Стара Ладога
| село Стара Ладога | |||
|---|---|---|---|
рос. Старая Ладога | |||
| |||
 | |||
| Країна |  Росія | ||
Суб'єкт Російської Федерації |  Ленінградська область | ||
| Муніципальний район | Волховський район | ||
| Код ЗКАТУ: | 412 098 629 | ||
| Код ЗКТМО: | 41609462101 | ||
| Основні дані | |||
| Час заснування: | 753 | ||
| Перша згадка: | 862 | ||
Поштовий індекс | 187412 | ||
Телефонний код | +7 81363 | ||
Географічні координати: | 59°59′55″ пн. ш. 32°17′49″ сх. д. / 59.99871800002777178° пн. ш. 32.29698900002777862° сх. д. / 59.99871800002777178; 32.29698900002777862Координати: 59°59′55″ пн. ш. 32°17′49″ сх. д. / 59.99871800002777178° пн. ш. 32.29698900002777862° сх. д. / 59.99871800002777178; 32.29698900002777862 | ||
Водойма | річка Волхов | ||
Карта | |||
  Стара Ладога | |||
| |||
Стара Ладога на ВікісховищіСтара́ Ла́дога (рос. Старая Ладога; давньоскан. Aldeigjuborg; до 1703 — місто Ладоґа[1]) — в наш час село Волховського муніципального району Ленінградської області Росії, адміністративний центр Староладозького сільського поселення. Розташоване на лівому березі річки Волхов, за 12 км від Ладозького озера.
Зміст
1 Історія та археологія
2 Музей і пам'ятки
3 Примітки
4 Література
5 Посилання
Історія та археологія |
Перша літературна згадка про місто зафіксована в «Сазі про Олава Трюґґвасона» монаха Одда Сноррасона. В скальдичних віршах варягів-вікінгів місто звалося Aldeigja, а в саговій традиції Aldeigjuborg.
За археологічними даними, місто існувало з 8 століття на торговельному шляху від Балтійського моря на Волгу (в Болгари) і на Дніпро («із варяг в греки») й вважається, що тоді воно було першою князівською резиденцією скандинавської династії Рюриковичів. Скандинави складали верхівку тодішнього суспільства Русі, про що свідчать численні місцеві поховання, досліджені археологами вже в післярадянський час.
У Ладозі та її околицях знайдено 6 скарбів арабських куфічних срібних монет,[2] в т. ч. найдавніший у Східній Європі — 786 року.[3]
У 997 році кам'яні укріплення Ладоґи були зруйновані вояками норвезького ярла Ейріка Гаконсона.[4]
В часи князя Ярослава Мудрого у Ладозі був окремий князівський престол, який посідали троюрідний брат княгині Інґіґерди Ранґвальд Ульвсон (з 1019 р.) і його син Ульф-Ейлів Ранґвальдсон (†1036/37).[5]
У «Сазі про Магнуса Доброго» скальди повідомили, що 1034 року норвезькі гевдінґи Ейнар Тамбарскельфір та Кальв Арнарсон прибули по нього до Ладоґи, звідки вислали гінців до Ярослава Мудрого у Гольмґарді. Після отримання листів безпеки вони прибули до князя та мали у нього авдієнцію.[6]
В ХІ—ХV століттях — це фортеця й торговельно-ремісничий центр Новгородської республіки. Від 1478 року, після завоювання Москвою та підкорення Великого Новгороду, перебуває у складі Московського великого князівства. В 1704 році місто було перенесене Петром І до гирла річки Волхов (Нова Ладога).
Збереглись частина валу і кам'яної фортеці, церкви ХІІ століття (в тому числі й церква Георгія) з фрагментами фресок, залишки житлових кварталів VIII–XII століть.
Музей і пам'ятки |
- Староладозький музей-заповідник
Староладозька фортеця. Заснована варягами ще наприкінці IX ст. Руїнована пам'ятка оборонної архітектури XII–XVI ст. У фортеці знаходиться Георгіївська церква — церква домонгольської архітектури. Дерев'яна клітська церква Дмитра Солунського — 1901 р.- Микольський Староладозький монастир. Споруди XVII–XX ст. Собор Миколи Чудотворця збудований в 1640-х рр. на місці домонгольського храму початку XIII ст.
- Церква Різдва Іоанна Предтечі колишнього Предтеченського монастиря — 1695 р.
- Успенський Староладозький монастир (XII–XIX ст.). Успенська церква (1160-і рр.) — споруда домонгольської архітектури.
- Олексіївська церква. 1833 р., класицизм.
Примітки |
↑ Л. Войтович. Гольмґард… С. 43.
↑ див. Дирхам
↑ Л. Войтович. Гольмґард… С. 53.
↑ Л. Войтович. Гольмґард… С. 55.
↑ Л. Войтович. Гольмґард… С. 52.
↑ Там само. — С. 43.
Література |
 | Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Стара Ладога |
Л. Войтович. Гольмґард: де правили руські князі Святослав Ігоревич, Володимир Святославич та Ярослав Володимирович? // Український історичний журнал. — К., 2015. — № 3 (522) за травень-червень. — С. 37-55. ISSN 0130-5247.- Географический энциклопедический словарь. — Москва: Советская энциклопедия, 1989. — С. 586. (рос.)
Посилання |
Т. Н. Джаксон. Этнографический справочник (рос.)
 | Це незавершена стаття про Ленінградську область. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її. |
| |||||||
