Китай-город (Москва)
частина стіни в Зарядді
Китай-город — раніше Великий посад, а тепер історичний район Москви всередині Китайгородського фортечного муру, прибудованого в 1538 році до кутових башт Московського Кремля: Беклемишевської і Арсенальної. В радянський час він був зруйнований і збереглися лише невеликі ділянки давньої стіни Китай-города.
Зміст
1 Історія
2 Назва
3 Будівлі і вулиці Китай-города
4 Ворота і башти стіни
5 Знос стіни
6 Часткове відтворення стіни
7 Див. також
8 Примітки
Історія |
Файл:Tretyakovsky Proyezd2.jpg
У XVI столітті Москва опоясується ще трьома лініями укріплень; в 1534 році будуються дерев'яно-земляні, а в 1535—1538 рр. — кам'яні стіни навколо примикаючого до Кремля Великого посаду,[1] який отримав в ту пору іншу назву — Китай-город[1].
Назва |
Назва, можливо,[1] походить від слова кита — «зв'язка тонких жердин», з яких у 1534 році було збудовано тут тимчасові укріплення.[1]. У словнику Даля слово кита (китана, китица, кить) тлумачиться як «стебло», «трава повійної і довгостовбурової рослини», «пліть», похідне китка (кита) тлумачиться як «звитий кільцем сінний в'юк»[2]. У російських джерелах XVII ст. словом кита називають султан — в описах форми гусарів, яничарів. Відоме слово «кита» в цьому ж значенні і в українській мові початку XX століття, воно також вживалося і як синонім «китиця»[3], з яким має спільне походження[4].
За іншою версією, назва пов'язана з італ. сitta (повністю cittadelle — «цитадель») чи з тюркським катай («городище», «фортеця»)[5]. У Словнику Брокгауза і Єфрона «Китай-город» виводиться від «татарського» слова «Китай» («середній») і тлумачиться як «Середнє місто»[6].
Російський письменник і журналіст Володимир Гіляровський у своїй книжці «Москва і москвичі», а з ним і ряд істориків пов'язують назву московського Китай-города з Китайгородом на Поділлі: Олена Глинська могла дати ім'я району в пам'ять про свою батьківщину[7]. Окрім того, Китай-городом у пізніші часи називали посадську частину міста Пронська, що може бути пов'язано з перебудовою місцевої фортеці тим самим зодчим, що будував московський Китай-город — Петроком Малим[8].
І. К. Кондратьєв припускав і походження назви московського району від назви країни: ніби завдяки давнім московсько-китайським торговим відносинам[7].
Будівлі і вулиці Китай-города |
Файл:Tretyakovsky Proyezd1.jpg
Ворота і башти стіни |
Знос стіни |
Китайгородський мур був знесений у 1934 році, залишилися тільки невеликі ділянки: на площі Революції і вздовж Китайгородського проїзду, а також фрагмент білокам'яного фундаменту Варварської вежі в підземному переході станції метро «Китай-город».
Наприкінці 1990-х років Воскресенські ворота і окремі ділянки муру в районі Театральної площі і Третьяковського проїзду були відновлені, хоча в дещо іншому вигляді, ніж були до зносу.
Часткове відтворення стіни |
Див. також |
Кийово — озеро, розташоване на території міста Лобня Московської області Росії.
Примітки |
↑ абвг Детская энциклопедия: для среднего и старшего возраста. Том: 7 Из истории человеческого общества / Гл.редакция: Д. Д. Благой, В. А. Варсанофьева, Б. А. Воронцов-Вельяминов, П. А. Генкель и др.; гл. редактор: А. И. Маркушевич; научн.редакторы: С. Д. Сказкин, М. В. Нечкина, Н. П. Кузин, А. В. Ефимов, А. И. Стражев, А. Г. Бокщанин;, зам. Гл.редактора: П. А. Мичурин. — Изд. Академии педагогических наук РСФСР, Москва 1961, С: 621 (с.:243, 245, 251—255)
↑ Кита // Толковый словарь живого великорусского языка / авт.-сост. В. И. Даль. — 2-е изд. — СПб. : Типография М. О. Вольфа, 1880—1882. (рос.)
↑ Кита // Словарь української мови : в 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
↑ Етимологічний словник української мови : у 7 т. : т. 2 : Д — Копці / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР ; укл.: Н. С. Родзевич та ін ; редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1985. — 572 с.
↑ Москва: Архитектурный путеводитель / И. Л. Бусева-Давыдова, М. В. Нащокина, М. И. Астафьева-Длугач. — М. : Стройиздат, 1997. — С. 25. — ISBN 5-274-01624-3.
↑ Китай-город, часть Москвы // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос.)
↑ аб Кондратьев И. К. Седая старина Москвы. — М, 1983.
↑ Воротникова И.А., Неделин В.М. Кремли, крепости и укрепленные монастыри Русского государства XV-XVII веков. Крепости Центральной России. — М. : БуксМАрт, 2012. — С. 777-779. — ISBN 978-5-906190-01-7.
