Ufdjrw

Автономний регіон Бугенвіль
Autonomous Region of Bougainville
Герб Прапор Бугенвіля
Залишки розбитої техніки часів Другої світової війни на пляжі поблизу містечка Буїн, 1978 рік
Столиця	Бука/Арава
Країна	Папуа Нова Гвінея
Регіон	Острови (Айлендс)
Райони	Південний Бугенвіль, Північний Бугенвіль, Центральний Бугенвіль
Населення
- повне	▲&&&&&&&&&0 249 358,&&&&&0249 358 (16-те) 2011 [1]
- густота	26,57 осіб/км²
Площа
- повна	9384 км² (17-те)
Висота
- максимальна	2715 м (вулкан Балбі)
Часовий пояс	UTC+11[2]
ВВП	998 млн $
- на душу населення	4151 $
Дата заснування	1998
- раніше відомий як	Республіка Північних Соломонових островів
Президент	Джон Моміс (2010-)
- код ISO 3166-2	PG-NSB
- Абревіатура	ARB
Провінція АР Бугенвіль на мапі Папуа Нової Гвінеї
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Автономний регіон Бугенвіль

Автоно́мний регіо́н Бугенві́ль — автономна адміністративна одиниця в Папуа Новій Гвінеї. Столиця — місто Бука, але планується перенесення в Араву.

Географія |

Регіон розташований на островах північної групи Соломонових островів. Найбільший острів — Бугенвіль, другий за розмірами — Бука, а також інші дрібні; окрім того юрисдикція регіону поширюється на острови Кілінаїлау.

Площа провінції становить 9384 км² (17-те місце)^[3].

Населення |

За результатами перепису населення у 2000 році чисельність жителів становила &&&&&&&&&0175160.&&&&&0175 160 осіб, що відповідало 17-му місцю серед провінцій країни. За переписом 2011 року населення провінції становило &&&&&&&&&0249358.&&&&&0249 358 осіб (16-те місце).

Історія |

Докладніше: Історія Бугенвіля

1 вересня 1975 року Північні Соломонові Острови в односторонньому порядку оголосили про свою незалежність від керованої Австралією території Папуа Нової Гвінеї, яка сама повинна була стати незалежною державою з 16 вересня. Однак влада новоствореної Папуа Нової Гвінеї оголосила Бугенвіль своєю територією.

В 1988 році сепаратисти знову підняли повстання, і в 1990 році революційна армія Бугенвіля на чолі з місцевим лідером збройного опору Френсісом Оною вдалося вибити сили Папуа Нової Гвінеї з острова, проголосивши створення Тимчасового уряду, Декларація Незалежності була підтримана урядом сусідніх Соломонових Островів. Уряд Папуа Нової Гвінеї негайно приступив до реалізації економічної блокади островів та послав війська на придушення повстання, що призвело до затяжного збройного конфлікту, активна фаза якого тривала до 1998 року, коли більша частина острова перейшла під контроль уряду. Через одинадцять років після початку повстання, в 2001 році почалися переговори за посередництва Нової Зеландії, уряд Папуа Нова Гвінеї досяг всеосяжної мирної угоди з Бугенвілем, згідно з якою Бугенвіль ставав частиною Папуа Нова Гвінея, але із створенням у рамках нової Конституції автономного уряду на Бугенвілі та обіцянкою провести референдум про майбутнє політичного статусу автономного регіону в термін від 10 до 15 років^[5]. У 2005 році за посередництва Організації Об'єднаних Націй уряд Папуа Нова Гвінеї затвердив Конституцію Бугенвіля, що стало основою створення автономного уряду. Тоді ж (у травні-червні) були проведені перші вибори автономного уряду. Президентом було обрано Джозефа Кабуї. 24 липня 2005 року лідер повстанців Френсіс Она, який до того оголосив себе королем Бугенвіля, помер після нетривалої хвороби (малярія). Його наступники відмовилися від мирного вирішення конфлікту, і радикальні сепаратистські руху продовжили свою діяльність. Всього під час громадянської війни на Бугенвілі протягом десяти і більше років загинуло від 15 000 до 20 000^[6], і втратило дах над головою більше 40 000 осіб.

Економіка |

На Бугенвілі знаходиться одне з найбільших у світі родовищ міді, яке розробляється ще з 1972 року і призупинились через громадянську війну. Запаси руди становлять понад 915 млн тон з середнім вмістом міді 0,46 %. У рудах присутні також Au (0,51 г/т) та Ag (1,2 г/т).

На розширеному засіданні уряду та партії Єдиний Бугенвіль було прийнято одне з найважливіших рішень в сучасній історії країни — прийняття Закону про національний резерв та створення Резервного банку Бугенвіля. Головою банку був обраний представник партії Єдиний Бугенвіль Алекс Цвєтков, нащадок російського офіцера, що емігрував в Океанію за часів Жовтневої революції 1917 р.

24 жовтня 2006 уряд автономного регіону Бугенвіль уповноважив Комерційний Банк Розвитку (Commercial Development Bank^[7]) здійснювати функції Центрального Банку на території автономії.

Комерційний Банк Розвитку заснований в 2005 р. і володіє достатніми власними активами, які дозволяють CDBank надавати банківські послуги для фінансування комерційних, гуманітарних та інфраструктурних проектів в Бугенвіль, а також в інших навколишніх областях.

Комерційний Банк Розвитку активно фінансує державні та соціальні проекти, а також бере участь у програмі відновлення видобутку міді на руднику.

Адміністративний поділ |

АТП Бугенвіля

Регіон поділяється на 3 райони, які в свою чергу на 12 підрайонів:

Примітки |

п о р Адміністративний поділ Папуа Нової Гвінеї Острови Бугенвіль  ·  Західна Нова Британія  ·  Манус  ·  Нова Ірландія  ·  Східна Нова Британія Момасе Маданг  ·  Моробе  ·  Сандаун  ·  Східний Сепік Папуа Галф  ·  Західна  ·  Мілн-Бей  ·  Національний столичний округ  ·  Оро  ·  Центральна Гайлендс Гела  ·  Дживака  ·  Енга  ·  Західний Гайлендс  ·  Південний Гайлендс  ·  Сімбу  ·  Східний Гайлендс

п о р Організація непредставлених націй та народів Європа дійсні  Косово Лезгистан Зихія Савойя Бретань Кримські татари Трієст колишні²  Інгушетія  Татарстан  Чувашія  Башкортостан  Удмуртія  Марій Ел  Республіка Комі Інгрія Кумикія  Латвія¹  Естонія¹ Гагаузія Русини Албанці в Македонії Греки в Албанії Угорці в Румунії Боснійці Санджаку Сканія  Чеченська Республіка Ічкерія Азія дійсні  Абхазія Талиші Південний Азербайджан Іранський Курдистан Туркомани Хузестан Ассирійці Белуджистан Західний Белуджистан Гілгіт-Балтистан Сінд Нагаленд Читтагонгський гірський район Чин Тхионги Кхмер-кром Хмонги Ачех Республіка Південно-Молуккських островів Кордильєрський адміністративний регіон Сулу  Республіка Китай  Тибет Східний Туркестан Південна Монголія колишні²  Бурятія  Республіка Саха  Тива  Грузія¹  Вірменія¹  Палау¹  Східний Тимор¹ Халістан Іракський Курдистан Західний Бенгал Таміл-Ілам М'янма (опозиція) Шани Мони Карени Африка дійсні Африканери Бастери Сомаліленд Огоні Оромія Харатін (народи) Огаден Баротселенд Тва Бербери колишні² Масаї Південний Камерун Венда Занзібар Республіка Кабінда Америка дійсні Мапуче колишні² Лакота Дене Науа Бальсасу Нухалки Цімшиани Океанія дійсні Західне Папуа колишні² Бугенвіль Таїті Австралійські аборигени Гаваї ¹ Колишні члени ОНН, які вийшли зі складу організації після того як були прийняті до ООН. ² Включно з країнами та народами, чиє членство було призупинене.