Ufdjrw

Петро Левченко. «Хутір», 1890-1910-ті роки

Хутір — вид сільського поселення, господарство (подвір'я) з належною до нього землею; мале сільське, часто однодвірне поселення поза селом.

Історія |

лат. mansus, sors, [casa] coloni[c]a, c.massaricia, c.servula; ст.грецьк. hide, sulung; сканд. bol; ст.верх.нім. huba.

В багатьох європейських країнах, починаючи з Раннього Середньовіччя, хутір — це господарська одиниця чи функціональний елемент організації земельної власності. Слово "футор" має також значення - складова, елемент механізму (в т.ч. господарства).

В українських землях з часів Визвольної війни — дрібне землеволодіння козаків, міщан, вільних селян. За Столипінською реформою хутір — це земельна ділянка, що виділялася у приватне володіння селянській родині з перенесенням на неї садиби^[1].

Мовне походження |

На думку Макса Фасмера до східнослов'янських мов слово потрапило із старо-верхньо-нім. huntari та швед. hundari, також півд.-нім. hufe; далі з української перейшло до пол. - chutor, futor. ^[2]

Історія |

Хутір як загальний спосіб поселення виник завдяки інтенсивній обробці землі. Хутори виникали у добу засвоєння нових земель, коли створювалися хуторські господарства із розміщенням усіх земель і господарських забудов на одному місці. З 16 століття на запорозьких землях, а згодом на Чорноморщині і Донщині, поставали хутори-зимівники. У 19 століття хутори поширилися, особливо у Волинській губернії, водночас і на українських землях під Австро-Угорщиною.

Споріднені з хуторами були так звані відруби і відрубні господарства, в яких земельні угіддя і частина забудов скупчувалися разом, а сама селянська садиба і далі залишалася у селі. На початку 20 ст. аграрна політика Російської імперії з метою зміцнення селянського стану сприяла творенню хутірських господарств. За Столипинської реформи (1907—1916) було створено 1,6 млн хутірських господарств з 16 млн десятин землі. У 8 українських губерніях на хутори і відруби припадало 2,7 млн десятин, якими володіли 400 тис. (14%) селянських дворів.

Радянська влада за НЕПу толерувала хутірні господарства, але почала їх ліквідувати за колективізації сільського господарства, тавруючи хліборобів на хуторах як куркулів, що нібито були головною перешкодою колективізації. У Західній Україні хутори-садиби, але не як господарства, продовжували існувати і за радянських часів через обмаль житлових приміщень у колгоспних селах. Хоча радянська влада намагалася переносити їх у села, у Рівненській, Волинській та інших областях і у наш час (2010-і рр.) можна бачити багато окремих садиб поза основною забудовою сіл.

Подібною до хуторової є система фермерських поселень і господарств у Канаді і США. Українські поселенці кінця 19-го і початку 20-го століть творили хутори-ферми, головним чином, в трьох степових провінціях Канади та у Північній Дакоті, США.

У 1959 р. в Українській РСР нараховувалося близько 7 тис. хуторів. У 1960-1970-ті рр. в Українській РСР, як і всьому СРСР, проводилась політика ліквідації “неперспективних” сіл, передусім хуторів, які нібито гальмували процес укрупнення сільських поселень. Ці поселення були приєднані до ближніх сіл і зняті з обліку, в багатьох з них були ліквідовані заклади соціальної сфери (фельдшерсько-акушерські пункти, початкові школи, клуби), вони поступово занепадали й втрачали своїх мешканців.

Примітки |

Література |

• 
  О. І. Гуржій, В. М. Шевченко. Хутір // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К.: Наукова думка, 2013. — Т. 10 : Т — Я. — С. 442. — ISBN 978-966-00-1359-9.
  


• Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж ; Нью-Йорк : Молоде життя ; Львів ; Київ : Глобус, 1955—2003.


• Український хутір XV—XVIII ст.: іст. нарис / О. І. Гуржій; відп. ред. В. А. Смолій. — К.: Ін-т історії України НАНУ, 2007. — 82 с.


• Enzyklopädie Brockhaus.


• Lexikon des Mittelalters

Див. також |

• Село


• Місто

Посилання |

• 
  Хутір // Юридична енциклопедія : [в 6-ти т.] / ред. кол. Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.] — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2004. — Т. 6 : Т — Я. — 768 с. — ISBN 966-7492-06-0.
  


• Хутір Кобилиця

Це незавершена стаття з етнографії. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.