Абе Сіндзо
| Абе Сіндзо | |
|---|---|
яп. 安倍 晋三 | |
 | |
96-й Прем'єр-міністр Японії | |
| Нині на посаді | |
| На посаді з | 26 грудня 2012 |
| Попередник | Нода Йосіхіко |
90-й Прем'єр-міністр Японії | |
| Час на посаді: | |
26 вересня 2006 — 26 вересня 2007 | |
| Попередник | Коїдзумі Дзюнітіро |
| Наступник | Фукуда Ясуо |
| Народився | 21 вересня 1954(1954-09-21) (64 роки) Наґато, префектура Ямаґуті, Японія |
| Політична партія | Ліберально-демократична партія |
| Дружина | Абе Акіє |
| s-abe.or.jp | |
| |
А́бе Сіндзо́ (Абе Шіндзо, яп. 安倍 晋三、あべ しんぞう; 21 вересня 1954(19540921)) — японський державний і політичний діяч. 90-й прем'єр-міністр Японії, голова Ліберально-демократичної партії Японії (26 вересня 2006—25 вересня 2007). 96-й прем'єр-міністр Японії і голова ЛДП (з 26 грудня 2012). Наймолодший прем'єр в історії країни і перший японський прем'єр, який народився після Другої світової війни.
Зміст
1 Біографія
2 Див. також
3 Примітки
4 Посилання
Біографія |
Народився у сім'ї політика. Він вивчав політологію у Японії та США.
До 1982 року Абе працював у приватному секторі, після чого поступив на урядову службу. Він увійшов до японського політикуму у 1993 році, вигравши вибори до Парламенту у префектурі Ямаґуті. Абе працював під керівництвом двох прем'єр міністрів — Морі Йосіро і Коїдзумі Дзюнітіро. В уряді останнього він займав посаду держсекретаря кабінету міністрів. Абе здобув широку всенародну підтримку завдяки твердій позиції стосовно Північної Кореї, що забезпечило йому перемогу на виборах голови Ліберально-демократичної партії Японії і відкрило шлях до створення власного уряду.
Прем'єр Абе продовжив економічний курс попередника Коїдзумі Дзюнітіро і спромігся покращити відносини з КНР і Південною Кореєю, які погіршились за останні 5 років, через візити японських урядовців до святилища Ясукуні. Уряд Абе провів через Парламент законопроект реформи освіти в Японії. Через неспроможність вирішити наболілі соціальні питання з пенсійною реформою, його партія програла вибори до Палати радників Парламенту Японії 30 липня 2007 року, поступившись більшістю місць.
У вересні заявив про відмову посади прем'єра у зв'язку з ослабленим здоров'ям, передавши 25 вересня 2007 року кермо правління у ЛДП і країні Фукуді Ясуо.
У кінці 2012 року Ліберально-демократична партія Японії повернула владу, яка до того належала демократам, на дострокових парламентських виборах. Впевнена перемога на цих виборах дозволила ліберал-демократам сформувати свій уряд, на чолі якого став Абе Шіндзо, що напередодні знову очолив партію[1].
5 червня 2015 року Абе Шіндзо відвідав із офіційним візитом Київ. В історії японсько-українських відносин це був перший візит японського посадовця рангу прем'єр-міністра до України[2].
Див. також |
- Рід Морі
Примітки |
↑ Парламент Японії затвердив Шіндзо Абе новим прем'єром
↑ Шіндзо Абе відвідає Київ // Голос України; Прем'єр-міністр України Арсеній Яценюк провів зустріч із очільником МЗС Японії Фуміо Кішіда // Урядовий портал; Японія надала найбільшу фінансову допомогу нашій країні… // Голос України.
Посилання |
Офіційний веб-сайт Прем'єр міністра Японії (яп.)
Офіційний веб-сайт Прем'єр міністра Японії (англ.)
Абе Сіндзо на www.nndb.com (англ.)
| Попередник: | Прем'єр-міністр Японії | Наступник: |
Коїдзумі Дзюнітіро | Фукуда Ясуо |
| Попередник: | Прем'єр-міністри Японії | Наступник: |
Нода Йосіхіко | ' |
|
| ||||||||||||||||||||
| ||||||||
Президент Азербайджану (Ільхам Алієв) • 
Президент Афганістану (Ашраф Гані) • 
Президент Бангладеш (Абдул Хамід) • 
Король Бахрейну (Хамад ібн Іса аль-Халіфа) • 
Султан Брунею (Хассанал Болкіах) • 
Король Бутану (Джігме Кхесар Намг'ял Вангчук) • 
Президент В'єтнаму та Генеральний секретар Комуністичної Партії (Нгуен Фу Чонг) • 
Президент Вірменії (Армен Саркісян) • 
Президент Грузії (Саломе Зурабішвілі) • 
Президент Ємену (Абд Раббо Мансур Гаді) • 
Президент Ізраїлю (Реувен Рівлін) • 
Президент Індії (Рам Натх Ковінд) • 
Президент Індонезії (Джоко Відодо) • 
Президент Іраку (Бархам Саліх) • 
Верховний лідер (Алі Хаменеї) та Президент Ірану (Хассан Рухані) • 
Король Йорданії (Абдалла II) • 
Президент Казахстану (Нурсултан Назарбаєв) • 
Король Камбоджі (Сіамоні Нородом) • 
Емір Катару (Тамім бін Хамад Аль Тані) • 
Президент Киргизстану (Сооронбай Жеенбеков) • 
Президент Кіпру (Нікос Анастасіадіс) • 
Голова та генеральний секретар ЦК КПК КНР (Сі Цзіньпін) • 
Президент Республіки Корея (Мун Чже Ін) • 
Верховний керівник КНДР (Кім Чен Ин) • 
Емір Кувейту (Сабах аль-Ахмед аль-Джабер ас-Сабах) • 
Президент Лаосу (Буннянг Ворачіт) • 
Президент Лівану (Мішель Аун) • 
Король Малайзії (Назрін Муїзуддін Шах (в.о.)) • 
Президент Мальдівів (Ібрагім Мохамед Соліх) • 
Президент Монголії (Халтмаагійн Баттулга) • 
Президент М'янми (Він М'їн) • 
Президент Непалу (Бідх'я Деві Бхандарі) • 
Президент ОАЕ (Халіфа бін Заїд Аль Нахайян) • 
Султан Оману (Кабус бін Саїд) • 
Президент Пакистану (Аріф Алві) • 
Президент Палестини (Махмуд Аббас) • 
Президент Російської Федерації (Володимир Путін) • 
Король Саудівської Аравії (Салман ібн Абдул-Азіз Аль Сауд) • 
Президент Сирії (Башар аль-Асад) • 
Президент Сінгапуру (Халіма Якоб) • 
Президент Східного Тимору (Францішко Гутерреш) • 
Президент Таджикистану (Емомалі Рахмон) • 
Король Таїланду (Маха Вачхіралонгкон) • 
Президент Туреччини (Реджеп Таїп Ердоган) • 
Президент Туркменістану (Гурбангули Бердимухамедов) • 
Президент Узбекистану (Шавкат Мірзийоєв) • 
Президент Філіппін (Родріго Дутерте) • 
Президент Шрі-Ланки (Маїтріпала Сірісена) • 
Імператор Японії (Акіхіто)
Президент Абхазії (Рауль Хаджимба) • 
Голова адміністрації Гонконгу (Керрі Лам) • 
Голова адміністрації Макао (Фернандо Чуй) • 
Президент Нагірно-Карабаської Республіки (Бако Саакян) • 
Президент Південної Осетії (Анатолій Бібілов) • 
Президент Північного Кіпру (Мустафа Акинджи) • 
Президент Республіки Китай (Цай Інвень)
