Топчине
| село Топчине | |
|---|---|
Країна |  Україна |
Область | Дніпропетровська область |
Район/міськрада | Магдалинівський район |
| Рада/громада | Топчинська сільська рада |
| Код КОАТУУ | 1222387001 |
| Облікова картка | Топчине |
| Основні дані | |
Населення | 960 |
Поштовий індекс | 51132 |
Телефонний код | +380 5691 |
| Географічні дані | |
Географічні координати | 48°57′04″ пн. ш. 34°47′32″ сх. д. / 48.95111° пн. ш. 34.79222° сх. д. / 48.95111; 34.79222Координати: 48°57′04″ пн. ш. 34°47′32″ сх. д. / 48.95111° пн. ш. 34.79222° сх. д. / 48.95111; 34.79222 |
| Середня висота над рівнем моря | 100 м |
| Відстань до обласного центру | 67 км |
| Відстань до районного центру | 12 км |
| Найближча залізнична станція | Губиниха |
| Відстань до залізничної станції | 40 км |
| Місцева влада | |
| Адреса ради | с. Топчине, вул. Центральна, 10 |
Сільський голова | Коваль Володимир Володимирович |
| Карта | |
  Топчине | |
 Топчине | |
То́пчине — село в Україні, в Магдалинівському районі Дніпропетровської області. Населення за переписом 2001 становить 960 осіб. Орган місцевого самоврядування - Топчинська сільська рада.
Село постраждало внаслідок геноциду українського народу, проведеного урядом СССР 1932-1933 та 1946-1947.
Зміст
1 Географічне розташування
2 Історія
2.1 Заснування села
2.2 ХХ століття
2.3 Післявоєнний період
2.4 Незалежна Україна
3 Сьогодення
4 Пам'ятки
5 Джерела
6 Посилання
Географічне розташування |
Село Топчино знаходиться у степовій зоні Придніпровської низовини на півночі Дніпропетровської області, біля витоків річки Прядівка. Нижче за течією примикає село Прядівка Царичанського району. На річці зроблено кілька загат. Через село проходить автомобільна дорога Т 0413.
Топчине розташоване на відстані 50 кілометрів від обласного центру.
Історія |
Заснування села |
Топчине засноване у другій половині 18 століття. Першими на його території оселилися переселенці з південних полків Гетьманщини, зокрема Полтавського, почали освоювати землі Дикого поля, ставили хати мазанки. Саме в цей період почалося закріпачення селян. Після 1770 року безкраї степи разом з переселенцями були подаровані і стали власністю майорші Параски Григорівни Магденко – дочки другої дружини полтавського поміщика Магденка. Відтоді селяни навколишніх хуторів стали кріпаками, нинішній районний центр отримав назву Магдалинівка, а хутори на місці нинішнього села – Топчине, за прізвищем сім’ї переселенця Топки.
Лише через 3 роки після опублікування царського маніфесту 1861 року селяни отримали можливість викупити землю (по дві десятини замість чотирьох) по надмірно високій ціні – 47 карбованців за десятину замість 18.
На рубежі ХІХ – ХХ століть тут знаходилися землі пана Волкова. Найману працю використовували також заможні селяни: Черненко Василь, Стеценко Микита, Колісник Олексій, Підварченко Василь, Краснов Олексій, Женило Мусій. У центрі села, поруч з церквою та корчмою, що належала Краснову Олексію, був невеликий будиночок. Одна кімната, заставлена довгими чорними партами, голі стіни, темний коридор. Це школа. Не всі діти мали можливість учитися.
Над усім селом височіла церква, священиком був Стефановський Олександр (мав 40 десятин землі та найманих робітників).
1886 року тут мешкало 826 осіб у 152 подвір'ях. Мало статус села і входило до Гупалівської волості Новомосковського повіту.
ХХ століття |
Жителі села брали участь у Першій світовій війні.
З 1917 - у складі УНР. 1918 увійшов загін німецьких солдатів, за ними колишній офіцер Чернов А.І.. Після революції в Німеччині ( на околицях села з’являлися Армія Нестора Махна, Отамана Григор'єва. На Топчинських хуторах чинив спротив російським окупантам загін Отамана Зінченка, а згодом і загони Отамана Марусі. У липні 1918 село захопили денікінці. Вони повернули старі порядки, забрали в селян землю. Після нової комуністичної окупації розстріляли лідера сілької громади Черненка Василя. З 1921 - стабільний комуністичний режим. До активістів нових порядків належали Манойло Василь, Манойло Данило, Дворецький Андрій, Соколянський Іван, Шляховий Лука, Манойло Федосій.
Всіма справами в селі керувала партійна організація, створена Дворецьким Андрієм Борисовичем. У 1925 році Бережний Макар Данилович вступив до лав ВЛКСМ (приймали в м. Новомосковську) і створив у селі комсомольську організацію. У 1926 році був організований перший піонерський загін (Бережним М.Д., Тарасенком Л.М., Вовком М.С., Вовком О.О.). Налічував цей загін 10 піонерів. У цьому ж році, виступаючи на зльоті в Жданівській волості, загін одержав першу премію (бібліотечку) за виконання віршів, за першу піонерську форму. Під керівництвом учителя Попова піонери насаджували сад біля школи, збирали на полях колоски, ходили на тік віяти зерно. Активними піонерами були брати Шаповали Іван та Володимир.
У період 1927-28 комуністи почали репресії проти незалежних госпоадрників. Православну церкву споганили і перетворили на клуб. Контролюючи все їстівне, комуністи вдалися до терору голодом. Його жертвами стали передусім старі та діти. Сиріт збирали у концентраційний інтернат, де їх далі морили голодом. Свідчить мешканцка села Марія Дербій:
У селі був інтернат. Тим діточкам треба було б молочка, а в нас і хліба не було. Пухлих годували мамалигою і супчиком з нечищеної картоплі. Багато помирало. Декотрі вже ложки в руках не тримали, то ми таких через намотку годували, як немовлят...
У вересні 1941 сталінська влада, яка вбивала і мучила селян, безславно втекла. Німці провели часткову реституцію награбованого комуністами майна, а також відкрили православну церкву, де знову люди змогли вести християнський спосіб життя. За участь в терорі проти мирного населення 4 березня 1943 німецька адміністрація розстріляла комсомольця і диверсанта Івана Ковіку. Багато молоді виїхало на роботу в Німеччину і так порятувалося від примусової мобілізації до сталінського війська.
У вересні 1943 сталіністи повернулися. Погнали воювати 501 чол., з них 356 селян червоні генерали довели до смерті.
Післявоєнний період |
1946 сталіністи знову вдалися до Голодомору, тримаючи все чоловіче населення далеко від села, у своїй армії. Церкву знову перетворили на клуб, поглумившись із почуттів віруючих людей.
У післявоєнний період на території села було три колгоспи: «П’ятирічка», «Іскра» та «Боротьба», які поступово об’єдналися в один: ім. Хрущова (1955 рік). А з приєднанням Тарасівського колгоспу «ім. Петровського» та колгоспу «Червоний хлібороб» (колишньої Солодовницької ) було створено колгосп «ім. Свердлова», який мав 8004 га землі в тому числі орної 7227 га.
У різний час в названих колгоспах головами працювали: Будило А.І., Горбонос А.С., Кабашний Г.І., Бережний М.Д., Шляховий Л.М., Машталір Д.Д., Пшінько М.П., Заїка Є.Т., Поляков А.С., Кащенко Є.І., Анащенко А.Д., Лавріненко М.А.
У повоєнний період колгоспи стали економічно зростати. Так, в колгоспі «Боротьба» була своя цегельня, у ній виробляли випалену цеглу, з якої був побудований корівник та інші госп. будівлі. Це при головуванні Машталіра Данила Дементійовича збудовано ставок на межі з Прядивкою. Всі земельні роботи виконувались вручну та за допомогою кінних волокуш. І вже 1948 року ставок наповнився водою. Другий ставок, в Топчино, побудували в 1955 році, але вже з допомогою скреперів, бульдозерів. У 1955 році дала струм своя колгоспна електростанція. Культурніше стали жити люди, в клубі показують кіно, є хороша бібліотека, у кожній оселі мають радіо, газети.
Зарплату платили мізерну. Гарантованої оплати в той час не було. За роботу нараховували трудодні, а на них видавали зерно.
Вирощували різні сільгоспкультури. Обробіток просапних у 1950-х роках проводився вручну. У той час було багато працюючих, з них створювалися ланки по 20-25 чол. в кожній. На території однієї бригади було 2-3 ланки, які змагалися між собою. У бригаді № 1 незмінна ланкова - депутат сільської ради Сухомлин Олена. Передовими доярками в 50-ті роки були Самарська Ліда, Пісоцька Поліна. В інших бригадах добивалися хороших результатів тваринники: Русин Надія, Топка Олександра, Демченко Марія, Камуз В.К., Омельченко О.Г. Почало розвиватися свинарство, у 80-х роках поголів’я свиней зросло до 5000, у роботі відзначилися Твердохліб Ольга, Подільошкіна Параска, Ткачова Параска. Довгий час ферму очолював Майний П.В.
1960 колгосп перейшов на гарантовану грошову оплату. Головою колгоспу у 1964 році був Пшінько М.П.
Зростав парк тракторів, сільгоспмашин. Кожна бригада, а їх було в колгоспі 4, мала в середньому 20 тракторів, і всі вони повністю забезпечені сільськогосподарським інвентарем. Очолювали в різний час ці бригади знаючі механізатори: Горбонос Т.П., Горбонос Г.П., Коблик І.К., Пісоцький В.С., Стряпан А.І., Велегура Ш.С. У рільничих бригадах керівниками були: Топка Г.А., Дерець А.Ф., Солодкий І.Ф., Душка Володимир, Гречка Л.К. Найкращі механізатори - це Ляпара О.М., Піцула Я.В., Геда І., Дроб’язко Г, Рекунович М.О., Колісник І.Г.
Ріс парк автомашин, яких налічувалося більше 40 одиниць. Завідували гаражем у різний час Хорольський Ф.О., Торяник О.О., Тарасенко А.Ф.
Швидкими темпами розвивалось вівчарство. А почалось воно з невеликої ферми (ст. чабан Кондратенко І.І.). З приходом на посаду голови Кащенка Є.І. (1978 рік) стали купувати елітне поголів’я овець, реконструкцію старих і збудували нове приміщення нового вівцекомплексу. Вже 1984 року поголів’я сягало 12000. У той же час на базі нашого комплексу було проведено республіканський семінар з вівчарства. Найкращими чабанами були Рекунович І., Чута М., Халявка Г.С., Галушка В.
У 1974 році почалось будівництво доріг з твердим покриттям.
В цей же час вагомо виросли економічні показники. Проводилась реконструкція ферм, будівництво доріг у межах села, виросла заробітна плата колгоспників.
У 1986 році на посаду голови колгоспу було обрано Анащенка А.Д. У цьому ж році розпочалася газифікація села, і блакитний вогник запалав в оселях колгоспників.
Незалежна Україна |
До 1991 року колгосп мав стабільну економіку. В 1993 році колгосп був реорганізований в КДСП «Хлібороб».
З 1991 року почався спад виробництва, з кожним роком зменшувалося поголів’я в тваринництві, зросли ціни на паливо.
У 2000 році селяни отримали земельні паї (7,5 га) у приватну власність.
Сьогодення |
У селі є школа, дитячий садок, ФАП, будинок культури, бібліотека. Працюють декілька дрібних сільськогосподарських підприємств.
Пам'ятки |
Поблизу села знаходиться ентомологічний заказник місцевого значення Топчинський.
Джерела |
Історія міст і сіл Української РСР. Том 4. Дніпропетровська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1971. — С. 398
Посилання |
- Сайт Магдалинівської РДА
| |||||||||||
Населені пункти Магдалинівського району | Це незавершена стаття з географії України. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її. |
