Дон
| Дон | |
|---|---|
 Дон у Воронезькій області | |
 Мапа сточища Дону | |
| 47°34′07″ пн. ш. 40°51′10″ сх. д. / 47.568611111138771719° пн. ш. 40.85278333336077594° сх. д. / 47.568611111138771719; 40.85278333336077594 | |
| Витік | Новомосковськ, Тульська область, Середньоруська височина |
| • координати | 54°00′44″ пн. ш. 38°16′40″ сх. д. / 54.01222° пн. ш. 38.27778° сх. д. / 54.01222; 38.27778 |
| • висота, м | 180 м |
| Гирло | Таганрозька затока Азовського моря |
| • координати | 7°05′11″ пн. ш. 39°14′19″ сх. д. / 7.08639° пн. ш. 39.23861° сх. д. / 7.08639; 39.23861 |
| • висота, м | 0 м |
Похил, м/км | 0,096 м/км |
| Країни: | Росія |
| Регіон | Тульська область |
| Довжина | 1870 км |
Площа басейну: | 422 000 км² км² |
| Середньорічний стік | 680 м³/с |
| Притоки: | Воронеж, Битюг, Хопер, Ведмедиця, Ilovlya River[d], Сал, Манич, Krasivaya Mecha River[d], Швидка Сосна, Tikhaya Sosna[d], Чир (річка), Сіверський Донець, Q756156?, Q756242?, Q756318?, Q756337?, Q756472?, Q756616?, Q756663?, Q756919?, Q756929?, Q757334?, Q757468?, Kamenka River (Don)[d], Темерник, Q1752628?, Аксай, Азовка, Bobrik[d], Богучарка, Q4091233?, Q4091268?, Q4091704?, Q4099845?, Ведуга, Вовчий Яр, Q4130296?, Goluboy Dunay River[d], Q4156374?, Q4156375?, Q4166170?, Q4192089?, Q4199067?, Q4207079?, Q4207687?, Q4215893?, Q4220343?, Q4227211?, Q4236910?, Q4242019?, Q4245647?, Q4247023?, Q4256000?, Q4272395?, Q4279984?, Q4307666?, Nepryadva[d], Q4341282?, Q4344542?, Q4351191?, Q4359699?, Q4365963?, Q4373083?, Q4374966?, Репець, Reshetovka River[d], Q4402128?, Q4425618?, Q4444478?, Susat[d], Q4447007?, Q4498426?, Q4513074?, Q4516813?, Чорна Калитва[d], Tikhaja (Don tribute)[d], Q4458807?, Толучіївка, Q13208166?, Osered River[d], Q29865905? і Q30890808? |
| Водойми в руслі | Цимлянське водосховище |
| код ДВР Росії | 05010100312107000000014 |
| GeoNames, Global Geosites | 565361 |
 Дон на Вікісховищі | |
Дон або Дін[джерело?] (рос. Дон; від скіфсько-сарматської основи dānu, в значенні «вода», «річка»[1]; у стародавніх греків — Гіргіс[джерело?], Танаїс, у Середні віки — Великий Дон) — річка в Європейській частині Росії, впадає в Азовське море. Площа басейну 422 тис. км². Довжина 1870 км.
Зміст
1 Походження назви
2 Дон в українській народній творчості і літературі
3 Географія
3.1 Великий вигин Дону
3.2 Дельта Дону
4 Історія Дону
4.1 Історія формування сучасного Дону
5 Притоки
6 Населенні пункти
7 Панорама
8 Див. також
9 Примітки
10 Посилання
Походження назви |
Крейдяні гори на Дону недалеко від Павловська, Воронезька область
Майже всі дослідники визнають іншомовне походження слова «дон» у значенні «вода, річка». Зокрема, думки сходяться, що найменування має іраномовні коріння, тому що в іранській мові значення слова «дон» перекладається як «річка». У сучасній осетинській мові термін «дон» і зараз існує в цьому значенні, утворюючи гідроніми (Гізельдон, Аргудон, Ардон, Садо, Хазнідон та інші). Тут початкові компоненти складених назв вказують на характер річок. В. І. Абаєв підкреслює, що «перехід dān → don стався не раніше XIII-XIV століть, коли осетинський (аланський) елемент масово вже не був представлений на півдні Росії. Тому російську форму Дон не можна пов'язувати безпосередньо з сучасним осетинським don»[1], ці слова споріднені через скіфо-сарматську мову.
У мові Авести «Дану» — «річка, потік». О. І. Соболевський в «Російсько-скіфських етюдах» стверджує, що походження назви «дон» безумовно іраномовне, пропонуючи етимологію «овеча річка» (danu-avi), як і назва «Дунай». Але його гіпотеза була рішуче відкинута.
Т. Лер-Сплавінський, спираючись на форму давньогрецького Танаїс, заперечує іранські коріння в назві та висловлюється за фракійське походження, де можливо чергування а-о, т-д. Щодо походження назви «Дунай» (схожість у вимові і зв'язок в походженні імен «Дон» і «Дунай» очевидні) він говорить про споконвічно слов'янське слово «дунай» — «велика вода» і про його подальше змішування з неслов'янським назвою "Дунай ", коли слов'яни з'явилися на цій річці. У цьому зв'язку можна згадати гіпотезу про індоєвропейську основу «danu» — «текти», «литися». Аналогічно в стародавній мові санскриту «Дану» — це «вологість». Всі лінгвісти та дослідники згодні з закономірним зв'язком назви «Дон» з іншими гідронімами Північного Чорномор'я, що містять «дн» (Дніпро, Дністер, Дунай).
Таким чином, назва має тісний зв'язок з іменами інших річок. Дон відомий з дуже давніх часів, його назва згадується в «Повісті минулих літ», де детально сказано про річки, що впадають в Азовське море.
Дон в українській народній творчості і літературі |
Вже в «Слові о полку Ігоревім» Дон згадується, як далека межа половецької землі, кінець «Дикого поля».
| « | Хочу бо, — [Ігор] сказав, — | » |
Часто згадується Дон і в чумацьких піснях. Чумаки ходили на Дон за рибою та сіллю:
| « | Над річкою бережком | » |
| « | А в неділю рано-вранці | » |
З кінця XVIII ст. пожвавлюється українське переселення на Дон. Це пов'язане було з ліквідацією Запорізької Січі російським урядом та запровадженням панщини на Правобережній та Лівобережній Україні. Історія подорожей та заселення українцями берегів Дону знайшла відображення і в творах класиків української літератури Івана Котляревського («Наталка-Полтавка»), Квітки-Основ'яненка («Сватання на Гончарівці»), Тараса Шевченка («Не спалося, а ніч, як море…»), Нечуя-Левицького («Микола Джеря»), Панаса Мирного («Хіба ревуть воли, як ясла повні?»). Пам'ять про життя українців на Дону збереглася і в рядках національного гімну:
| « | Станем, браття, всі за волю, від Сяну до Дону, | » |
Хоча зараз Дон протікає виключно територією сучасної Росії, його ім'я збереглося в назвах двох українських етнографічних регіонів у складі Російської Федерації — Донщини (Ростовська область) і Подоння (Воронезька область).
Географія |
Басейн Дону
Витік Дону
Витік Дону розташований у північній частині Середньоросійської височини, на висоті близько 180 м над рівнем моря. Раніше за початок річки вважали місце витоку з озера Іван (саме тому річку поетично назвали Доном Івановичем; в дійсності стік з Іван-озера у Дон звичайно не відбувається). За витік Дону часто вважали Шатське водосховище на північ від міста Новомосковьск Тульської області, котре також ним не є і відгороджено від річки залізничною дамбою. Витоком Дону наразі вважається витік струмка Урванка, розташований в межах Детского парка міста Новомосковська[5] за 2—3 км на схід (струмок Урванка). У цьому місці встановлено архітектурний комплекс «Исток Дона». Саме джерело в цьому комплексі штучного походження і живиться від водопровідної мережі.[6][7]
Слід зазначити, що в 30-і роки XX століття джерело струмка Урванка знаходилося на 600 метрів вище за течією і брало початок у болотистій місцевості на території нинішнього Березового гаю міста Новомосковська.
Характер долини і русла Дону типовий для рівнинних річок. Він має плавний поздовжній профіль з ухилами, поступово зменшуючимися до гирла (рис. 1), середній ухил становить 0,1 ‰. Майже по всій довжині Дон має розроблену долину з широкою заплавою, безліч рукавів (єриків) і староріччями, і досягає в нижній течії ширини 12-15 км. В районі міста Калач-на-Дону його долина звужується відрогами Середньоруської та Приволзької височин. На цій короткій ділянці заплава біля річки відсутня.
Для Дону, як і інших річок регіону, характерна асиметрична будова долини. Правий корінний берег - високий і крутий, а лівий - пологий і низинний. По схилах долини простежуються три тераси. Дно долини заповнене відкладеннями алювію. Русло звивисте з численними піщаними мілководними перекатами.
Великий вигин Дону |
Великий вигин Дону (також, Донська лука) - від Серафімовича (колишньої станиці Усть-Медведицької) до Суровикіно, а також місцевість, яка охоплюється річкою. У цьому районі Дон робить кілька крутих вигинів, в загальному напрямку течії на схід, а потім різко повертає на південь і зближується з Волгою на відстань 60 кілометрів, і тече на 40 метрів вище рівня Волги.
Великий вигин поділяють на систему менш великих вигинів. Виділяють дві звивини другого порядку, Кремінську і Сиротинсько-Трехостровську, і чотири третього порядку.
Дельта Дону |
Гирло та дельта Дону - Таганрозька затока Азовського моря. Від Ростова-на-Дону утворює дельту площею 540 км². Там русло Дону розділяється на численні рукави і протоки (гирла), в тому числі - Мертвий Донець, Старий Дон, Каланча, Велика Колотнеча, Переволока, Єгурча.
Історія Дону |
Історія формування сучасного Дону |
Дон з'явився на Землі приблизно 23 мільйони років тому, на межі олігоцену (остання епоха палеогенового періоду) та міоцену (перша епоха наступного, неогенового, періоду). Як всі молоді річки, Дон зародився у вигляді каньйону. Цей не надто глибокий каньйон прорізав у напрямку з півночі на південь плоску рівнину в межах сучасної Оксько-Донської низовини. Рівнину, створену морськими осадами, яка являла собою осушене морське дно, залишали моря, які поступово відступали на південь. Подальша історія Дону тісно пов'язана з життям існувавших на півдні Руської рівнини морів, з коливаннями їх рівня та змінами берегової лінії, трансгресії і регресії. Іноді узагальнено назване Південно-Руським, або Евксіно-Каспієм, або Понто-Каспієм, це море відділяло Руську рівнину від існуючої підвищеної території Кавказу.
У процесі поступового відступу Південно-Руського моря, відійшовшого на початок міоцену, в так званий сакараульский час, до лінії сучасного Маничу, і почалося закладення протяжної долини Палео-Дону.
Далі різке падіння рівня моря 17 мільйонів років тому, наприкінці коцахурського часу, призвело до формування до середнього міоцену великої річкової долини, яка простягалась від Підмосков'я до околиць Яшкуль в Калмикії, на сучасній Єргенінській височині. Ця річка називається ламкінсько-ольховського-яшкульським Палео-Доном. Ширина долини досягала 50 кілометрів, а дельта річки біля Яшкуль мала ширину до 60 кілометрів. Глибина долини становила 80-120 метрів в межах Оксько-Донської низовини, і до 300 метрів ближче до гирла, на сході сучасних Єргенєй.
Річка Дон у деяких стародавніх письменників називалася Амазонією, тому що за переказами, записаними грецьким істориком Геродотом у V столітті до нашої ери, а також і іншими, на берегах Меотійського моря (Азовського) та по нижньому Дону жили колись войовничі жінки амазонки.Їхнє перебування було на берегах Термодонта, цілком ймовірно річки Геліса, нинішнього Кизил-Ірмаку у Малій Азії, на південному березі Чорного моря; частина з них, потрапивши після жорстоких битв у полон до греків, була відправлена на трьох кораблях в Елладу, але по дорозі перебила всю корабельну охорону та після довгих блукань по Чорному морю висадилася в землі скитів (скіфів), в містечку Кремни, на березі Азовського моря. Звідси, як каже Гелланик, сучасник Геродота, амазонки нападали на сусідні прибережні народи і навіть доходили до Аттики (Греція). Вони вважали себе доньками Арея, бога війни (Марса), були відмінними вершницями, носили залізні зброю, меч, спис і лук, і за свою мужність та статуру вважалися швидше чоловіками, ніж жінками, і навіть у битах та геройських подвигах перевершували їх багато в чому . Говорили на фракийській мові (Гекатей, VI століття). Новонароджених хлопчиків амазонки начебтото знівечували та робили їх нездатними до війни, а по змужнінню змушували їх виконувати всі домашні роботи. У дівчаток же випалювали праву грудь, щоб вона не заважала володіти зброєю, від чого вони і отримали назву амазонки, a-maza — без грудей.
І ось греко-римський історик Плутарх (І-е століття нашої ери), користуючись давніми оповідками про амазонок, записав такий переказ про річку Амазонію, Дон. У одного богатиря Беросс, який володів річкою (нижньою течією) від амазонки Лисиппом народився син, якого назвали Танаїсом. Танаїс змужнів і став проявляти великі військові здібності: влучно стріляв з лука і, володіючи незвичайною фізичною силою, чудово володів мечем і дротиком (списом), був у всьому стриманий, цурався жінок, поклоняючись одному богу Арею, і, нарешті, дав обітницю цнотливості. Богиня Венера, бажаючи його спокусити, не раз була йому у образі прекрасної діви, але молодий красень байдуже проходив повз, твердо виконуючи даний обітницю. Бажаючи помститися за таку зневагу, богиня порушила в ньому любов до його матері. Спочатку він мужньо боровся зі своєю пристрастю, але під кінець не міг вже володіти собою і, бажаючи залишитися цнотливим, кинувся з високого берега в річку Амазонії, від чого остання і отримала назву Танаіса).
Притоки |
Найважливіші притоки: Непрядва, Красива Меча, Сосна (іноді називають, щоб відрізняти від Тихої Сосни, Швидкою Сосною), Тиха Сосна, Чорна Калитва, Чир, Сіверський Донець — праві; Воронеж, Битюг, Хопер, Медведиця, Іловля, Сал, Манич — ліві.
Дон та Волгу з'єднує судноплавний Волго-Донський канал (з 1952 р.).
Населенні пункти |
На Дону розташовані міста Новомосковськ, Єпифань, Данков, Лебедянь, Задонськ, Семилуки, Нововоронеж, Ліски, Павловськ, Серафимович, Калач-на-Дону, Волгодонськ, Цимлянськ, Константиновськ, Семикаракорськ, Аксай, Ростов-на-Дону, Азов. На правому рукаві Дону — Аксаї — Новочеркаськ.
Панорама |
Вид на річку Дон з Серафімовицького мосту
Дон в селі Сторожеве Воронезької області
Див. також |
- Найдовші річки Росії
- Дельта Дону
Примітки |
↑ аб Абаев В. И. Историко-этимологический словарь осетинского языка. Т. 1. М.—Л.: Изд-во АН СССР, 1958. С. 366—367.(рос.)
↑ Ироическая пѣснь о походѣ на половцовъ удѣльнаго князя Новагорода-Сѣверскаго Игоря Святославича, писанная стариннымъ русскимъ языкомъ въ исходѣ XII столѣтія съ переложеніемъ на употребляемое нынѣ нарѣчіе. Москва, въ Сенатской Типографіи, 1800.— С.6.
↑ Григор'єв-Наш. Історія України в народних думах та піснях. К, 1993. С. 266.
↑ Григор'єв-Наш. Історія України в народних думах та піснях. К, 1993. С. 258.
↑ Василий Песков. Дон в колыбели (ru). Архів оригіналу за 2012-02-03. Процитовано 16 октября 2010.
↑ Сергей Новиков. ПРОПАЛ ИСТОК ДОНА (ru). Архів оригіналу за 2011-08-23. Процитовано 11 июня 2011.
↑ Про реку Дон. Исток. (ru). Архів оригіналу за 2011-08-23. Процитовано 11 июня 2011.
Посилання |
Річка Дон / Державний водний реєстр Російської Федерації. Постанова Уряду РФ № 253 від 28 квітня 2007 року. (рос.)
Річка Дон / Большая советская энциклопедия. Главн. ред. А. М. Прохоров, 3-е изд. Тома 1-30. — М.: «Советская энциклопедия», 1969–1978. (рос.)
Хільчевський В.К. Дон - річка Енциклопедія сучасної України : у 30 т. / ред. кол. І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ, Координаційне бюро енциклопедії сучасної України НАН України. — К., 2003–2016. — ISBN 944-02-3354-X.пошук онлайн
Ігор Роздобудько. Дін в українській народній поезії та літературі. // Донщина та далі на Схід.
 | Це незавершена стаття з географії Росії. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її. |
| ||||||||||
