Самуїл Миславський
| Самуїл Миславський | ||
 | ||
| Митрополит Самуїл Миславський | ||
| ||
|---|---|---|
1783 — 1796 | ||
Церква: | Відомство православного сповідання Російської імперії | |
| Попередник: | Гавриїл (Кременецький) | |
| Наступник: | Ієрофей (Малицький) | |
| | ||
| Народження: | 24 травня 1731(1731-05-24) Полошки, Глухівський полк | |
| Смерть: | 5 січня 1796(1796-01-05) (64 роки) Київ | |
Чернецтво: | 12 квітня 1754 | |
Митрополит Самуїл (світське ім'я Семен Григо́рович Миславський; 24 травня 1731, с.Полошки — 5 січня 1796, Київ) — український релігійний діяч, церковний історик. Митрополит Київський і Галицький (1783-96) Відомства православного сповідання Російської імперії, перший після анексії Гетьманщини.
Редактор повного зібрання творів Теофана Прокоповича. Ректор Києво-Могилянської академії за часів Гетьмана Кирила Розумовського.
Життєпис |
Народився у родині сільськогос вященика. Вихованець Київської Академії (1752—1754), згодом її професор і ректор (1761—1768).
Призначений 28 грудня 1768 єпископом Білгородським Відомства православного сповідання Російської імперії. Ця єпархія обіймала землі Слобідської України. Розпочав низку акцій з метою помосковщення церковного життя, що позначилося, між іншим, на долі українського філософа Григорія Скороводи, який користувався підтримкою попереднього єпископа — Крайського. Історик Леонід Махновець так коментує це призначення:
Замість Крайського білгородським єпископом 28 грудня 1768, призначили добре нам відомого «соученика» Сковороди Самуїла Миславського, того самого, що сьогодні співав панегірики дегенерату Петру ІІІ, а завтра тій, що його вбила - Катерині ІІ. Безпринципний ієзуїт, який у житті дбав лише про одне - кар'єру, він на ходу не раз міняв орієнтацію. Тепер же, за царювання Катерини ІІ, коли великодержавницька політика набрала повної сили, коли на Україні знищувалися рештки державності, запроваджувалося масове закріпачення народних мас, винищувалася наука і культура, «землячок» Миславський і став одним із безпосередніх душителів українського слова, школи, науки. Миславський невігласом не був, він був освіченим суб'єктом, а саме такі вірнопіддані освічені кати, які б уміло брали за горло народ, і потрібні були потрібні Катерині ІІ...
У 1783—1796 pp. — зайняв престол Київської Церкви з титулом «митрополит Київський і Галицький». Боронив права і володіння київської митрополії, після російської секуляризації церковних маєтків врятував від ліквідації кілька українських монастирів, зокрема Києво-Братський монастир, а тим самим і Київську Академію. Але під тиском російського уряду й Синоду провадив русифікацію Академії, Лаврської друкарні і взагалі церковно-релігійного життя Київської митрополії.
У 1770-1780-их переглянув, доповнив і видав (у Кенігсберзі, а потім у Лейпцігу) 6 томів догматичних творів Феофана Прокоповича; залишив у рукопису «Краткое историческое описание Киево-Печерской Лавры» (опубліковане 1817). Також виправив і видав «Про походження Святого Духа від Святого Отця» Адама Зернікава.
Був членом Російської Академії наук.
Похований у Софійському соборі Києва.
Джерела та література |
В. Л. Микитась, Є. О. Колесник. Миславський Самуїл // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К.: Наукова думка, 2009. — Т. 6 : Ла — Мі. — С. 668. — ISBN 978-966-00-1028-1.- Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж ; Нью-Йорк : Молоде життя ; Львів ; Київ : Глобус, 1955—2003.
Леонід Махновець. Григорій Сковорода. Біографія. — Наукова думка. — Київ. — 1972. — С.202
 | Це незавершена стаття про теолога. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її. |
