Ufdjrw

Цю статтю потрібно вичитати, аби виправити в ній правописні, лексичні, граматичні, стилістичні та інші мовні помилки. Будь ласка, допоможіть виправити можливі мовні помилки. (червень 2018)

Цю статтю потрібно вікіфікувати, щоб привести її вигляд до стандартів Вікіпедії. Будь ласка, допоможіть додаванням доречних внутрішніх посилань або покращенням розмітки статті. (червень 2018)

Поштова листівка 1916 року

Вінок над дверима. Музей у Пирогові

Віно́к (від прасл. *věnъ — «плетінка», пов'язаного з дієсловом *viti)^[1] — головний убір з листя, бадилля, гілок і квітів, має форму обруча. Мав спочатку обрядове, релігійне значення. Пізніше — загальнонародний символ дівування: втратити вінок — в народі, у піснях означає позбутися дівування. Тому право носити вінки мають тільки незаміжні дівчата. Звичай вінків існував в Україні ще в часи передісторичні, як атрибут сонячного культу весни, що можна спостерігати з купальських пісень і з весільних обрядів.

Історія |

Див. також: Лавровий вінок та Маслиновий вінок

В античній Греції вінками нагороджували переможців музичних і спортивних змагань: на Олімпійських іграх нагородою був вінок з листя маслини, а переможців Піфійських ігор нагороджували вінком з лаврового листя. Вже в V столітті до нашої ери вінок став загальноприйнятим символом перемоги.

У Римській імперії вінки вручалися як нагороди, наприклад, corona civica (вінок з дубового листя) за порятунок громадянина Риму з небезпечного життєвого становища або corona muralis у вигляді зубчастого вінця для тих, хто під час облоги або штурму першими ступили на ворожу міську стіну.

Плетіння вінків. Ілюстрація з медичного трактату XIV століття «Tacuinum Sanitatis»

Пізніше стали замінювати органічний матеріал на метал, і з вінка розвинулася корона. Будучи елементом оздоблення учасників обрядів або домашніх тварин, житлових і господарських будівель, вінок часто служив оберегом від нечистої сили, пристріту. Ритуальне використання його пов'язано з осмисленням вінка як кола, що зближує вінок з іншими мають отвір предметами (кільце, обруч, калач). Відома язичницька традиція — в день Івана Купала дівчата кидали вінки у воду і ворожили: «потопаючий вінок — смерть, що пливе — заміжжя».

Український вінок |

Докладніше: Український вінок

В Україні вінки мали сонячну символіку. Дівчина у вінку асоціювалася зі східним сонцем. Також це символ слави, перемоги, святості, щастя, успіху, могутності, миру, сонця, влади; цнотливості, молодості, дівоцтва. Плетучи віночки, дівчата співали: — заплету віночок, заплету шовковий на щастя, на долю, на милого вроду!

У повному українському вінку має бути 12 квіток: деревій, безсмертник, любисток, волошка, ромашка, цвіт вишні і яблуні, ружа, мальва, півонія, хрещатий барвінок. Деревій — символ нескореності, безсмертник — символ безсмертя людської душі, цвіт вишні і яблуні — символ материнської любові.

Є різні види вінків: весільний, вінок кохання, клечальний, чернечий, вінок надії, відданості, розлуки. Вінок кохання мала право плести дівчина від 13 років і до заміжжя. А вінок відданості дівчина плела тоді коли розлучалася з хлопцем і дарувала йому на прощання.

У день Купали дівчата завивають вінки, кидають у воду і по долі його ворожать: вінок, що потонув — смерть, що сплив — заміжжя.

Купальський вінок |

Докладніше: Купальський вінок

Купальський вінок був обов'язковим атрибутом купальських ігрищ. Виготовлявся зі свіжої зелені та квітів до початку святкування біля багаття.

На заключному етапі обряду вінок найчастіше знищували: спалювали в багатті, кидали у воду, в колодязь, закидали на дерево, відносили на цвинтар і т. ін. Частина вінків зберігалася, яку використовували потім для лікування, захисту полів від градобою, відносили в городи проти шкідників. У східних і західних слов'ян ворожили по вінкам: їх кидали в річку і по руху у воді намагалися дізнатися долю; залишали вінки на добу у дворі, примічаючи, чий вінок зів'яне (тому загрожує нещастя); підкладали на ніч під подушку, щоб побачити віщий сон; закидали вінки на дерева: якщо вінок зачепився з першого кидка, то це обіцяло швидке заміжжя. У південній Польщі плели з польових квітів великий вінок і вішали його на верхівку спалюваного дерева: якщо вінок падав на землю не догорілим, це вважалося поганим знаком.

Жниварський вінок |

Жниварський вінок

Жниварський вінок — ритуальний предмет, що виготовляється з колосків; символізує закінчення жнив, надає силу зерна майбутньому врожаю. Під час обжинок жниварський вінок поруч із останнім снопом забирають з поля в будинок, де зберігають до наступних жнив (або до чергової сівби). Відомий всім слов'янам, крім росіян і болгар, у яких цю функцію виконує останній сніп.

Жниварський вінок має різну форму. Найчастіше це звичайний круглий вінок з розміром голови. У західних слов'ян відомі вінки у вигляді корони, вівтаря, костелу, орла (у поляків), вази (у словаків), У вигляді букета, перев'язаного стрічкою з бантом (у словаків), у вигляді великої в'язанки колосся, прикріпленого до трьох сплетених з соломи ніжок (східні Мазури, Сувалки, Підляшшя), у формі маленького снопа вівса, прикрашеного квітами та яблуками (Підгір'я Ряшівського воєводства). Іноді жниварські вінки робили дуже великими (Буковина) і важкими, вагою до 2 центнерів (Сандомир), вони призначалися для господарів багатих садиб; селянські вінки завжди були меншими і скромнішими.

Українці робили кілька вінків, по числу засіяних культур, у тому числі з гороху, гречки та ріпаку.

Різдвяний вінок |

Різдвяний вінок

У багатьох країнах в передріздвяний час можна побачити різдвяний вінок — прикраса у формі вінка з ялинових гілок з чотирма свічками, які закріплені вертикально або поставлені на стіл.

Різдвяний вінок був введений в різдвяні традиції гамбурзьким лютеранським теологом Іоганном Хінріхом Віхерном.

Різдвяний вінок з чотирма свічками асоціюється із земною кулею і чотирма сторонами світу. Коло символізує вічне життя, яку дарує Воскресіння, зелень — колір життя, а свічки — світло, який освітить світ в Різдво.

Див. також |

• Вінець


• Вінкоплетини

Примітки |

Література |

• 
  Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004. — Т. 1 : А — Й. — 696 с. — ISBN 966-528-197-6., М. Крищук.

Це незавершена стаття з етнографії. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.