Ufdjrw

Королівство Марокко араб. ‎المملكة المغربية (аль-Мамляка ль-Магрібія) бербер. ⵜⴰⴳⵍⴷⵉⵜ ⵏ ⵍⵎⵖⵔⵉⴱ (Tagldit N Lmaġrib)
Прапор Герб
Девіз: الله، الوطن، الملك  (арабська) «Allāh, al Waţan, al Malik»  (транслітерація) «Бог, Вітчизна, Король»
Гімн: Hymne Chérifien
Смугаста область на карті показує Західну Сахару, більшість якої de facto адміністровано Марокко як «Південна провінція». Її суверенітет, проте, знаходиться зараз під питанням.
Столиця	Рабат 34°02′ пн. ш. 6°51′ зх. д.country H G O
Найбільше місто	Касабланка
Офіційні мови	арабська, берберська. Населення використовує французьку(60 %), арабську(30 %) та іспанську(5 %).
Форма правління	Конституційна монархія
- Король	Мохаммед VI
- Прем'єр-міністр	Аделіла Бенкіран
Незалежність
- від Франції	2 березня 1956
- від Іспанії	7 квітня 1956
Площа
- Загалом	446 550 км² (57)
- Внутр. води	незначний %
Населення
- оцінка 20.10.2018[1]	36 326 632 (37)
- Густота	81/км² (122nd)
ВВП (ПКС)	2005 р., оцінка
- Повний	$135.74 млрд (54)
- На душу населення	$4,503 (109)
ІЛР (2004)	▲ 0.640 (середня) (123)
Валюта	Марокканський дирхам (MAD)
Часовий пояс	UTC (UTC+0)
- Літній час	UTC (UTC+0)
Домен	.ma
Телефонний код	+212

Маро́кко (араб. المغرب‎, Аль-Магриб — «захід», бербер. ⵍⵎⴰⵖⵔⵉⴱ), офіційна назва — Королі́вство Маро́кко  — країна на півночі Африки, яка межує на півночі з Іспанією (водний кордон через Гібралтар, а також сухопутний кордон з трьома Іспанськими напіванклавами — Сеутою, Мелільєю та Пеньйон-де-Велес-де-ла-Гомерою); на сході і південному-сході — з Алжиром; на півдні — із Західною Сахарою, в минулому іспанською провінцією, яку в 1975 розділено між Марокко і Мавританією, а в — 1979 — анексовано Марокко. Марокканський берег омивається Атлантичним океаном, та через Гібралтарську протоку переходить до Середземного моря. Кордони сучасного Марокко в деякій їх частині понині залишаються спірними. Площа. 458730 км²; або 710850 км² враховуючи спірну територію Західної Сахари.

Походження назви |

Повне арабське ім'я «al-Mamlaka al-Maġribiyya» перекладається як «Західне Королівство», та нерідко застосовується коротка назва «al-Maġrib» (Захід).

Назва «Марокко» походить від іспанського «Marruecos», португальського «Marrocos», середньовічного латинського «Morroch», що створена від іменування тодішньої столиці Marrakesh (Маракешу). Назва «Маракеш», в свою чергу, походить із берберської й дослівно означає «Земля Бога».

Географія |

Територія Марокко із космосу

Дюни в пустелях Марокко

Докладніше: Географія Марокко

Держава розташовується на північному заході Африки, регіон Магриб, територія країни простягається з півночі на південь на 910 км, а із заходу на схід — на 1170 км. На сході межує з Алжиром (спільний кордон — 1350 км); на півночі з іспанськими територіями на африканському континенті, Сеутою і Мелільєю; на півдні — із Західною Сахарою (умовний кордон 650 км). На півночі омивається водами Середземного моря (537 км), на північному заході — безпосередньо водами Атлантичного океану (2445 км).

↑	Іспанія Гібралтарська протока	Середземне море
Атлантичний океан		Алжир
↓	Західна Сахара	↓

Рельєф країни середньо- і високогірний з долинами і плато, прибережними низовинними рівнинами і дюнами. Гол. гірські пасма: Антиатлас (1800—2712 м, г. Ікнікуїн), Високий Атлас (3000-4165 м, г. Тубкаль), Сер. Атлас (2300-3340 м, г. Бу-Наср), Ер-Риф (до 2456 м, г. Тідикін). Рівнини з відмітками до 300 м розташовані вздовж узбережжя. Міжгірські рівнини Марокканської (Західної) Месети і Високого Плато (Мароккано-Оранської, або Сх. Месети) обрамовані ланцюгами Ер-Рифу, Сер. і Високого Атласів. На півдні і півд.-сході розташовані піщані і кам'янисті пустелі Сахари. Клімат Марокко субтропічний, на півночі — середземноморський. Річки, крім ниж. течії Себу, не судноплавні.

Історія |

Докладніше: Історія Марокко

Берберське Марокко |

Берберійський лев часто вважається одним із національних символів Марокко

Територія сучасного Марокко була обжита людьми з епохи неоліту (щонайменше з 8 тисячоріччя до н. е., як можна судити, виходячи з залишків капсійської культури), періоду, коли Магриб був менш посушливим, ніж він є тепер. В епоху Мезоліту територія сучасного Марокко нагадувала скоріше саванну, аніж сучасну територію з посушливим кліматом. В той період Марокко було відоме під назвою «Мавретанія» (не плутати з сучасною країною Мавританією). Сучасний аналіз ДНК довів, що багато народів внесли свій вклад у сучасну марокканську генну водоверть на додачу до головної етнічної групи (берберів). Іншими народами стали араби, ібери, фінікійці, євреї, та народи Африки південніше Сахари.

Римський період |

Римська мозаїка в Волубілісі

Північна Африка загалом, та територія сучасного Марокко зокрема, поступово втягувались у все ширшаючий Середземноморський світ завдяки фінікійським торговим колоніям та поселенням, що почали оселятись тут починаючи з 6 сторіччя до н. е. Прихід фінікійців започаткував довге об'єднання в Середземномор'я, цей стратегічний регіон сформував частину Римської імперії, відому під назвою Мавританія Тінгітанська. В 5 сторіччі н. е. з падінням Римської Імперії територію сучасного Марокко захопили вандали та вестготи, а через 100 років — візантійці. Щоправда, протягом цього часу більша частина гористої території сучасного Марокко залишалась непідкореною та перебувала в руках своїх корінних мешканців — берберів. Християнство було запроваджено в 2 сторіччі та знайшло прихильників в містах, серед рабів і берберських фермерів.

Ісламське Марокко |

Докладніше: Марокканський султанат

Ісламська експансія почалася в 7 сторіччі н. е. Перше ісламське завоювання Північноафриканського берега відбулося в 670 році під керівництвом Уґба ібн Нафі (Uqba ibn Nafi), генерала при династії Омейядів. Араби принесли свої звички, культуру та іслам, який прийняли більшість берберів, формуючи держави та королівства, такі як Королівство Некор та Берегвати, іноді після кількарічних громадянських війн. Під керівництвом Ідрісіда ібн Абдаллаха, який започаткував династію Ідрісідів, країна скоро припинила зв'язки та вийшла з-під контролю багдадських Аббасидів. Ідрісіди запровадили столицею Фес. Марокко стало центром навчання та найбільшою силою в регіоні.

• 
  

  

  
  

  
  

  Руїни Chellah, Рабат
  

  
  

  
  


• 
  

  

  
  

  
  

  Казбах Айт-Бен-Хадду на верхньому Атласі.
  

  
  

  
  


• 
  

  

  
  

  
  

  Хассанська вежа, незавершений мінарет в Рабаті, побудований за династії Алмохад
  

  
  

  
  


• 
  

  

  
  

  
  

  Aït Бен-Хадду в вечірньому світлі
  

  
  

  
  

Після правління Ідрісідів, арабські завойовники втратили політичний контроль над марокканським регіоном. Прийнявши іслам, барбарські династії формували уряди та правили країною. Після реконкісти Піренейського півострова великі групи мусульман та євреїв припливли до Марокко. Слідом за барбарськими династіями контроль перейшов до династії Алауїтів. Марокко зіштовхнулося з агресією з боку Іспанії та Османської імперії, що розширялися на Захід. Алауїтам вдалося стабілізувати ситуацію, та попри те, що королівство було меншим за розмірами, ніж попередні королівства в регіоні, воно було досить заможним. Створення об'єднаного королівства всіх земель розвинулося при Ізмаїлі ібн Шерифі (1672—1727), котрий, переборюючи опір місцевих племен, почав створювати уніфіковану країну.

Марокко стало першою країною, що визнала молоді Сполучені Штати Америки як незалежну країну в 1787 році.

Європейський вплив |

Див. також: Португальська колоніальна імперія, Французька колоніальна імперія та Іспанське Марокко

Вдалі спроби Португалії захопити та контролювати Атлантичне узбережжя в XV сторіччі не сильно вплинули на Середземноморське серце Марокко. Після Наполеонівських війн Єгипет та Північноафриканський Магриб стали ще більш непідконтрольними Стамбулу, розсадником піратів, та з індустріалізацією Європи — ласим шматочком для потенційної колонізації. Магриб мав більше багатства, перевіреного часом, ніж інша, невідома Африка, а також положення, що охоплювало вихід з Середземного моря. Вперше Марокко викликало певний інтерес для Європейських країн. Так, Франція почала виявляти інтерес до Марокко ще в 1830 році. Визнання в 1904 році Великою Британією Французької сфери впливу в Марокко спровокувало реакцію Німецької Імперії; кризу червня 1905 року було врегульовано на Алжирській конференції в Іспанії (1906 р), що формалізувала особливе становище Франції та доручила управляти Марокко спільно Франції та Іспанії. Друга Марокканська криза (Агадирська криза), спровокована Німеччиною збільшила напруженість в Європі. Феський договір (підписаний 30 березня 1912) зробив Марокко протекторатом Франції. За тією ж домовленістю Іспанія стала протектором Північної та Південної Сахари 27 листопада того ж року.

Багато марокканських солдатів служило у Французькій армії в Першій та Другій Світових війнах, та в Іспанській Національній Армії під час Іспанської громадянської війни. Приблизно 8000 із них загинули на фронтах.

Опір |

До 1956 Танжер мав досить багатоманітне населення, що включало 40 тис. мусульман, 30 тис. європейців та 15 тис. євреїв^[2]

Націоналістичні політичні партії, що згодом сформувались під французьким протекторатом, засновували свої вимоги щодо незалежності Марокко на таких документах Другої Світової війни, як Атлантична хартія (спільна американо-британська декларація, що проголошувала серед іншого право всіх людей вирішувати форму уряду, при якому вони живуть). Маніфест «Партії незалежності» (Istiqlal Party) в 1944 році був однією з перших громадських вимог незалежності. Партія згодом забезпечила значною мірою керівництво націоналістичним рухом.

Вигнання французами Могамеда V в 1953 році на Мадагаскар, та його заміна непопулярним Могамедом бен Аарафою, чиє правління сприймалось як нелегітимне, викликала бурхливе протистояння французькому та іспанському протекторатам. В серпні 1953 Ахмед Хаскоурі, халіф Іспанського Марокко оголосив Могамеда V легітимним султаном всього Марокко. Найжорстокіший супротив було виявлено в місті Уджда, де марокканці нападали на французів та інших європейських жителів на вулицях міста. Операції щойно створеної «Jaish al-tahrir» (Армії звільнення) було здійснено 1 жовтня 1955 року. Jaish al-tahrir було створено «Арабським Магрибським комітетом звільнення» («Comité de Libération du Maghreb Arabe») в Каїрі, Єгипет для організації руху опору проти окупації. Його метою було повернення короля Могамеда V, звільнення Алжиру та Тунісу. Франція дозволила Могамеду V повернутися в 1955 році, а переговори, що привели до незалежності Марокко почалися наступного року.

Всі ці події допомогли повернути рівень солідарності між людьми та щойно поверненим королем. З цієї причини революція була названа «Taourat al-malik wa shaab» (Революція короля та людей) та відзначається 20 серпня щороку.

Недавня історія |

Незалежність від Франції отримана в 1956 році. 4 січня 1969 року після декількох резолюцій ООН Іспанія передала Марокко провінцію-анклав Іфні. Глобальний перегляд конституції в 1972. Західна Сахара передана Іспанією Марокко і Мавританії в 1975; партизанська війна в Західній Сахарі з Фронтом Полізаріо (організацією, що виступає за незалежність регіону); Марокко в 1983 погодилося на запропоновану формулу, але відмовилося мати справу із самим Полізаріо. Перемир'я підписане в 1987, але війна триває. Дипломатичні відносини з Алжиром і Сирією відновлені у 1988 і 1989. Нова конституція прийнята на національному референдумі в 1992.

Сучасні кордони Марокко сформувалися в період 1912—1956, коли французька, іспанська і міжнародна адміністрації здійснювали управління окремими частинами країни. У 1956 був відмінений протекторат і визнана національна незалежність і територіальна цілісність Марокко.

Політична система |

Докладніше: Політична система Марокко

Марокко за формою правління є королівством, глава держави — король. Король Марокко наділений деякими повноваженнями виконавчої влади, включаючи право розпуску парламенту. 23 липня 1999 року на престол зійшов король Мохаммед VI ібн Гасан. Державний устрій — унітарна держава.

Питання про конституційну реформу було піднято під впливом революцій у сусідніх арабських державах і після акцій протесту в країні у лютому 2011, учасники яких вимагали обмежити повноваження короля і вжити заходів для боротьби з корупцією та за соціальну несправедливість. Король Могамед VI виступив з пропозицією внести зміни до конституції країни 9 березня 2011 року. Проект конституційної реформи був винесений на референдум і передбачав розширення повноважень прем'єр-міністра, який отримує право розпускати парламент і призначати осіб на державні посади. Прем'єр-міністра буде обирати партія, що отримала більшість місць в парламенті. При цьому король Марокко залишається главою держави і головнокомандувачем збройних сил країни.

Запропонований проект реформи конституції не влаштував марокканську опозицію, що наполягала на передачі всієї виконавчої влади в країні виборним посадовим особам. В Марокко пройшли багатотисячні акції протесту проти конституційної реформи, а молодіжне «Рух 20 лютого» закликало бойкотувати голосування.

Проте жителі Марокко підтримали проект реформи конституції, запропонований королем Могамедом VI. На референдумі, проведеному 1 липня 2011, за конституційну реформу проголосували 98 % виборців. Явка на референдумі, за даними МВС, перевищила 72 %, при тому 30 % виборців, які взяли участь у голосуванні, були молодші за 35 років.

Парламент |

Докладніше: Парламент Марокко

Політичні партії |

Докладніше: Політичні партії Марокко

На парламентських виборах 14 листопада 1997 року до парламенту Марокко пройшли наступні політичні партії:

• 
  Соціалістичний союз народних сил — 57 місць (17,5 %);


• 
  Конституційний союз Марокко — 50 місць (15 %);


• 
  Національне об'єднання незалежних — 46 місць (14 %);


• 
  Народний рух Марокко — 40 місць (12 %);


• 
  Істікляль — 32 місць (10 %);


• 
  Соціал-демократичний рух Марокко — 32 місця (%)^[3].

Судова влада |

Зовнішня політика |

Демонстрація в Мадриді за незалежність Західної Сахари

Докладніше: Зовнішня політика Марокко

Марокко є членом Організації Об'єднаних Націй і належить до Ліги арабських держав, Союзу арабського Магрибу (САМ), Організації ісламського співробітництва (ОІВ), Руху неприєднання і Співтовариства держав Сахель у Сахарі (CEN SAD).

Відносини Марокко сильно різняться між африканськими, арабськими і західними державами. Марокко має тісні зв'язки із Заходом, щоб отримувати економічні та політичні вигоди.^[4] Франція та Іспанія залишаються основними торговими партнерами, а також первинними кредиторами та іноземними інвесторами в Марокко. Із загального обсягу іноземних інвестицій в Марокко Європейський союз інвестує приблизно 73,5 %, у той час як арабський світ інвестує 19,3 %. Багато країн з регіонів Перської затоки і Магриба беруть все активнішу участь у великомасштабних проектах з розвитку в Марокко.^[5]

Марокко залишається єдиною африканською державою, що не є членом Африканського союзу через одностороннє визнання 12 листопада 1984 р. Сахарської Арабської Демократичної Республіки, проголошеної в 1982 р. (тоді АС називався Організацією африканської єдності), що відбулося без організації референдуму про самовизначення в спірній території Західної Сахари.

Суперечка з Іспанією в 2002 р. на крихітному острівці Перехіль відродила питання суверенітету Мелілья і Сеута. Ці невеликі анклави на узбережжі Середземного моря в оточенні Марокко контролювалися Іспанією протягом століть.

У 2004 р. Марокко надано статус основного союзника поза НАТО.

Марокко входить до програми Європейської політики сусідства Європейського Союзу (ЄПС), що спрямована на те, щоб не припустити виникнення нової лінії розподілу між розширеним ЄС та його сусідами^[6].

Марокко — член наступних організацій: Ліга арабських держав, організація Ісламська конференція, Франкофонія, група Середземноморського діалогу, Постійна консультативна рада країн Магрибу, та «Група 77». Єдина Африканська країна, що була виключена з Африканського Союзу, через загарбання території Західної Сахари.

Українсько-марокканські відносини |

Докладніше: Українсько-марокканські відносини

Уряд Марокко офіційно визнав незалежність України 30 грудня 1991 року, дипломатичні відносини з Україною встановлено 26 червня 1992 року^[3]. У Марокко (Рабат) діє українське посольство і консульство, а в Києві посольство Марокко^[3].

Державна символіка |

Державний прапор

Державний герб

Державний гімн

Адміністративно-територіальній поділ |

Адміністративний поділ Марокко

Докладніше: Адміністративний поділ Марокко

В адміністративно-територіальному відношенні територія держави поділяється на: 18 вілаїв.

Збройні сили |

Докладніше: Збройні сили Марокко

Чисельність збройних сил у 2000 році становила 198 тис. військовослужбовців^[3]. Загальні витрати на армію становили 160 млн доларів США^[3].

Економіка |

Докладніше: Економіка Марокко

Марокко — аграрно-індустріальна держава, що розвивається. Валовий внутрішній продукт (ВВП) у 2006 році становив 147 млрд доларів США (52 місце в світі); що у перерахунку на одну особу становить 4,4 тис. доларів (110 місце в світі)^[3]. Промисловість разом із будівництвом становить 32 % від ВВП держави; аграрне виробництво разом з лісовим господарством і рибальством — 16 %; сфера обслуговування — 52 % (станом на 2006 рік)^[3]. Зайнятість активного населення у господарстві країни розподіляється наступним чином: 15 % — промисловість і будівництво; 50 % — аграрне, лісове і рибне господарства; 35 % — сфера обслуговування (станом на 2006 рік)^[3].

Надходження в державний бюджет Марокко за 2006 рік становили 15,9 млрд доларів США, а витрати — 20,4 млрд; дефіцит становив 22 %^[3].

За даними [Index of Economic Freedom, The Heritage Foundation, U.S.A. 2001] темп зростання ВВП — 6,5 %. Прямі закордонні інвестиції — $ 291 млн.

Валюта |

Докладніше: Валюта Марокко

Національною валютою країни слугує марокканський дирхам. У 2006 році за 1 долар США давали 8,77 дирхама.

Промисловість |

Докладніше: Промисловість Марокко

Головні галузі промисловості: текстильна, шкіряна, фармацевтична, хімічна, нафтохімічна, будівельних матеріалів, гірнича і харчова.

Гірнича промисловість |

Докладніше: Гірнича промисловість Марокко

Марокко є третьою країною в світі за видобутком фосфатів, зміна цін на світовому ринку на них значно впливає на економіку Марокко в цілому.

У 2005 році видобуток нафти становив 109,5 млн барелів (половина з якої використано потужностями власної економіки). Видобуток природного газу становив 18 млрд м³ (увесь для внутрішніх потреб).

Енергетика |

Докладніше: Енергетика Марокко

За 2004 рік було вироблено 18,5 млрд кВт/год електроенергії (експортовано 0 млн кВт/год); загальний обсяг спожитої — 18,9 млрд кВт/год (імпортовано 1,7 млрд кВт/год)^[3].

У 2004 році споживання нафти склало 170 тис. барелів на добу, природного газу — 50 млн м³ на добу^[3].

Агровиробництво |

Докладніше: Аграрне виробництво Марокко

У сільськогосподарському обробітку знаходиться 18 % площі держави^[3]. Головні сільськогосподарські культури: зернові, цитрусові (назва мандаринів, «танжерин» пішла від назви марокканського порту Танжер, звідки їх масово експортували), оливки, цукрова тростина, цукровий буряк, банани, виноград.

Велике значення має тваринництво (у тому числі і як сировинна база для шкіряної промисловості). Поголів'я овець складає 16 млн голів, кіз — 5 млн, великої рогатої худоби — 2,5 млн. Розвивається птахівництво.

У прибережних водах виловлюють 840 тис. тон риби на рік (1 місце на африканському континенті).

Починаючи з 1960-х років, з ініціативи Короля Хасана II була прийнята програма по будівництву водосховищ і розвитку водних ресурсів дозволила забезпечити питною водою населення а також сільське господарство та інші сектори економіки зберігши при цьому водні ресурси країни.^[7] Завдяки цій політиці, в 2014—2015 рокaх королівство має понад 139 великих водосховищ із загальною потужністю понад 17,6 млрд кубічних метрів і більше ста дрібних гребель. В середньому в рік вводитися в дію по 2-3 великих водосховищ. Будівництво здійснюється в основному місцевими підрядниками.^[8]

Транспорт |

Докладніше: Транспорт Марокко

Транспорт: автомобільний, морський, залізничний, повітряний. У Марокко є 17 мор. портів, в тому числі 8 великих: Касабланка, Сафі, Мохаммедія, Надор, Танжер, Агадір, Махдія, Джорф-Ласфар. Найважливіший аеропорт знаходиться в Касабланці; крім нього, Марокко має у своєму розпорядженні ще десять великих аеропортів, з яких п'ять мають міжнародне значення. Осн. вантажі перевозяться мор. транспортом. Це — фосфати (54 % перевезень) і нафтопродукти (15,6 %).

У 2018 році, Маррокко стане першою Африканською країною, що має високошвидкісний залізничний транспорт, а до 2030 планується побудувати близько 1500 км високошвидкісних залізничних ліній (ТЖВ)^[9].

Туризм |

Докладніше: Туризм Марокко

У 1996 році Марокко відвідало 2,5 млн іноземних туристів, що дало прибуток у 1,2 млрд доларів США^[3].

Зовнішня торгівля |

Докладніше: Зовнішня торгівля Марокко

Основні торговельні партнери Марокко: Франція, Іспанія, США, Індія.

Держава експортує: харчові продукти, аграрну сировину, рибу. Основні покупці: Франція (28 %); Іспанія (10 %); Індія (6 %). У 2006 році вартість експорту склала 6,9 млрд доларів США^[3].

Держава імпортує: продукти харчування, паливо, промислові вироби. Основні імпортери: Франція (21 %); Іспанія (8 %); США (7 %). У 2006 році вартість імпорту склала 10 млрд доларів США^[3].

Населення |

Докладніше: Населення Марокко

Населення держави у 2006 році становило 33,2 млн осіб (35 місце в світі). Населення країни у 1926 році становило 4,2 млн осіб; у 1960 році — 11,6 млн осіб; у 1980 році — 20,3 млн осіб. Густота населення: 63,2 осіб/км² (98 місце в світі). Згідно статистичних даних за 2006 рік народжуваність 22 ‰; смертність 5,6 ‰; природний приріст 16,4 ‰^[3].

Вікова піраміда населення виглядає наступним чином (станом на 2006 рік):

• діти віком до 14 років — 31,6 % (5,3 млн чоловіків, 5,1 млн жінок);


• дорослі (15-64 років) — 63,4 % (10,5 млн чоловіків, 10,6 млн жінок);


• особи похилого віку (65 років і старіші) — 5 % (0,72 млн чоловіків, 0,94 млн жінок).

Урбанізація |

Докладніше: Міста Марокко

Рівень урбанізованості в 2000 році склав 49 %^[3]. Головні міста держави: Рабат (625 тис. осіб), Дар-ель-Бейда (Касабланка) (2,9 млн осіб), Фес (775 тис. осіб), Марракеш (755 тис. осіб), Уджда (680 тис. осіб).

Етнічний склад |

Етнічна мапа Марокко

Докладніше: Етнічний склад Марокко

Головні етноси, що складають марокканську націю: араби — 65 %, бербери — 33 %.

Існує численна марокканська діаспора, переважно у Франції, до якої зараховують близько мільйона осіб включно із третім поколінням мігрантів. Багато марокканських общин і в Іспанії (близько 700 000 осіб)^[10], Нідерландах (360 000 осіб) та Бельгії (300 000 осіб).^[11]. У Ізраїлі марокканські євреї складають другу за кількістю етнічну підгрупу країни.

Мови |

Докладніше: Мови Марокко

Державна мова: арабська. Арабською мовою у побуті користуються 75 % населення країни, берберською — 25 %, в ужитку також французька і іспанська мови.

Релігії |

Докладніше: Релігія в Марокко

Головна релігія держави: іслам сунітського спрямування — 99 % населення.

Охорона здоров'я |

Докладніше: Охорона здоров'я в Марокко

Очікувана середня тривалість життя в 2006 році становила 70,9 року: для чоловіків — 68,6 року, для жінок — 73,4 року^[3]. Смертність немовлят до 1 року становила 40,2 ‰ (станом на 2006 рік). Населення забезпечене місцями в стаціонарах лікарень на рівні 1 ліжко-місце на 960 жителів; лікарями — 1 лікар на 5 тис. жителів (станом на 1996 рік)^[3]. Витрати на охорону здоров'я в 1990 році склали 2,6 % від ВВП країни^[3].

Освіта |

Докладніше: Освіта в Марокко

Рівень письменності в 2003 році становив 51,7 %: 64,1 % серед чоловіків, 39,4 % серед жінок^[3].

Витрати на освіту в 1996 році становили 3,3 % ВВП^[3].

Інтернет |

Докладніше: Інтернет Марокко

У 2001 році всесвітньою мережею Інтернет у Марокко користувались 120 тис. осіб^[3].

Культура |

Докладніше: Культура Марокко

Марокканський кафтан

Марокко — країна з багатою культурою та цивілізацією, що лишалися практично в первісному вигляді протягом тривалого часу. Марокканська кухня довго вважалась однією з найрозмаїтіших кухонь світу. Марокко — багатонаціональна країна, що протягом своєї багатовікової історії на додачу до корінних берберів приймала багато етнічних груп, що прибували зі сходу (фінікійців, євреїв, арабів), півдня (маврів), та півночі (римлян та вандалів), кожна з яких мала істотний вплив на соціальну структуру Марокко. Тут розповсюджені багато вірувань — від язичництва до юдаїзму, християнства та ісламу.

Серед своїх основних пріоритетів Марокко визначило захист культурного різноманіття та збереження культурного надбання.

Архітектура |

Докладніше: Архітектура Марокко

Традиційна архітектура Марокко представлена невеличкими житловими будинками, так званими дарами (Dar), що характеризуються в першу чергу відсутністю вікон та будь-якого орнаменту. Складаються з товстих високих стін, що охороняють її мешканців від грабіжників, звірів та подібних небезпек.

Образотворче мистецтво |

Докладніше: Мистецтво Марокко

Література |

Докладніше: Література Марокко

Театр |

Докладніше: Театр Марокко

Музика й танці |

Докладніше: Музика Марокко

Кінематограф |

Докладніше: Кінематограф Марокко

У Марокко розвинений кінематограф. Ще в 1944 році було запроваджено Марокканський кінематографічний центр та відкрито кіностудію в Рабаті. Крім того, багато іноземних режисерів знімали кіно в Марокко. У 2001 році вперше проведено Міжнародний кінофестиваль Марракешу.

Кухня |

Докладніше: Кухня Марокко

Загалом марокканці їдять баранину.

Свята |

Докладніше: Свята Марокко

Наука |

Докладніше: Наука в Марокко

Засоби масової інформації |

Докладніше: ЗМІ Марокко

Спорт |

Докладніше: Спорт у Марокко

Примітки |

Література |

• 
  (рос.) Долгов Б. Партнерство цивилизаций: нет разумной альтернативы: Исламское движение в Тунисе и Марокко. — М., 2011. — С. 24-41.


• 
  (рос.) Королевство Марокко: Справочник / АН СССР, Институт Африки, Институт востоковедения. — М. : Наука, 1991. — 270 с.


• 
  (рос.) Володина М. Международно-политические процессы в Северной Африке // Мировая экономика и международные отношения — 2013. — № 1. — С. 77–84.


• 
  (рос.) Герман И. Касабланка поборется за инвестиции // Эксперт — 2008. — № 6(595).


• 
  (рос.) Герман И. Марокко расширяет производство фосфатов // Эксперт — 2008. — № 26(610).


• 
  (рос.) Деминцева Е. Б. Марокко — Франция. С мечтой о «райской» жизни // Азия и Арфика сегодня. — 2009. — № 2. — С. 35–40.


• 
  (рос.) Ткаченко К. А. Магриб: Уроки глобального кризиса // Азия и Африка сегодня — 2011. — № 6. — С. 64–68.


• 
  (рос.) Черкасова Е. Испания и конфликт вокруг Западной Сахары // Мировая экономика и международные отношения — 2012. — № 7. — С. 33–40.


• 
  (рос.) Возобновляемые источники энергии в Марокко // Коринф. — 2003. — № 15.


• 
  (рос.) Марокко активизирует внешнеэкономические связи // Коринф. — 2004. — № 27.

Посилання |

• 
  Марокко // Юридична енциклопедія : [в 6-ти т.] / ред. кол. Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.] — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2001. — Т. 3 : К — М. — 792 с. — ISBN 966-7492-03-6.
  


• 
  Фото Марокко(укр.)
  


• Марокко на сайті VOLOЦЮГИ


• 
  Веб-сайт марокканського уряду(фр.)
  

п о р  Марокко в темах Державний лад державні символи (герб • гімн • прапор) • конституція • король • парламент (політичні партії) • уряд (прем'єр-міністр) • судова система (Верховний суд • Конституційний суд) • адміністративний поділ • зовнішня політика • збройні сили (Сухопутні війська • ВПС • ВМС) Природа кордони (крайні пункти) • геологія (корисні копалини • сейсмічність) • рельєф • клімат • внутрішні води (річки • озера) • флора (ліси) • фауна (ссавці • птахи • плазуни • земноводні • риби) • охорона природи • екорегіони • місцевий час Історія фінікійці • Тингитанська Мавретанія • Арабський халіфат • повстання береберів • Ідрисіди • Берегвати • Королівство Некор • Кордовський халіфат • Альморавіди • Альмохади • Мариніди • Ваттасіди • Саадіти • Алауїти • Феський договір • Французьке Марокко • Іспанське Марокко • Рифська війна • Зайянська війна • Операція «Смолоскип» • Війна Іфні • алжирсько-марокканський конфлікт • Західна Сахара Населення народи (алжирці • араби бербери українська діаспора) • міста (столиця) • мови • освіта • охорона здоров'я • релігії • злочинність Економіка фінанси (центробанк • валюта) • промисловість (гірнича промисловість) • агровиробництво • енергетика • телекомунікації (інтернет • домен) • транспорт (автошляхи • автомобільні номери • аеропорти • залізниці • морські порти) • туризм • зовнішня торгівля Культура архітектура • ЗМІ (газети • радіо • телебачення) • кінематограф • кухня • література • мистецтво • музеї • музика • наука • світова спадщина • свята • спорт (олімпіади • футбол) • театр Інше паспорт • пошта (поштові марки) • права людини Категорія • Портал • Проект

п о р Ліга арабських держав Члени Алжир ·  Бахрейн ·  Джибуті ·  Єгипет ·  Ємен ·  Ірак ·  Йорданія ·  Катар ·  Коморські Острови ·  Кувейт ·  Ліван ·  Лівія ·  Мавританія ·  Марокко ·  ОАЕ ·  Оман ·  Палестинська держава ·  Саудівська Аравія ·  Сирія1 ·  Сомалі ·  Судан ·  Туніс Кандидати Південний Судан ·  Чад Спостерігачі Бразилія ·  Еритрея ·  Індія ·  Венесуела 1 — Баасиський уряд Сирії виключено з організації, його місце посідає сирійська опозиція.

Тематичні сайти Open Directory Project · Quora Словники та енциклопедії Енциклопедія сучасної України · Велика каталонська · BabelNet · Britannica (онлайн) · Encyclopædia Universalis · Treccani · Швейцарський історичний Нормативний контроль BNF: 15238604s, 11864850n, 119343666 · GND: 4037680-1 · ISNI: 0000 0001 2170 3280 · LCCN: n79069715 · NDL: 00567851 · NKC: ge129968 · LIBRIS: 153513 · SUDOC: 026392275 · VIAF: 140638492