Анекдот
Анекдо́т (грец. ανεχδοτος — невиданий, той що не підлягає розголосу) — коротке усне гумористичне або сатиричне оповідання про якусь подію, випадок із дотепним, часто несподіваним чи парадоксальним фіналом.
Вперше термін «анекдот» вжив Прокопій Кесарійський у книзі «Таємна історія» (550 рік), що розповідала про скандальну хроніку візантійського імператорського двору. В ті часи і пізніше під анекдотами розуміли міські плітки, чутки, пересуди, балачки, поголоси, тощо[1].
В античних літературах анекдотом називали старі твори, які в свій час не були відомі. Свого часу до анекдоту відносили фабліо та фацеції і польські фрашки. Як жанр фольклору анекдот близький до народної новели (Дж. Бокаччо, А. Чехов, Остап Вишня). Серед безлічі анекдотів зустрічається чимало чисто розважальних, але основна маса їх має соціальну спрямованість. Сюжети анекдоту постійно використовував у своїх творах Степан Руданський та пізніші гумористи: Павло Губенко, Степан Олійник, Павло Глазовий та інші.
У Південно-західному наріччі побутує інша фонетична форма слова анекдот. Подекуди в сільських регіонах Тернопільщини, Львівщини, а також у варіантах діаспорної говірки можна почути не Анекдот, а Ганекдот, що відповідає правилам їхньої милозвучності. Тобто голосний на початку слова, на відміну від понять більшості говорів української мови, «прикривається» приголосним. Подібним чином вимовляються слова гармія (армія), Гамерика (Америка) тощо.
Поділяються на різноманітні жанри за тематикою як-то етнофолістичні, професійні, політичні, цинічні, побутові тощо.
Зміст
1 Виноски
2 Джерела та література
2.1 Література
3 Посилання
Виноски |
↑ Українські анекдоти: від козацьких часів і по наші дні / Упорядник і автор передмови В. Чемерис. — Київ: Український письменник, 1995.- 382 сторінки. Сторінка 3. ISBN 5-333-01464-7
Джерела та література |
Удод О. А. Анекдот // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К.: Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — С. 89. — ISBN 966-00-0734-5.
Н. К. Гончаренко. Анекдот // Енциклопедія сучасної України : у 30 т. / ред. кол. І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ, Координаційне бюро енциклопедії сучасної України НАН України. — К., 2003–2016. — ISBN 944-02-3354-X.пошук онлайн
 | Вікіцитати містять висловлювання на тему: Анекдот |
Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.- Літературознавчий словник-довідник за редакцією Р. Т. Гром'яка, Ю. І. Коваліва, В. І. Теремка. — К.: ВЦ «Академія», 2007
Українська фольклористика: Словник-довідник / Укладач Михайло Чорнопиский. — Тернопіль: Підручники і посібники, 2008. ISBN 978-966-07-1323-9 — С. 10—11.
Література |
Е. Щербенко . Анекдот політичний // Політична енциклопедія / Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови). — К. : Парламентське видавництво, 2011. — С. 29. — ISBN 978-966-611-818-2.
Посилання |
АНЕКДОТИ // Енциклопедія історії України
Ірина Ігорівна Кімакович — Фольклорний анекдот як жанр (монографія)
| |||||
