Ufdjrw

Ніколаєв Іполіт Володимирович
	; ; Ніколаєв Іполіт. Портрет роботи В. Ніколаєва. 1887
Народження	; 11 (23) травня 1870(1870-05-23)Санкт-Петербург, Російська імперія;
Смерть	; не раніше 1937Данія;
Громадянство	; Російська імперія; Данія
Навчання	; Петербурзька академія мистецтв;
Діяльність	; архітектор;
Праця в містах	; Київ;
Архітектурний стиль	; модерн, неокласицизм, необароко, неоготика, неороманський, неоросійський, неовізантійський
Найважливіші споруди	; Покровська церква на Солом'янці

У Вікіпедії є статті про інших людей з прізвищем Ніколаєв.

Іполіт Володимирович Ніколаєв (23 травня 1870, Санкт-Петербург, Російська імперія — не раніше 1937, Данія) — українсько-російський архітектор і педагог, працював переважно у Києві^[1], син Ніколаєва Володимира.

Зміст

1 Біография

2 Нагороди

3 Творчість
- 3.1 Окремі виконані проекти у Києві
  - 3.1.1 Міські суспільні будівлі
  - 3.1.2 Сакральні будівлі
  - 3.1.3 Житлові будівлі
  - 3.1.4 Монументи

4 Посилання

5 Джерела

6 Примітки

Біография |

Народився у Петербурзі у 1870, був першим сином Ніколаєва Володимира, який пізніше став відомим київським архітектором. Початкову освіту здобув у Київському реальному училищі. Пізніше навчався в Імператорській Академії мистецтв у Петербурзі — здобув звання класного художника 2 класу, нагороджений малою і великою срібними медалями. Закінчив Академію у грудні 1892^[2]. Вже у травні 1893 призначений міським архітектором Києва; фактично почав виконувати ці обов'язки у 1892, ще будучи студентом, через тяжку хворобу попереднього міського архітектора Адольфа Геккера^[3]. Керував приватною забудовою у деяких районах Києва; складав проекти й виконував будівництво за дорученням Міської думи. Зокрема, розробляв ескізи прикрас міста з нагоди відвідин царської родини у 1911 році. Був членом будівельної комісії з побудови комплексу Київського політехнічного інституту.

Займався педагогічною діяльністю. Викладав у Київському художньому училищі; з 1904 року керував архітектурним проектуванням і кресленням у КПІ. Служив архітектором Фундукліївської жіночої гімназії (1896–1897). У 1913 підготував збірник нормативних документів для будівництва у Києві^[4].

Був одружений на данці Єлизаветі (Ельзі) Генріксен. У листопаді 1917 року, через революцію, покинув посаду міського архітектора Києва та виїхав до батьківщини дружини, опинився відрізаним від України наступними подіями. Надалі залишався у Данії, тримав фотографічний заклад. Останнє повідомлення про Іполіта (його лист брату Леоніду) датовано кінцем 1937 року.

Нагороди |

За час служби Іполіта нагороджено орденами Св. Станіслава 3-го ступеня та Св. Анни 3-го ступеня. Завдяки співпраці зі скульптором-італійцем Етторе Ксіменесом при спорудженні пам'ятника Олександру II у Києві удостоївся ордену Корони Італії.

Творчість |

На ранньому етапі своєї творчого шляху Іполіт перебував під впливом батька-архітектора. Особливо виразно це проявилося у єдиній побудованій ним сакральній православній будівлі, декорованій у «руському стилі». Для житлових і суспільних будівель використовував, головним чином, форми неоренесансу та «цегляного стилю». На початку XX століття Ніколаєв-молодший появляв більшу свободу та різноманіття творчих прийомів. Опанував форми модернізованих неостилів.

Окремі виконані проекти у Києві |

Міські суспільні будівлі |

Колишній чоловічий терапевтичний та хірургічний корпус Олександрівської лікарні

Колишня будівля міського училища імені М. В. Гоголя

Корпуси Олександровської міської лікарні (вул. Шовковична, 39/1): пологовий дім, 1893–1894 (проект за участі А. К. Геккера; будівля недобудована, тепер отоларингологичний центр); дорослий інфекційний корпус, 1897–1900 (у 2000–2010 на реконструкції); дитячий інфекційний корпус, 1900 (згодом лікарняна аптека); чоловічий терапевтичний та хірургічний корпус, 1914–1917 (будівництво за участі міського інженера С. Г. Смірнова, пізніше так і недобудований, нині урологічний центр).

Міське початкове училище імені В. А. Жуковського, 1902–1904 (вул. Лук'янівська, 62; будівля реконструйована, нині центральний офіс ДАІ).

Міське початкове училище імені М. В. Гоголя, 1902–1904 (вул. Предславинська, 30-а; нині школа-гімназия № 56).

Будівля Лук'янівської поліцейської дільниці, 1902 (вул. Січових Стрільців, 91; нині адміністративне приміщення).

Будівля Бульварної поліцейської дільниці, 1909 (вул. Жилянська; не зберіглося).

Міська санітарна станція зі службами, 1905–1909 (кут вул. Володимира Винниченка та Некрасівської (8); будівля недобудована).

Міська внутрішня митниця, 1910–1911 (вул. Жилянська; нині корпус заводу «Транссигнал»).

2-й міський театр, 1911–1912 (Петровська алея; капітальна театральна будівля поруч із розважальним комплексом «Шато-де-Флер», згорів у 1920).

Спроектував інтер'єр кінотеатру Шанцера на Хрещатику (1898 p.).

Сакральні будівлі |

Покровська церква на Солом'янці. Фото кінця XIX ст.

Покровська церква на Солом'янці. Храм для околиці Києва, побудований за ініціативою Міської думи у пам'ять митрополита Платона (Городецького), який помер на Покров 1891. Проект складено Іполітом Ніколаєвим у «руському стилі» у 1893, будівництво завершено у 1897. Згодом, у 1914, церква була розширена з прибудовою дзвіниці за проектом К. І. Сроковського. У радянські часи верхівки башт і дзвіниця були зруйновані, нині відбудовані.

Синагога в садибі Я. Каплера (А. Терещенка), 1897 (вул. Ярославська, 17; не зберіглася).

Житлові будівлі |

Колишній прибутковий дім Ф. Альошина по вул. Богдана Хмельницького, 36

Житловий будинок на вул. Щекавицькій № 41 (1894 р., не зберігся),

Прибутковий дім А. Терещенко, 1897 (вул. Костянтинівська, 22/17; оздоблений у «цегляному стилі», пізніше належав Я. Каплеру, у домі знаходився готель «Сіон»).

Прибутковий дім Ф. Альошина, 1899 (вул. Богдана Хмельницького, 36; оздоблений у стилі неоренесансу, пізніше надобудований).

Прибутковий комплекс А. Терещенко, 1900 (4-поверховий кутовий корпус і 3-поверховий флігель по вул. Нижній Вал, 37/20; оздоблений у «цегляному стилі»).

Прибутковий дім А. Терещенко, 1902 (вул. В'ячеслава Липинського, 2/16; оздоблений у «цегляному стилі»).

Участь у будівництві багатоповерхового прибуткового будинку підрядника Л. Гінзбурга — «хмарочоса Гінзбурга» по проекту А. Б. Мінкуса та Ф. А. Троупянського, 1910–1912 (вул. Інститутська, 16-18; будівля не збереглася).

Прибутковий дім Бендерських, 1914 (вул. Велика Васильківська, 26; оздоблений у стилі модернізованого ампіру).

Особняк М. Мерінга / М. Собанського на вул. Великій Житомирській № 28 (1893 p.),

Прибутковий будинок М. Комарницької на вул. Великій Житомирській № 4 (1895 p.),

Прибутковий будинок А. Терещенка на вул. Ярославській № 10 (1897 p.),

Прибутковий будинок А.Терещенка на вул. Ярославській № 17 (1897 р., не зберігся),

Прибутковий будинок на вул. Костянтинівській № 22 (1897 p.),

Прибутковий будинок на вул. Малій Житомирській № 9 (1897 р.),

Прибутковий будинок на вул. Малій Житомирській № 9 б (1897 р.),

Перебудова прибуткової лазні у спиртовий завод на вул. Ярославській № 57 (1897 р.),

Прибутковий будинок Терещенків на вул. Ярославській № 19 (1898 p.),

Прибутковий будинок М. Продаєвича на вул. Ярославській № 21-6 (кін. XIX ст.),

Прибутковий будинок на вул. Фундуклеївській № 38 (1899 p.),

Прибутковий будинок на вул. Оболонській № 37 (1899 p.),

Прибутковий будинок на вул. Нижній Вал № 37 (1900 p.),

Житловий будинок на вул. Воздвиженській № 13 (1900–1901 рр., співавтор М.Казанський, не зберігся).

Прибутковий будинок на вул. Десятинній № 1/3 (1901 р.),

Прибутковий будинок О. Терещенка на вул. Святославській / пізніше Чапаева № 2 / 16 (1902 p.)

Монументи |

Архітектурна частина пам'ятника Олександру II, скульптор Е. Ксіменес, 1911 (Європейська пл.; пам'ятник не зберігся).

Архітектурна частина пам'ятника П. А. Столипіну, скульптор Е. Ксіменес, 1913 (вул. Хрещатик — на місці сучасного Майдана Незалежності, знищений киянами у 1917).

Посилання |

Киевские монументы итальянского скульптора

Джерела |

Іполит Ніколаєв

Пам'ятки історії та культури України: Каталог-довідник. Зошит 2: Каталог-довідник пам'яток історії та культури України: м. Київ / В. О. Горбик (кер. автор. колект.) та ін. — К., 2007. — 277 с. — ISBN 978-966-8999-05-5.

Виноградова М., Кальницький М., Малаков Д., Пучков А., Червінський О. Головні та міські архітектори Києва. 1799–1999. — Київ: видання НДІТІАМ — Головкиївархітектура, 1999.

Кальницкий М. Зодчество и зодчие. — К.: ВАРТО, 2012.

Кальницький М. Архітектор Іполит Ніколаєв // Янус-Нерухомість. — 1998. — № 19. — С.14, 15.

Примітки |

↑ Кальницкий М. Зодчество и зодчие. — Киев: ВАРТО, 2012. — С.169-182.

↑ Императорская Санкт-Петербургская Академия художеств. 1764–1914. Юбилейный справочник. — II. Часть биографическая / Сост. Кондаков С. — Санкт-Петербург, 1914. — С.365.

↑ Кальницкий М. Зодчество и зодчие. — Киев: ВАРТО, 2012. — С.171.

↑ Сборник строительных постановлений для города Киева на основании Строительного Устава, обязательных постановлений Городской Думы, циркуляров и решений Правительствующего Сената / Сост. Николаев И. — Киев, 1913. (рос.)

[1] Кальницкий М. Зодчество и зодчие. — Киев: ВАРТО, 2012. — С.169-182.

[2] Императорская Санкт-Петербургская Академия художеств. 1764–1914. Юбилейный справочник. — II. Часть биографическая / Сост. Кондаков С. — Санкт-Петербург, 1914. — С.365.

[3] Кальницкий М. Зодчество и зодчие. — Киев: ВАРТО, 2012. — С.171.

[4] Сборник строительных постановлений для города Киева на основании Строительного Устава, обязательных постановлений Городской Думы, циркуляров и решений Правительствующего Сената / Сост. Николаев И. — Киев, 1913. (рос.)

搜尋此網誌