Ufdjrw

Переще́пине;
;	;
; Герб Перещепиного;	; Прапор Перещепиного;
	; ; Перещепинська міська рада;
Основні дані;
; Країна;	; Україна;
; Регіон;	; Дніпропетровська область;
; Район;	; Новомосковський район;
Код КОАТУУ;	1223210500;
Засноване;	; 17 ст.;
Статус міста;	з 2000 року;
; Населення;	; ▲10 287 (01.01.2011)
; Поштові індекси;	51220—51222;
; Телефонний код;	+380-5693;
; Координати;	; 49°00′52″ пн. ш. 35°21′54″ сх. д. / 49.01444° пн. ш. 35.36500° сх. д. / 49.01444; 35.36500Координати: 49°00′52″ пн. ш. 35°21′54″ сх. д. / 49.01444° пн. ш. 35.36500° сх. д. / 49.01444; 35.36500;
; Висота над рівнем моря;	90 м;
; Водойма;	р. Оріль, Широка Кільченька;
Відстань;
Найближча залізнична станція;	; Перещепине;
До станції;	7 км;
До обл./респ. центру;
- фізична;	69 км;
- автошляхами;	72,9 км;
До Києва;
- фізична;	380 км;
- автошляхами;	437 км;
Міська влада;
Адреса;	51220, Дніпропетровська обл., Новомосковський р-н, м. Перещепине, вул. Шевченка, 43, 9-19-90;
; Веб-сторінка;	; Перещепинська міськрада;
; Міський голова;	Малицький Вадим Вікторович;
Карта;
	; ; ; ; Переще́пине; ; ;
	; ; ; ; ; Переще́пине; ; ; ;

Переще́пине — місто районного значення Новомосковського району Дніпропетровської області, Україна. Розташоване на лівому березі річки Оріль та у пригирловій частині річки Широка Кільченька. Населення за переписом 2001 року становить 10 150 осіб.

Орган місцевого самоврядування — Перещепинська міська рада, якій також підпорядковані села Козирщина, Малокозирщина, Олександрія, Свічанівка та селище Вишневе.

Зміст

1 Географічне розташування

2 Походження назви

3 Історія

4 Економіка

5 Об'єкти соціальної сфери

6 Галерея

7 Постаті

8 Примітки

9 Джерела

10 Посилання

Географічне розташування |

Місто Перещепине знаходиться на лівому березі річки Оріль (або на правому березі каналу Дніпро — Донбас), нижче за течією на відстані 1 км розташовані село Козирщина і селище Вишневе, на протилежному березі — села Старе Пекельне (Зачепилівський район) та Зіньківщина (Зачепилівський район). Річка в цьому місці звивиста, утворює лимани, стариці і заболочені озера. Через місто проходять автомобільні дороги М18 (E105) і Т 0412. Поруч проходить залізниця, станція Перещепине за 2 км.

Походження назви |

За розповіддю колишнього козака М. Л. Коржа, назва походить від того, що це урочище нібито «перещеплювало», тобто відокремлювало Гетьманщину від Запоріжжя. За другим переказом, назва постала через те, що в давнину кримські татари й царські війська тут переймали, або, як тоді говорили, «перечіпляли» втікачів. Найімовірніше назва походить від прізвища Перещепа. Очевидно, це був козак, який перший оселився тут.

Історія |

Церква (до 1914 року)

Перша письмова згадка про Перещепине відноситься до 1764 року. Воно входило тоді до складу Орельської

паланки Нової Січі. Згідно «усного оповідання колишнього запорожця … М. Л. Коржа» Перещепине названо в числі 17 найдавніших на Катеринославщині козацьких поселень^[2].

У 1768 році війська кримського хана, прорвавшись на лівобережжя Дніпра, зробили набіги на козацькі поселення вздовж річок Оріль і Самара, в тому числі і на Перещепине^[3]. Протягом 1769–1771 рр. татари спалили в Перещепиному 25 дворів, забрали в рабство 16 осіб, відвели 1030 голів рогатої худоби, 5050 овець, 20 коней. Зруйноване селище спорожніло.

Після успішного закінчення російсько-турецької війни 1768—1774 рр. Перещепине знову стало відбудовуватися і заселятися. 1776 року воно увійшло до Личаківського повіту Азовської губернії (з 1778 року — Катеринославський повіт тієї ж губернії, з 1784 року — до Новомосковського повіту Катеринославського намісництва, з 1797 року — Новоросійської, з 1802 року — Катеринославської губернії). В цей час Перещепине було селом казенного відомства.

За відомостями 5-ї ревізії 1794—1808 рр., у Перещепиному налічувалося 280 дворів, на 1305 чоловік населення припадало 6935 десятин орної землі. Швидкому розвиткові села сприяло розташування його на тракті, що пролягав від Полтавщини через Перещепине на Новомосковськ до Катеринослава і був продовженням Московського тракту до Херсона й Криму. У 18-му сторіччі поселення на місці Перещепиного перебувало у Протовчанській паланці і згодом в Орільській паланці Запоріжжя. Нинішнє поселення було східною околицею козацьких паланкових центрів у Личковому і Козирщині.

Монумент надання статусу міста

Вигідне географічне розташування села на річці Оріль і дорогах, що ведуть з Лівобережної України до Криму, Бердянська, Маріуполя, в Одесу. У 1806 році Перещепине стало волосним центром. Щороку тут збиралися три-чотири ярмарки, на які з'їжджалися купці з багатьох міст. Місцеве населення продавало хліб, сіно, худобу, а приїжджі купці — шовк, сукно, галантерейні товари. Торговий оборот ярмарків сягав 25-40 тис. карбованців.

Столипінська аграрна реформа прискорила розвиток села. Тут стали засновуватися промислові підприємства. У січні 1914-го тут діяли цегельний завод, 2 парові млини, лол кек
2 олійниці, 2 склади сільськогосподарських знарядь і матеріалів. Напередодні першої світової війни в селі проживало 7,7 тис. чоловік.

У 1885 році земство на свої кошти заснувало в Перещепиному приймальний покій (медичний пункт), доглядачкою якого з 1888 офіційно стала княгиня Наталя Черкаська. Але вона й до того матеріально опікувалася покоєм.

Про Перещепинську школу згадується вперше в документах, що відносяться до 1823 року. У ній було 20 учнів. В 1887 році почало діяти однокласне сільське народне училище на 80—90 місць.

1938 року Перещепине отримало статус селища міського типу. Радянські війська полишили Перещепине 30 вересня 1941 року. Після вигнання гітлерівців восени 1943 року селище лежало в руїнах. Були розгромлені колгоспи, зруйновано 826 житлових будинків, чотири школи, лікарня тощо. До 1963 року Перещепине було районним центром Перещепинського району.

Приблизна чисельність населення на 1989 рік — 12600 осіб.

2000 року надано статус міста.

Економіка |

Перещепинський дослідно-експериментальний завод насосно-силового обладнання.

ЗАТ «Перещепинський комбінат „Промбудматеріали“».

Перещепинський нафтогазовий промисел.

Перещепинська нафтоперекачувальна станція.

Об'єкти соціальної сфери |

Школа № 1.

Школа № 2.* Перещепинський професійний ліцей.

Школа мистецтв.

Дитячі садочки.

Лікарня № 2.

Будинок культури.

Будинок школяра.

Галерея |

Школа №2

Парк Т.Г.Шевченка

Парк Т.Г.Шевченка

Широка Кільченька

Стадіон в школі №2

Вул. Шевченка

Бібліотека для дорослих

Бібліотека для дітей

Школа №1

Спасо-Преображенський храм

В'їзд до міста

Ринок

Вул. Шевченка

Автостанція

Постаті |

Акбашев Руслан В'ячеславович (нар. 1991) — український військовик, учасник російсько-української війни.

Куденьчук Іван Миколайович (1983—2014) — сержант Збройних сил України, учасник російсько-української війни, загинув у боях за Іловайськ.

Томас Стівенс — американський мандрівник, відвідав Перещепине 1890 року, про що написав у книзі «Через Росію на мустанзі» (англ. Through Russia on a Mustang).^[4]

Примітки |

↑ Державний комітет статистики України. Чисельність наявного населення України на 1 січня 2011 року, Київ-2011 (doc)

↑ Усна розповідь колишнього запорожця, жителя Катеринославської губернії та повіту, селища Михайловка Микити Леонтійовича Коржа. — Одеса, 1842. — С. 93.

↑ Скальковський А. Історія Нової Січі або останнього Коша Запорозького. — Одеса, 1841. — С. 297—298.

↑ Through Russia on a mustang. archive.org. Процитовано 2017-08-24.

Джерела |

Кругляк Ю. М. Ім'я вашого міста: Походження назв міст і селищ міського типу Української РСР. — К. : Наукова думка, 1978. — 152 с.

Перещепине — Інформаційно-пізнавальний портал | Дніпропетровська область у складі УРСР (На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том — Історія міст і сіл Української РСР. Дніпропетровська область. — К. : Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1969. — 959 с.)

Посилання |

Сайт Верховної Ради України

Сайт Центральної виборчої комісії

Погода в місті Перещепине.

Це незавершена стаття з географії України.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.

Дніпропетровська область Україна Географія

[1] Державний комітет статистики України. Чисельність наявного населення України на 1 січня 2011 року, Київ-2011 (doc)

[2] Усна розповідь колишнього запорожця, жителя Катеринославської губернії та повіту, селища Михайловка Микити Леонтійовича Коржа. — Одеса, 1842. — С. 93.

[3] Скальковський А. Історія Нової Січі або останнього Коша Запорозького. — Одеса, 1841. — С. 297—298.

[4] Through Russia on a mustang. archive.org. Процитовано 2017-08-24.

搜尋此網誌