Ufdjrw

Лазар Мойсейович Каганович
2-й Генеральний секретар ЦК КП(б)У
Час на посаді:
7 квітня 1925 — 14 липня 1928
Попередник	посада щойно заснована; Емануїл Йонович Квірінг як Перший Секретар ЦК КП(б)У
Наступник	Станіслав Вікентійович Косіор
2-й Перший секретар Московського обласного комітету ВКП(б)
Час на посаді:
22 квітня 1930 — 7 березня 1935
Попередник	Карл Янович Бауман
Наступник	Микита Сергійович Хрущов
5-й Перший секретар Московського міського комітету ВКП(б)
Час на посаді:
25 лютого 1931 — 16 січня 1934
Попередник	Карл Янович Бауман
Наступник	Микита Сергійович Хрущов
1-й голова Комісії партійного контролю ВКП(б)
Час на посаді:
10 лютого 1934 — 28 лютого 1935
Попередник	Ян Ернестович Рудзутак, як голова ЦКК РКП(б) — ВКП(б)
Наступник	Микола Іванович Єжов
5-й Народний комісар шляхів сполучення СРСР
Час на посаді:
28 лютого 1935 — 22 серпня 1937
Попередник	Андрій Андрійович Андреєв
Наступник	Олексій Бенедиктович Бакулін
3-й Народний комісар важкої промисловості СРСР
Час на посаді:
22 серпня 1937 — 24 січня 1939
Попередник	Валерій Іванович Межлаук
Наступник	посада скасована
7-й Народний комісар шляхів сполучення СРСР
Час на посаді:
5 квітня 1938 — 25 березня 1942
Попередник	Олексій Бенедиктович Бакулін
Наступник	Андрій Васильович Хрульов
Народний комісар паливної промисловості СРСР
Час на посаді:
24 січня 1939 — 12 жовтня 1939
Попередник	посада заснована
Наступник	посада скасована
1-й Народний комісар нафтової промисловості СРСР
Час на посаді:
12 жовтня 1939 — 3 липня 1940
Попередник	посада заснована
Наступник	Іван Корнійович Сєдін
Народився	10 (22) листопада 1893[1] Кабани, Поліський район, Київська область
Помер	25 липня 1991(1991-07-25)[1][2](97 років) Москва, СРСР
Роботи у Вікіджерелах
Медіафайли у Вікісховищі

.
9-й Народний комісар шляхів сполучення СРСР
Час на посаді:
26 лютого 1943 — 20 грудня 1944
Попередник	Андрій Васильович Хрульов
Наступник	Іван Володимирович Ковальов
1-й Міністр промисловості будівельних матеріалів СРСР
Час на посаді:
19 березня 1946 — 6 березня 1947
Попередник	посада заснована
Наступник	Семен Захарович Ґінзбург
4-й Перший секретар ЦК КП(б)У
Час на посаді:
3 березня 1947 — 26 грудня 1947
Попередник	Микита Сергійович Хрущов
Наступник	Микита Сергійович Хрущов
1-й голова Державного комітету РМ СРСР по матеріально-технічному постачанню народного господарства
Час на посаді:
9 січня 1948 — 10 жовтня 1952
Попередник	посада заснована
Наступник	Іван Григорович Кабанов
Член Президії ЦК КПРС
Час на посаді:
16 жовтня 1952 — 29 червня 1957
1-й голова Державного комітету РМ СРСР з праці та заробітної плати
Час на посаді:
24 травня 1955 — 6 червня 1959
Попередник	посада заснована
Наступник	Олександр Петрович Волков
4-й міністр промисловості будівельних матеріалів СРСР
Час на посаді:
3 вересня 1956 — 10 травня 1957
Попередник	Павло Олександрович Юдін
Наступник	Іван Олександрович Гришманов
Народився	10 (22) листопада 1893(1893-11-22) с. Кабани, Радомисльський повіт, Київська губернія, Російська імперія
Помер	26 липня 1991(1991-07-26) (97 років) Москва, Російська РФСР, СРСР
Громадянство	Російська імперія→  СРСР
Національність	український єврей
Політична партія	КПРС (з 1911)
Батько	Мойсей Гершкович Каганович
Дружина	Марія Марківна Приворотська
Рідня	Михайло Мойсейович Каганович (брат) Юлій Мойсейович Каганович (брат)
Професія	Радянський партійний і державний діяч
Особистий підпис
Нагороди
Роботи у Вікіджерелах
Медіафайли у Вікісховищі

Ла́зар Мойсе́йович Кагано́вич (10 [22] листопада 1893(18931122), с. Кабани, Радомисльський повіт, Київська губернія, Російська імперія — 26 липня 1991, Російська РФСР, СРСР) — радянський партійний та державний діяч українського єврейського походження, ідеолог, на якому часткова відповідальність за геноцид проти українського народу, був Генеральним секретарем ЦК КП(б)У.

Член ЦК КП(б)У в квітні 1925 — червні 1930 р., січні 1934 — травні 1937 р. Член Організаційного бюро ЦК КП(б)У в квітні 1925 — липні 1928 р., березні — грудні 1947 р. Член Політичного бюро ЦК КП(б)У в квітні 1925 — липні 1928 р., березні — грудні 1947 р.

Кандидат у члени ЦК РКП(б) в квітні 1923 — травні 1924 р. Член ЦК ВКП(б) в травні 1924 — червні 1957 р. Член Комісії партійного контролю ВКП(б) в лютому 1934 — 1939 р. Член Організаційного бюро ЦК ВКП(б) в червні 1924 — грудні 1925 р., липні 1928 — березні 1946 р. Кандидат у члени Політичного бюро ЦК ВКП(б) в липні 1926 — липні 1930 р. Член Політичного бюро (Президії) ЦК ВКП(б) в липні 1930 — червні 1957 р.

13 січня 2010 Апеляційний суд міста Києва, здійснивши попередній розгляд кримінальної справи № 1-33/2010, порушеної Службою безпеки України за фактом вчинення геноциду в Україні в 1932—1933 роках за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 442 КК України, відносно генерального секретаря Центрального комітету ВКП(б) Йосипа Сталіна (Джугашвілі), члена ЦК ВКП(б), голови Ради Народних Комісарів СРСР В'ячеслава Молотова (Скрябіна), секретарів ЦК ВКП(б) Лазаря Кагановича та Павла Постишева, члена ЦК ВКП(б), генерального секретаря ЦК КП(б)У Станіслава Косіора, члена ЦК ВКП(б), голови Ради народних комісарів УРСР Власа Чубаря та члена ЦК ВКП(б), другого секретаря ЦК КП(б)У Менделя Хатаєвича, постановив визнати в умисній організації геноциду частини українського народу, внаслідок чого було знищено 3 млн. 941 тис. осіб, і закрити кримінальну справу у зв'язку зі смертю обвинувачених^[3][4]. Керівник від СРСР «операції Вісла» — депортації 1947 року більш ніж 140 тис. українців, а також репресій проти населення на території СРСР, Польщі та Чехословаччини, що супроводжували акцію^[5].

Біографія |

Народився в с. Кабани Київської губернії (тепер —колишнє село Діброва в зоні відчудження Чорнобильської АЕС, Поліський район, Київська область, Україна) в єврейській родині.

З 1907 (з 14 рокiв) працював вантажником на млинi. У 1908—1910 роках — чорнороб на заводі сельтерської води і пробковому заводі у Києві. У 1910—1912 роках — підмайстер на кондитерській фабриці, чорнороб лісового складу в Києві.

Член РСДРП(б) з 1911 року.

У 1913—1914 роках — робітник шкіряного заводу, тягловий візник в Києві. У 1914—1915 роках — вантажник мануфакутурного складу, голова Спілки торгових службовців у Києві, член Київського комітету РСДРП(б). У 1915 році працював робітником—шевцем на Київській взуттєвій фабриці. Був заарештований і засуджений до адміністративного заслання.

Брав активну участь у більшовицькому русі, входив до складу керівних органів більшовицьких організацій у Катеринославі (нині Дніпро), Мелітополі, Юзівці (нині Донецьк).

У 1916 році — швець на взуттєвій фабриці міста Катеринослава, голова Спілки шкіряників, керівник районного комітету РСДРП(б) в Катеринославі; голова підпільної Спілки шкіряників, організатор підпільної більшовицької групи у місті Мелітополі Таврійської губернії. У жовтні 1916 — січні 1917 року — робітник взуттєвої фабрики Новоросійського товариства, керівник більшовицької організації міста Юзівки. У лютому — травні 1917 року — заступник голови Ради робітничих депутатів у місті Юзівці Катеринославської губернії.

У травні — вересні 1917 року — солдат російської армії, керівник солдатської військової організації РСДРП(б) 7-ї роти 92-го запасного піхотного полку, член виконкому Ради робітничих і солдатських депутатів, член комітету РСДРП(б) в місті Саратові. Одночасно у червні — вересні 1917 року — делегат Всеросійської конференції більшовицьких військових організацій, член Всеросійського бюро військових організацій при ЦК РСДРП(б). Арештовувався Тимчасовим урядом, але незабаром був звільнений.

У вересні 1917 — січні 1918 року — голова Поліського (у місті Гомелі) комітету РСДРП(б).

У січні — червні 1918 року — комісар і завідувач організаційно-агітаційного відділу Всеросійської колегії із організації Червоної армії у Москві і Петрограді.

У червні 1918 року — агітатор, завідувач агітаційного відділу Нижньогородського губернського комітету РКП(б).

18 червня 1918 — 21 липня 1919 року — голова Нижньогородського губернського комітету РКП(б). Одночасно, у січні — 25 липня 1919 року — голова виконавчого комітету Нижньогородської губернської ради.

У липні — жовтні 1919 року — в Червоній армії.

У жовтні — листопаді 1919 року — голова Воронезького губернського революційного комітету. У листопаді 1919 — серпні 1920 року — голова виконавчого комітету Воронезької губернської ради, член бюро Ворнезького губернського комітету РКП(б).

У вересні 1920 — січні 1921 року — член Туркестанської комісії ВЦВК і РНК РРФСР, народний комісар робітничо-селянської інспекції Туркестанської АРСР, т.в.о. члена РВР Туркестанського фронту, голова Ташкентської міської Ради.

У березні — грудні 1921 року — інструктор ВЦРПС, інструктор, секретар Московського комітету Спілки шкіряників, секретар ЦК Спілки шкіряників у Москві.

У грудні 1921 — травні 1922 року — член Туркестанського бюро ЦК ВКП(б) в Ташкенті.

У червні 1922 — 10 березня 1924 року — завідувач організаційно-інструкторського відділу ЦК РКП(б). 10 березня — жовтень 1924 року — завідувач організаційно-розподільного відділу ЦК РКП(б).

2 червня 1924 — 30 квітня 1925 року — секретар ЦК РКП(б).

7 квітня 1925 — 14 липня 1928 року — генеральний секретар ЦК КП(б)У в Харкові.

Перебуваючи на посаді генерального секретаря ЦК КП(б)У, став запеклим противником українських націонал-комуністів.

Виступав проти політичної лінії Олександра Шумського та Миколи Хвильового, часто конфліктував з головою РНК України Власом Чубарем.

У березні 1927 звинуватив у «націоналістичному ухилі» О. Шумського і керівника Закордонного бюро допомоги КПЗУ К. Саврича (Максимовича).

• 
  

  

  
  

  
  

  Виступ секретаря ЦК КП(б)У Лазаря Кагановича на Х з'їзді КП(б)У в Харкові
  

  
  

  
  

Політикою переслідування націонал-комунізму в Україні (резолюція Пленуму ЦК КП(б)У про «націоналістичних зрадників», березень 1928 р.) довів до розколу Комуністичну Партію Західної України, наполіг на арешті, а згодом, і знищення її провідних членів — Й. Крілика (Васильківа), М. Косара (Заячківського), К. Саврича (Максимовича), Г. Іваненка (Барабу), Р. Кузьму (Турянського) та ін.

12 липня 1928 — 10 березня 1939 року — секретар ЦК ВКП(б).

Одночасно, 22 квітня 1930 — 7 березня 1935 року — 1-й секретар Московського обласного комітету ВКП(б). 25 лютого 1931 — 16 січня 1934 року — 1-й секретар Московського міського комітету ВКП(б).

З грудня 1932 по 1934 рік очолював сільськогосподарський відділ ЦК ВКП(б), де активно керував організацією МТС в колгоспах і радгоспах.

Був одним з найближчих прибічників Й. Сталіна. Беззастережно підтримував ідею Сталіна про суцільну колективізацію, наполегливо впроваджував її реалізацію шляхом застосування репресивних заходів щодо селянства, в першу чергу українського.

6 липня 1932 р. на конференції КП(б)У разом з В. Молотовим звинуватив керівників КП(б)У у провалі колективізації і виступив проти пропозиції українських комуністів зменшити норми хлібозаготівель в Україні, значно завищені плани яких стали однією з головних причин голоду 1932–1933 років.

22 жовтня 1932 Політбюро з ініціативи Сталіна прийняло рішення про створення в Україні та на Північному Кавказі надзвичайних комісій для збільшення хлібозаготівель^[6]. Комісію з України очолив Молотов, по Північному Кавказу - Каганович, проте фактично він брав участь і в роботі комісії Молотова як завідувач відділом сільського господарства при ЦК ВКП (б). Незабаром Каганович виїхав на Північний Кавказ. 20-29 грудня був з візитом в Україні, де ініціював низку смертоносних заходів більшовицького терору.

У квітні 1933 — лютому 1935 року — голова Центральної комісії ВКП(б) по перевірці партійних лав.

10 лютого 1934 — 28 лютого 1935 року — голова Комісії партійного контролю ВКП(б).

У серпні 1933 — квітні 1935 року — голова Транспортної комісії ЦК ВКП(б). 10 березня — 9 липня 1934 року — завідувач транспортного відділу ЦК ВКП(б).

28 лютого 1935 — 22 серпня 1937 року — народний комісар шляхів сполучення СРСР.

22 серпня 1937 — 24 січня 1939 року — народний комісар важкої промисловості СРСР.

Одночасно 5 квітня 1938 — 25 березня 1942 року — народний комісар шляхів сполучення СРСР.

17 червня 1938 — 15 травня 1944 року — заступник голови Ради народних комісарів СРСР.

24 січня — 12 жовтня 1939 року — народний комісар паливної промисловості СРСР. 12 жовтня 1939 — 3 липня 1940 року — народний комісар нафтової промисловості СРСР.

24 червня — 3 липня 1941 року — голова Ради із евакуації при РНК СРСР.

20 лютого 1942 — 4 вересня 1945 року — член Державного Комітету Оборони СРСР, уповноважений по транспорту.

У липні — серпні 1942 року — член Військової Ради Північно-Кавказького фронту. У листопаді 1942 — лютому 1943 року — член Військової Ради Закавказького фронту.

26 лютого 1943 — 20 грудня 1944 року — народний комісар шляхів сполучення СРСР.

20 грудня 1944 — 6 березня 1947 року — заступник голови Ради народних комісарів (Ради міністрів) СРСР.

Одночасно 19 березня 1946 — 6 березня 1947 року — міністр промисловості будівельних матеріалів СРСР.

• 
  

  

  
  

  
  

  Виступ Кагановича
  

  
  

  
  

У березні 1947 р. був знову призначений першим секретарем ЦК КП(б)У для організації та проведення «операції Вісла».

3 березня — 26 грудня 1947 року — 1-й секретар ЦК КП(б)У.

Продовжував традиційну для більшовиків політику репресій проти української інтелігенції, звинувативши її в «українському буржуазному націоналізмі», провів широку чистку серед українських національних кадрів. Брав активну участь у ліквідації націоналістичного підпілля та особисто керував боротьбою проти частин Української Повстанської Армії.

У грудні 1947 р. відкликаний до Москви.

18 грудня 1947 — 5 березня 1953 року — заступник голови Ради міністрів СРСР.

Одночасно 9 січня 1948 — 18 жовтня 1952 року — голова Державного комітету РМ СРСР із матеріально-технічного постачання народного господарства.

5 березня 1953 — 29 червня 1957 року — 1-й заступник голови Ради міністрів СРСР.

Одночасно 24 травня 1955 — 6 травня 1956 року — голова Державного комітету РМ СРСР із праці і заробітньої плати.

3 вересня 1956 — 4 липня 1957 року — міністр промисловості будівельних матеріалів СРСР.

1957 — разом з В. Молотовим, Г. Маленковим, Д. Шепіловим та ін. створив опозиційну тодішньому партійному курсу групу, яка зробила спробу змістити з посади першого секретаря ЦК КПРС М. Хрущова.

У червні 1957 р. на Пленумі ЦК всіх членів групи (зокрема, і Кагановича) усунено від керівних державних і партійних посад.

У серпні 1957 — липні 1959 року — керуючий державного союзного тресту «Союзасбест» Свердловського раднаргоспу у місті Асбест Свердловської області.

З липня 1959 по 1961 рік — на пенсії у місті Калініні.

У грудні 1961 — виключений із КПРС, після чого реальної участі у політичному житті не брав. Проживав на пенсії у Москві.

Похований на Новодівочому кладовищі у Москві.

Як у багатьох партійних керівників, ім'я Кагановича присвоювалося територіальним об'єднанням і населеним пунктам, зокрема, 1938 році, його ім'ям було названо Кагановіческій район Павлодарської області, але коли він був зміщений з усіх посад в (1957), район був перейменований в Єрмаковський. На честь Кагановича були названі та інші об'єкти.

Ім'я Лазаря Кагановича в 1935-1955 носив Московський метрополітен, будівництвом якого Каганович безпосередньо керував, а потім (до 1957 року) станція «Охотний ряд». Перший радянський тролейбус мав на його честь марку «ЛК». У Київській області УРСР були населені пункти названі Кагановичі Перші (в 1934) (первинна назва Хабне, нині - Поліське) і Кагановичі Другі (село Кабани, де він жив до школи).

Фальшивка КДБ про Кагановича: «Кремлівський вовк» |

У Нью-Йорку в 1987 році англійською мовою видана книга-фальшивка Стюарта Кагана (Kahan, Stuart) "The Wolf of the Kremlin: The First Biography of L.M. Kaganovich, the Soviet Union's Architect of Fear.^[7] Автор книги стверджував, що він племінник Кагановича. Він повторив догми «Протоколів сіонських мудреців» і розповів, що нібито він таємно відвідав в Москві свого дядька, Лазаря Кагановича, і той розповів йому, як він організував змову проти Сталіна і вбив його спільно з Мікояном, Молотовим і Булганіним. Переконавшись, що це фальшивка, William Morrow & Co відкликало з магазинів книгу, але в СРСР вона була видана російською мовою в 1991 році.^[8] Детальніше ця історія викладена в англомовній версії Вікіпедії на сторінці Lazar Kaganovich в розділі The Wolf of the Kremlin, а російською мовою в книзі Рафаеля Гругмана «Смерть Сталина: все версии и ещё одна», с. 249—252.^[9]

Родина |

Дружина: Марія Марківна Каганович (Приворотська) (1894-1961).

Дочка: Майя Лазарівна Каганович (1923-2001), архітектор, підготувала до опублікування спогади батька — «Пам'ятні записки», випущені в Москві видавництвом «Вагриус» в 1997 році. Виховав прийомного сина Юрія.

Нагороди |

• 
  Герой Соціалістичної Праці (5.11.1943)


• чотири ордени Леніна (15.03.1935, 5.11.1943, 20.11.1943, 21.11.1953)


• 
  орден Трудового Червоного Прапора (17.01.1936)

Див. також |

• Сталінські списки

Примітки |

Джерела |

• Стюарт Каганович «Кремлівський вовк» Спогади Лазаря Кагановича у бесіді з американським племінником у 1981 році у його квартирі у Москві


• Филиппов С. Территориальные руководители ВКП(б) в 1934—1939 гг. Справочник. — Москва, РОССПЭН, 2016. (рос.)
  


• 
  Шаповал Ю. І. Каганович Лазар Мойсейович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К.: Наукова думка, 2007. — Т. 4 : Ка — Ком. — С. 14—15. — ISBN 978-966-00-0692-8.
  


• 
  Ю. Шаповал. Каганович Лазар Мойсейович // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.: Парламентське видавництво, 2011. — с.307 ISBN 978-966-611-818-2
  

Тематичні сайти Open Library · Rodovid.org Словники та енциклопедії Britannica (онлайн) · Encyclopædia Universalis Нормативний контроль BNE: XX984876 · BNF: 122521415 · GND: 118990306 · ISNI: 0000 0001 0884 9349 · LCCN: n84087111 · NKC: jn19990210313 · NLA: 873963 · NTA: 071270345 · LIBRIS: 241966 · SUDOC: 031274625 · VIAF: 32053663 · ULAN: 500283331

п о р Голови українських державних утворень з 1917 УНР (1917−1918) Михайло Грушевський Українська Держава (1918) Гетьман: Павло Скоропадський УНР (1918−1920) Володимир Винниченко • Симон Петлюра УДР (1917−1922) Онисим Ступак • Юрій Глушко ЗУНР (1918−1919) Євген Петрушевич Кубанська Народна Республіка (1918−1920) Микола Рябовіл Гуцульська республіка (1918−1919) Степан Клочурак Команчанська Республіка (1918−1919) Пантелеймон Шпилька Лемко-Русинська Республіка (1918−1920) Ярослав Качмарчик Холодноярська Республіка (1919−1922) Василь Чучупак • Іван Деркач • Костянтин Пестушко • Герасим Нестеренко Уряд УНР в екзилі (1920−1992) Андрій Лівицький • Степан Витвицький • Микола Лівицький • Микола Плав'юк Карпатська Україна (1938−1939) Андрій Бродій • Августин Волошин Українська Самостійна Соборна Держава (1941) Ярослав Стецько УРСР (1917−1991) Перші секретарі ЦК КПУ: Юрій П'ятаков • Серафима Гопнер • Емануїл Квірінг •Станіслав Косіор • Вячеслав Молотов • Фелікс Кон • Дмитро Мануїльський • Емануїл Квірінг • Лазар Каганович • Станіслав Косіор • Микита Хрущов • Лазар Каганович • Микита Хрущов • Леонід Мельников • Олексій Кириченко • Микола Підгорний • Петро Шелест • Володимир Щербицький • Володимир Івашко • Станіслав Гуренко Україна (після 1991) Президенти: Леонід Кравчук • Леонід Кучма • Віктор Ющенко • Віктор Янукович • Олександр Турчинов (в.о.) • Петро Порошенко

п о р Голодомор 1932—1933 років Статті за землями: Україна Кубань Казахстан Теоретичне підґрунтя Національна політика Класова теорія Марксизм-ленінізм Сталінізм Передумови Соціальна політика Перша п'ятирічка Колективізація Розкуркулення Паспортна система Законодавча база Закон про п'ять колосків Про призупинення відправки на село товарів Про поліпшення матеріального становища керівного складу районів Про ліквідацію контрреволюційних гнізд та розгром куркульських груп Методи Продзаготівля та продрозкладка Чорна дошка Депортації Терор голодом Блокада Торгзін Відповідальні Інституції ВКП(б) КП(б)У ОДПУ ДПУ Червона армія ВЛКСМ Комнезами Сільради Організатори Йосип Сталін В'ячеслав Молотов Лазар Каганович Павло Постишев Станіслав Косіор Влас Чубар Мендель Хатаєвич Панас Любченко Микола Берлін Наслідки Про Голодомор 1932—1933 років в Україні Суд над організаторами Голодомору в Україні Визнання Голодомору геноцидом Реєстри Жертви Голодомору Рятівники голодуючих Вивчення Організації Міжнародна комісія з розслідування Голоду в Україні Комісія США по Голоду в Україні Український інститут національної пам'яті Асоціація дослідників голодоморів в Україні Дослідно-освітній консорціум із вивчення Голодомору Дослідники Гарет Джоунс Лідія Коваленко Роберт Конквест Рафал Лемкін Малкольм Маггерідж Володимир Маняк Джеймс Мейс Енн Епплбом Книги 33-й: голод: Народна Книга-Меморіал Все тече Голодомор (1932—1933) — невідома українська трагедія Жнива скорботи Жовтий князь Марія Мор. Книга буття України Національна книга пам'яті жертв Голодомору Страта голодом Фільми Документальні Незнаний Голод Великий голод Жнива розпачу Закляття безпам'ятства Голодомор. Україна, ХХ століття: Технологія геноциду Окрадена земля Українська ніч 33-го Голодомор: геноцид українців у 1932—1933 роках Голодомор. Забутий геноцид Живі 33-й, свідчення очевидців Художні Повнометражні Голод-33 (1991) Поводир (2013) Гіркі жнива (2017) Гарет Джонс (2019) Короткометражні Маленьке життя (2008) Пам'ять День пам'яті жертв голодоморів Запали свічку Пам'ятники Музеї

п о р Герої Соціалістичної Праці А  Б  В  Г  Д  Е  Є  Ж  З  І  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  Двічі Герої • Тричі Герої