Городище (укріплення)
 | Ця стаття потребує доопрацювання. |
Город давніх слов'ян — реконструкція.
Празький город у давнину.
Городи́ще[1], го́род, городо́к (від прасл. *gorditi — «зводити укріплення довкола»)[2] — у часи давніх слов'ян — постійні укріплені поселення, де відбувався міжобщинний обмін[3]; оборонний комплекс[4]. Ворота — один з найбільш важливих елементів дерев'яних оборонних укріплень.[5] Обгороджені (укріплені) території поступово перетворювалися на оборонні, адміністративні та торговельно-ремісничі центри племінних об'єднань.[3]
Виникнення городищ пов'язане з добою патріархально общинного ладу, коли суспільство переходить від мисливства і рибальства до землеробства і скотарства та з розвитком торгових шляхів.
Городищами також називають місця, де збереглися рештки укріпленого поселення[1].
Зміст
1 Етимологія
2 Загальний опис
3 У скіфів
4 В археології
4.1 Топонім
5 Найвідоміші городища
5.1 В Україні
5.2 У Росії
6 Галерея
7 Див. також
8 Примітки
9 Джерела
10 Посилання
Етимологія |
За походженням це слово пов'язане з прасл. *gordъ («огороджене місце», «огорожа»), *gorditi («зводити укріплення довкола») і вважається спорідненим з лит. gardas («сад»), лат. hortus («сад»), прагерм. *gardaz («огорожа», «двір», «сад») і гот. gards («двір»): всі вони виводяться з пра-і.е. *ghordhos < *gher- («огороджувати»)[2]. Східнослов'янською повноголосною формою є «город» (давньорус. городъ), південнослов'янською неповноголосною — «град» (стцерк.-слов. градъ), звідси елемент «-город», «-град» у багатьох слов'янських назвах міст[2].
Обгороджені місця в поселеннях ставали центрами міжобщинного обміну і торгівлі, в цих місцях починали селитись ремісники. Саме з поняттям «місце», «селище», «базарна площа» (прасл. *město, давньорус. мѣсто, пол. miasto) пов'язана й сучасна українське позначення великого населеного пункту — «місто». Зсув значення від «місце» до «великий населений пункт» (через проміжне «базарна площа, ринок»), відбувся, очевидно, під впливом польської мови[6].
Загальний опис |
«Городки», «городища», обведені високим валом, а часом і не одним, щоб було де оборонитися од ворожого нападу, і досі можна бачити на Вкраїні[7].
Великі міста вміщували в собі по кілька городів. Наприклад, Київ на початок XII ст. мав 4 городи: городок Кия, город Володимира, город Ярослава і город Святополка.[8]
В російській мові терміном «город» початково також позначали не поселення, а укріплення. В XVI столітті, коли Москва оперізується ще трьома лініями укріплень, і кам'яні стіни зводяться навколо прилеглого до Кремля Большого, або Великого, посаду, останній отримує в ту пору іншу назву — Китай-город.
«Внутрішнім городом» називався князівський палац.[9]
Городища, першочерговою функцією яких був контроль над торговельними та сполучними магістралями, відомі на Розточчі[10] та Західних Карпатах.[11] Я. Полєський, ведучи мову про «каштелянські гроди» на теренах польської частини Західних Карпат, вказує, що більшість з них розташовувалась вздовж Вісли, яка була важливим водним шляхом; ще чотири городища такого типу знаходились на схід та північний схід від Вісли (Люблін, Войніч, Бєч та Сонч) і слугували сторожовими прикордонними пунктами між Польщею, Київською Русю та Угорщиною.[12]
Першим і єдиним[13]джерелом, у якому взаємопов'язано перераховано 56 племен і градів народів Центрально-Східної Європи першої половини ІХ ст., є «Опис міст (градів) і областей на північ від Дунаю» («Descriptio civitatum et regionum ad septentrionalem plagam Danubii»).[14][15]
У скіфів |
У скіфів, на території городищ (з'явились у них в кінці V ст. до н. е.[16]) розміщувалось додаткове укріплення — цитадель, останній притулок у випадку нападу ворогів;[16] разом з тим цитадель була і найбільш багатою частиною городища: тут жила скіфська знать.[16]
Наприклад, таке городище розташовувалось на лівому березі Дніпра на землях сучасних сіл Кам'янки і Великої Знам'янки Запорізької області, і займало площу близько 12 кв.км.[16]
В археології |
Біскупинське городище в Польщі. Реконструкція.
Городи́ще — залишки стародавніх городів, укріплених поселень. Вони поширені в усіх країнах і належать до різних історичних епох. Укріпленнями є земляні вали навколо поселень, викопані рови і обнесення жител общинних поселень стіною з дубових городень або дерев'яним тином.[17]
Найдавніші городища на території України належать до кінця бронзової доби (поч. 1-го тис. до н. е.).
Відомі великі, так звані «скіфські» городища 6—5 ст. до н. е. (Немирівське, Кам'янське, Більське та ін.), що їх збудували осілі землеробські племена, в тому числі предки слов'ян.
Найдавніші давньоруські городища належать до 2-ї пол. 1-го тис. н. е. (наприклад, Київське, 6 ст.).
Городища, що датуються 9 століттям, відомі на всій території Русі.
Більшість давньоруських городищ 9—13 ст. — це залишки феодальних градів з садами (кремлями) і посадами (городища на місці давніх Білгорода (див.: Білокам'яне будівництво), Галича тощо) або феодальних замків (городище на Княжій горі).
Досить часто гради споруджувались з деревини (Дитинець Чернігова, Переяславський дитинець, Львівська Замкова гора), а з ХІІ століття поширюється білокам'яне будівництво.
Археологічні дослідження городищ мають велике значення для відтворення історії суспільних формацій.
Топонім |
Біля давніх городищ іноді виникали села, через чого останні могли отримати назву Городище, Городок, Городець тощо. На теріторіях України, Білорусі, Росії в загальній складності налічують кілька десятків міст, сіл і селищ з назвою Городище і понад сотню населених пунктів з назвою Городок.
Найвідоміші городища |
В Україні |
Білгород Київський — городище біля села Білогородка Києво-Святошинського району
Заріччя — городище біля села Заріччя Васильківського району
У Росії |
Стара Рязань — городище біля села Стара Рязань
Галерея |
Вид на городище Х-ХІст. в Заріччі
Місце, де були в'їзні ворота фортеці поблизу сучасного села Заріччя
Залишки земляних укрпілень літописного Василева
Залишки городища ХІ-ХІІІ ст. в селі Віта-Поштова
Вихід з дитинця на території городища літописного Тумаща
Вал дитинця літописного Тумаща
Вали Білгорода Київського
Див. також |
|
|
|
Примітки |
↑ аб Городище // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
↑ абв Етимологічний словник української мови : у 7 т. : т. 1 : А — Г / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР ; укл.: Р. В. Болдирєв та ін ; редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1982. — 632 с. — С. 581
↑ аб Тимочко Н. О. Економічна історія України: Навч. посіб. — К.: КНЕУ, 2005. — 204 с. ISBN 966-574-759-2
↑ Щур Р.; Коханець М./ Тустань (Державний історико-культурний заповідник). Історія. Фолькльор / Роман Щур; Сколівські Бескиди (Національний природний парк) / Михайло Коханець.—Львів: Новий час.2002.—72с.:іл. ISBN 966-95279-2-9
↑ Берест Р. Я. Нові археологічні матеріали з околиць літописного Звенигорода // Галич і Галицька земля в державотворчих процесах України: матер. Міжнар. ювілейної наук. конф. — Івано-Франківськ-Галич, 1998. — С. 56-60 (с.: 58)
↑ Етимологічний словник української мови : у 7 т. : т. 3 : Кора — М / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР ; укл.: Р. В. Болдирєв та ін ; редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1989. — 552 с. — ISBN 5-12-001263-9. — С. 484
↑ М. Аркас — Історія України-Русі.1908 (том 1)
↑ Толочко П. П. Стародавній Київ — К.: Наукова думка, 1966.
↑ Детская энциклопедия: для среднего и старшего возраста. Том: 7 Из истории человеческого общества / Гл.редакция: Д. Д. Благой, В. А. Варсанофьева, Б. А. Воронцов-Вельяминов, П. А. Генкель и др.; гл. редактор: А. И. Маркушевич; научн.редакторы: С. Д. Сказкин, М. В. Нечкина, Н. П. Кузин, А. В. Ефимов, А. И. Стражев, А. Г. Бокщанин;, зам. Гл.редактора: П. А. Мичурин. — Изд. Академии педагогических наук РСФСР, Москва 1961, С: 621 (с.:219)
↑ Gurba J. Roztocze w średniowieczu // Archeologia Roztocza. Krajobraz przyrodniczo-kulturowy. — Lublin, 2005. — S. 118—126; Ляска В. Розвиток поселенської структури Равського Розточчя у ІХ — ХІІІ ст. // Археологічні дослідження Львівського університету. — Вип. 11. — Львів, 2008. — С. 91-92.
↑ Poleski J. Wczesnośredniowieczne grody plemienne i państwowe w polskiej części Karpat Zachodnich // Wczesne średniowiecze w Karpatach polskich. — Krosno, 2006. — S. 216—210
↑ Ibid. — S. 217—218.
↑ Правда, початком ІХ ст. ще датуються «Каролінгські аннали» (Annales regni Francorum), де перераховано послів слов'ян, розміщених на схід від Франкської імперії, які прийшли до Людовика І Благочестивого (814—840 рр.). А саме: «ободритів, вільців, богемів, морав'ян, преденецентів і аварів, які живуть у Паннонії»
↑ Цей невеликий, на двох сторінках (с. 149—150), рукописний твір уміщений у збірник античних праць з астрології і геометрії, який належав швабському монастирю Райхенау на Бадензеї. Нині зберігається в Мюнхенській державній бібліотеці.
↑ Томенчук Б. Баварський Географ і річкові шляхи та гради в геополітиці середньовічної Європи // Карпати: людина, етнос, цивілізація. Науковий журнал. — 2009, № 1
↑ абвг Детская энциклопедия: для среднего и старшего возраста. Том: 7 Из истории человеческого общества / Гл.редакция: Д. Д. Благой, В. А. Варсанофьева, Б. А. Воронцов-Вельяминов, П. А. Генкель и др.; гл. редактор: А. И. Маркушевич; научн.редакторы: С. Д. Сказкин, М. В. Нечкина, Н. П. Кузин, А. В. Ефимов, А. И. Стражев, А. Г. Бокщанин;, зам. Гл.редактора: П. А. Мичурин. — Изд. Академии педагогических наук РСФСР, Москва 1961, С: 621 (с.:69-70)
↑ Детская энциклопедия: для среднего и старшего возраста. Том: 7 Из истории человеческого общества / Гл.редакция: Д. Д. Благой, В. А. Варсанофьева, Б. А. Воронцов-Вельяминов, П. А. Генкель и др.; гл. редактор: А. И. Маркушевич; научн.редакторы: С. Д. Сказкин, М. В. Нечкина, Н. П. Кузин, А. В. Ефимов, А. И. Стражев, А. Г. Бокщанин;, зам. Гл.редактора: П. А. Мичурин. — Изд. Академии педагогических наук РСФСР, Москва 1961, С: 621 (с.:215)
Джерела |
Гайдай Л. Історія України в особах, термінах, назвах і поняттях. — Луцьк: Вежа, 2000.
Українська радянська енциклопедія : [в 12-ти т.] / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — Т. 3 : Гердан — Електрографія. — К. : Голов. ред. УРЕ, 1979. — С. 117.
Кучера М. П. Городища // Енциклопедія історії України / редкол.: В. А. Смолій та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2004. — Т. 2 : Г — Д. — 518 с. : іл. — ISBN 966-00-0405-2. — С. 170.
Кучера М. П.. Городища // Енциклопедія сучасної України : у 30 т. / ред. кол. І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ, Координаційне бюро енциклопедії сучасної України НАН України. — К., 2003–2016. — ISBN 944-02-3354-X.пошук онлайн
Посилання |
- Городища часів Київської Русі на річці Стугна
| ||||||||||||||||||||||
