Новозибковський повіт
Новозибковський повіт | ||||
 | ||||
 | ||||
| Губернія | Чернігівська губернія | |||
|---|---|---|---|---|
| Центр | Новозибков | |||
| Створений | 1808 | |||
| Площа | 3818 | |||
| Населення | 164 840 осіб (1897) | |||
Густота | 43.2 осіб / км² | |||
Новозибковський повіт — адміністративно-територіальна одиниця Чернігівської губернії. Повітове місто — Новозибков.
Повіт знаходився в північній частині губернії і межував на півночі з Суразьким, сході Стародубським, південному сході Новгород-Сіверським, півдні Сосницьким, південному заході Городнянським повітами Чернігівської губернії і Могильовською губернією на заході. Площа повіту становила 3 354,9 верст² (3 818 км²).
Згідно з переписом населення Російської імперії 1897 року в повіті проживало 164 840 чоловік. Згідно з відверто сфальшованими даними 1-го Всеросійського перепису (по Стародубщині в цілому і повіту зокрема) з них 94,16 % — було зараховані до російськомовного населення, 0,2 % — до білоруськомовного населення, 5,38 % становили євреї[1]. Про сфальшованість каже перед усім те, що за всіма 10-ма попередніми ревізіями населення українці становили абсолютну більшість населення повіту, зокрема за даними останньої 10-ї ревізії населення 1858 року кількість українців у повіті становила 74,8 тисяч осіб, або 66,7 %, менш спотвореними та все одно вкрай необ'єктивними були дані перепису Всеросійського перепису населення населення 1917 року, коли у повіті було нараховано 43,8 тисяч україномовних громадян, що складало 25,6 %
[2]. . Співставними з цими, врахуваючи те, що частина українців були російськомовними, виглядають дані перших двох переписів населення СРСР. Так за даними Всесоюзного перепису 1920 року українці Стародубського повіту становили 43 771, що складало 36,8 % , а за подібним переписом 1926 року було нараховано вдвічі менше українців — 24 863 осіб[3], або 16%[4]. Такі дані видатний український географ та демограф Володимир Кубійович піддавав ці дані істотними сумнівам.
Зміст
1 Адміністративний поділ
2 Персоналії
3 Примітки
4 Посилання
Адміністративний поділ |
Мапа повіту
Повіт поділявся на 3 стани і 11 волостей:
| Волость | Волосний центр | Кількість сільських общин[5] |
|---|---|---|
І стан | ||
Білоколодязька | Білий Колодязь | 22 |
Великотопальська | Велика Топаль | 42 |
Лакомобудська | Лакома Буда | 25 |
Брахлівська (з 1918 р. — Чорнооківська) | Брахлів (з 1918 р. — Чорнооків) | 57 |
ІІ стан | ||
Новоропська | Новий Ропськ | 31 |
Семенівська | Семенівка | 12 |
Куршановицька | Куршановичі | 17 |
ІІІ стан | ||
Людковська | Людкове | 33 |
Новобобовицька | Нові Бобовичі | 6 |
Денисковицька | Денисковичі | 9 |
Малощербинецька | Малі Щербиничі | 16 |
Персоналії |
Галайда (Поляков) Дмитро Якович — підполковник Армії УНР.
Примітки |
↑ Дані перепису населення 1897 року по Чернігівській губернії
↑ Владимир Кабузан. Украинцы в мире: Динамика численности и расселения. 20-е годы XVIII в. — 1989 г.: Формирование этнических и политических границ украинского этноса. М., 2006
↑ Тарас Чухлиб. Стародубщина — древняя украинская земля
↑ Национальный состав населения по Брянскому краю
↑ Календарь Черниговской губернии на 1891 год. Чернігів. Типографія губернського правління. 1890. стор. 44 (рос.)
Посилання |
Энциклопедический Словарь Ф. А. Брокгауза и И. А. Ефрона(рос.)
Отчетъ о состояніи начальныхъ народныхъ училищъ и сельскихъ школъ, состоящихъ Черниговской губерніи въ уѣздѣ Новозыбковскомъ за 1866 годъ // Черниговскія Епархіальныя извѣстія. Часть оффиціальная. № 10 (15 мая 1867 г.), с. 343-347.(рос.) Перелічено всі школи повіту станом на 1866 рік із кількістю учнів у кожній.
Ґеоґрафія українських і сумежних земель. — 1938, 1943.
| |||||||
| ||||||||||||||||
 | Це незавершена стаття з української історії. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її. |
