Вільям Крукс
|зображення_розмір= |Батько= |Посада= |Діти= |Мати= |Чоловік= |Дужина=
Вільям Крукс | |
---|---|
Sir William Crookes | |
Народився | 17 червня 1832(1832-06-17) Лондон, Англія |
Помер | 4 квітня 1919(1919-04-04) (86 років) Лондон, Англія |
Поховання | Бромптонський цвинтар |
Громадянство | Велика Британія |
Діяльність | хімік, фізик, екстрасенс, фотограф |
Alma mater | Королівський хімічний коледж |
Галузь | хімія, фізика |
Заклад | University of Chester[d] |
Посада | Президент Лондонського королівського товариства[d] |
Член | Лондонське королівське товариство, Шведська королівська академія наук і Національна академія деї Лінчеї |
Відомий завдяки: | хімік, який відкрив талій |
Нагороди | Медаль Французької академії наук (1880) Золота медаль Королівського товариства (1875) медаль Деві (1888) медаль Коплі (1904) Орден «За Заслуги» (1910) Медаль Елліотт Крессона (1912) |
Вільям Крукс у Вікісховищі? |
Сер Вільям Крукс (англ. Sir William Crookes, народився 17 червня 1832 року, Лондон, Англія — помер 4 квітня 1919 року, Лондон, Англія) — англійський хімік та фізик, член (з 1863 року) і Президент (в 1913—1915 роках) Лондонського Королівського товариства, від якого він 1875 року отримав Королівську золоту медаль. У числі інших його нагород — медалі від Французької академії наук (1880), медаль Деві (1888) і медаль Коплі (1904). У 1897 році королева Вікторія подарувала йому лицарське звання. 1910 року він отримав «Орден заслуг». Крукс увійшов в історію як людина, що відкрила талій і вперше отримала гелій в лабораторних умовах[1].
Зміст
1 Біографія
2 Наукова діяльність
3 Крукс і спіритуалізм
4 Цікаві факти
5 Примітки
Біографія |
Вільям Крукс народився в Лондоні в родині Джозефа Крукса (Joseph Crookes), кравця, який приїхав до столиці з англійської півночі, і (його другої дружини) Мері Скотт. Крукс навчався в школі в Чіппехемі, Вілтшир, а наукову кар'єру почав у віці 15 років, вступивши в лондонський Королівський хімічний коледж (Royal College of Chemistry) на Гановер-сквер, де (після закінчення) в 1850—1854 роках обіймав посаду асистента. Незабаром Крукс приступив до самостійних досліджень, але не в області органічної хімії — що можна було б припустити, враховуючи, що його вчителем був Август Вільгельм фон Хоффман (August Wilhelm von Hofmann): він став досліджувати нові сполуки селену. Ці досліди послужили основою для його першої наукової роботи, опублікованої в 1851 році [1].
Після закінчення Королівського коледжу Крукс став керівником метеорологічного відділу в Радкліффській обсерваторії в Оксфорді (1854), а 1855 року був запрошений читати лекції з хімії в Честерський коледж. 1856 року Крукс одружився на Еллен, дочки Вільяма Хамфрі з Дарлінгтону: у цьому шлюбі у нього народилося троє синів і дочка. З цього часу він жив у Лондоні і займався дослідницькою роботою, в основному самостійно — у себе в будинку № 7 на Кенсінгтон Парк Гарденс (Kensington Park Gardens), у приватній лабораторії. Інтенсивність наукової діяльності і широке коло інтересів незабаром зробили Крукса відомою в суспільстві людиною.
1859 року Вільям Крукс заснував науковий журнал Chemical News, ставши його першим редактором, а з 1864 року редагував «Щоквартальний науковий журнал» («Quarterly Journal of Science»). У різні роки Крукс займав президентські пости в Хімічному суспільстві, Інституті інженерів-електриків, Британському об'єднанні «За прогрес науки» і в Товаристві психічних досліджень[1].
Наукова діяльність |
Крукс досліджував електричну провідність в газах при зниженому тиску і катодні промені (в «трубках Крукса»), відкрив явище сцинтиляції, винайшов радіометр і спінтарископ (пристрій, що дозволяє спостерігати сцинтиляції під впливом альфа-променів). Будучи насамперед дослідником-практиком, Крукс з ентузіазмом прийняв і взяв на озброєння метод спектрального аналізу, відкритий Бунсеном і Кірхоффом. 1861 року він відкрив раніше невідомий елемент (з яскраво-зеленим кольором у емісійній частині спектру) і назвав його талієм (від грецького thallos, «зелений паросток»), а 1895 року вперше в лабораторних умовах виявив гелій. Крукс вважається піонером в дослідженні газорозрядних трубок; його дослідження послужили основою для всієї подальшої роботи з вивчення плазми[1].
Крукс і спіритуалізм |
1869 року Крукс зацікавився паранормальними явищами, які відбувалися на спіритичних сеансах, і 1870 року приступив до їх практичного дослідження, пообіцявши собі і колегам дотримуватися повної неупередженості і керуватися виключно науковими інтересами.
Перед медіумами він висунув жорсткі умови: «Досліди повинні проводитися у мене вдома, у присутності запрошених мною свідків і при повному дотриманні всіх моїх вимог; я залишаю за собою право також використовувати будь-яку апаратуру», — говорилося в його заяві. У числі медіумів, які погодилися взяти участь в дослідах, були Кейт Фокс, Д. Д. Х'юмен та Флоренс Кук, робота з якою особливо його захопила. Крукс стверджував, що на власні очі спостерігав появи примарних і відчутних фігур, явища левітації, чув загадкові голоси, вимірював втрати медіумом ваги при виділенні ектоплазми, фіксував появу написів на грифельних дошках без участі присутніх[2].
1874 року він опублікував повідомлення про виконану роботу, в якій заявив, що явища, які спостерігалися не були результатом шахрайства або галюцинацій, і закликав до подальших наукових досліджень паранормальних явищ. Скандал навколо звіту Крукса прийняв такі масштаби, що з'явилися навіть пропозиції про виключення його з Королівського товариства. Після цього Крукс став проявляти обережність і утримувався від публічних висловлювань на цю тему аж до 1898 року, коли зрозумів, що його авторитет у науковому світі непорушний і позиції в Королівському товаристві не можуть бути поставлені під сумнів. Починаючи з цього часу і аж до самої смерті 1919 року Крукс відкрито заявляв про те, що є переконаним спіритуалістом[2].
Цікаві факти |
У 1905 році Крукс проводив аналіз і вимірювання найбільшого із коли-небудь знайдених алмазів Кулінан[3].
Примітки |
↑ абвг http://www.physchem.chimfak.rsu.ru/Source/History/Persones/Crookes.html Вільям Крукс
↑ аб А. Конан Дойль. Досліди Вільяма Крукса
↑ Crookes, William (1909). Diamonds. с. 78.
|