Тилявська схизма
Тилявська схизма (старослов. Тылявскій схизм) — перехід окремих лемківських парафій та сіл Перемиської єпархії УГКЦ на православ'я. Тривала у період 1926—1934 років переважно на західній та центральній Лемківщині.
На позначення цієї конверсії у літературі, переважно польській, зустрічають також інші назви, зокрема, «релігійна війна» або «релігійна війна в горах».
Зміст
1 Походження назви
2 Етапи конверсії
3 Історія
4 Примітки
5 Див. також
6 Джерела
Походження назви |
Конверсія отримала назву від села Тилява, у якому вперше відбувся перехід громади з греко-католицького віросповідання на православне. У подальшому аналогічний процес відбувався в інших лемківських селах, коли прихожани гуртом переходили до православних священиків, тоді як греко-католицький священик (переважно) разом з рештою вірян залишались вірні греко-католицькому обряду.
Етапи конверсії |
Дослідники виділяють три основних етапи переходу на православ'я на Лемківщині:
- 1918—1926 — наростання конфлікту
- 1926—1934 — найвища фаза конфлікту, що виразилась у Тилявський схизмі з подальшим протистоянням
- 1934—1939 — створення і діяльність Апостольської Адміністрації Лемківщини
Історія |
16 листопада 1926 року прихожани греко-католицької парафії у Тиляві разом з філією у Терстянові вирішили масово перейти до православної церкви. Причиною був конфлікт нововведення до літургії місцевим священиком слова «правовірний» замість «православний». Нова православна громада збудувала собі провізорну тимчасову святиню наперекір греко-католицькій громаді, в якій залишилось тільки небагато вірян і яка залишилась власником храму.
Паралельно з цим ще один прояв схизми відбувся у селі Королик Руський. Про це пише Шематизм Греко-Католицкого Духовеньства Апостольскої Адміністрації Лемковщини: «Відтепер взялися до погубноі роботи ріжні агітатори і спроваджені батюшку, що наче цигани іздили по селах на фірах, відправляли богослуженя під голим небом та виголошували агітаційні промови, щоби зловити декого „на прадідну віру“. Сей рух не пощадив навіть таких сіл, де були парохами священики русских переконань, мовляв: для ідеі нехай пропадають одиниці».[1]
Схизма стала результатом тривалого конфлікту між греко-католицькою та православною церквою на Лемківщині, який розпочався після Першої світової війни. Протягом усього міжвоєнного періоду надалі тривала ідейна боротьба поміж прихильниками новітньої української національної ідеї та старорусько-москвофільської орієнтації. Увесь цей час антагонізм щораз більше наростав і мав як зовнішні, так і внутрішні передумови.
На думку С.Стемпеня зміна конфесії відбувалися не без місіонерської діяльності православної церкви, фінансової допомоги від різних російських організацій. До переходу на православ'я спричинила також внутрішня ситуація в УГКЦ, а саме, надмірна заангажованість греко-католицьких священиків в політичній діяльності, форсована українізація церкви на національній основі, а також легковажне ставлення до місцевих традицій. Крім цього питання целібату для консервативних священиків-лемків звучало як загроза чистоти «віри предків».[2]
Окремим фактором внутрішньої напруги було питання літургії. Населення, призвичаєне до усталеної моделі богослужіння, виражало незадоволення священиком, який не вживав у літургії слово «православний», а замість нього казав «правовірний» або «католицький».
Проте та обставина, що храм та церковне майно не переходило у власність відступників значно ускладнювало процедуру конверсії. На початку 1930-х років релігійне протистояння пішло на спад та отримало іншу форму вияву. У 1934 році на підставі Конвенції між урядом Польської Республіки та Ватиканом Буківський, Горлицький, Грибівський, Динівський, Дуклянський, Короснянський, Мушинський, Риманівський і Сяніцький деканати Перемиської єпархії УГКЦ були об'єднані в структурі Апостольської Адміністрації Лемківщини, яка підпорядковувалася безпосередньо Апостольській Столиці. Польська сторона бачила в цьому процесі можливість ізолювати лемків від українських впливів і подальшої їх полонізації, що й почалося з 1935 року.
Незважаючи на те, що Тилявська схизма мала релігійні передумови через загострення міжконфесійних відносин серед лемків, проте її слід розглядати як складову політичних процесів та вирішення національного питання в Польщі. Показовим у цьому плані була провідна роль ініціаторів схизми і в агітації за переселення до СРСР в 1944—1945 рр. та примушування до переселення православної частини населення Лемківщини.
Примітки |
↑ Шематизм Греко-Католицкого Духовеньства Апостольскої Адміністрації Лемковщини. 2-ге видання. — 1936, Стемфорд, 1970. — с.XIV
↑ Stępień S. Życie religijne społeczności ukraińskiej w II Rzeczypospolitej / S. Stępień // Polska-Ukraina. 1000 lat sąsiedztwa/ pod red. S. Stępnia. — 1990. — Tom 1. Studia z dziejów chrześcijaństwa na pograniczu etnicznym. — S. 207—229
Див. також |
- Схизма
- Апостольська Адміністрація Лемківщини
- Українська греко-католицька церква
- Польська православна церква
- Йосафат Коциловський
Джерела |
Кругельський А. Тилявська схизма на Лемківщині. — Львів, 1933.
Прах Б. Духовенство Перемиської єпархії та Апостольської адміністрації Лемківщини: у 2-х томах. — Львів, 2014.- Шематизм Греко-Католицкого Духовеньства Апостольскої Адміністрації Лемковщини. 2-ге видання. — 1936, Стемфорд, 1970.
- Apostolska Administracja Łemkowszczyzny. Lemkowie w historii i kulturze Karpat / Pod red. J. Czajkowskiego. — Rzeszów, 1992. — Cz. 1. — S. 299—311. (пол.)
| ||||||||||||||
