Деміївка
Деміївка Київ | ||||
 Центр Деміївки - Деміївська площа, 2013 р. | ||||
| Загальна інформація | ||||
|---|---|---|---|---|
50°24′18″ пн. ш. 30°30′54″ сх. д. / 50.405° пн. ш. 30.515° сх. д. / 50.405; 30.515Координати: 50°24′18″ пн. ш. 30°30′54″ сх. д. / 50.405° пн. ш. 30.515° сх. д. / 50.405; 30.515 | ||||
| Країна |  Україна | |||
| Район | Голосіївський | |||
| Адмінодиниця | Київ | |||
Транспорт | ||||
| Метрополітен |  «Деміївська», «Голосіївська» | |||
Зовнішні посилання: | ||||
У проекті OpenStreetMap | пошук у Nominatim ↑421866 ·R (Київ) | |||
| Карта | ||||
  Деміївка Деміївка (Київ) | ||||
Демі́ївка (Верхньолибідська́ слобі́дка, Верхньолибідське́ подві́р'я, Нижньолибідська́ слобі́дка, Ста́лінка) — історична місцевість міста Києва. Розташована вздовж Голосіївського проспекту (до Голосіївської площі), Науки (до Малокитаївської вулиці) та проспекту Валерія Лобановського (до Мистецької вулиці) і початкової частини Васильківської вулиці. Центром Деміївки вважається Деміївська площа.
До місцевості прилучаються Голосіївський парк імені Максима Рильського та Голосіївський національний природний парк.
Зміст
1 Походження назви
2 Історія
3 Архітектурна спадщина
4 Примітки
5 Посилання
6 Джерела
Походження назви |
Походження назви місцевості досі не з'ясовано. Найбільш поширені дві версії: що назва пішла від деякого роду Демієвих, що були пов'язані з цією місцевістю або від дієслова «дмить» («демить»).
Вперше сучасна назва зафіксована істориком Де ля Флізом в 1840 як «Село Нижня Либідь Деміївка» (проте точне розташування села невідоме)[1]. В подальшому назва Деміївка закріплюється за цією місцевістю.
Історія |
Деміївка. Фото 1888 року.
Місцевість почала формуватися в XVIII століття як група поселень у долині Либіді, на перетині її зі шляхом на Васильків. До середини XIX століття фігурувала як Либідська земля, два села (слобідки) — Верхньолибідське і Нижньолибідське[2] (були розташовані вздовж р. Либідь). Під сучасною назвою відома з 1820-х років[3] У 1850-х роках Деміївка згадана як село Хотівської волості Київського повіту Київської губернії. З кінця XIX століття — робітниче селище.
1908 року київський підприємець Давид Марголін відкрив на Деміївці приватну трамвайну лінію, яка пролягала приблизно від теперішнього провулка Руслана Лужевського до Голосіївської площі. Марголін мав розкішно облаштований вагон для особистих поїздок. Ця лінія увійшла до міської мережі 1918 року.
3 (16) жовтня 1918 року в Деміївці відбувся економічний страйк 1626 з 2039 робітників товариства Київського цукрово-рафінадного заводу. Вони вимагали підвищити заробітну плату, не здійснювати відрахувань з неї в лікарняну касу, заплатити за час страйку. Страйк продовжувався п'ять днів, завершився компромісом.
4 (17) вересня 1918 року за законом Ради міністрів Української Держави передмістя Деміївка було прилучено до міста Києва[4]. З середини 1920-х до початку 1960-х років мала назву Сталінка (на честь радянського політичного діяча Йосипа Сталіна, цей топонім офіційно вживався до початку 1960-х років, а неофіційно — й понині). Більшу частину старої забудови знесено в 1970-ті роки.
Центр Деміївки — Деміївська площа, у центрі якої розташований Центральний автовокзал, а поряд із цією площею — бібліотека ім. В. Вернадського. У 1985 році на площі було встановлено пам'ятник воїнам-автомобілістам у вигляді вантажівки-«полуторки» на постаменті (архітектори Микола Кислий, Сергій Новгородський).
У 1980 році, під час підготовки до Олімпійських ігор, була скорочена трамвайна лінія (як декларувалося, з метою благоустрою), що пролягала до Голосіївської площі.
Місцевість прославлена сучасним українським письменником Олесем Ульяненком у романі «Сталінка», мала славу «хуліганського» району.
Архітектурна спадщина |
Хоча в 1970-ті роки переважну більшість старої забудови було знесено, частина старовинних споруд збереглася. Зокрема, на Голосіївському проспекті збереглися старовинні корпуси пивзаводу Шульца (в радянський час — пивзавод № 1) кінця XIX ст., старовинна заводська брама заводу «Київгума», корпуси колишнього Деміївського цукрово-рафінадного заводу (нині кондитерська фабрика «Roshen») останньої третини ХІХ століття, а також колишні житлові та громадські будинки № 22, 26, 32, 48. Також збереглася частина одноповерхової приватної забудови кінця XIX — початку ХХ століть.
Однією із найвідоміших і найцінніших споруд старої Деміївки є Свято-Вознесенська церква (1882—1883), в якій, зокрема, 1907 року вінчалася Леся Українка із К. Квіткою.
Примітки |
↑ Пономаренко Л. А., Різник О. О. Київ. Короткий топонімічний довідник. Довідкове видання. — К. : Видавництво «Павлім», 2003. — С. 34.
↑ Доминик Пьер де ля Флиз. Подробная статистика каждой деревни государственных имуществ Киевского округа. — Киев, 1854.
↑ Геометрическій уменьшеный планъ губернскаго города Кіева съ селитебною землею… Назначеніе здѣлано на планѣ 1823 года въ генварѣ мѣсяцѣ // Науковий архів Інституту археології НАН України. — Ф. 14, спр. 117. (рос. дореф.)
↑ Присоединеніе Деміевки. Гетманомъ Украины утвержденъ одобренный совѣтомъ министровъ законъ о присоединеніи предмѣстьевъ Кіева Деміевки, Саперной слободы съ прилегающими къ нимъ землями въ количествѣ до 262 десятинъ къ г. Кіеву согласно съ планомъ отъ 2 октября 1910 г. // Послѣднія новости. Кіевъ. — 1918. — № 5204 (Утренній выпускъ). — 21 (8) сентября. — С. 3. (рос. дореф.)
Посилання |
Сантарович Андрей. Лицо Киева: Демеевку оставили без общей идеи. // Комментарии.ua — 2010. — 05 ноября.
Кальницький Михайло. Колишнє передмістя Деміївка. // Интересный Киев.
Джерела |
Веб-енциклопедія Києва. (Умови використання).
Вулиці Києва. Довідник / за ред. А. В. Кудрицького. — К. : «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1995. — 352 с. — ISBN 5-88500-070-0.
Київ: енциклопедичний довідник / за ред. А. В. Кудрицького. — К. : Гол. ред. Української Радянської Енциклопедії, 1981. — 736 с., іл.
Пономаренко Л. А., Різник О. О. Київ. Короткий топонімічний довідник. Довідкове видання. — К. : Видавництво «Павлім», 2003. — 124 с. : іл. — ISBN 966-686-050-3.- Інститут історії України, 17 вересня; 16 жовтня
Доминик Пьер де ля Флиз. Подробная статистика каждой деревни государственных имуществ Киевского округа. — Киев, 1854.
Demiówka // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. — Warszawa : Filip Sulimierski i Władysław Walewski, 1900. — T. XV, cz. 1 : Abablewo — Januszowo. (пол.)
| |||||||||||||||||||||||
| |||||
