Бантиш-Каменський Микола Миколайович
 | Цю статтю потрібно вичитати, аби виправити в ній правописні, лексичні, граматичні, стилістичні та інші мовні помилки. |
| Бантиш-Каменський Микола Миколайович | |
|---|---|
 | |
| Народився | 16 (27) грудня 1737 Ніжин[1] |
| Помер | 20 січня (1 лютого) 1814 (76 років) Москва, Російська імперія[1] |
| Поховання | Donskoy Monastery[d] і Старий Донський цвинтар |
| Громадянство (підданство) |  Російська імперія |
| Діяльність | письменник |
| Галузь | історія |
| Alma mater | Імператорський Московський університет[d] |
| Заклад | Q16678043? |
| Нагороди |    |
| |
Мико́ла Микола́йович Банти́ш-Ка́менський (* 16 (27 грудня) 1737, Ніжин, Гетьманська Україна — † 1 лютого 1814, Москва, Російська імперія) — український історик, архівіст, громадський діяч консервативного крила (прибічник імператора Павла І-го).
Також археограф, бібліограф. Автор підручників з латинської мови для семінарій Відомства православного сповідання Російської імперії. Упорядник видань українських богословів Феофана Прокоповича, Варлаама Лащевського, Феофілакта Горського, Іакинфа Карпінського. Підготував до друку низку староукраїнських пам'яток і цілий корпус міжнародної документації, зокрема з Гетьманщини.
Небіж українського вченого-латиниста, архієпископа Амвросія Зертис-Каменського. Батько автора 4-ної «Історії Малой Росії» Дмитра Бантиш-Каменського.
Зміст
1 Біографія
2 Наукова та видавнича робота
3 Література
4 Примітки
5 Посилання
Біографія |
Народився в Ніжині 16 грудня 1737 року.
Ріс без батька. Початкову освіту отримав від своєї матері, потім навчався в ніжинської грецькій школі. На запрошення брата матері, єпископа Амвросія Зертис-Каменського, продовжив освіту в Києво-Могилянській академії (1745-1754). Після Закінчення емігрує на Московщину, де навчається в Московській духовній академії (1754-1758). У вільний час в займався читанням латинських письменників.
З 1758 слухав лекції у відкритому Московському університеті, за успіхи отримав звання студента університету. 1760 у Петербурзі переклав першу частину «Історії Петра Великого» Вольтера.
З 31 грудня 1762 року, після закінчення університету, працює в архіві. З 1765 року — помічник керуючого архівом. Внаслідок несприятливих умов роботи до 1780 практично втратив слух.
Також Микола Бантиш ледь не загинув під час чумного бунту 1771 разом з дядьком Амвросієм Зертис-Каменським — тоді митрополита Амвросія пошматував розлючений натовп москалів. На згадку про покійного родича, Бантиш узяв його прізвище і став іменуватися Бантиш-Каменським.
На нього звернув увагу уряд, проте молодий вчений з любові до свого архіву відмовлявся від будь підвищень, які вимагали б від нього зміни роботи. Зокрема, відмовився від місця обер-секретаря у Колегії закордонних справ Російської імперії.
Бантиш-Каменський надавав неоціненну допомогу в підборі джерел всім великим історіографікам свого часу. Тільки після двадцяти років роботи в архіві, 7 листопада 1783, він був призначений другим керуючим архіву.
Бантиш-Каменський відрізнявся крайнім консерватизмом. Він із занепокоєнням стежив за обстановкою в країні і світі. Навіть московський Англійський клуб здавався йому підозрілим. Для зануреного в фоліанти відлюдника було, як він писав, «дивно, що не хочуть люди спокійно жити і стопам предків своїх слідувати».
Цей світогляд зблизив його з Павлом I, у правління якого кар'єра Бантиша отримала новий імпульс.
24 вересня 1799 він став дійсним статським радником; 9 травня 1800 призначений керуючим московським архівом Колегії закордонних справ. 2 вересня 1802 нагороджений орденом св. Володимира 3-го ступеня. 1808 року обраний членом Російської академії наук.
З 20 серпня 1812, отримавши записку від начальника уряду Москви, перед входом до міста французьких військ, займався упаковкою архіву — уклав найважливіші справи в 305 скринь і коробів. 23 серпня виїхав слідом за архівними паперами у Владимир, потім у Нижній Новгород.
25 січня 1813 з архівом повернувся до Москви.
Остання робота — підготовка до друку «Державних грамот і договорів», раніше ним описаних і зведених у хронологічній послідовности, з яких перша частина видана 1813.
20 січня 1814 помер на 77-му році життя. Похований у Донському монастирі біля могили дядька-архієпископа Амвросія і молодшого брата Івана Бантиша.
На могилі вченого епітафія: «Збираю розпорошене» — найповніше визначення його ролі в історії гуманітарних наук.
Наукова та видавнича робота |
1766 — склав за дорученням Міллера для імператриці Катерини II 6 ґрунтовних рукописних трактатів з різних питань історико-дипломатичного характеру.
1780, 1781 і 1784 — склав «Дипломатичний збірник справ між російським і польським дворами, з самого початку по 1700 р.» в 5 томах; цим твором згодом керувався історіограф Н. М. Карамзін.
- склав «Дипломатичний збірник справ між Російською та Китайською державами, з 1619 по 1792»; працю було відправлено в Колегію закордонних справ.
1794 — за дорученням імператриці склав докладні відомості про українських та білоруських греко-католиків, які потрапили під владу Російської імперії.
1797 — закінчив опис справ «Грецьких духовних і світських осіб, Китайського двору, Молдавії та Валахії».
1798 — описав «Справи про в'їздних до Росії іноземців».
1799 — склав «Реєстр та опис малоросійських і татарських справ».
- склав «Скорочені дипломатичні відомості про взаємини між російськими монархами і європейськими державними посольствами, їх листуваннях і договори, що зберігаються державною Колегією закордонних справ у московському архіві, з 1481 по 1800 р.» в 4-х томах.
- склав «Виписку з конференцій іноземних міністрів, які перебували при російському дворі».
- склав «Виписку з усіх конференцій колишніх іноземних міністрів дворів: австрійсько-цісарського, англійського, гішпанского, Голландських штатів, датського, прусського, французького та шведського, з 1742 по 1762 р.».
1805-1809 — описав справи турецького двору, прикордонних з Польщею, сербських, слов'янських та інших сусідніх з ними народів, а також азіатських.
1808 — склав «Реєстр справ колишньої між Росією і Пруссією війни з 1756 по 1763 рр.»
- 1809—1810 — описав справи царювання імператриці Єлисавети Петрівни з 1742 по 1762 рр.
- склав «Алфавіт всіх вхідних і вихідних справ архіву, з 1720 по 1811 рр.» (94 книги архівних справ).
Видав велику кількість навчальних книг, яких потребували духовні семінарії: латинські букварі (надруковані в Москві — 1779, 1780, 1783, 1784, 1786 і в Лейпцигу, 1786) і латино-французько-російські прописи (Москва, 1779, 1781, 1783, 1784 1786, 1788, 1791). Крім того, видав:
- Латинську граматику;
- Грецьку граматику Варлаама Лащевського;
- Єврейську коротку граматику Фроша;
- Риторику Бурга;
- Латинську філософію БАУМЕЙСТЕР;
- Богослов'я Феофана Прокоповича в 3-х томах;
- латинську «фразеологія» Вагнера;
- «Богослов'я» Феофілакта Горського, єпископа Переяславського, латинською мовою;
- «Богослов'я» Іакинфа Карпінського, латинською мовою.
Займався перекладами, більшість з яких втрачені в 1812 році разом із колекцією листів.
Література |
Віталій Абліцов «Галактика „Україна“. Українська діаспора: видатні постаті» — К.: КИТ, 2007. — 436 с.
Довідник з історії України. — 2-е видання. — К., 2001.
М. С. Дорошко. Бантиш-Каменський Микола Миколайович // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т./Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К: Знання України, 2004 — Т.1 — 760с. ISBN 966-316-039-X
Примітки |
↑ аб Бантыш-Каменский Николай Николаевич // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохоров — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
d:Track:Q649d:Track:Q17378135
Посилання |
О. Д. Кузьминська. БАНТИШ-КАМЕНСЬКИЙ Микола Миколайович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К.: Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — С. 180. — ISBN 966-00-0734-5.- «Реестр делам крымского двора с 1474 по 1779 год» на сайті «Руніверс»
- «Обзор внешних сношений России (по 1800 год)» на сайті «Руніверс»
|
