Ставка Верховного Головнокомандування


Ста́вка Верхо́вного Головнокома́ндування (СВГК) — надзвичайний орган вищого військового управління, що здійснював в роки радянсько-німецької війни стратегічне керівництво Збройними силами Радянського Союзу.




Зміст





  • 1 Історія створення


  • 2 Роль Ставки


  • 3 Див. також


  • 4 Примітки


  • 5 Документи


  • 6 Джерела


  • 7 Посилання




Історія створення |


Утворена постановою Ради Народних Комісарів СРСР і ЦК ВКП(б)[1]23 червня 1941 і спочатку іменувалася Ставкою Головного Командування. У її склад входили: С. К. Тимошенко (голова), Г. К. Жуков, Й. В. Сталін, В. М. Молотов, К. Є. Ворошилов, С. М. Будьонний, М. Г. Кузнєцов.


У подальшому найменування і склад СВГК зазнали деякі зміни.


10 липня 1941 у зв'язку з утворенням Головних командувань напрямків (Північно-західне, Західне і Південно-західне) Ставка Головного Командування була перейменована в Ставку Верховного Командування, а 8 серпня 1941 — в Ставку Верховного Головнокомандування.


З 10 липня 1941 її головою став Й. В. Сталін, а до складу Ставки введений Б. М. Шапошников.


17 лютого 1945 постановою Державного комітету оборони СВГК була визначена в складі: Й. В. Сталін (голова), Г. К. Жуков, О. М. Василевський, О. І. Антонов, М. О. Булганін, М. Г. Кузнєцов.


При Ставці існував інститут постійних радників, якими в різний час були М. Ф. Ватутін, М. О. Вознесенський, М. М. Воронов, А. О. Жданов, П. Ф. Жігарев, К. П. Мерецков, А. І. Мікоян, Б. М. Шапошников і інші військові, партійні і державні діячі.



Роль Ставки |


СВГК вносила зміни і уточнення до структури і організації Збройних Сил, здійснювала планування кампаній і стратегічних операцій, ставила завдання фронтам і флотам і керувала їх бойовою діяльністю, погоджувала зусилля Червоній Армії та армій союзних держав, організовувала взаємодію між стратегічними угрупуваннями і оперативними об'єднаннями різних видів Збройних Сил і партизанами, розподіляла між фронтами резервні з'єднання та матеріальні засоби, що були в її розпорядженні, здійснювала контроль за ходом виконання поставлених завдань, керувала вивченням і узагальненням досвіду війни.


Робочими органами СВГК були Генеральний штаб, управління Наркомату оборони і Наркомату ВМФ. Найдоцільніші методи стратегічного керівництва СВГК виробляла поступово, у міру накопичення бойового досвіду і зростання військового мистецтва у вищих ланок командування і штабів. В ході війни повністю виправдала себе двоступенева система управління, що склалася: СВГК — фронт (флот).


У окремі періоди війни, особливо на її початку, ця система замінювалася трьох-ступеневою: між СВГК і фронтами створювалися проміжні ланки стратегічного керівництва у вигляді Головнокомандувань напрямків, але вони існували недовго (Північно-Західний напрямок з 10 липня по 29 серпня 1941, Західний напрямок з 10 липня по 11 вересня 1941 і з 1 лютого по 3 травня 1942, Південно-Західний напрямок з 10 липня 1941 по 21 червня 1942; Північно-Кавказький напрямок з 21 квітня по 19 травня 1942) і були скасовані у міру стабілізації фронту і поліпшення керівництва військами з боку командувачів фронтами.


У 1945 на останньому етапі війни була заснована посада Головнокомандувача Збройними Силами на Далекому Сході, що керував діями проти мілітаристської Японії.


Головнокомандувач мав широкі повноваження по керівництву фронтами, флотом і флотилією, і в конкретних умовах військових дій на Далекому Сході досвід створення трьох-ступеневої системи стратегічного керівництва виправдався.



Див. також |


  • Воєнна доктрина України

  • Ставка Гітлера

  • Воєнний стан

  • Стан війни

  • Надзвичайний стан

  • Особливий стан

  • Ставка Верховного Головнокомандувача


Примітки |




  1. Постанова РНК СРСР і ЦК ВКП(б) Про створення Ставки Головного Командування



Документи |


  • Постанова РНК СРСР і ЦК ВКП(б) Про створення Ставки Головного Командування


Джерела |


  • Ставка Верховного Главнокомандования

  • Ставка Верховного Главнокомандования

  • Ставка Верховного Главнокомандования (СВГК, Ставка ВГК)


Посилання |



  • Ставка Верховного Головнокомандування // Юридична енциклопедія : [в 6-ти т.] / ред. кол. Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.] — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2003. — Т. 5 : П — С. — 736 с. — ISBN 966-7492-05-2.

Popular posts from this blog

1928 у кіно

Захаров Федір Захарович

Ель Греко