Ufdjrw

село Антонівка
Країна	Україна
Область	Чернігівська область
Район/міськрада	Варвинський район
Рада/громада	Антонівська сільська рада
Код КОАТУУ	7421180401
Основні дані
Населення	450
Площа	4,668 км²
Густота населення	164,31 осіб/км²
Поштовий індекс	17621
Телефонний код	+380 46-36
Географічні дані
Географічні координати	50°22′50″ пн. ш. 32°31′44″ сх. д. / 50.38056° пн. ш. 32.52889° сх. д. / 50.38056; 32.52889Координати: 50°22′50″ пн. ш. 32°31′44″ сх. д. / 50.38056° пн. ш. 32.52889° сх. д. / 50.38056; 32.52889
Середня висота над рівнем моря	102 м
Водойми	Удай
Місцева влада
Адреса ради	17621, Чернігівська обл., Варвинський р-н, с.Антонівка, вул. Молодіжна,11 , тел. 2-57-36
Карта
Антонівка
Антонівка
Мапа

Ця стаття містить текст, що не відповідає енциклопедичному стилю. Будь ласка, за можливості покращіть цю статтю. Конкретні зауваження можна знайти на сторінці обговорення. (лютий 2010)

Цю статтю потрібно вікіфікувати, щоб привести її вигляд до стандартів Вікіпедії. Будь ласка, допоможіть додаванням доречних внутрішніх посилань або покращенням розмітки статті. (лютий 2010)

Анто́нівка — село в Україні, в Чернігівській області, Варвинському районі. Орган місцевого самоврядування — Антонівська сільська рада.

Історія |

Перші поселення |

Землі, розташовані на заплавних луках, зручних для тваринництва, приваблювали людей ще в сиву давнину. За п'ять кілометрів від села в урочищі «Лукомські кучугури» в шестидесяті роки XX століття археологи відкрили поселення епохи бронзи (ІІ тис до н. е.). За часів Київської Русі в межах села було давньоруське укріплене поселення. Залишки давнього валу ще й дотепер проглядаються на пагорбі поміж Свято-Покровською церквою і будинком зв'язку. Післямонгольський період характеризується запустінням цієї території.

Свідками давніх часів були 25 курганів, розташованих на відстані 2-3 км від села. Та, на жаль, вони були в XIX ст. розкопані за наказом поміщика Тарновського в пошуках скарбів. Всього в межах Антонівської волості налічувалось 45 курганів. Життя знову повернулося сюди в кінці XVI століття. Саме в цей час починається заселення приудайських земель польським князем Вишневецьким. За переказами, збіглий від панської неволі селянин Антон поселився на пагорбі між річками Руда та Субота, що впадали в річку Удай, заснував хутір і оголосив себе козаком. Згодом навколо Антонового хутора стали поселятись козаки, так поступово виникло село. За переказами, Субота була судноплавною, по ній ходили невеликі судна, в Антонівці була пристань. Нині висохлі русла двох річок оживають лише під час весняних повеней, до р. Удай від центру села 3 км. На лівому березі Суботи було два хутори Пантюшин і Гаї. Нині ця територія в межах села.

Село розташувалось п'ятикутником — п'ятьма довгими вулицями, до яких прилягають невеликі провулки. Вулиці носять давні історичні назви: Ковалівка, Мелашівка, Березняки, Примовка, Сади.

Заснування села |

В 1648 році с. Антонівка разом з Варвою належала до Прилуцького козацького полку, з двома сотнями, в яких нараховувалось 2076 козаків (з околицями).

В 1655 році м. Прилуки з населеними пунктами, в які входили Варва і Антонівка, перейшли до брата майбутнього гетьмана Івана Виговського — Данила Виговського.

65 козацьких дворів у селі були підданими Якубовича Дем'яна Федоровича (?-1724)^[1].

Відомі люди в Антонівці |

Під час поїздки Україною у 1744 році імператриця Єлизавета Петрівна з Олексієм Розумовським проїздила Лохвицьким шляхом, що проходить східніше Антонівки; Є свідчення, що прилуцький полковник Галаган зустрічав царицю саме в Антонівці.

Багато легенд пов'язані з подіями Північної війни початку XVIII століття. Через село пролягав шлях відступаючої армії шведського короля Карла ХІІ і загону гетьмана Івана Мазепи після поразки під Полтавою. Нібито, коли переправлялись війська через р. Руда, козаки впустили в річку скриню з гетьманськими речами. За переказами, через Антонівку проходила і російська армія Петра І. Серед жителів села знайшлось чимало козаків. що підтримали виступ Мазепи проти царя. За наказом Петра І спійманих бунтівників живцем закопували в землю. А заповзяті антонівчани й досі плекають надію знайти гетьманські скарби. На північно-східній околиці села до сих пір височить німий свідок тих буремних подій –"Шведська могила". Що в ній, ніхто вже не пам'ятає.

Володіння Тарновських |

Наприкінці XVIII ст. російська цариця Катерина ІІ подарувала поудайські землі козацькому роду Тарновських, нащадки яких, успадкувавши Антонівку, володіли нею аж до 1917 року.

Першим володарем антонівських земель був Василь Тарновський, якому дуже сподобалась мальовнича горбиста місцевість і він вирішив оселитись тут, збудувавши маєток біля місця впадіння р. Суботи в Удай. Будинок був спочатку дерев'яним, але за сина — Василя Васильовича (1810—1866) старшого було збудовано прекрасний двохповерховий будинок на 72 кімнати.

Саме тут, в цьому будинку, 20 березня 1938 року народився відомий на всю Україну меценат, колекціонер, майбутній власник Качанівки — Тарновський Василь Васильович (молодший) (1837—1899).

В. В. Тарновський — старший володів 12 тисячами десятин, розташованих у 12 економіях, серед яких були Антонівка, Лемешівка, Качанівка, Парафіївка, Згурівка, Тарновщина. Але найдужче любив Антонівку. Весь час тут проживав. Тарновський був великим патріотом рідної землі, цікавився історією, почав збирати колекцію предметів старовинного українського побуту та пам'яток козацької доби. Батькове захоплення старовиною передалось синові — Василю Васильовичу молодшому. Коли Качанівка перейшла у володіння Василя Васильовича — молодшого, він перевіз з Антонівки батькову колекцію і все життя її примножував. Завдяки величезному ентузіазму, коштам і допомозі друзів, Тарновському вдалося створити найбільшу у світі колекцію українських старожитностей, колекцію портретів видатних козацьких ватажків та цінну історичну бібліотеку раритетів і стародруків. За його наказом, в пошуках цінних речей, було перекопано більшість курганів Антонівської волості.

Антонівка перейшла до іншого сина — Володимира Васильовича. Саме на цей період припадає найбільший розквіт і села і маєтку. В Антонівці родині належало 700 десятин орної землі. Двоповерховий будинок Тарновського стояв на Примовці. Поряд був викопаний ставок, на якому цілий рік плавали чорні і білі лебеді. Помістя було оточене прекрасним фруктовим садом, від економії до Удаю тягнувся парк, в основному сосновий.. Натхненний прикладом брата, що перетворив Качанівку у квітучий маєток, Володимир Васильович виписує з Франції для догляду за садом і парком садівника Ранже. Ранже одружився на місцевій козачці, яка, за переказами, була надзвичайно вродливою, і залишився жити в Антонівці. Його нащадки під прізвищем Ранжій і понині живуть в селі.

Тарновський був передовим поміщиком, в маєтку була збудована електростанція, млин, крупорушка. Крім сільського господарства, значну частину прибутків давав винний завод, збудований над Удаєм. Руїни цієї добротної цегляної двоповерхової будівлі височіли ще перед війною. Завод працював на сировині з фруктів, вирощених у панському саду, і забезпечував роботою значну частину безземельних селян. Від центру села до маєтку та до «винниці» (так в селі прозвали завод) йшла рівна дорога, обсаджена бузком. Дорогу весь час рівняли. На заводі працювали в дві зміни: з 12 годин дня до 12 годин ночі і з 12 ночі до 12 дня. Заробітну плату платили залежно від кваліфікації робітника: від 50 коп. до 1 крб. в день. Робочий день регламентувався управляючим. Поміщицьку землю селяни обробляли з половини своєю робочою худобою (коні, воли) та примітивними знаряддями праці: коси, вила, граблі, більшість плугів були дерев'яними, хоча у заможних селян уже були косарки, молотарки.^[2]

Крім панщини, селяни повинні були платити оброк і поземельний податок. За спогадами наймита Тарновського Близнюка Никифора Олексійовича, 1889 року народження, що працював спочатку пастухом, а потім робочим: «Робочий день був від сходу сонця до пізньої ночі, а в літній період ми з товаришами працювали цілодобово. Спочатку Тарновський платив мені 13 крб. на рік, а коли виріс і став робочим, то платив 25 крб. на рік. Вихідних днів не було. Багато людей наймались на сезонні роботи, сезон тривав від Паски до Покрови. Сезонним працівникам платили — 20-25 крб. за сезон. Жив я і мої товариші спочатку в будці біля сараю, конюшні, потім була збудована поганенька хата, але постелі не було, спали на соломі. Сезонні працівники весь час проводили в полі, спали на возах в соломі. Харчування теж було погане, їдальні або якоїсь кухні не було, хліб випікали і страву варили наймити. хліб був дуже поганий, супи теж. Часто, одержавши продукти, ми викидали їх, а викидали так, щоб бачив прикажчик або управляючий. Тоді вони нас били.» Хоча в загальному, спогади про Тарновських в селі позитивні. Кажуть, що старий Тарновський (Володимир Васильович) жив в своєму маєтку весь час. До селян ставився добре, платив непогано. На великі релігійні свята робив своїм робітникам подарунки. на день народження пана вчителі місцевої школи приводили до нього своїх учнів вітати з святом. Діти співали пісень, танцювали. В подяку на кожного чекав подарунок.
До реформи 1861 року населення Антонівки ділилось на панських селян та козаків, що були особисто вільними, але не всі мали власну землю, орендували в поміщика. Більшість козаків проживали на центральній, вулиці села — Ковалівці, вони мали свої адміністративні органи управління, старостат. Тут, звичайно. заправляли заможні козаки.^[3]

Внаслідок такого поділу в селі існувало дві управи: селянська і козацька. Всі питання розв'язувались на сходках по управах: про збір податей, оренду землі, вибори старости, сторожів. Сторожа обирали на рік, він зобов'язаний був відповідати за порядок на території села. Особливо ретельно він повинен був охороняти село вночі: нікого не впускати і не випускати. Як він справлявся з таким завданням-невідомо, адже село має чотири виїзди: до Макіївки, Усівки, Журавки і Богданів. Існувала в селі також ремонтна бригада, у розпорядженні якої був віз (зимою-сани) і лопати. Завданням бригади було –постійно підтримувати належний стан місцевих доріг, засипати ями, колії. Сторож і ремонтна бригада утримувалися рахунок общини, кожен двір повинен був заплатити по дві копи з кожної культури на рік.^[4]

Якщо старший брат захоплювався колекціонуванням, то молодший — Володимир Васильович — політикою і переймався державними справами. Тарновський входив у державну комісію по проведенню селянської реформи. Разом з передовими людьми того часу (Галаганом) він виступав за звільнення селян з землею, за що завоював велику прихильність простого люду і неприязнь сусідів — поміщиків. В результаті реформи безземельні селяни Антонівки отримали по 2-3 десятини землі.

Населення на початок ХХ століття |

На початок XX століття Антонівка була великим волосним селом Лохвицького, а потім Пирятинського повіту Полтавської губернії. До волості входили села: Журавка, Кулишівка, Усівка, Макіївка, Богдани. Для управління волостю вибиралась волосна управа, яка складалась з старости і писаря. При волості була кінна станція для зв язку.

За даними архіву м. Прилуки в 1900 році в селі налічувалось козацького населення-2960 чоловік, з них безпосередньо козацьких господарств-472, чоловіків-1493, жінок-1476. В їхньому користуванні було 4478 десятин 1715 кв. сажень. Селянських господарств було 97 (домогосподарів-95). Ревізьких душ-192 чоловіки (колишні кріпаки, що платили подушний податок). Всього чоловіків-298. жінок- 282 душі, землі в їхньому користуванні було 311 десятин 302 кв. саженів (це наділена поміщиком земля) та власної землі було 117 десятин. З цих даних випливає, що на початку XX ст. населення Антонівки становило 3549 осіб. що проживали у 569 дворах і володіли 4906 десятинами 2018 кв. сажень землі. Як бачимо, більшість жителів були козаками, на кожного з яких припадало до 10 десятин землі.

На 1910 рік населення зросло до 3736 чоловік, 614 господарств. З них: козацьких-473, селянських-108, євреїв-5, привілейованих-20. непривілейованих-8. Хороших земель в користуванні 4832 десятини, в тому числі орної-3488 десятини. Всього під посівом 3187 десятин.
В селі проживало також 20 плотників, 20 шевців-чоловіків та 1 жінка, 3 чоботарі, 2 ковалі, ткачів — 32 жінки, візників-3, поденщиків-29 чоловіків та 9 жінок, зажинщиків-40 чоловік та 47 жінок, інтелігентів — 15 чол. та 3 жінки, інших спеціальностей — 173 чоловіки та 180 жінок (наймити).
Революція 1905—1907 років особливих згадок в селі не залишила, пройшла спокійно. Зате після революції грянули великі зміни. В. Тарновський був членом Державної Думи (якої-невідомо). Старожили села свідчили, що саме в цей час старий Тарновський почав продавати свої землі і маєтки, грати в карти і пити, в результаті помер в Прилуках під парканом. Але ці відомості — витвір уяви селян.

Столипінська аграрна реформа радикально змінила обличчя села. Незважаючи н те, що багато безземельних сімей виїхали на Далекий Схід в пошуках кращої долі, кількість господарств зросло до 911, всієї землі-5940 десятин. Відбулося значне розшарування селянства. Крім Тарновського, великими землевласниками стали: Дрожнович і два брати Климовичі, які мали по 300 десятин землі. З'явилась можливість селянам виділятися з общини, переселятися на хутори та «відруби». Цією можливістю скористалися до 30 сімей. Серед них — Сіромолот Семен Пилипович (117 десятин землі), Климов Кирило Кирилович (100 дес), Омельяненко. Павло Петрович (58 дес.), Москаленко Пилип Терентійович (45 дес.), Сіромолот Іван Тимофійович (36 дес.). Сіромолот Семен Пилипович (36 дес.) священик Болгарський Іван Федорович (30 дес.), Болгарський Юлій Семенович (!4 дес.), Сокальський Олександр Всеволодович (17 дес.), Трікар Марія Іванівна та її син Микола Антонович (за національністю-німці) мали 24 десятини, Якименко Олексій Григорович (29дес.). Всього ж господарств, що мали більше 20 десятин землі було 73, землі мали1776 дес. Заможні селяни здавали біднішим односельцям землю в оренду (78 коп золотом з дес.), або ж з половини.

Революція 1917 року та громадянська війна |

1917 рік став переломним для роду Тарновських та їх родового маєтку. Більшовицький лозунг — «бий експлуататорів та грабуй награбоване» якнайповніше втілився в Антонівці. В обстановці хаосу та безвладдя, що запанували в країні, власники змушені були залишити напризволяще і маєток і винний завод, сподіваючись на здоровий глузд сільчан. Але їх надії були марними — антонівчани відразу ж накинулись на безгоспне добро, ламаючи і руйнуючи все на своєму шляху. Після повного розорення маєток і ґуральня були спалені. На сьогодні не залишилось навіть фундаментів тих, колись величних, будівель, бо підприємливі селяни ще півстоліття потому розбирали цеглу на будівництво фундаментів власних осель.

Буремні роки революцій та громадянської війни залишили по собі згадку лише частими реквізиціями хліба, коней, які проводилися частинами, що проходили через село: більшовиками, денікінцями. махновцями, петлюрівцями. Населення було мирним, ніякого опору військам не чинило. Більшовики тричі пробували встановити свою владу в селі: в січні 1918 р.(вигнані німцями і петлюрівцями.), 25 січня 1925 р.(повалили денікінці), остаточно утвердилися 1 грудня 1919 р., але позиції їх були дуже хиткими. Лише 1 квітня 1920 року відбулися вибори до волосних виконкомів. Першим головою Антонівського волосного виконавчого комітету був обраний Фесенко Григорій Павлович. До 1920 року більшовицька влада спиралася на комбіди, у 1920 р. для підсилення виконкомів були створені комітети незаможних селян (комнезами). Головою комнезаму був Мінько Роман. Перші члени комнезаму: Фесенко Григорій Павлович, Близнюк Никифор Олексійович, Дідик Григорій Федорович, Васильєв, Божко, Радченко, Чуб. Волвиконком і комнезам посилали делегацію на чолі з Близнюком Н. О. в Полтаву в губернське управління та в Харків до уряду із запитом: " що робити із землею, як її ділити?"Після повернення Близнюка Н. О. волвиконком із комнезамом розгортають конфіскацію поміщицької землі і найзаможніших селян.

Конфіскація проводилась насильницькими неправовими методами, тому викликала шалений спротив селян. В ніч на 20 серпня 1921 року Фесенка Г. П.було вбито, а його тіло четвертовано. Вбивць так і не було знайдено. За одними даними це була заїжджа банда, за іншими-голові помстилися односельці. Могила і пам'ятник першому сільському голові стоять нині в центрі села.
Більшовики у перші роки влади не мали мали міцної підтримки серед місцевих жителів, тому на села присилали партійців. завданням яких було створення комнезамів і партійних осередків. В Антонівку було прислано більшовика росіянина Васильєва, який і очолив перший більшовицький осередок у 1921 р., що налічував 10 чоловік. Зробивши свою справу, Васильєв залишив село, а секретарем був обраний Кириндас.

Радянське будівництво |

В 1923 році, після утворення СРСР, була проведена адміністративна реформа, волості ліквідували. В березні 1923 в Антонівці була створена сільська рада. Населення становило 4257 чоловік.

В 1925 році Прилуцький окружком, якому підпорядковувалось село, дав вказівку створити в Антонівці комсомольську організацію. Варвинський райком партії доручив цю справу Раєвському Павлу Григоровичу, якому на той час виповнилося 22 роки. Він створив ініціативну групу, якій з квітня по жовтень вдалося загітувати ще кількох чоловік. У жовтні 1925 року Прилуцький окружком затвердив комсомольську організацію в с. Антонівці у складі 10 комсомольців (Раєвський Павло Григорович, Рубін Михайло Борисович, Малиш Андрій Сергійович, Діденко Микола Омелянович, Фесенко Дмитро Тихонович. Ці дві організації були опорою волвиконкому в боротьбі проти заможних селян: допомагали ділити землю, придушувати спротив населення, проводити реквізиції хліба. Але були і позитивні моменти: організували клуб, ставили самодіяльні концерти, допомагали проводити ліквідацію неграмотності серед селян.

В роки післявоєнної відбудови в 1921—1922 роках в Антонівці утворилось кредитне товариство, через яке держава поставляла сільськогосподарські машини: двигуни, локомобілі, молотарки, косарки, плуги, сівалки, культиватори, борони та інший сільськогосподарський реманент. Бідняки об'єднувалися по два –п'ять господарств, щоб купити техніку. Заможні господарі самі купували машини а потім будували комбінати по переробці сільгоспсировини олійниці, крупорушки, вовно драчки, просорушки. Ще на початку століття в Антонівці було 25 вітряків, а в 1925 р. вже були збудовані два парові млини. В кінці 20-х років у селі з'явився перший трактор — у селянина Шматка Трохима. (1930 рік).
В роки НЕПу — Антонівка процвітала, була великим заможним селом Варвинського району. Але розквіт був тимчасовим. Сталінське керівництво прагнуло перетворити країну у могутню військово-тоталітарну державу. Для цього необхідно було наростити промисловий потенціал, кошти ж на індустріалізацію вирішили накопичити за рахунок пограбування селян. У 1928 році НЕП було згорнуто. Почався наступ на індивідуальні селянські господарства. Спочатку на село був накладений такий податок, що нагадувала сумнозвісну продрозкладку часів «воєнного комунізму.» Селяни відмовлялися здавати хліб, і тоді на село потяглися валки продзагонівців, що проводили тотальні реквізиції хліба. Меч реквізицій упав на середнє та заможне селянство, яке чинило шалений опір безглуздій політиці. Душивши заможне селянство, влада в той же час намагалася привернути до себе найбідніші верстви населення, активно пропагуючи переваги колективного господарювання. В січні 1929 року в Антонівці було утворено два ТСОЗи, в які першими вступили Синчило Тимофій Титович, Нічик Сергій Ульянович, Миколенко Іван Тихонович, Пуштарик Каленик Іванович, Кияшенко Степан Федорович, Раєвський Павло Григорович, Діденко Семен Сидорович. Ці товариства об'єднували 200 га землі У березні 1930 року на базі двох ТСОЗів було утворено колгосп, що одержав назву «Першого Травня».

Першим головою колгоспу був Нечай Кирило Якович. Через три місяці проведено перевибори, головою став Раєвський Павло Григорович, секретар-Сенчук. Колгосп мав 200 га орної землі. 6 корів, 10 свиней, 20 голів коней. Першою дояркою була Хабло Віра. У 1930 році більшовицька влада перейшла від обмеження заможного селянства до «ліквідації куркульства як класу». Нам уже ніколи не відновити страшну картину лихоліть, що випали на долю українського села, не усвідомити вповні масштаби трагедії нашого народу. Колективізацією, голодомором за короткий час було знищено основного носія генофонду українського народу — селянина-господаря. Антонівка не була винятком. Сухі цифри говорять самі за себе: у 1923 році, як утворювалась сільська Рада, в Антонівці проживало 4257 чоловік. На весну 1933 року, коли колективізацію в основному було завершено, в селі налічувалось 973 двори з населенням 3102 чоловіки (мінус 1155 чоловік!). Місцева влада хвацько звітувала: «за час розкулачки було розкулачено і спродано куркулів і їх прихвостнів 107 господарств.»

У 1934 році в зв'язку з суцільною колективізацією комнезами було розпущено, колгоспи розукрупнено. На базі колгоспу «І Травня» утворено три колгоспи: Колгосп імені «Ворошилова», голова — Клименко Сергій Костянтинович, землі — 1670,4 га. (Ковалівка, Березняки), Колгосп «Більшовик», голова — Горох Григорій Максимович, землі — 1788,3 га. (Мелашівка, Центр, Сади), Колгосп «І Травня», голова — Мироненко Федір Микитович, землі — 2055,4 га. (Примовка). Перший колгосп обслуговував трактор з Варвинської МТС. У1932 році було утворено Журавську МТС, яка обслуговувала і Антонівські колгоспи. Але сільсько-господарської техніки катастрофічно не вистачало, більшість робіт виконувалось вручну. В той час, коли держава не змогла надати гідну оплату працівникам, поширилися різні почини, змагання. Так, першою трактористкою у Варвинському районі стала антонівчанка — Близнюк Євдокія Никифорівна Депутатом Верховної Ради СРСР у 1937 році стає малограмотна колгоспниця — Шолом Палажка Євдокимівна (1910—1969). У 30 ті роки вона була ланковою в колгоспі ім. Ворошилова. За високі врожаї махорки була вибрана депутатом.

Післявоєнна відбудова |

Відразу після визволення від окупації було відновлено органи радянської влади і колгоспи. Сільрада знаходилась у приміщенні аптеки. Життя селян не полегшало, бо на їх плечі ліг величезний тягар поставок фронту хліба, молока, м'яса, яєць, а підприємства — сировиною. Працювати доводилось вдень і вночі, одночасно відбудовуючи колгоспи. Не встигли зіп'ястись на ноги, — нова біда прийшла на село — примара голоду 1946 року. Величезні плани хлібозаготівель і податки на особисті господарства поглиблювали і без того тяжке становище селян. На щастя, до масштабів жаху 1932-33 років було далеко — хоча люди дуже бідували, голодних смертей старожили не пригадують.

Ціною величезних зусиль в селі починається налагоджуватися життя: повернулися дівчата, забрані на роботи до Німеччини, потім і фронтовики, що залишилися в живих. В колгоспах прибавилось робочих рук. І знову пішли рекорди — У 1949 році Постановою Верховної Ради СРСР за високі врожаї махорки колгоспникам: Візир Горпині Федорівні (1900—1978), Волик Марії Кіндратівні (1905—1966), Андрієнко Уляні Степанівні, Євтушенко Вірі Євдокимівні та Воліку Трохиму Арсентійовичу було присвоєно звання Героїв Соціалістичної Праці. Всі вони працювали в колгоспі ім. Ворошилова, де головувала відома людина — Шолом Палажка Євдокимівна.

У 1950 році колгоспи було укрупнено. На базі трьох колгоспів утворено один, він носив спочатку ім'я «Ворошилова». Першим головою об'єднаного колгоспу була Шолом П. Є. Господарство налічувало 5520 га землі, в тому числі орної — 3574 га, сіножатей і пасовищ — 676 га, садів 46,9 га, лісів, чагарників — 382,5 га, непридатних земель — 558,4 га та 2157 колгоспників. Присадибних земель було всього 239,1 га. Вирощували: жито, пшеницю, овес, ячмінь, віку, горох, просо, махорку, м'яту, рижій, цукровий буряк, кукурудзу, картоплю, городні культури. З 1946 р. по 1963 рік в колгоспі було побудовано 6 корівників, загальною площею 3585,2 кв.м., 5 свинарників (1814,3), 3 конюшні (458,3), 3 пташники (398,5). 4 кормозапарники (154,8).

В кінці 50-тих років господарство було перейменовано на колгосп «1 Травня».
За переписом населення 1959 року в с. Антонівка проживало 2397 осіб, з них чоловіків — 1009, жінок — 1334. На 01.01.1963 року в селі було 725 дворів, а населення — 2281 особа (947 чоловіків і 1334 жінок). Соціальний стан: 250 осіб працювало в промисловості, 5 — на будівництві, 2157 — в сг, 6 — в торгівлі, 31 — в освіті, 50 в медицині,3 — в галузі культури, 3 — на держслужбі.

В колгоспі була одна тракторна бригада — 15 тракторів, 63 трактористи; 10 вантажних машин — 19 шоферів, 6 комбайнів. Розвинуте було тваринництво: ВРХ 1582 голови, коней 271, свиней — 1684 — овець 593, птиці — 2884, бджолосімей — 75. Селяни за тяжку самовіддану працю отримували на трудодні — копійки. Про це свідчить статистика: в 1960 р. на 1 трудодень видано натурою -1,1 кг, грошима — 42 коп, 1961 р. — 1,2 кг. І 65 коп., 1962 — 1,3 кг і 68 коп. Хоча жити стало трохи легше, бо зменшився податковий тягар, правда лише для 240 господарств, та припинено, нарешті, випуск здирницьких облігацій державної позики, які селян змушували купляти. Жителі Антонівки з 1946 по 1959 рр. купили облігації на суму 300000 крб. У 1963 році в селі, де більшість людей були зрілого віку. пенсії отримували всього 203 особи. В 1956 році було збудоване приміщення для місцевої електростанції, площею 120,8 м кв., яка забезпечувала електроенергією ферми, держустанови та 80 селянських господарств в центрі села. В селі було чотири телефонні точки, своя колгоспна трансляційна радіостанція,657 радіоточок. Кожного ранку село слухало місцеву радіогазету, новини району та країни. Дороги були ґрунтові, регулярного транспортного сполучення з райцентром та іншими містами не було. В 1969 році почалася загальна електрифікація села. Механізувалась робота на фермах, а їх в селі було дві. На полях були прокладені зрошувальні системи.

Колгосп в 1970—1980-ті рр. |

У 70-80-ті роки за невтомну працю в колгоспі «1 Травня» багато наших односельців були удостоєні високих урядових нагород. Серед них: Катерина Федорівна Масич — ордени Леніна, Трудового Червоного Прапора, Жовтневої Революції, їй присвоєно звання заслуженого працівника сільського господарства. Віра Сергіївна Михайленко — орден Жовтневої Революці, Марія Павлівна Хлупнова, Іван Максимович Михайленко, Іван Тимофійович Педорич, Пелагея Прокопівна Іваненко — ордени Трудового Червоного Прапора, Микола Павлович Радченко, Валерій Михайлович Анісімов, Яків Григорович Мартиненко нагороджені орденом Трудової Слави ІІІ ступеня.

У 1982 році керівництво держави, враховуючи катастрофічну ситуацію, що склалася на селі, прийняли «Продовольчу програму». Це була комплексна програма соціального розвитку села, з метою подолання прірви, що утворилась між умовами проживання міських жителів і селян. Згідно з цією програмою в Антонівці у 80-ті роки постали грандіозні споруди — Будинок культури на 350 місць, дитячий садок-ясла на 90 місць, баня. Налагоджене регулярне транспортне сполучення з м. Прилуки.
Але було запізно… В селі проживало вже менше 1000 осіб, і то це були в основному люди пенсійного віку. Колись могутній колгосп занепав. Молодь без оглядки втекла в міста, школу відвідувало менше ста дітей з двох сіл — Макіївки й Антонівки.

Антонівка за часів незалежності |

Колись велике квітуче село поступово згасало…
Не поліпшилася ситуація і зі здобутям Україною незалежності. 90-ті роки були важкими для всієї країни. Не була винятком і Антонівка. Могутній колгосп, що колись виплекав п'ять Героїв,- розвалився, наче картковий будинок, залишивши сільчан без засобів існування. Не чути дзвінких дитячих голосів на подвір'ї нового двоповерхового дитячого садочку, спорожнів двір лікарні, відомої колись на всю область, сиротливо дивиться на світ вибитими шибками лазня. Зникло транспортне сполучення з навколишніми містами, закрилися магазини.

Зрушення почалися в кінці 90-х років. Першою почала відродження окраса села — Свято-Покровська церква. На пожертви сільчан та прихожан почалася реставрація храму, яка, з перервами, триває дотепер.
Дуже вагомим внеском до реставраціі церкви був подарунок від Кисленко Василя Васильовича, який народився у селі Антонівка 03 квітня 1953 року. В середині 90-х років минулого століття він подарував дзвін для церкви. Замість кооперативних відкрились приватні магазини (Якименко О. Ю., Макієнко В. І.), налагоджено регулярне автобусне сполучення з райцентром Варвою і м. Прилуки. У 2001 році проведене розпаювання і приватизація земель колгоспу, у 2006 році отримали сертифікати на наділи працівники соціальної сфери села (2 га).

На місці колгоспу «1 Травня» спочатку було утворене Тов. «Хлібороб» (Кисленко В), потім — тов. «Антонівське», керівник — Ігнатенко І. І. Але масштаби господарства весь час зменшувались, поки у товариства не відібрали останніх корів в рахунок погашення кредиту у 2004 році Майно разом з паями перейшло до тов «Десна.». У 2006 році після банкрутства тов. «Десна», з села вивезли всю ВРХ, закрилася остання ферма.

Новий господар — тов. Цукровик, що об'єднало майже всі паї селян, на меті має прибутки, не задумуючись про створення робочих місць, хоча матеріально село підтримує. В результаті більшість молодої здорової робочої сили шукає заробітку в світах.

Нову надію на відродження отримала Антонівка в 2006 році, коли почав втілюватися в життя проект газифікації села. За рахунок держави лінію прокладено до села з сторони Богданів і першим запалав блакитний вогник в модульній котельні школи 18 жовтня 2007 року. Для газифікації самого села був створений кооператив «Антонівський» на чолі з Марченком А. Г. До кінця 2008року газифіковано вже майже 150 сільських осель. Велика заслуга в цій ст. справі також нинішнього голови села — Токаренко Г. І. В кінці 2008 року було поновлене асфальтове покриття до центру села.

Вже на початок 2014-15 років село починає відроджуватись, в селі проводяться святкування на Покрову (14 жовтня) відбувається футбольний кубок Покрови, відбувається різного роду змагання з перетягування канат, підняття гирі та інші богатирські ігри. Проводиться кулінарний конкурс, також активну підтримку в організації подій Покровських зустрічей у селі відбувається завдяки підтримки Кременчуцької молодіжної організації і депутата Кременчуцької міськради.^[5][6]

За останні 3-4 роки в селі було проведено реставрація місцевої краси села — Покровської церкви, було відремонтовано купол, приміщення покрашено, оновлено меблі, побудовано доріжку до храму.^[7]

В 2016 році було організовано на базі сільради КП « Покровське», яке очолює Саник О. М. та голова села Якименко В. В. яке активно почало ремонт дорожного покриття по вулиці Ковалівській, перекрито приміщення місцевого приміщення будинку культури, початок ремонтних робіт над водонапірною башнею (ремонт продовжується, але стан її досить скрутний, і ремонт можливо не має сенсу). Комунальне підприємство в приміщенні колишньої (закинутої) котельні клубу було організовано гараж для агротехніки підприємства. Активно залучається молодь до роботи — зокрема бухгалтером КП стала Ясінко Яна Юріївна — випускниця місцевої школи, студентка київського вишу (КДАВТ ім. Сагайдачного).^[8]

Приміщення колишньої кантори було орендовано Прилуцьким козацьким полком, і було утворено філію в селі. Тепер село активно намагається відродити славу землеробського народ; влітку організовується в будинку культури для молоді — дискотеки за участю підтримки організаторів з м. Прилук.

Лікарня |

До 1910 року в селі Антонівці лікарні не було. Лікар в село приїжджав з Нової Греблі, коли мав час і бажання. Напередодні населення оповіщали про приїзд лікаря, Хворі задовго займали чергу, щоб встигнути потрапити на прийом. Огляд був платним. Ліки придбати було ніде.
Ситуація поліпшилась, коли в 1910 році земство заходилось будувати власним коштом лікарню, яка почала діяти в 1910 році. Першим лікарем до революції і після неї був Ляшкевич Михайло, фельдшерами — Радченко Степан та Цегельський Никифор (з Усівки). Лікарня розташувалася в трьох добротних приміщеннях, розрахованих на 35 ліжок, послуги були безкоштовними.

В радянські часи незаслужено було забуло ще одного чудового лікаря — Дамаскіна. Його в селі вважали куркулем, хоча землі він мав небагато. Дамаскін був високоосвіченою людиною, мав гарну бібліотеку. Лікував пацієнтів майже безкоштовно, ніколи не вимагав оплатити огляд, якщо людина була бідна. Саме він, як член земства, був ініціатором створення в Антонівці земської лікарні. Власним коштом збудував приміщення аптеки, в якому передбачалась і квартира для аптекаря. Красивий дерев'яний будинок Дамаскіна стояв на горі над селом, пізніше його було віддано під квартири для вчителів. Після революції Дамаскін виїхав спочатку в Пирятин, де він трохи практикував, потім — у Москву. Де за спогадами, «лікував великих людей у ЦК». Щороку влітку приїжджав у Пирятин на відпочинок, але нікому не відмовляв у допомозі. Атонівчани пішки ходили до нього на огляд, і він, дізнавшись, що це земляки, приймав без черги і ніколи не брав плату. Аптека і донині знаходиться в будинку, збудованому меценатом, а житловий будинок, на жаль, не зберігся.

Розквіт Антонівської лікарні припадає на 50 — 60-ті роки, — час, коли головним лікарем був Мозговий Сава Васильович (Фізіо — терапевт). Це був прекрасний організатор колективу, знаючий лікар, вимогливий до своїх працівників, доброзичливий і чуйний до пацієнтів. Він зумів невелику сільську дільничну лікарню перетворити в зразковий лікувальний заклад з висококваліфікованим медперсоналом, найкращими на той час послугами. Адже в лікарні працювали: зубний кабінет, лікар — Луценко Григорій Васильович, гінекологічний, фізкабінет, пологове, терапевтичне відділення, лабораторія. У 50-ті роки було збудовано водолікувальне відділення, туб кабінет на 15 ліжок для хворих з відкритою формою туберкульозу. У 60-ті роки збудоване приміщення амбулаторії. Антонівська дільнична лікарня була зразковою в Чернігівській області, на її базі проводились навіть республіканські семінари.

Лікарня обслуговувала три села: Антонівку, Макіївку, Богдани. При лікарні була конюшня з парою коней, на яких добиралися до хворих. Персонал обробляв земельну ділянку, забезпечував хворих свіжими овочами. На лікарняному подвір'ї був посаджений фруктовий сад, стояла водонапірна башня.
У 1963 році у лікарні працювала 41 особа, з них з вищою освітою І, з середньою — 17 осіб, обслуговуючого персоналу — 23 особи. А взагалі, в ці роки працювали лікарі — Черненко Михайло Васильович (терапевт), Миро ненко Микола Степанович (хірург), Сова Микола Андрійович, Софія Максимівна (педіатр), Ніколенко (терапевт), Лободовський Олександр Іванович, акушерки — Коваленко Марія Петрівна, Калюжна Ганна Семенівна, лаборант — Маруга Ольга Іванівна, медсестри — Кисленко Наталія Степанівна, Бажан Оксана Прокопівна, Діденко Уляна Дмитрівна, Костенко Марія Сергіївна, старша медсестра — Костенко Раїса Андріївна.

У 70-80-ті роки разом із занепадом села починає згасати і лікарня: закриваються водолікувальне, пологове відділеня, тубкабінет, зменшується кількість лікарів, персоналу. В цей час працюють лікарі — Чистик Віталій Павлович, Хвост Валентина Євгеніївна, Ждан Алла Григорівна, медсестри — Михайленко Віра Михайлівна, Лінива Віра Павлівна, Калюжна Ганна Семенівна, Трохимець Надія Федотівна.

У 1999 році керівництво району вирішило закрити в Антонівці лікувальний заклад як безперспективний. Спроба у 2003 році вдихнути в лікарню нове життя, відкривши на її притулок для людей похилого віку теж була марною: невдовзі притулок було закрито за браком коштів та пацієнтів.
Нині в селі діє тільки ФАП, в якому працює дві медсестри — Педорич Ольга Іванівна та Євтушенко Світлана Володимирівна. Медсестра Назим Ольга Федорівна обслуговує сусіднє село Макіївку.

Пошта |

У волосному селі Антонівка до 1917 року була кінна станція. Один раз на тиждень листоноша з повіту привозив у волость пошту, звідти виконавець, що працював при волості, розносив пошту по селу.
В 1910 році, завдяки старанням відомого мецената Дамаскіна, в селі було відкрито пошту в будинку, спеціально збудованому ним. Першим начальником пошти був Волік Михайло Іванович. Газет на село виписували лише три: дві вчителі і одну священик Болгарський.

Після революції пошта була при волості, а потім при сільській раді до 1925 року. Начальником був Рубін Михайло Борисович, листоношею — Дідик Григорій Федорович. Пошта обслуговувала села: Антонівку, Макіївку, Кулишівку, Усівку і Журавку. Населення уже виписувало 50 екземплярів газет і 10 журналів.
В 1927 році пошта знаходилась в хаті жителя села Антонівки Тарасенка Сергія Григоровича. Він же був і начальником пошти. У 1928 році пошту перенесли в будинок біля базару, начальником був той самий Тарасенко С. Г (до 1941 року). Під час німецької окупації пошту не закрили, працювала у звичному режимі.

На 1963 рік Антонівське поштове відділення обслуговувало два села: Антонівку і Макіївку, мало 1024 підписчики, які виписували 124 екземпляри газет і журналів. Окремо Антонівка мала 816 чоловік, що виписали 816 екземплярів газет і 199 журналів. Штатних працівників було 5 осіб: один начальник поштового відділення та чотири колгоспних листоноші.

Ощадкаси в селі не було до 1928 року. Хто з селян мав збереження, возили в міста Пирятин або Прилуки. В 1928 році при пошті утворено ощадкасу. На 01.01.1963 року вона мала 740 чоловік вкладників, а сума вкладів становила 188000 крб. Обслуговувала ощадкасу одна особа.
Довгий час начальником пошти була Коваленко Катерина Степанівна.

Зі зменшенням населення втрачала своїх клієнтів і пошта. У важкі 1990-ті роки було закрито ощадкасу, зменшилась кількість підписчиків преси. НА 2005 рік на пошті залишились три працівники: начальник пошти — Демченко Ольга Олексіївна, листоноші — Омеляненко Наталія Петрівна та Громова Олена Василівна. Щоб втриматися на плаву, працівники пошти змушені розширити перелік послуг населенню, тепер у сумках листонош здебільшого не так преса, як товари ширвжитку, які вони пропонують купити при отриманні пенсії.

Див. також |

• Кулишеві луги (заказник)


• Перелік населених пунктів, що постраждали від Голодомору 1932—1933 (Чернігівська область)

Посилання |

Погода в селі

Джерела |

Примітки |

Це незавершена стаття з географії України. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.

п о р Населені пункти Варвинського району Смт: Варва Села: Антонівка · Берізка · Богдани · Боханів · Брагинці · Булавівщина · Воскресенське · Гнідинці · Григорівщина · Дащенки · Журавка · Калиновиця · Кулишівка · Кухарка · Леляки · Макіївка · Макушиха · Мармизівка · Мудре · Озеряни · Остапівка · Світличне · Сіриків · Сіряківщина · Тонка · Хортиця · Ященків Селища: Рубанів · Саверське