадою. Мав звання генерал-майора.

З перших днів Першої світової війни Варшавська кавалерійська бригада під командою Маннергейма вела бої проти військ Австро-Угорщини, за що був нагороджений орденом Святого Георгія. У 1915 Маннергейм отримав під своє командування 12 кавалерійську дивізію, якою й командував до середини 1917 року. Після поранення його усунули від командування, Маннергейм вирушив до Одеси на лікування. Під час служби в Росії познайомився з Павлом Скоропадським.

Разом із 12-ю кавалерійською дивізією воював на території Галичини та Волині, зокрема, у містах Заліщики.^[3], Станіслав, Галич, Гусятин, Лисець, Луцьк, Торчин. Наприкінці 1917 повернувся на батьківщину, до Фінляндії.

Служба у Фінляндії |

У січні 1918 р. року Маннергейма призначено головнокомандувачем ще не створеної фінської армії. Вже наприкінці місяця підрозділи фінського шуцкору (сил самооборони) під безпосереднім керівництвом Маннергейма роззброїли та розформували підлеглі більшовикам військові частини, розташовані на півночі Фінляндії. До березня військо було сформовано та підготоване до ведення бойових дій. Протягом двох місяців фінська армія під головуванням Маннергейма розгромила розташовані у південній Фінляндії загони червоної гвардії.

Втім, наприкінці травня 1918 року Маннергейм подав у відставку з посту головнокомандувача, можливо через незгоду з німецько-орієнтованою політикою уряду. Далі Маннергейм діяв як неофіційний, а згодом — офіційний представник Фінляндії у Франції та Великій Британії. У грудні 1918 р. фінський парламент обрав Маннергейма на пост реґента — тимчасового очільника Фінляндської держави. Після прийняття парламентом конституції склав із себе реґентські повноваження.

У 1920—1930 роки Маннергейм займається найрізноманітнішою діяльністю: відвідує з напівофіційними візитами Францію, Польщу та інші країни Європи, Індію, бере участь у керівництві шуцкором, в управлінні комерційними банками, громадською діяльністю, обіймає посаду голови Червоного Хреста Фінляндії. В 1931 р. приймає пропозицію стати президентом державного комітету оборони Фінляндії, в 1933 р. Маннергейму присвоєне військове звання маршала.

Напередодні радянсько-фінської війни |

До 1930-х років зовнішня політика Радянського Союзу досягла чималих успіхів: європейські країни визнали СРСР та встановили з ним дипломатичні відносини. Радянський Союз навіть вступив до Ліги Націй. Для Фінляндії все це створювало серйозну небезпеку, апетити СРСР щодо Фінляндії були давно відомі, а в умовах загострення конфронтації між англо-французьким блоком і Німеччиною Фінляндія могла опинитися в конфлікті з СРСР віч-на-віч, без допомоги з боку західних держав.

Очоливши комітет оборони Фінляндії Маннергейм реформував сухопутні війська війська та шуцкор, чим значно підвищує їхню боєздатність. Також він розпочинає будівництво знаменитої низки укріплень на півдні країни, які пізніше дістали неофіційну назву «Лінія Маннергейма». Маннергейм веде активні переговори з майже всіма країнами Європи, шукає допомоги у можливому протистоянні з Радянським Союзом.

Друга світова війна |

Фінський агітаційний плакат часів Зимової війні 1939-40 рр.

Зимова війна |

Докладніше: Радянсько-фінська війна (1939—1940)

Маннергейм відвідує знищення пам'ятника Петру I

Після підписання між СРСР та Німеччиною Пакту Молотова-Ріббентропа війна стала неминучою. 30 листопада 1939 року, на другий день війни, маршала Маннергейма призначено верховним головнокомандувачем армії Фінляндії. Під керівництвом Маннергейма фінські війська зуміли витримати перший, найпотужніший удар червоної армії та успішно вести бойові дії проти набагато численнішого супротивника. Одночасно Маннергейм активно листується з очільниками європейських держав, намагається домогтися від них військової або хоча б матеріальної підтримки. Ця діяльність не досягає мети — через різні причини ні Англія, ні Франція, ні навіть Швеція не можуть надати вагомої допомоги фінам.

У лютому 1940 р. червона армія таки досягає значного успіху — першу смугу «Лінії Маннергейма» прорвано, фінські війська змушені відступати. 9 березня Маннергейм рекомендує уряду Фінляндії шукати будь-яких шляхів до миру — резерви вичерпано, виснажена армія нездатна довго тримати фронт проти значно сильнішого супротивника.

13 березня у Москві було підписано мирну угоду, на висунутих СРСР умовах.

Радянсько-фінська війна 1941-44 |

Докладніше: Радянсько-фінська війна (1941—1944)

Змушена передати Радянському Союзу велику частину території, Фінляндія прагне відновити втрачені кордони. Одночасно дуже зросла популярність Маннергейма в суспільстві та уряді — будь-які важливі державні рішення приймаються тепер тільки за його згоди. У Фінляндії не відмінено воєнний стан, тож Маннергейм відновлює армію та розпочинає будівництво нової лінії укріплень — тепер на новому кордоні. Тим часом Радянський Союз користується новою ситуацією та висуває нові вимоги до Фінляндії. Тож не дивно, що коли Гітлер звертається до Маннергейма з проханням дозволити німецьким військам розташуватися на фінській території, такий дозвіл було дано. Що більше, впроваджено об'єднане німецько-фінське командування над військами обох країн, розташованими на півночі Фінляндії.

В середині червня 1941 р. Маннергейм довідався про запланований напад Німеччини на Радянський Союз. 17 червня у Фінляндії оголошено мобілізацію. 22 червня Фінляндія була обстріляна й бомбардована червоною армією, а інтенсивне бомбардування 25 червня змусило парламент відмовитись від нейтралітету й оголосити у війну агресору. Маннергейм заявив, що Фінляндія має намір брати участь у «всесвітньо-історичному поході проти більшовизму» та буде боротися за створення «Великої Фінляндії». ^{[джерело?]} Втім, це не завадило йому надалі критикувати німців і не дати зосередити керування фінськими військами у їхніх руках. Наприкінці 1941 р. фінське військо дійшло до старих кордонів. У цих умовах Маннергейм наказує зупинити наступ, фронт надовго стабілізується. Одночасно розпочинається відновлення «лінії Маннергейма», фінські війська на півночі поступово виводяться з-під німецького командування, а також ведуться таємні переговори із США та СРСР.

У червні 1944 р. радянські війська починають масований наступ на фінському фронті. На Карельському перешийку й у Карелії фінські війська змушені відступити, полишивши навіть Виборг. Спочатку Німеччина перекидає до Карелії частину військ з Естонії, але згодом змушена їх забрати. Фінляндії необхідно терміново виходити з війни, до того ж у переговорах з Радянським Союзом вже досягнуто певних успіхів, чим можна було б скористатися. Тож фінське керівництво вирішує, що настав час активно діяти, для початку — зосередити військову та політичну владу в одних руках. 4 серпня 1944 р. парламент спеціальним законом проголошує маршала Маннергейма президентом країни.

19 вересня 1944 р. у Москві підписано угоду про мир між Фінляндією та СРСР.

Лапландська війна |

Серед іншого, радянсько-фінська угода передбачала, що Фінляндія домагатиметься виводу зі своєї території німецьких військ. Якщо ж війська виведено не буде, фіни зобов'язані їх вигнати або роззброїти та інтернувати. Маннергейм домовляється з командуванням німецького континґенту про його відступ з Фінляндії, але натомість німці починають активну діяльність: підривають мости та намагаються захопити один з фінських островів. 22 вересня 1944 р. Маннергейм віддає наказ фінським військам готуватися до інтернування німців. 1 жовтня фінські війська висаджують десант на зайнятій німцями території — починається війна проти Німеччини. До весни 1945 р. військо Фінляндії поступово просувається, вибиваючи німців із фінської Лапландії.

Решта життя |

У 1945 році здоров'я Маннергейма значно погіршилося. 3 березня 1946 р. він подав у відставку.

Керуючись порадами лікарів, Маннергейм здійснив подорож Південною Європою, жив у Швейцарії, Італії, Франції. Перебуваючи у Фінляндії, він мешкав у сільській місцевості, з 1948 р. почав працювати над мемуарами. На початку 1951 року двотомну збірку спогадів було повністю закінчено.

19 січня 1951 р. через виразку шлунку маршал змушений був уже вкотре лягти на операцію. Операція пройшла вдало, якийсь час Маннергейм почував себе краще. Але через кілька днів стан його здоров'я почав стрімко погіршуватись, і 27 січня 1951 р. Карл Густав Маннергейм помер.

Похований під супровід маршу «Нарва» 4 лютого на військовому цвинтарі Гієтаніємі^[en] в Гельсінкі.

Поведінка під час кризи |

Був скромним у побуті.^[7] Маннергейм під час кризи у Фінляндії їздив саньми.

У літературі |

• «Лінія Маннергейма» (2003, Київ)  — повість-есе Валентина Чемериса;

Джерела та література |

• 
  В. А. Гриневич. Маннергейм Карл-Густав-Еміль // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К.: Наукова думка, 2009. — Т. 6 : Ла — Мі. — С. 496. — ISBN 978-966-00-1028-1.
  

Література |

• 
  В. Л. Головченко. Маннергейм Карл Густав Еміль // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т./Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К.:Знання України, 2004 — Т.2 — 812с. ISBN 966-316-045-4
  


• 
  В. Олійник. Маннергейм Карл-Густав-Еміль / Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2005. — Т. 2 : К — О. — 706 с. — ISBN 966-528-199-2.— С. 457.


• Ковальов Д. В. Маннергейм і фінляндський рух єгерів у часи Першої світової війни. // Д. В. Ковальов. / Питання німецької історії: зб. наук. праць під ред. С. Й. Бобилєвої. — Дн.: «Ліра», — 2014. — С. 189—203.


• Салтан А. Н. Политика «финляндизации» Карла Маннергейма [Электронный ресурс]. — Режим доступа к статье: http://sled.net.ua/node/32236  — Заглавие с экрана. — 1. 07.16.


• 
  Zaloga, Steve; Hook, Adam (2015). Gustaf Mannerheim: leadership, strategy, conflict. Command 32. Oxford: Osprey Publishing. ISBN 978-1-4728-1442-5. 
  


• 
  Маннергейм К. Г. Мемуары. — М. : Вагриус, 1999. — 508 с. — ISBN 5-264-00049-2.(рос.)
  


• 
  Маннергейм К. Г. Воспоминания. — Минск : ООО «Попурри», 2004. — 512 с. — ISBN 985-483-063-2.(рос.)
  

Примітки |

Посилання |

• 
  Підлуцький Олексій. Карл Маннергейм: маршал, який переміг Сталіна
  


• 
  Підлуцький Олексій. Заповіт маршала Маннергейма для України
  


• 
  Денис Ковальов, Людмила Громовик. Шлях Державника: захисник Фінляндії Карл-Ґустаф-Еміль Маннергейм

Тематичні сайти NNDB · Filmportal.de · Internet Movie Database · Open Library · Find a Grave Словники та енциклопедії Britannica (онлайн) · Encyclopædia Universalis · Швейцарський історичний Нормативний контроль BIBSYS: 90213836 · BNC: a11805225 · BNE: XX1014039 · BNF: 122078956 · GND: 118881574 · ISNI: 0000 0001 2119 3831 · LCCN: n80082619 · LNB: 000007960 · NDL: 00621060 · NKC: xx0001462 · NLA: 912501 · NLG: 227426 · NTA: 070724407 · NUKAT: n96021075 · LIBRIS: 195577 · SUDOC: 027578267 · VIAF: 7439077

п о р Президенти Фінляндії Каарло Юго Столберґ (1919–1925) • Лаурі Крістіан Реландер (1925–1931) • Пер Евінд Свінгувуд (1931–1937) • Кюесті Калліо (1937–1940) • Рісто Рюті (1940–1944) Карл Густав Маннергейм (1944–1946) • Юго Паасиківі (1946–1956) • Урго Кекконен (1956–1982) • Мауно Койвісто (1982–1994) • Мартті Ахтісаарі (1994–2000) • Тар'я Галонен (2000–2012) • Саулі Нііністьо (з 2012)