Ufdjrw

Джон Костелло
Прем'єр-міністр Ірландії
18 лютого 1948 — 13 червня 1951 року
Попередник:	Еймон де Валера
Наступник:	Еймон де Валера
2 червня 1954 — 20 березня 1957 року
Попередник:	Еймон де Валера
Наступник:	Еймон де Валера
Партія:	Фіне Гел
Освіта:	Університетський коледж Дубліна
Народження:	20 червня 1891(1891-06-20)[1][2] Дублін, Сполучене Королівство
Смерть:	5 січня 1976(1976-01-05)[1][2](84 роки) Дублін, Ірландія
Релігія:	католицтво[d]
Нагороди:	Honorary doctor of the University of Ottawa[d]
Медіафайли у Вікісховищі?

Джон Алоїзіус Костелло (ірл. Seán Alabhaois Mac Coisdealbha; 20 червня 1891 — 5 січня 1976) — ірландський юрист і політик, двічі обіймав посаду глави уряду.

Життєпис |

Народився в католицькій родині, що походила від перших англійських поселенців. Освіту здобував в Університетському коледжі Дубліна, отримавши дипломи юриста й лінгвіста. Після стажування в Кінгс-інн 1914 року розпочав адвокатську практику. 1922 року потрапив на роботу в кабінет генерального прокурора Ірландської Вільної держави, а 1926 року сам став генеральним прокурором в уряді Вільяма Косгрейва. 1932 року Костелло втратив пост, утім 1933 був обраний депутатом парламенту. Представляв партію Фіне Гел у Дойл Ерен до 1969 року з перервою у 1943—1944 роках, коли займав різко опозиційну позицію до уряду де Валери.

1948 року Фіанна Файл втратила абсолютну більшість у парламенті, й усі решта політичних партій уклали угоду про формування коаліційного уряду, однак лідер найбільшої в уряді Фіне Гел Річард Мулкахі виявився неприйнятною постаттю для лідера Республіканської партії, соціаліста й колишнього члена ІРА Шона Макбрайда, який отримав портфель міністра закордонних справ, і поміркований Костелло очолив уряд. Головне, що він зробив на тому посту — офіційний вихід Ірландії зі Співдружності націй 1949 року. Та подія фактично ліквідувала ситуацію з Ірландією як республікою за формального збереження статусу домініону. 1950 року міністр охорони здоров'я Ноель Браун запропонував схему безкоштовного державного медичного обслуговування матерів і дітей до 16 років, що спричинило сильне невдоволення серед лікарів і Католицької церкви, яка остерігалась державного контролю народжуваності, і призвело до відставки Брауна. На дострокових виборах 1951 року Фіанна Файл відновила більшість у парламенті, а Костелло став лідером опозиції.

1954 року вже де Валера втратив парламентську довіру, й після чергових виборів Фіне Гел змогла сформувати коаліційний кабінет з лейбористами та низкою дрібних партій. 1955 року Костелло зміг домогтись прийняття Ірландії в ООН, однак зростання активності ІРА й економічні проблеми змусили Макбрайда 1957 року відмовити в підтримці уряду. На дострокових виборах Фіанна Файл отримала величезну перевагу та зберегла владу на наступні 16 років. Костелло залишив пост лідера Фіне Гел і лідера опозиції, поступово повернувшись до юриспруденції.

Примітки |

Джерела |

• Електоральна історія Костелло

п о р Прем'єр-міністри Ірландії Вільям Косгрейв (1922-1932) • Еймон де Валера (1932-1948) • Джон Костелло (1948-1951) • Еймон де Валера (1951-1954) • Джон Костелло (1954-1957) • Еймон де Валера (1957-1959) • Шон Лемасс (1959-1966) • Джек Лінч (1966-1973) • Ліам Косгрейв (1973-1977) • Джек Лінч (1977-1979) • Чарльз Гогі (1979-1981) • Гаррет Фітцджеральд (1981-1982) • Чарльз Гогі (1982) • Гаррет Фітцджеральд (1982-1987) • Чарльз Гогі (1987-1992) • Альберт Рейнольдс (1992-1994) • Джон Братон (1994-1997) • Берті Агерн (1997-2008) • Браян Ковен (2008-2011) • Енда Кенні (2011-2017) • Лео Варадкар (з 2017)

Тематичні сайти Open Library Словники та енциклопедії Велика каталонська · Britannica (онлайн) · Оксфордський біографічний Нормативний контроль GND: 136956866 · ISNI: 0000 0000 8302 864X · LCCN: no96053876 · VIAF: 111105669